Регіональний інформаційний центр "Карпати"
enruuk
 

За останні роки через Карпати прокладено ряд потужних трубопроводів союзного й міжнародного значення. У місцях їх проходження в результаті інженерного втручання порушується взаємозв’язок між рослинним покривом, грунтом і підстилаючими гірськими породами, тобто порушується природне функціонування гірських екосистем. Ці зміни в умовах надлишкового зволоження, наявності крутих схилів, знищених рослинних угруповань, виведених на денну поверхню підстилаючих гірських порід, часто стають причиною виникнення шкідливих як для трубопроводів, так і для оточуючих екосистем процесів, таких як лінійна та площинна ерозія, зсуви, заболочення.

Практичні заходи по усуненню або зменшенню процесів ерозії, передбачені проектами та здійснювані будівельниками під час прокладання трубопроводів, не завжди дають бажані наслідки. Тому виникла потреба в розробленні додаткових протиерозійних та грунтостабілізуючих заходів, зокрема фітомеліоративних, які б забезпечували безаварійний стан трубопроводів і нормальне функціонування прилеглих екосистем.

Відомо, що рослинний покрив зменшує можливість ерозії або повністю її попереджує. Завдяки розгалуженій надземній і підземній частині вегетативних органів, рослинний покрив стабілізує грунт і таким чином захищає його від розмиву під час інтенсивних дощів на схилах. Якщо він знищений, пошкоджений або дуже зріджений, небезпека ерозії, що виникає від дощів навіть невеликої інтенсивності, різко збільшується. Ґрунтозахисна роль різних типів рослинності надзвичайно багатогранна. Чим більше зімкнуті лісові насадження, тим більша частина опадів затримується їх кронами, а значить, не бере участі у формуванні поверхневого стоку. Якщо врахувати, що трубопроводи прокладені в гірських районах Карпат, де випадає від 1000 до 1400 мм опадів, то захисна роль лісових екосистем у прилеглій до траси зоні набуває особливого екологічного значення і її неможливо замінити жодними технічними спорудами.

Виключно велике значення у захисті грунту від ерозії має мульча, що складається з різноманітних органічних рештків. При достатній потужності вона здатна повністю запобігти ерозії навіть на досить ерозійно небезпечних ділянках.

Протиерозійну роль виконують і розгалужені кореневі системи рослин, які скріплюють грунтові горизонти і тим самим підвищують їх стійкість до змиву, розмиву та сповзання. При відмиранні й розкладанні коріння збільшується пористість грунту. Це підвищує його водопроникність, а отже, зменшує об’єм та інтенсивність схилового стоку. Кореневі системи рослин поліпшують структуру грунту, є джерелом його збагачення органікою, а це, в свою чергу, підвищує його родючість і протиерозійну стійкість. Важлива роль і лісової підстилки. Вона, маючи високу водопроникність і вологоємкість, забезпечує швидке поглинання зливових дощів, переведення поверхневого стоку у внутрігрунтовий. За нашими даними, лісова підстилка поглинає у 2–5 разів більше води, ніж її маса у повітряно-сухому стані. Нерівна поверхня підстилки сповільнює швидкість стоку і кольматує грунт, що змивається з вище розміщених ділянок схилу. При знятті підстилки стік збільшується у 8–10 разів і більше.

Надзвичайно велику роль у попередженні ерозії та відновленні еродованих грунтів відіграють багаторічні трави. Особливо надійно захищають грунт від ерозії бобово-злакові суміші, які створюють густий надземний покрив і досить розгалужену кореневу систему. Крім поліпшення фізичних властивостей, кореневі системи збагачують грунт азотом, фосфором, калієм, кальцієм. Протиерозійна ефективність багаторічних трав залежить від їх видового складу, щільності травостою, розвитку кореневих систем, потужності і глибини розташування підземних вегетативних органів.

Екологічні та геоботанічні дослідження на трасах трубопроводів в Українських Карпатах дозволили встановити проходження процесу відновлення рослинного покриву у різних екологічних умовах трас, визначити грунтостабілізуючу та протиерозійну роль кореневих систем піонерних видів, і таким чином, використати в різних висотних смугах потенціальні можливості фітомеліорантів у відновленні порушеної при будівництві трас екологічної рівноваги.

У межах Полонинського та Вододільного Верховинського хребтів природна рослинність покриває лише одну третю частину поверхні відводу трас магістральних трубопроводів, причому щільність її невелика. Починаючи з висоти 800 м над рівнем моря, у несприятливих екологічних умовах площа непокритих рослинністю трас збільшується до 80 %. Тому розраховувати на виконання природною рослинністю протиерозійних та грунтостабілізуючих функцій на трасах магістральних трубопроводів у найближчий час безперспективно. Значить, найбільш ефективний спосіб прискореного закріплення поверхневого шару грунту – створення на трасах культур-фітоценозів зі стійких у даних екологічних умовах видів рослин, що можуть виконувати меліоративну функцію.

Важливими фітомеліоративними заходами, що сприятимуть оптимізації екологічного режиму на трасах магістральних трубопроводів, слід вважати:

  1. Залуження трас трубопроводів такими бобово-злаковими сумішами:

а) тимофіївка лучна + грястиця збірна + костриця лучна + конюшина лучна + конюшина біла;

б) мітлиця біла + райграс пасовищний + костриця лучна + лядвенець рогатий + конюшина біла;

в) щучка дерниста + мітлиця біла + грястиця збірна + конюшина біла.

  1. Грунтостабілізуючі посадки дерев та кущів на зсувних ділянках (акація біла та жовта, вільха сіра й зелена, верба червона та козяча, жарновець віниковий, шипшина собача, ялина, явір).
  2. Водопоглинаючі посадки дерев та кущів у місцях стояння ґрунтових вод (різні види верб, вільха сіра та клейка).

У зв’язку з тим, що ефективність фітомеліорації визначається проведеною технічною рекультивацією, на деяких трасах магістральних трубопроводів, особливо газопроводів, її слід доповнити такими технічними заходами:

– спорудженням водовідвідних канав та лотків;

– насипанням штучних мікротерас.

Для фітомеліоративних робіт на трасах магістральних трубопроводів необхідні узгоджені конструктивні дії між землекористувачами, по території яких прокладені траси, та експлуатаційниками.

Обидва етапи рекультивації – технічний та біологічний – слід розглядати в їх екологічній узгодженості, яка виражається у використанні потенціальної можливості рослин у закріпленні порушених ділянок трас. Тільки при умові виконання фітомеліоративних робіт на завершальному етапі будівництва трас магістральних трубопроводів можна розраховувати на досягнення позитивних результатів у забезпеченні нормального функціонування трубопроводів у екологічно безпечному середовищі.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Tags:

Коментувати

Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на  http://carpaty.net

Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com