Головною умовою підвищення продуктивності тваринництва було і залишається зміцнення кормової бази на основі інтенсифікації польового та лукопасовищного кормовиробництва. У вирішенні цього завдання в умовах Закарпатської області провідне місце належить поліпшенню кормових угідь і раціональному їх використанню. З величезних площ сінокосів і пасовищ ми отримуємо лише четверту частину того, що вони можуть дати при належному догляді. Саме природні кормові угіддя – величезні потенціальні можливості для розвитку кормової бази по забезпеченню громадського тваринництва.

На Закарпатті 224 тис. га лук, у тому числі 128,7 тис. га пасовищ і 95,3 тис. га сінокосів. Природні луки, як правило, вторинного походження. утворилися на місцях випалених чи вирубаних лісів у XVII–XX ст., а тому різні за віком, знаходяться на різних стадіях задерніння, особливо в передгірному й гірському поясі. Луки, що не зазнали розорювання, збереглися лише у високогірному поясі, а в гірському – на неприступних або непридатних для розорювання площах. Кращими вважаються луки, розміщені на положистих південних схилах; тут широко представлені цінні бобові й злакові трави, різнотрав’я.

У багатьох місцях природні сінокоси й пасовища вкриті купинами, сильно перезволожені, заросли чагарниками, переважно ялівцем звичайним і сибірським, ліщиною, вербами, вільхами сірою і клейкою, крушиною ламкою та іншими. Все це знижує їх урожайність, призводить до втрат урожаю, є перепоною для впровадження механізованого догляду й сінозбирання.

Сучасний стан продуктивності природних сінокосів і пасовищ не відповідає їх потенціальним можливостям. Це пояснюється раннім випасом на них худоби весною і пізнім – восени, зволіканням сінозбиральних робіт, відсутністю необхідних робіт по догляду і поліпшенню, великим перевантаженням худобою.

Безсистемний випас великої рогатої худоби та овець призвав до інтенсивного розвитку пасовищної дигресії – випадання з травостою цінних злакових і бобових трав і заміни їх щільнодернистими травами – біловусом і щучкою. 25–35 % лучної площі становлять справжні луки, де переважають формації костриці червоної, костриці лучної, конюшини повзучої, конюшини паннонської, конюшини лучної, грястиці збірної, мітлиці тонкої та інші. Урожайність цих лук становить 12–16 ц/га сіна середньої кормової якості, 60– 70 % лучної площі займають пустищні луки, де переважають біловус стиснутий та чорниця. Господарське значення їх невелике. Урожайність цих лук становить 6–7 ц/га сіна низької якості.

На 40 % площ сінокосів і пасовищ спостерігається велика забур’яненість, в основному, отруйними та неїстівними рослинами. Особливо небезпечними є болиголов плямистий, бутень п’янкий, чемериці біла і Лобелієва та інші. На луках Карпат часто зустрічаються молочаї, дивина, аконіти, приворотні, синяк звичайний, будяки, перестріч і багато інших. В останні роки дуже поширюються такі бур’яни, як стенактис однорічний, дзвінці шорсткий, малий і літній, королиця звичайна, вовчуг польовий, лемботропіс чорніючий та інші.

Для характеристики сучасного стану природних сінокосів і пасовищ з урахуванням різноманітності біокліматичних факторів та господарського використання природні кормові угіддя Українських Карпат поділяють на три пояси: передгірні, гірські сіножаті та пасовища й високогірні пасовища.

Передгірні сіножаті та пасовища зустрічаються до висоти 400– 500 м над рівнем моря. Тут поширені формації костриць борознистої, овечої і лучної, райграсу високого, китника лучного, мітлиці тонкої, пирію повзучого, тимофіївки лучної, тонконога болотяного, трищетинника жовтуватого, осоки лисячої та різнотрав’я. У травостоях часто зустрічаються цінні кормові трави, як конюшини повзуча, рожева, блідо-жовта, червонувата, золотиста, лучна, лядвенець рогатий, тимофіївка лучна, грястиця збірна та інші. Переважають луки з костриць, мітлиць, бобових і різнотрав’я. Найбільші площі таких сінокосів і пасовищ зосереджені в Ужгородському – 4,7 тис. га сінокосів і 12,6 тис. га пасовищ, в Мукачівському відповідно – 6,3 і 9,4, Свалявському – 4 і 1,5, Іршавському 5 і 6, Хустському – 6 і 7 і Тячівському районах – 4 і 8 тис. га.

Клімат цього поясу помірно вологий, характеризується тривалим тепловим (260–280 днів) і вегетаційним (210–240 днів) періодами, великою (2500–2600 °С) сумою активних температур, відносно короткою (90 днів) м’якою зимою. В середньому випадає 660– 900 мм опадів на рік. Основний тип грунтів – сірий лісовий. Луки потребують органомінеральних добрив.

Гірські сіножаті та пасовища зустрічаються на висотах від 400– 500 до 1000–1250 м над рівнем моря. Тут поширені формації мітлиці тонкої, гребінника звичайного, костриці червоної, зіглінгії полеглої, заячої конюшини спорідненої, конюшини лучної, середньої, паннонської, гірської, рожевої, грястиці збірної, трясунки середньої, біловусу стиснутого, щучника дернистого, медової трави шерстистої та різнотрав’я. Луки з перевагою костриць, біловуса, мітлиці, бобових, різнотрав’я, бур’янів. Різнотрав’я здебільшого поширене на перелогах. На різнотравних луках з участю королиці звичайної зростає мітлиця тонка і костриця червона. Найбільші площі цих угідь зустрічаються у Великоберезнянському – 5 тис. га сінокосів і 4,5 тис. га пасовищ, у Воловецькому – відповідно 4,5 і 5,2, Міжгірському – 10,8 і 7,3, Рахівському районах – 16,8 і 3,4.

Клімат цього поясу помірно холодний і характеризується нетривалим теплим (190–240 днів) і вегетаційним (135–195 днів) періодами, невеликою сумою активних температур (1000–2460°С), відносно довгою холодною зимою (120–150 днів). В середньому випадає 650–1200 мм опадів на рік.

Тип грунтів – бурий лісовий. Луки потребують органо-мінеральних добрив, вапнування.

Високогірні пасовища розміщені, як правило, вище верхньої межі лісу, на висотах 1000–2000 м над рівнем моря. Тут широко представлені луки з пануванням у травостої біловуса стиснутого, ситника трироздільного, щучнику дернистого, костриць червоної та лежачої, тонконога альпійського, осоки вічнозеленої та інших. Найбільші площі високогірних пасовищ зустрічаються у Рахівському – 9,2 тис. га, Тячівському – 8,2, Міжгірському – 4, Воловецькому – 1,2, Перечинському районах – 1,2 тис. га. Високогірні луки низької кормової якості. Тут на долю біловусника припадає до 65 %, чорничника до 20 % площі. Панівними є кострицеві, біловусові, чагарникові й забур’янені луки.

На схилах і вершинах простежується помірна, прохолодна й холодна кліматичні зони. Кількість теплих днів різко зменшується і становить 90–150 днів, сума активних температур – всього 800– 2200 °С. Вегетаційний період – 90–120 днів. Тип грунтів – гірськолучний. Луки потребують органічних добрив і мінеральних у вигляді фосфатшлаку.

За господарським використанням виділяють 8 типів основних лук (пасовищ і сінокосів):

Кострицеві луки – кормові угіддя з перевагою у травостоях костриць лучної, червоної, лежачої, мальованої, тонколистої та інших. Ці види утворюють основу травостою. Як домішка часто зустрічаються злакові, бобові трави і різнотрав’я. Це сінокісні луки. Врожайність їх без удобрення коливається в межах 12–16 ц/га сіна. Якість сіна хороша. Добре поїдається усіма видами тварин. Поширені луки в усіх районах області, орієнтовна площа їх близько 42 тис. га, що становить 18,3 % усіх лук. Вони потребують підживлення: (NРк)60, 5-6 ц фосфатшлаку, а також підсіву дикоростучих бобових трав (насіння з розрахунку 32 кг/га).

Мітлицеві луки. У травостоях переважають мітлиці тонка, собача, велетенська. Часто зустрічаються тимофіївка лучна, гребінник звичайний, трясунка середня, конюшина гірська, лядвенець рогатий, різні види волошок, дзвоників, жовтців та інші. Поширені в усіх районах, крім високогір’я, площа їх становить 28 тис. га, або 12,5%. Це сінокісні луки. Врожайність їх – 10-13 ц/га сіна середньої якості. Охоче поїдається вівцями і козами. Луки потребують мінерального підживлення (NPK)60 і 5-6 ц/га фосфатшлаку з підсівом цінних злакових і бобових трав.

Біловусові луки. Тут переважає (60-90 %) у травостоях біловус стиснутий, хоч нерідко можна зустріти і пахучу траву, мітлицю тонку, кострицю лежачу, конюшину повзучу, тирлич ваточниковидний, одкасник безстебловий і багато інших видів. Взагалі це пасовищні луки. Поширені вони здебільшого в гірському й високогірному поясах, площа їх близько 98 тис. га, або 43,5 %. Урожайність сіна становить 8–10 ц/га. Поїдається тваринами воно погано. На таких луках доцільно проводити кошарування, внесення органічних і мінеральних добрив (15–20 т/га гною або (NРК)60).

Різнотравні луки – кормові угіддя з перевагою королиці звичайної, волошок карпатської, лучної, м’якої, скабіозовидної, кульбаби лікарської, скереди дворічної, любочок осінніх дунайських, шафранових, ахірофоруса одноквіткового, кмину звичайного, як домішка зустрічаються злакові й бобові трави. Поширені ці луки в передгірному й гірському поясах, площа їх – близько 8 тис. га, або 3,6 %. Урожайність лук низька, 8–12 ц/га, сіно поганої якості. Тут доцільне внесення мінеральних і органічних добрив (15–20 т гною чи (NPK)60) з підсівом злакових і бобових трав, зокрема костриць червоної й лучної, грястиці збірної, лядвенцю рогатого й конюшини з розрахунку 32 кг/га суміші цих трав.

Бобові луки – кормові угіддя в Рахівському, Тячівському, Воловецькому, Великоберезнянському районах з перевагою лядвенцю рогатого й конюшини лучної, повзучої, паннонської, гірської, червонуватої. У травостої зустрічаються цінні у кормовому відношенні трави: тимофіївка лучна, грястиця збірна, костриця лучна, вики, чини, заяча конюшина. Площа бобових лук – близько 9 тис. га, або 4 %. Урожайність становить 18–22 ц/га високоякісного сіна, яке охоче поїдають усі види тварин. На бобових луках доцільне внесення фосфорних добрив (Р90К60) чи фосфатшлаку в кількості 6–8 ц/га.

Чагарничкові луки – кормові угіддя з перевагою чорниці, брусниці, лохини й вересу. Як домішка зустрічаються різні види злакових трав і різнотрав’я. Такі луки для випасу великої рогатої худоби не використовуються, лише вівці та кози знаходять собі тут корм. Особливо багато таких лук у Рахівському, Міжгірському, Воловецькому, Перечпнському районах, площа їх – близько 18 тис. га, або 8 %. Необхідні докорінне поліпшення з урахуванням ерозійних процесів і підсів дикоростучих трав.

Зачагарниковані луки – кормові угіддя, на яких досить часто трапляються чагарники ялівців сибірського й звичайного, ліщини, вільхи та інших. Урожайність цих лук залежить від кількості чагарників і типу травостоїв. Поширені вони в усіх районах області, всього близько 13 тис. га, або 5,8 %. Залежно від наявності чагарників застосовують ручне або механізоване їх знищення, внесення органічних і мінеральних добрив з підсівом трав. Такі луки використовують для сінокосіння і як пасовища.

Забур’янені луки – кормові угіддя з перевагою орлика звичайного, щавелів, осотів і будяків. Як домішка зустрічаються злакові, бобові й різнотрав’я. Луки використовуються для випасу великої рогатої худоби і овець. Сіно низькоякісне, в ньому трапляються отруйні види: орлик звичайний, синяк звичайний, хвощ польовий, нечуйвітер волохатенький, молочаї, перестрічі та інші. Ці луки характерні для всіх районів області, нараховується їх близько 8 тис. га.

Таблиця 1. Урожай сіна природної мітлицевої луки, на якій знищені купини та внесено мінеральні добрива (середні дані за 1981–1985 рр.)

Варіанти досліду	Середній урожай, ц/га	Приріст
		ц/га	%
1. Без поліпшення	7,8	–	–
Знищення купин, очистка від каміння (10 % площі займали купини)	9,8	2,0	25,6
3. Знищення чагарників, очистка від каміння (20 % площі займали чагарники)	10,7	2,9	37.1
Варіант 2 + підсів трав (суміші злакових і бобових, 30 кг/га) + боронування	18,4	10,6	135,9
Варіант 4 + (NРК)45	37,6	29,8	382,0

Для поліпшення травостою такі луки підлягають переорюванню, вибиранню кореневищ і бур’янів за допомогою культиваторів. Необхідно підсівати дикоростучі трави, цінні у кормовому відношенні.

Результати досліджень відділу кормовиробництва зональної Гірсько-Карпатської сільськогосподарської дослідної станції й передова практика ряду господарств Закарпатської області (колгоспів «Пам’ять Ілліча» Свалявського, «Бескид» Воловецького районів) переконливо свідчать про те, що з поліпшених поверхневим способом лук можна одержати 28–40 ц/га сіна, а на луках з докорінним поліпшенням – 90–110 ц/га. Кваліфіковане застосування розроблених дослідною станцією технологій раціонального підвищення продуктивності лук з науково обгрунтованими методами поліпшення ботанічного складу травостою дозволяє різко збільшити їх продуктивність зі збереженням генофонду аборигенних рослин, що заселили луки й пристосувалися до гірських умов.

Слід пам’ятати, що специфічні гірські умови, а саме: значна пересіченість території, круті схили, висота над рівнем моря, незначна товща грунту, рівень його і ґрунтових вод, велика кількість опадів утруднюють окультурення й вимагають дбайливого підходу до кожної луки.

Встановлено, що поверхневе поліпшення кормових угідь (розчистка від каміння, купин, кротовин, чагарників) сприяє збільшенню корисної площі в середньому на 20–30 %, а продуктивність травостою зростає на 20–30 % (табл. 1). Якщо врахувати, що лише в передгірному й гірському поясах є близько 7 тис. га площ сіножатей і пасовищ, вкритих купинами більше ніж на 20 %, 37 тис. га угідь покриті чагарниками, що становить понад 10 %, 22 тис. га вкрито камінням, то це той додатковий резерв кормів, який можна отримати, провівши найпростіші заходи поверхневого поліпшення.

При розчистці чагарників на схилах дуже важливо дотримуватися протиерозійних заходів: на вододілах, крутих схилах, по берегах струмків чагарники потрібно залишати. На менш крутих схилах створювати на віддалі 50–70 м поперек схилу буферні вали з викорчуваних чагарників. Ці вали – добра перепона для стікаючої води й межі для загонів при організації культурних пасовищ.

Таблиця 2. Вплив різних доз фосфорних добрив на урожай бобової луки (середнє за 1982–1985 рр.)

Варіанти досліду	Урожай сіна, ц/га	Приріст
		ц/га	%
Без добрив	21,4
Р60К60	37,4	16,0	74,7
Р90К60	46,2	24,8	115,8
Р120К60	39,7	18,3	85,8
Р150К60	38,4	17,0	79,4

Грунти гірських лук внаслідок постійного вимивання бідні на поживні речовини, тому рослинність їх добре реагує на внесення добрив. Удобрення в комплексі з іншими заходами дозволяє за короткий строк значно підвищити урожайність лук та поліпшити склад травостою в бажаному напрямі.

Застосування мінеральних добрив на гірських луках – один з ефективних заходів підвищення їх урожайності. Внесення 1 кг азоту дає можливість отримати 8,5–12,5 кг сіна, а 1 кг фосфору – 5,8–7,5 кг сіна на природних сінокосах. Ще більша віддача на сіяних сінокосах – відповідно 27,5–30,5 і 16,2–18,8 кг/га. Урожай природних пасовищ при внесенні N180Р60К60 становить близько 220 ц/га зеленої маси.

Слід зауважити, що на дію азотних добрив найкраще реагують злакові трави і бур’яни. Чомусь у спеціалістів сільського господарства панівною є думка, що азотні добрива чи не найкращі для лук. Вносять їх без контролю. І як наслідок, урожайність підвищується, а якість знижується, оскільки з травостою випадають бобові трави і непомітно розростається ряд небажаних видів різнотрав’я з родів волошок, осотів, будяків, жовтозілля, вовчуга, золотушника, борщівників та інших. Внесення фосфорних добрив, зокрема фосфатшлаку, на гірських луках дає теж великі прирости, а головне, стимулює появу цінних видів бобових трав. Так, внесення 6 ц/га фосфатшлаку на фоні тонни вапна на мітлицеву луку з такою структурою: злаків – 72,4%, бобових – 6,2 і різнотрав’я – 21,4%) дозволило протягом двох років повністю змінити травостій. З бобових з’явилися конюшина гірська, повзуча, середня, лядвенець рогатий, горошок мишачий, з травостою випав біловус стиснутий, золотушник звичайний, зменшилася кількість мітлиці тонкої, любачки дунайської. Травостій складався з 47,2 % злакових, 38,6 % бобових і 14,2 % різнотрав’я.

Фосфорні добрива у формі суперфосфату найкраще скуповуються при внесенні їх на бобових луках. Як видно з таблиці 2, найкращою дозою для внесення фосфорних добрив на бобові луки слід вважати Р90К60.

Таблиця 3. Урожай сіна кострицевої луки залежно від внесення добрив, ц/га

Варіанти досліду	Роки
	1982	1983	1984	1985
Без добрив	15,2	14,4	17,6	15,0
(NРК)60 внесено в 1982 р.	32,6	27,6	23,1	16,2
(NPК)60 щорічно	32,5	32,9	33,4	34,5
Фосфатшлак, внесено в 1982 р.	27,3	24,6	22,1	18,4
Фосфатшлак, через рік	27,5	29,1	29,8	30,2

Кращим строком для внесення легкорозчинних добрив є рання весна, – початок вегетації трав. Важкорозчинні добрива – фосфатшлак та фосфорне можна вносити восени. Підрахунки показують, що при щорічному внесенні повного мінерального чи фосфорних добрив чистий прибуток становить 32–42 крб. з гектара, а на кожний затрачений карбованець – 3 крб. прибутку.

Систематичне удобрення кормових угідь більш ефективне, ніж періодичне з інтервалом 1–3 роки (табл. 3). Післядія добрив на гірських схилах не забезпечує необхідних приростів урожаю. Проте внесення один раз у два роки фосфатшлаку, який, крім фосфору, містить і кальцій, стимулює розвиток у травостоях бобових трав, різко збільшує продуктивність лук.

Чомусь в останні роки забуто підживлення природних лук органічними добривами, зокрема гноївкою і гноєм. Проте цей вид добрив високоефективний (табл. 4).

Угіддя, які постійно використовуються під сінокоси, часто заростають мохами, що різко знижує їх продуктивність. Боронування таких лук у комплексі з удобренням і підсівом трав в умовах Карпат підвищує врожайність у 3–4 рази.

Таблиця 4. Вплив різних видів добрив на врожайність кострицевої луки (середне за 1983–1985 рр.), ц/га

Варіанти досліду	Середній урожай	Приріст
Контроль	14,6	–
Р60К45	23,7	9,1
Р60К45 + підсів трав + боронування (конюшина червона 6 кг + конюшина біла 5 кг 1 лядвенець рогатий 4 кг)	41,3	26,7
Гноївка (30 т/га) + боронування	20,3	5,7
Гноївка (20 т/га) + суперфосфат 3 ц/га + боронування	28,7	14,1
Гноївка (20 т/га + суперфосфат 3 ц/га + підсів трав + боронування (підсів трав варіанту 3)	48,4	33,8
Боронування	18,9	4,3
Боронування + Р60К45	26,4	11,8

 

Таблиця 5. Перемінне сінокісно-пасовищне використання кострицевої луки (щорічно виносилось (NРК)60), ц/га

Роки	Рік випас – рік сінокіс		Рік випас – два сінокіс		Рік випас – три сінокіс
	пасовище, зелена маса	сіно	пасовище, зелена маса	сіно	пасовище, зелена маса	сіно
1980	146,7		148,2	–	146,9	–
1981	–	26,4	–	27,4	–	26,9
1982	142,6	–	–	29,3	–	30,1
1983	–	25,1	138,9	–	–	35,8
1984	144,8	–	–	30,2	168,2	–
1985	–	28,7	–	31,4	–	40,3

 

Широкого впровадження у гірських районах набуло перемінне, сінокісно-пасовищне використання кормових угідь. Найбільш вдалою є схема: рік випасу – три роки сінокіс (табл. 5).

Якщо в схемі: рік випасу – рік сінокіс на 4, 5 і 6-й рік використання з травостою випали конюшина гірська, вика тонколиста, чина весняна й інші види різнотрав’я, то в схемі: рік випасу – три сінокіс з’явилися нові види: козельці лучні, астранція велика. Помітно змінилася структура травостою: у першому випадку збільшилася група злакових, у другому – бобових і різнотрав’я.

На гірських луках Карпат велику увагу слід приділяти системі випасу великої рогатої худоби і овець. На крутих схилах потрібно випасати вівці й кози, на менш крутих – молодняк великої рогатої худоби. Випасати корів найкраще на рівних ділянках і на схилах крутизною до 8°. Враховуючи складний рельєф і труднощі з огорожею, передові господарства використовують природні перегородки-кущі, струмки, заліснені полоси, яри тощо.

На кормових угіддях, де не можна застосовувати перемінне сінокісно-пасовищне використання, добре зарекомендував себе загінно-порційний випас тварин за такими схемами:

 

Схема використання гірських пасовищ

Перший рік. З–4 стравлювання, починаючи з фази кущіння злаків (10–20 травня).

Другий рік. 2–3 стравлювання, починаючи з фази виходу злаків у трубку (20 травня – 5 червня).

Третій рік. Одне стравлювання, починаючи з фази дозрівання злаків.

 

Схема використання високогірних пасовищ

Перший рік. 2 стравлювання, починаючи з фази кущіння злаків (5–10 червня).

Другий рік. Одне стравлювання, починаючи з фази дозрівання злаків.

Загінно-порційна система випасу тварин на гірських і високогірних пасовищах за наведеними схемами дозволяє без значних затрат збільшити продуктивність пасовищ на 25–30 %, зберегти і примножити видовий склад трав.

При раціональному застосуванні вже відомих заходів поліпшення природних лук і пасовищ можна різко збільшити виробництво кормів. Так, якщо в найближчі роки поліпшити лише 100 тис. га природних лук, то кожного року можна додатково отримувати 200 тис. т високоякісного сіна; при поліпшенні 100 тис. га пасовищ додатково буде вироблено 500 тис. т зеленої маси. Ці дані показують, що тільки на додатковому кормі кожного року можна вирощувати 200 тис. голів овець або 40 тис. голів великої рогатої худоби. Це завдання реальне, і вирішення його можливе в рамках інтенсифікації сільського господарства області.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Tags: грунти