Регіональний інформаційний центр "Карпати"
enruuk
 

“Можна припускати, що у XVIII віці їх (словаків- прим.авт.) колонізаційна хвиля була дуже сильною, у східному напрямку, докочуючись за доби Карла VІ та Йосипа II аж до Турі Ремети Ужанського комітату” (О.Мицюк, згадана праця).

ХХХ

Марія Ярчич у пошуках зав’язі родинних коренів, цікавилась відки походять Гроскоп, Гойс, Цомпель. Подала запит в архів Австрії і отримала таку відповідь від директора фінансового архіву Придворної Палати др.Хрістіна Сапер: “Вказані Вами прізвища були перевірені на підставі праці Вільгельма та Каллбруннера “Джерело щодо історичних німецьких поселень в південно-східній Європі”… Встановлено тільки один запис: Міхаел Гроскоп – самостійний поденник з округу Штрабінг. Вік: 23 роки. Місце переселення не вказане… Можемо тільки припустити можливі родинні зв’язки…”

Гортаю ксерокопії старовинних документів. Із свідоцтва про одруження 1858 року Алойза Цомпеля та Анни Горцин. У графі “свідки” вказано: Мелітор Петер та Кароль Горцін, повінчав їх священник Антал Папп. Згідно метричної книги про хрещення, в 1870 році у них народився син Янош. Місце роботи батька — нічний сторож чавунного заводу, хрещені батьки — Даніель Гроснер та Анна Бельно, охрестив дитину Мигаль Натоля.

Свідоцтво про народження 1875 року: у родині лісоруба Йозефа Гойса та Марії Шустер народилася дочка Иоганна… Із свідоцтва про одруження 1893 року: Янош Цомпель, робітник-машиніст, одружився з Йоганною Гойс. Свідки – Йозеф Сендрей, Дєрдь Паюнк, а священник Єне Адамкович повінчав їх… У 1850 році у сім”ї робітника лісового володіння Фелікса Гойса та Магдалини Мауріц народився син Йозеф… У 1910 році у метричній книзі про народження такий запис: “батько – Цомпель Іван, лісовий робітник, мати— Йоганна Гойс…”

XXX

Науковці УжНУ Григорій Меліка та Федір Куля: “…німецька людність (мова про Закарпаття — авт.) походить з різних земель Австрії, Німеччини, Угорщини, Богемії (Чехія), Словакії… Серед поселення, що виникли при виробничих підприємствах Тур’їх Реметах (1810 p.), Тур’ї Бистрій (1860 p.), Перечині (1890 р.)…

X X X

У с. Лумшори в 1600 році було засновано найдавнішу в Закарпатті водолікарню. Спочатку тут були дерев’яні ванни, а потім встановили два великі чавунні чани, в яких підігрівали воду для купелю. Чи не походять вони з Тур’я-Реметівського заводу? Загадкою поки залишається, де відлито з чавуну горді постави левів, що зберігаються у Сніні. Натяк про це у листі вже згаданого мера міста Вілкієвича. А ось факт, наведений у публікації Олени Бучмай, що в с.Дубриничі встановлено три дзвони, які відлиті в 1927 році в Тур’я-Реметі (Наукові записки Закарпатського краєзнавчого музею, вип. Ill, 1998 р.) не знайшло підтвердження. Навіть якщо помилка на одне століття, поки діяла “гамра”, не вдалося знайти сліди відливу бронзових виробів. Дзвони у село привезли десь в 1928 р. з с.Геєвці, про свідчать старожили. Але виникає і друге питання: а де ж дзвони, що були на старовинній дзвінниці раніше? Церква у центрі села та костьол побудовані ого ще коли!.. Можливо, у роки першої світової війни їх переплавили? Поет Юрій Шип твердить, що у селах Тур’янщини побутує переказ, ніби реметяни десь закопали старовинні дзвони, щоб уникнути святотатства…

XXX

Внук листоноші Федора Фекети Іван (1882 р.н.) виріс у бідній сім’ї. У 1907 р. одружився з Вірою Кучак (родинне ім’я Юлія). Через рік матеріальні нестатки змусили його покинути сім’ю і податися на заробітки до Америки. Протягом десяти років працював у вугільних шахтах та на заводах Пенсільванії. Після першої світової війни, у 1918 році, повернувся в рідне село і зароблені гроші прикупив землі, збудував хату, обзавівся худобою і став господарювати. Незважаючи на те, що був неписьменним, як бізокман (довірена особа, член сільської управи) брав активну участь у житті села. Односельці поважали його за працьовитість, порядність і повагу до інших людей. Вони були йому вдячні і за те, що під час роботи в Америці серед тамтешніх греко-католицьких вірників, вихідців із Закарпаття та Галичини він зібрав досить значну суму грошей, за які було проведено капітальний ремонт сільської церкви.

Разом із дружиною виростили і виховали семеро дітей, із яких нині живуть троє: на заслуженому відпочинку перебувають Іван, Марія та Василь. Помер у 1968 році і похований на сільському кладовищі поряд з дружиною.

Правнук листоноші Юрій народився 1913 року, після закінчення народної школи працював у домашньому господарстві, а в 1933 році був призваний до чехословацької армії. З матеріальних мотивів після закінчення строкової служби у чині четаря продовжував служити надстроковиком. З розпадом Чехословацької республіки і утворенням самостійної Словаччини в 1939 році перейшов до словацького війська. Оскільки Словаччина була союзницею Німеччини у другій світовій війні, у 1942 році Юрій був відправлений на східний фронт, де йому вдалося перейти до чехословацького корпусу Людвіка Свободи. Як досвідчений воїн, брав участь у словацькому народному повстанні, а після закінчення війни продовжував військову службу в повоєнній Чехословаччині. У чині капітана в 1960 році перейшов у запас і працював у народному комітеті м.Требішова (Словаччина). Помер у 1983 році і похований на требішовському військовому кладовищі.

(Подано за спогадами Івана Фекети).

XXX

Печатка “бывшего урбарію лісового общества Туря Ремети” (з документа 1940 p., виданого Михайлові Мешко) та фрагмент із постанови Великоберезнянського суду 1922 року про викуп ним казенної землі Вишній Ирташ в урочищі Мочарки. У його родини зберігаються і документи з 1907 року — договір купівлі-продажу землі, оренди лісів та багато інших.

ХХХ

На карті-схемі, яку підготував Володимир Данканич, – основні урочища Тур’я-Ремети та околиць села.

carpaty.net

Карта-схема урочищ села Тур’я-Ремети

XXX

У роки війни на лісопильці працювали сім військовополонених поляків. Альфред Шмигальський оженився у селі.

XXX

Вихідці з села священники Августин Горват та Ян Горни.

ХХХ

За часи, коли нотарем був Богоміл Червені, у селі за порядком слідкували чотири жандарми. Один із них тримав під контролем торгівлю, якщо власник несвоєчасно завозив товари його штрафували.

XXX

У селі часто бували Кирило Феделеш (1881-1950 р.р.) – священник, педагог, перекладач, публіцист, громадський діяч Закарпаття, депутат Сойму Карпатської України, який в 1908-23-і роки був парохом в Тур’я-Пасіці; українська поетеса, драматург, педагог Марійка Підгірянка (1881- 1963 p.p.), яка з 1936 року вчителювала у Порошкові, а родина Заклинських вчителювали в Тур’я-Реметі; Іван Долгош (1931-1992 p.p.) прозаїк, автор багатьох історичних романів, оповідань, новел та збірок нарисів, редактор “Карпатського краю”, який в 50-х роках працював відповідальним секретарем в райгазеті “Перемога”, любив малювати на лоні природи в урочищі Пікуй.

XXX

На спортивних змаганнях вершників у село часто приїжджали гусари з Ужгородського гарнізону. У забігах на швидкість перемагали реметяни, а у перегонах з перешкодами гості.

XXX

Добра слава йде услід спогадам про лікаря Йосипа Уйлокі. Його зять – Степан Добош, а познайомився він у Тур’я-Реметі_ зі своєю майбутньою дружиною, коли був офіцером угорської армії. Його мама Юлія Чіжик, яка понад 25 років була акушеркою в селі. Степан Добош домігся відкриття в селі лікарні. Спомагав йому в тому Гошовський.

XXX

Михайло Попович (1922 р.н.) відомий адвокат. Він син дорожного майстра-путника, патріот-українець, просвітянин, прихильник січовиків. Тепер проживає в Ужгороді.

XXX

Місто Вітебськ пам’ятає про виходця з Тур’я-Ремети Олексія Ващенка, який загинув у бою 29 червня 1944 року під час форсування Двіни (“Радянське село” від 30 серпня 1990 р.)

ХХХ

Ема Гайдош вийшла заміж за росіянина-фронтовика Георгія Ртіщева. У минулому бухгалтер на різних підприємствах, активна учасниця художньої самодіяльності. Життєрадісна і тепер вирощує квіти, шиє, кроїть, в’яже, майстриня куховарства і кулінарії. У свої 75 років з дітьми і внуками ходить по гриби, часто навідується у школу. (Зі спогадів Мар’яни Гапак-Буковинської).

ХХХ

У 30-х роках у селі була своя пекарня. Право на продаж горілки і пива мав т.зв. “оломський” магазин, яким завідував Уйлокі. У Мермелштайна була своя горілчарня. В крамниці Уйлокі був і взуттєвий відділ “Цікта”… Там, де тепер клуб, була велика крамниця, а де бібліотека— продавали м’ясо. У ковальні в центрі села можна було не тільки підкувати коня, а й замовити колеса для воза.

Жокеї з Тур’я-Ремети виїжджали на змагання в інші країни. Їх проводи були святковими, наїздникам дарували квіти, коней припараджували різнобарвними стрічками.

Для сільських дітей були організовані заняття, де дівчата вчилися вишивати, шити, варити, пекти тістечка. Для цього була навіть піч. А заняття проводили просвітяни безкоштовно. (Ось і розгадка про народну господарську школу в Тур’я-Реметі, про що була згадка у розділі “Освітянські обрії”— від авт.).

На П’яцу (в центрі) проходили сходки селян.

При кінному заводі була своя оранжерея, в будь-яку пору року можна було купити квіти. Опісля, коли коней спровадили в с.Кінчеш, тут спершу організували школу механізації, яка готувала кадри для освоєння цілинних земель Казахстану. Серед слухачів були Олекса Плешко, подружжя Славські, Олексій Мешко, АнтонТирик.

Там, де тепер будинки по вулиці Зеленій, була “райчурня”, де проводилися тренування, привчання молодих коней до сідла, вишкола вправам змагань.

Одразу за мостом через Тур’ю була швейна майстерня для пошиву верхнього чоловічого і жіночого одягу, поруч горілчарня “Дувод”. По цьому ж боці пекарня. Під вивіскою “Трафіка” — тютюнова крамниця. Напроти дві корчми братів Найпаверів, корчма “Гідалі”. В магазині Шангеля продавалися всякі дрібнички. Крамниці були не тільки в центрі села, а й Під Краєм.

(За споминами Ганни Скубенич).

ХХХ

Єврей Гірш навчав мові своїх предків не тільки в селі, їздив у різні країни світу, один із його вихованців професор Олександр Рот.

XXX

Сільський голова Юрій Воронич нагадує, що в урочищі з Бистриком, вище за рекреаційним пунктом “Чайник” при в’їзді в село, є два мінеральні джерела: одне використовували для лікування ревматизму, друге спомагало на очі.

XXX

З 1947 року на увесь район діяв стаціонарно тільки один кінотеатр у приміщенні колишньої синагоги. Тут була й окружна дирекція кінофікації. Кінопослуги селам надавалися вузькоплівковою кіноапаратурою з пересувною електро-станцією. Їх перевозили на возі, взимку на санях, запрягали коней, або волів.

Олександр Дюрендак перший у селі захопився кіномистецтвом. Цікаво, що в 1943-1945 років за наказом керівництва кінного заводу доїздив у Перечинську горожанку на панській кочії, упряженій рисаками, за фурмана був військовий. У повоєнні роки Дюрендак усе життя демонстрував кінофільми в Тур’я- Реметі, інших селах, аж до виходу на пенсію.

 

Джерело:  Кул Юлій Тур’я-Ремета. Історико-краєзнавчий нарис. Ужгород, 2001

← Попередня стаття    Наступна стаття →

Коментувати

Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на  http://carpaty.net

Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com