В. I. КОМЕНДАР, С. С. ФОДОР, К. В. МАНІВЧУК

Під верхньою межею лісу, вслід за іншими авторами (Лесков, 1932, Крилова, 1951; Горчаковський, 1954; Коліщук, 1960; Somora, 1969; Комендар, 1970; Plesnik, 1971), ми розуміємо не лінію, а більш або менш широку смугу (100—200 м) з висотою дерев мінімум 5 м, зімкненістю крон 0,3—0,4 і площею мінімум 1 га, в якій лісова рослинність починає поступатися безлісим рослинним угрупованням.

В Українських Карпатах, як і в інших гірських системах, верхня межа сформувалась в результаті дій комплексу природних та історичних факторів. В останнє століття основним фактором, що впливав на динаміку верхньої межі лісу, є антропогенний (Комендар, 1966, 1971 та інші автори).

Про динаміку верхньої межі лісу в сучасний період існує дві думки. З одного боку, П. Д. Ярошенко (1951, 1953, 1961, 1966, 1969 та деякі інші автори) вважає, що в сучасний період верхня межа лісу знижується з різних причин, особливо через потепління клімату, яке супроводжується збільшенням снігових лавин. В. І. Комендар (1954, 1955, 1957, 1966, 1970), а услід за ним В.Г. Коліщук (1956), В. І. Чопик (1958), К. А. Малиновський (1959) та деякі інші автори стверджують, що тепер спостерігається зайняття лісом попередніх позицій на полонинах через наявність сприятливих факторів і зменшення дії антропогенного.

Щоправда, в результаті господарської діяльності людини природна верхня межа лісу в Карпатах за останні сто років на переважній більшості гірських вершин набагато знизилась (на 100—200 м). Це негативно позначилось на захисних функціях приполонинських лісів.

У зв’язку з цим за останні роки в Українських Карпатах проведено комплексні дослідження, спрямовані на з’ясування причин частих стихійних лих (вітровалів, буреломів, селевих потоків, повеней тощо) з тим, щоб розробити заходи по їх попередженню.

У 1964 р. автори статті спільно з Перечинським лісокомбінатом, а в 1967 р. за договором з Міністерством лісової та деревообробної промисловості УРСР на полонині Рівній заклали досліди по вивченню можливостей штучного відновлення верхньої межі лісу з метою посилення захисних функцій гірських лісів Карпат. Досліди на полонині Рівній було закладено вище сучасної верхньої межі букового лісу — на висоті 1200 м над рівнем моря і вище.

Загальна площа посадок лісу на сьогоднішній день становить 11 га. Створені вони на суцільних біловусниках у трьох пунктах: лісопосадки (7 га), що безпосередньо примикають до верхньої межі лісу (1200 м над рівнем моря); на відкритому просторі полонини (1370 м); на кам’янистих грунтах вершини Малий Верх (1420 м над рівнем моря).

Висаджувались різні деревні породи (смерека звичайна, ялиця Дугласова, ялиця біла, сосна звичайна, явір, бук, ясен, горобина, кедр, дуб, модрина європейська, береза, вільха зелена та інші породи — в різні за розміром лунки: 1х1 м та 0,5×0,5 м. Відстань між ними — 1 м. У лунки висаджувалось по 5 саджанців однієї або різних порід. Дослідні посадки лісу зроблено в 1968 і 1970 рр. і на Струнжинському жолобі (1400 м) в Гуцульських Альпах.

Проведені лісонасадження служать таким найголовнішим цілям: виявити найпридатнішу породу, яка може зростати вище існуючої межі лісу, тобто яка здатна розвинутись за короткий вегетаційний період та витримати суворі кліматичні умови високогір’я, а також розробити методи садіння лісу на суцільних біловусниках вище верхньої межі лісу та способи догляду за насадженнями.

З метою добору найперспективніших деревних порід для відновлення природної верхньої межі лісу проведено широку апробацію насіння різних деревних порід як з місцевої флори, так і взятого з інших гірських систем. Крім згаданих вище, дослідження проводились і з такими породами, як верба козяча, смерека таньшаньська, сосна сибірська, модрина сибірська та ін.

Використовували сіянці і саджанці, вирощені у розсадниках Ясінянського, Рахівського, Перечинського та Великобичківського лісокомбінатів на висотах 500—1000 м над рівнем моря, а також зі шкілок, закладених нами на полонині Рівній.

Дослідження показали, що найкращі результати дає вирощування сіянців у розсадниках гірської зони, особливо у лісництвах Ясінянського лісокомбінату, зокрема у Лазещинському (на висоті 1000 м), та дорощування їх (2 роки) у шкілках на полонині Рівній (1270 м). Такі саджанці після садіння найкраще розвиваються і ростуть.

Сіянці, вирощені безпосередньо у розсадниках на полонині Рівній, росли пригніченими, розвивались погано. Причиною цього слід вважати суворість високогірного клімату.

Отже, змужнілий у розсаднику саджанець ліпше переносить умови високогір’я. Крім того, часті на полонині дощі у вигляді злив і бур руйнують розсадники, вимивають з грунту посіяне насіння. Тому найліпше вирощувати сіянці у гірській зоні та дорощувати у шкілках на полонині, а згодом висаджувати у поясі верхньої межі лісу.

Фенологічні спостереження та щодекадні виміри приросту саджанців різних видів на посадках різного віку (від дво- до семирічних) дозволяють судити про поведінку їх в умовах високогір’я.

Наші дослідження показують, що в поясі верхньої межі лісу і вище, де зроблені штучні насадження, початок вегетації деревних порід настає на 20—25 днів пізніше, ніж у передгір’ї. Активна вегетація настає з 10—15 червня.

Подекадне вимірювання приросту дало можливість установити, що найвищий він у семирічних насаджень смереки звичайної. Середній річний приріст їх досягає 33,4 см, відбувається поступове змикання крони. Вона дає не тільки високий приріст головного стовбура, але й бічних гілок. Загальний габітус дерева цієї породи при застосуванні наших методів садіння та догляду є найкращим порівняно з іншими породами. Вони добре укорінені, під їх пологом поступово формується лісовий грунт, змінюється характер трав’яного покриву. Середня висота лісонасаджень на 6-му році становить 170 см. На другому місці ялиця Дугласова в п’ятирічних насадженнях. Середній річний приріст її досягає 23,6 см. За показниками річного приросту та за здатністю до витримування високогірних погодних умов ця порода перспективна для садіння з метою реконструкції та відновлення верхньої межі лісу. Третє місце щодо приросту посідає сосна звичайна. Але ця порода зазнає фізичного розламування при осінньо-зимовому оледенінні гілок, що особливо небезпечне при сильних вітрах (до 15—18 мі сек.).

Рис.  Графік приросту деревних порід у 1970 р. на 5-річних посадках (полонина Рівна, 1200 м).

Насадження цих порід у перші роки дають відповідно менші прирости. Для наочності наведемо річні прирости дворічних посадок лісу: смерека — 11,4, сосна — 10,8, ялиця Дугласова — 10,1 см.

Як бачимо, інтенсивний приріст спостерігається в умовах високогір’я на 4-6-му році вегетації.

Перевага смереки над іншими хвойними, зокрема сосною, ще і в тому, що смерека ліпше витримує дію снігу, вітру та оледеніння.

Багаторічні спостереження за поведінкою сосни, що зростає вище межі лісу, показують, що сосна тут інтенсивно росте на 4-5-му році, але зазнає фізичного пошкодження при сніговалах: пригнуті до землі гілки набирають слабкої форми, багато їх обламується. Хвоя часто пошкоджується осінніми та зимовими вітрами і відмирає.

Серед листяних порід найбільш перспективна у відновленні верхньої межі лісу горобина звичайна. Вона життєздатна в умовах високогір’я, часто дає карликові паростки. Це сприяє загущенню лісопосадок. Розсіченість поверхні її листків сприяє ліпшому перенесенню дії сильних вітрів, швидкість яких досягає 16—18 м/сек. Від таких вітрів найбільше терпить явір, листова пластинка якого широка і рветься на шматочки. Горобина легко витримує оледеніння, снігові навали та морозні суховії. Позитивно, що вона рано починає плодоносити, а це веде до відновлення всього комплексу верхньої межі лісу (приваблення птахів, насіннєве відновлення і т.д.).

Рис.  Графік динаміки приросту деревних порід у 1970 р. на 7-річних посадках у зоні верхньої межі лісу (полонина Рівна, 1200 м).

Щодо приросту та загального розвитку на полонині явір, бук, ясен посідають останнє місце. Річні прирости їх на 3-му році становлять 6—8 см, а молоді пагони ясена та явора часто відмирають. Отже, ці породи малоперспективні для відновлення природної межі лісу.

Серед кущів вигідна у цьому відношенні вільха зелена. Особливо стійка ця рослина в несприятливих осінньо-зимових умовах, вона здатна розвинутись у короткий вегетаційний період, добре витримує снігові навали, оледеніння тощо.

Нами виявлено корисну роль зріджених посадок кущів вільхи зеленої серед молодого насадження смереки, що проявляється у створенні кращого мікроклімату.

Особливо важливі методи догляду за посадками лісу у високогір’ї. Так, мульчування посадок розпушеною дерниною сприяє ліпшому збереженню вологи в зоні кореневої системи, що дуже важливо під час травневої та серпневої посух.

Мульчування дерниною біловусників та затінення насаджень гілками вільхи зеленої, дерев’яними щитами сприяє хорошій приживлюваності рослин та їх загальному розвитку.

Особливої уваги заслуговує використання рослин — супутників лісового відновлення, зокрема хаменерію вузьколистого, — для затінення, поліпшення поживності та структури грунту. Висівання хаменерію вузьколистого в насадженнях лісу на полонині надзвичайно важливе, його зарості не дають заростати злаковим рослинам, створюють живе затінення, яке цілюще в засуху. Поліпшення мікроклімату шляхом зменшення коливань денних і нічних температур повітря сприяє кращому розвитку саджанців. Так, середньорічний приріст трирічних саджанців смереки в шкілці серед посівів хаменерію вузьколистого становив 11,8 см проти 8,2 см на відкритому місці зростання.

Рис.  Графік приросту деревних порід у 1970 р. на посадках 4-річного віку в зоні верхньої межі лісу, 1200 м.

Дослідження дозволяють зробити такі висновки.

Відновлення природної верхньої межі лісу необхідно проводити в місці її інтенсивного зниження, яке проявляється в послабленні захисних функцій приполонинських лісів і появі зв’язаних з ними стихійних лих (селевих потоків, обвалів, зсувів тощо).

Для відновлення природної верхньої межі лісу на полонинах рекомендуємо використовувати насамперед місцеві породи, насіння яких зібрано для вирощування саджанців з приполонинських лісів, зокрема, смереку звичайну, кедр європейський, горобину звичайну, вербу сілезьку, вербу козячу, з деревних порід інших географічних районів перспективними є, в першу чергу, псевдотсуга тисолиста, сосна сибірська, смерека тянь-шаньська.

Рис. Графік приросту деревних порід у 1970 р. на 3-річних посадках (полонина Рівна, 1350 м).

Рис. Графік приросту деревних порід у 1970 р. на 2-річиих посадках (полонина Рівна, 1400 м).

Садити слід методом площинок. Їх розмір 0,5х0,5 м. У них висаджувати по 5 саджанців. Відстань між площинами – до 1 м. Найкращий ефект досягнуто при сильно загущених посадках. Деревні породи в перші 5 років ростуть дружно, на них не видно ознак пригнічення. Пізніше в таких загущених насадженнях 8-10- річного віку слід проводити проріджування (1-2%) з наступним прорідженням через кожні 5 років.

Найкращий щорічний приріст в умовах високогір’я дають такі культури: смерека звичайна (30-35 см), псевдотсуга тисолиста (20-24 см), сосна звичайна (25-30 см). Найстійкішими проти суворих умов зростання у високогір’ї виявились смерека звичайна, горобина звичайна, кедр європейський, сосна сибірська, з кущів – вільха зелена.

 

ЛІТЕРАТУРА

Горчаковский П. Л. Лесная растительность подгольцевого пояса Урала. — В сб.: Тр. по лесному хоз., вып. 2, Свердловское книжное изд-во, 1954;

Колищук В. Г. Верхняя граница леса в Украинских Карпатах, ее современное состояние и динамика. Автореферат. К., 1960;

Лесков А. И. Верхний предел лесов в горах Западного Кавказа. — Ботанический журнал СССР, т. 17, № 2, 1932;

Крылова И. Л. Очерк растительности верхней границы леса в горах Крыма. — Тр. Крым. фил. АН СССР, т. 8, 1953;

Комендар В. И. Растительность горного хребта Черногора в Восточных Карпатах и ее значение в народном хозяйстве. Автореферат. К., 1954;

Комендар В. I. Характер верхньої межі, лісу на хребті Чорногора в Радянських Карпатах. — Ботанічний журнал АН УРСР, т. XII, №4. К-, 1955;

Комендар В. І. До питання про динаміку рослинних поясів у Східних Карпатах. — Ботанічний журнал АН УРСР, т. XIX, № 4, К-, 1957;

Комендар В. И. Форпосты горных лесов. Ужгород, «Карпати», 1966;

Комендар В. И. Приполонинские леса и стланики Украинских Карпат, их трансгенез, структурно-генетические связи с высокогорьем системы Карпат, Альп и Балкан. Автореферат. К-, 1970;

Фодор С. С. Об использовании древесных и кустарниковых насаждений для улучшения горных и высокогорных лугов Закарпатья. — Тезисы докл. и сообщ. XVII научн. конф. УжГУ. Биолог, серия, № 6, 1963;

Фодор С. С. Использование древесных и кустарниковых пород для улучшения травостоя высокогорных лугов. — В сб.: Вопросы охраны природы Карпат. Ужгород, «Карпати», 1969;

Ярошенко П. Д. О природной динамике верхней границы леса в Карпатах. ДПН СССР, т. XXVIII, № 1,1951;

Ярошенко П. Д. Основы учения о растительном покрове. М., 1953;

Ярошенко П. Д. Геоботаника. М.-Л., 1961;

Ярошенко П. Д. О географических закономерностях динамики верхней лесной границы в горах Советского Союза. Бюлл. МОИП, от. биол., № 1, 1966;

Ярошенко П. Д., Грабарь В. А. Смены растительного покрова Закарпатья. Л., «Наука», 1969;

Plesnik Р. Horna hranica lesa. Vyd. Slov. AV Bratislava, 1971.

Джерело: Про охорону природи Карпат. Ужгород: Карпати, 1973.

Tags: ліс, лісоводство