Регіональний інформаційний центр "Карпати"
enruuk
 

До змісту

Один з кращих зразків типологічних класифікацій і детальних геоботанічних описів морозовського періоду є складена самим Г.Ф. Морозовим класифікація дібров лісостепової зони. Вона побудована на основі даних, отриманих при вивченні дібровних масивів Шипова(ого) лісу, Теллермановської рощі, Тульських засік, Чорного лісу.

Найбільш характерними виявились діброви Шипова(ого) лісу, розташовані в басейні ріки Осереди притоку Дона. Ширина смут складає 5-10 км, довжина − 40 к.м з абсолютними відмітками висот від 80 до 280 м над рівнем моря (рис.1). Рельєф місцевості сильно розгалужений, особливо в придолинній смузі. Ґрунтоутворювальною породою майже повсюдно виступає важкий лессоподібний суглинок, підґрунтя глини.

Ґрунти на об’єкті розташовані за таким порядком: в приводороздільній смузі чорноземи, за ними (ближче до долини ріки) поступово формуються смуги темно-сірих, сірих та світло-сірих суглинків. У придолинній смузі знову з’являються чорноземи в комплексі з лісовими суглинками перехідних ґрунтів. Крім того, в Шиповому лісі були виявлені “алювіальні ґрунти” в тальвегах балок, представлені чорноземовидним алювієм з високим горизонтом карбонатів, а також солонцюватого комплексу.

Г.Ф.Морозов запропонував наступну класифікацію дібров.

1. Діброви на чорноземі та темно-сірому лісовому суглинку І бонітету. У їх складі переважає пізня форма дуба; ясен складає 30-40% загального запасу. Другий ярус формується з липи, кленів, ільма. В підліску: ліщина та інші. У трав’яному покриві переважає яглиця. За всіма показниками вони є мезофільними (свіжими) дібровами, місцями перехідними до вологих D2, D2-3)

2. Діброви на темно-сірих і світло-сірих лісових суглинках ІІ-ІII бонітетів. Домішка ясена незначна. Зустрічаються супутники дуба, як і в попередньому типі, проте ростуть значно гірше. Підстилка гіршої якості, нагадує грубий гумус”. Карбонати розташовані вище, потужність пухкого шару ґрунту менша. У трав’янистому покриві поряд з яглицею рясно зустрічається осока волосиста та зірочник. Вони є мезоксерофільними дібровами (D1-2).

герушинський, флора, карпати

Рис. 1. Схематичний план і профіль річкової долини в лісостеповій зоні (Г. Ф. Морозов)

Умовні позначення: 1. Лессоподібний суглинок і морена. 2. Діброви на чорноземі. 3. Діброви на темно-сірих суглинках. 4. Діброви на світло-сірих суглинках. 5. Діброви на алювії тальвегів балок. 6. Діброви на солонцюватих суглинках. 7. Листяні ліси на алювіальних відкладах заплав. 8. Бори і прості субори на піщаних пагорбах 9. Складні субори на чорноземовидних супісках. 10. Дубняки на таких же ґрунтах 11. Низинний бір на торф’янику. 12. Ріка.

3. Діброви на солоницюватих суглинках. Це чисті дубняки IV бонітету, з незначною домішкою ясена. Пухкий шар ґрунту складає 35 см, скипання спостерігається з глибини 60 см. У покриві переважають осока і зірочник. За складом індикаторів вони є ксерофільними (сухими) дібровами (D1).

4 Діброви на солонцях. Представлені чистими дубняками V бонітету. Пухкий шар грушу всього 10-15 см, скипання спостерігається з глибшім 60 см. У покриві переважає осика і зірочник. За сукупністю ознак вони повинні відноситись до сухих судібров (С1), у яких доцільно вирощувати сосну.

5. Діброви у тальвегах балок з дубом високого бонітету. Частими є похідні осичники. У зіллястому покриві переважає яглиця, кропива, ожика та інші.

У багатьох випадках вони подібні до дібров на чорноземах (1-й тип). Це мезогігрофільні (вологі) діброви (О,). Як правило, вони представлені нітрофільними варіантами з кропивою, хмелем та іншими азотолюбами. Від дібров на чорноземах вони відрізняються дещо більшим зволоженням та іншими кліматичними (тепловими) умовами, більш різкою континентальністю клімату, внаслідок чого з їх складу випадає ясен.

Різноманітність типів дібров лісового масиву “Шипів ліс” пояснювалось такими причинами. Діброви на чорноземах досягають найвищої продуктивності тому, що ґрунти слабкоопідзолені. Із розвитком процесу “деградації чорноземів” ґрунт втрачав вапно, збіднювався, переходив у сірий або світло-сірий лісовий суглинок, що призводило до зменшення родючості ґрунту і падіння продуктивності, збіднення складу насадження.

Насправді, причиною погіршення складу і росту лісу в дібровах варто вважати не падіння ґрунтової родючості (трофності), а збільшення сухості умов місцезростання, про що засвідчують індикатори деревних, чагарникових та трав’янистих рослин.

Різниця у зволоженні умов місцезростання пояснюється тим, що підзолоутворювальний процес, який розвивається на важких за механічним складом суглинках, призводить до утворення щільного до верхньої частини, слабководопроникливого горизонту.

Таким чином, ґрунтовий ряд від чорноземів через лісові суглинки до солонців є рядом зменшення вихідного (весняного) зволоження. Звідси висновок наростання щільності ілювіальних горизонтів і зменшення більш пухкої верхньої частини профілю скорочують глибину весняного промокання ґрунту, а втрати вологи зумовлені поверхневим стоком і фізичним випаровуванням.

З цього приводу екологічний ряд дібров Шипового лісу не трофогений, а гігрогенний.

У подальшому погляди Г.Ф. Морозова постійно розвивались з позицій екологічного напрямку. Він підкреслював, що “класифікація лісових угруповань, якщо вона бажає бути природною, повинна бути побудована на сукупності всіх лісоутворювачів”. До них він відносив:

1. Внутрішні, екологічні властивості деревних порід;

2. Географічне середовище: клімат, ґрунт, рельєф;

3. Біосоціальні відносини:

- між рослинами;

- між рослинами і середовищем;

- між рослинами і фауною.

4. Історико-географічні причини,

5. Втручання людини.

У ньому проф. бачив глибоке розуміння єдності організмів і середовища. У своїм науково-практичній діяльності він постійно надавав прикладне значення лісовій типології. “Як існують плани лісонасаджень для кожного лісового урочища, так рано чи пізно повинні бути складені плани типів насаджень”, вважав він (Г.Ф.Морозов 1903). Він був твердо переконаний, що типи насаджень повинні складати основу лісової дослідної справи і відповідати актуальним потребам лісового господарства.

Підведемо коротко підсумки аналізу морозовського періоду лісової типології (1903-1920 рр.).

1. Хоча цей період був відносно коротким, зате надто плідним. Завдячуючи наполегливості, енергії і таланту засновника лісової типології Г.Ф.Морозова, праці обдарованих учнів і послідовників, сформувавсь нове лісівниче вчення, характерне своєю практичною цілеспрямованістю і одночасно глибоким науковим підходом до розуміння природи лісу. Воно опиралося на вчення Ч.Дарвіна про еволюцію органічного світу та про боротьбу за існування.

2. Наукова концепція вчення про типи насаджень базувалась на вченні В.В.Докучаєва про взаємозв’язки природи і ґрунтоутворювального процесу.

3. Морозовське вчення про ліс вказує правильний шлях аналізу і синтезу насаджень лісових рослинних угруповань з орієнтацією на переважаючу роль середовища, без чого важко зрозуміти життя лісу, його природні та господарські особливості.

Ліс аналізується як “організм”, система, всі елементи якої взаємопов’язані та взаємозумовлені Вони є результатом (продуктом) довгого еволюційного розвитку, знаходяться в безперервному русі, розвитку.

4. Вчення Г.Ф.Морозова базується на синтезі насаджень, який здійснюється шляхом об’єднання рослинних насаджень і угрупованих в типи насаджень, класифікація яких опирається на вчення про фактори лісоутворення.

5. Першочерговим завданням лісової типології Г.Ф. Морозов вважав розробку класифікації типів, як природно-історичної основи ведення лісового господарства, тобто всіх заходів, починаючи від економіки і планування, до техніки лісовідновлення лісу.

6. Методологічною основою побудови класифікаційної системи Г.Ф.Морозов вважав: екологію порід, географічне середовище, біоценотичні відношення, історико-географічні причини і стадії їх розвитку та втручання людини.

7. Г.Ф.Морозов стверджував. що:

• природа лісу складається з природи порід, природи їх взаємовідносин та природи умов місцезростання;

• не можна виривати ліс із середовища, а одночасно треба дивитися на ліс і ґрунт.

Забракувати принцип переважання породи як основний для господарського розподілу лісів.

• ліс − це не проста сукупність дерев, він є функцією умов місцезростання і може змінюватися під впливом останніх;

• необхідно перейти від описової до екологічної типології

Наступна стаття

Джерело: Герушинський З.Ю. Типологія лісів Українських Карпат: Навчальний посібник – Львів: видавництво “Піраміда”, 1996. – 208с.

Коментувати

Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на  http://carpaty.net

Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com