Сіяні луки у зміцненні кормової бази та способи їх створення. Сіяні сінокоси і пасовища – важливий резерв збільшення виробництва кормів. Створення їх дозволяє підвищити продуктивність природних кормових угідь у 4–5 разів. Так, наприклад, у колгоспах «Бескид», ім. Жданова Воловецького та ім. Ілліча і «Пам’ять Ілліча» Свалявського районів з сінокосів одержують по 70– 80 ц/га сіна, а до поліпшення лук отримували лише 14–17 ц/га.

Сіяні сінокоси і пасовища – це кормові угіддя інтенсивного типу. За вегетаційний період при правильній системі удобрення і ранніх строках збирання трав вони забезпечують по 2–3 укоси. При цьому вихід кормового протеїну і кормових одиниць з гектара збільшується в 1,5–2 рази.

Порівняно з природними луками сіяні урожайніші, значно ефективніше використовують мінеральні добрива. Якщо на природних сінокосах гірсько-лісового поясу при щорічному внесенні N90Р60К60 одержували до 36,5 ц/га сіна, то на сіяних на тому ж рівні удобрення урожай становив 78,8 ц/га при значно нижчій собівартості корму.

Важливу роль відіграють сіяні травостої у захисті грунтів на схилах від водної ерозії та у відновленні їх родючості. Встановлено, що в грунті після багаторічних трав залишається до 76– 135 ц/га сухої маси коріння. При розкладанні його у грунт надходить до 117,6 кг/га азоту та 45–50 кг/га фосфору. Тому по пласту сіяних трав отримують високі врожаї однорічних культур.

Створюють сіяні сінокоси і пасовища двома способами: 1) шляхом прискореного залуження, коли багаторічні трави і травосумішки висівають безпосередньо на пласту лучної дернини у рік освоєння угіддя; 2) після вирощування попередніх культур, коли трави висівають на розораних луках, пласт яких використовують 1–2 роки під різні сільськогосподарські культури.

Застосувати докорінне поліпшення можна на всіх типах лук, де прийоми поверхневого поліпшення не забезпечують підвищення врожайності й малоефективні. Це переважно луки із виродженим і засміченим бур’янами травостоєм, вкриті купинами та чагарниками площі, на яких орний шар та крутизна схилу дозволяє провести оранку та розробку пласта дернини.

Докорінним способом луки в господарствах можна поліпшити на площі до 16,6 тис. га. Це переважно сінокоси й пасовища на пологих схилах. За рахунок цього заходу вихід кормів з угідь можна збільшити на 22,4 тис. т кормових одиниць.

При виборі способу докорінного поліпшення гірських сінокосів і пасовищ особливу увагу звертають на стан травостою, крутизну схилу та родючість грунту. Докорінне поліпшення з польовим періодом застосовують на більш положистих схилах, крутизна яких не перевищує 15-17°, а орний шар грунту дозволяє провести оранку. Під прискорене залуження відводять угіддя, де неможливо вирощувати попередні культури через загрозу змиву грунту.

За ефективністю ці способи поліпшення кормових угідь рівноцінні. Успіх залуження та врожайність сіяних лук обумовлюється на схилах цілим комплексом факторів: екологічними умовами, добором трав і травосумішок, удобренням та раціональним використанням. На зональній Гірсько-Карпатській сільськогосподарській дослідній станції є сіяні сінокоси, створені прискореним залуженням ще в 1964 році, які забезпечують по 60–65 ц/га сіна. Гарантією такого довгоріччя є сформований густий травостій, систематичний догляд та правильна система удобрення, яка на змитих грунтах є провідним фактором високої врожайності сіяних трав. Отже, вибір способу залуження залежить від конкретних умов.

Практика багатьох господарств показує, що на одному й тому схилі необхідно поєднувати прискорене залуження з докорінним поліпшенням, польовим періодом та поверхневим поліпшенням угідь. Тільки такий підхід гарантує найбільш ефективне використання схилів і допоможе зберегти родючість грунту. Тому сіяні сінокоси повинні чергуватися з природними травостоями і площами однорічних кормових культур. Це є основою раціонального й інтенсивного ведення польового та лучного кормовиробництва в горах.

Польовий період та попередні культури. Насіння багаторічних трав дрібне і не потребує глибокого загортання. Але для забезпечення хороших сходів трав, швидкого їх росту і розвитку необхідно, щоб грунт перед сівбою був старанно підготовлений. За прискореного залуження такі умови не завжди вдається створити. А тому сходи лучних трав бувають зрідженими й засмічуються грубостебловими бур’янами, які пригнічують їх ріст та знижують кущистість. Часто польова схожість насіння буває такою низькою, що виникає потреба в повторному підсіві трав. Щоб створити більш сприятливі умови для росту й розвитку висіяних трав, пласт природної дернини або старосіяних лук попередньо використовують під однорічні сільськогосподарські культури. їх називають попередніми. Вони ефективно використовують запаси поживних речовин, які надійшли в грунт при розкладанні дернини і кореневих решток. Цей період, протягом якого на розораних луках вирощують однорічні культури називають польовим. Тривалість його на схилах може бути різною.

Практикою і дослідженнями встановлено, що в гірських умовах, де постійно існує загроза змиву грунту, тривале й безперервне вирощування однорічних польових культур на одному місці понад три роки призводить до погіршення родючості грунту через змив, а також негативно відбивається на врожаї трав та їх участі у формуванні травостою. Тому при освоєнні схилів під багаторічні сіяні сінокоси і пасовища після польового періоду обов’язково проводять залуження.

В умовах Карпат по пласту лучної дернини переважно садять картоплю, вирощують коренеплоди, сіють бобово-злакові суміші, олійну редьку з підсівом райграсу багатоукісного або однорічного. Таке використання пласта з наступним посівом однорічних кормових культур і підсівом трав дозволяє господарствам збільшити виробництво кормів у 4-5 разів. Перспективною попередньою кормовою культурою в горах є багаторічне жито.

Старанний догляд за попередніми культурами сприяє окультуренню грунту, поліпшенню його фізичних та хімічних властивостей. Переважно на таких площах уже на другий рік природна дернина при оранці на поверхню не вивертається. Сільськогосподарськими машинами площа вирівнюється. Грунт стає пухким. У нього прискорюються мікробіологічні процеси, що сприяє мінералізації дернини і збагачує грунт поживними речовинами.

Важливе значення має польовий період на тих угіддях, у травостої яких переважали кореневищні трави й грубостебельне різнотрав’я. На таких площах застосування лише однієї оранки не дає бажаних результатів. Тому перед оранкою попередньо рекомендується провести подрібнення дернини. Для цього використовують дискові борони або болотні фрези, а потім орють. Ефективним є внесення гноївки перед проведенням цих робіт. Це прискорює розкладання дернини та підвищує врожайність попередніх культур на 20-25 %.

У багатьох господарствах уже давно перед вирощуванням попередніх культур на луках проводять кошарування. Це найбільш дешевий і ефективний спосіб внесення органічних добрив, проведення якого не обмежується крутизною схилів. Його можна з успіхом застосувати на віддалених площах, де доступ техніки затруднений. Практика показує, що на таких площах урожайність картоплі підвищується. Вони менш засмічені бур’янами, і для багаторічних трав створюються сприятливіші умови для росту й розвитку.

Прискорене залуження – це один з ефективних способів докорінного поліпшення природних та старосіяних сінокосів і пасовищ. Суть його полягає в тому, що шляхом обробітку знищується дернина травостою і в цьому ж році по пласту висівають багаторічні трави, вносять добрива і вапно. Прискорене залуження доцільно застосувати, насамперед, на малозадернованих угіддях, де немає бур’янів, але крутизна схилу затруднює вирощування однорічних культур.

Таблиця 6. Ефективність різних способів поліпшення лук

Винятково важливе значення має прискорене залуження при освоєнні еродованих схилів. У передгірних та гірських господарствах площа таких земель становить до 58,2 % всієї площі сільськогосподарських угідь. Дослідження показали, що на них найбільш ефективно вирощувати багаторічні трави. При цьому віддача схилових земель різко збільшується. У даних умовах сіяні травостої – не тільки джерело багатих на білок кормів, але й найбільш ефективний фактор відновлення структури й родючості грунтів. Крім того, коріння багаторічних трав розпушує підорний шар грунту, поліпшує його фізичні властивості. Тому на посівах трав і на більш крутих схилах не спостерігається змиву. При прискореному залуженні не втрачається жодного року. Високопродуктивний травостій може сформуватися уже в рік залуження. Для гірських господарств це має важливе значення: не зменшується кормова площа, з якої надходили корми, крім того в 4–5 разів зростає віддача угідь (табл. 6). Якщо з природного сінокосу збирали лише 14,5 ц/га сіна, то після проведення культуртехнічних заходів і внесення мінеральних добрив у нормі N90Р60К60 одержували 36,5 ц/га сіна. При докорінному поліпшенні і сформованому сіяному травостої і удобренні (N90Р60К60) одержали сіна до 72,2–78,8 ц/га. При цьому майже у 5–6 разів збільшився вихід протеїну з гектара.

Прискорене залуження практикують переважно на крутих схилах (понад 15–20°). Ерозійні процеси тут загрозливіші. Тому невипадково в практиці стали широко застосовувати смугове освоєння схилів. Суть його полягає в тому, що схил залужується поступово смугами завширшки 30-40 м, які чергуються з неосвоєними ділянками. Ширина нерозораних смуг залежить від крутизни схилу, але не повинна бути меншою 15-20 м. Це дає змогу застосувати косарки та іншу техніку при збиранні трав.

Створені смуги відіграють роль буферів, особливо при інтенсивних зливах. Багаторічні спостереження показали, що нерозорані смуги лучної рослинності поглинають до 80% стоку. Практично значних втрат грунту на схилі немає. Його перехоплює рослинність залишених смуг. До освоєння таких смуг приступають лише в тому випадку, коли висіяні трави на попередньо розораних смугах сформували уже міцну дернину, що надійно може протидіяти змиву грунту.

В практиці до уваги переважно беруть стан травостою та його врожайність.

Гарантією успіху при прискореному залуженні на схилах є правильний підбір трав і травосумішей, старанний передпосівний обробіток пласта природної дернини, вчасний підсів трав, правильна система удобрення й раціональне використання травостоїв. Як показує практика багатьох господарств, особливу увагу треба звернути на формування густого зімкнутого травостою. Він є запорукою високої продуктивності і надійним захистом від змиву грунту. На добре сформованих травостоях високу віддачу забезпечують мінеральні добрива і затрати на їх застосування окуповуються високими приростами врожаю. Тому виникає потреба спинитися на факторах, що сприяють формуванню густих багатоярусних травостоїв багаторічного використання.

Прискорене залуження починають із знищення чагарників та зрізання купин на луках. І тільки після цих заходів приступають до розробки природної дернини, щоб створити сприятливі умови для росту багаторічних трав, що висіваються. У сучасній практиці гірського луківництва з цією метою застосовують оранку, дискування дернини «до чорна» важкими дисковими боронами або розробляють її болотною фрезою. При такому розробленні міцної дернини на луках кращого ефекту досягається попереднім дискуванням з наступною оранкою.

Оранку проводять навісними плугами. На схилах крутизною понад 3-5° орють тільки впоперек в одному напрямку. Після пласт розробляють дисковими боронами в кілька слідів.

Оскільки механічний обробіток на схилах через значну крутизну та малопотужний орний шар грунту не скрізь можливий, то в практиці тепер використовують для знищення старого травостою гербіциди суцільної дії. Це переважно трихлорацетат натрію, далапон, грамоксон та реглон. Ці гербіциди кращий ефект забезпечують в комбінаціях з 2, 4 Д і 2, 4, 5-Т. Обприскування проводять після відростання лучної рослинності.

Для кращого контакту насіння трав з грунтом проводять кількаразове дискування і через 3-4 тижні підсівають трави та вносять добрива. Таким способом було проведене залуження малопродуктивних лук у колгоспах «50-річчя Великого Жовтня» Воловецького та «Радянська Верховина» Міжгірського районів. Це дозволило створити сіяні сінокоси, які забезпечують по 50–60 ц/га сіна.

При докорінному поліпшенні велике значення має правильний підбір трав і травосумішей. За останні роки перевагу надають не сівбі одного виду лучних трав, а застосовують при залуженні схилів бобово-злакові травосуміші. З їх допомогою можна сформувати значно густіші й врожайніші травостої довготривалого використання.

Заміна чистих посівів багаторічних трав їх сумішами зумовлена ще й тим, що при наявності в травостоях до 40–50 % цінних бобових трав відпадає потреба у внесенні на сіяних луках азотних добрив. Крім того, бобово-злакові травосуміші характеризуються кращою отавністю і кормовою цінністю.

Донедавна в практиці луківництва рекомендувалось висівати лише одну травосуміш, до складу якої включали переважно найбільш врожайні районовані для зони види і сорти трав. Сформований з цих трав сінокіс або пасовище забезпечувало високу врожайність, але при розтяганні строків збирання трави скоро грубіли і втрачали поживність. Тепер для залуження схилів пропонується набір травосумішей з різними строками достигання трав. Це ранньо-, середньо- й пізньостиглі травосуміші. Такий набір дозволяє постійно збирати трави в міру їх сінокісної стиглості. На сіяних луках створюється безперервний конвейєр, що гарантує високу врожайність без втрати в травах протеїну й каротину.

До складу ранньостиглої травосуміші включають конюшину лучну (10-12 кг/га насіння), райграс високий або багатоукісний (8 кг) та грястицю збірну (8-10 кг). Цією травосумішшю рекомендується засівати до 30% загальної площі трав. У середньостиглій травосуміші перевагу надають конюшині лучній (10–12 кг/га), костриці лучній (8–10 кг) та костриці очеретяній (10–12 кг). Вона повинна зайняти до 40 °/о площі трав. Пізньостиглий травостій формують з конюшини лучної (10–12 кг/га), тимофіївки лучної (8 кг) та костриці лучної (8–10 кг). Нею займають до 30 % площі.

При залуженні еродованих схилів, крім конюшини лучної, доцільно ще до складу травосуміші вводити лядвенець рогатий та конюшину рожеву. Вони довготриваліші у травостоях, що забезпечує високу врожайність сінокосу. До того ж вони зберігаються до п’яти років.

Сіяні сінокоси – травостої інтенсивного типу. З урожаєм з грунту вони виносять значно більше поживних речовин, ніж трави на природних луках. Тому, щоб гарантувати щорічно високі врожаї на сіяних луках, треба вносити відповідну кількість мінеральних добрив. При цьому необхідно дотримуватися такого принципу – кожному типу травостою повинна відповідати певна система удобрення. На бобово-злакових травостоях, у формуванні яких бобові трави – конюшина або лядвенець рогатий – займають до 40-50 %, перевагу надають фосфорному й калійному удобренню. З випаданням бобових на сіяних луках формується травостій з перевагою злакових трав. Вони мають більшу потребу в азоті й фосфорі. Тому при їх удобренні перевагу надають азотно-фосфорному удобренню. Оптимальною нормою азотних добрив є 120–180 кг/га азоту, яку вносять з 60–90 кг/га фосфору у вигляді суперфосфату та фосфатшлаку.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987