До змісту

Воєтив Ілько Липей довкола Репинного, як хотів. Чинив із корчмарями, що хотів. Люди лише чудувалися з нього. А раз сталося так, що мало його не зловили.

Було так, що жандарми напали на слід. Десь було їх з десять. Ідуть за Ільком Липеєм, ідуть всіма пішничками – нікуди розбійникові вислизнути. А видить, що притискають його до берега Репинки. Берег не низький був у тому місці; а повінь весняна вимила якраз колобаню. Тікав Ілько Липей від жандармів. Може, й не тікав би, але пістолю забув із собою взяти, або патронів не мав. І мусив тікати. Доходить якраз до берега. Що чинити? І придумав. Відтяв очеретину, заліз у воду з головою і крізь неї дихає. Жандарми прийшли на берег і ламають собі голови, де міг дітися розбійник. Обдивили берег, кущі коло берега. Та й вернулися ні з чим.

А Ілько Липей виліз із води, висушив собі одіж та й пішов далі. Так розбійник перехитрив жандармів. І ще довго воєтив довкола Репинного.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда.