До змісту

Чудом утік із рук жандармів Юра Кливець. Коли Ілька Липея — його найліпшого цімбору — поранили, той наказав тікати і робити далі їхнє діло.

І тут Ілько Липей сам себе застрелив, а Юра скочив у лозник. Жандарми туди,— а його нема. Одні кажуть, що Юра Кливець, як колись його побратим, зотнув стебло, ліг у колобаню коло берега і дихав через нього. Але то, може, й неправда. Ліпше буде так, як кажуть другі: що Юра Кливець заліз у руру, яка є під вулицею і йде від однієї обочини до другої. Там пересидів. А потім помалу, як стихло, втік, виліз на смереку і дивив, що будуть чинити з мертвим його побратимом.

Далі що було з Кливцем — тяжко знати. Одні кажуть, що він на другий день, як убили Липея, пішов до вівчарів, а ті його добили, бо вже чули, що Ілько Липей у землі й боятися нікого. А розбійники надоїли вівчарям, бо не раз від них пили молоко, їли сир.

Інші кажуть, що Юра Кливець із Верховини утік на Рахів, та там його один ґазда зловив у коморі, коли крав, та застрелив чи колом добив.

Треті люди кажуть, що Юра Кливець утік у Росію.

Бог знає, де правда. Але такий жив. І десь із цього щось має бути правда.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда.