ПАНЩИНА Й СЛУГА МАРТИНА
Таки дуже мучили селян за панщини. Дочувся про це цар Иосиф і захотів бачити своїми очима.
Перебрався у просте плаття, взяв піпу й пішов у недалеке село. Зайшов до корчми й попросився, аби хто його взяв за слугу.
Один ґазда — Мартин йому було ймення — сказав, що може взяти, аби лиш рано вставав із кіньми на поле, звозити зерно.
Коли прийшов до ґазди, ґаздиня дала йому сколотин із хлібом. Дуже їй смішно було, які в слуги білі нігті й як держить по-панському ложку.
Рано перед сходом сонця ґаздиня встала та прийшла у хлів. Слуга ще спав. Ґаздиня як побачила, що так солодко спить, лишила його — най спить!
Коли сонце сходило, прийшов ґазда зганяти слугу. Той сказав, що є час, обернувся до стіни та й заспав до шостої години. Тоді пробудився, запряг коні, зайшов до кухні, випив молока та поїхав возом на поле.
Тут під липою стояв панський посіпака з нагаєм у руках і здалеку кричав уже на Иосифа. Иосиф не слухав нічого, прийшов спокійно під липу, вийняв годинника й каже:
— Є закон, що панська робота робиться від семи годин ранку до семи годин вечора, а ще семи годин не є.
Навколо стояли люди та всі повставали, як на команду, й позирали на сміливого слугу. Мороз їм побіг по плечах. Посіпака вилупив очі, що в слуги годинник є і що той його учить, як треба робити панщину. Так розсердився, що аж голос йому перескочив у горлі. Розмахнувся й ударив слугу:
— Я тобі дам закон, рабе!
Слуга й не кліпнув, тільки сказав:
— Не знаєш, кого ти вдарив.
Посіпака ще раз ударив Иосифа, але коли хотів утретє вдарити, розстебнувся ґудзик на грудях у царя, і блиснула царська звізда.
Цар сказав:
— Завтра будеш повішений!
Обернув коні, вернувся до ґазди і попросив папір, де є записи на ґаздівство й рахунок панщини.
Мартин перелякався, що слуга здурів, і пішов шукати папір. Тоді забігла ґаздиня й закричала:
— Мартине, гусари їдуть! Ціле село на ногах!
Мартин підскочив до вікна, але вже в двір улетіла золота коляска, двері відчинилися, й у хату зайшли пани в дорогих мундирах.
Иосиф узяв перо й написав на папері, що Мартин звільнений од панщини. А селяни відтоді стояли на своєму, доки панщина не була скасована.
Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.
Tags: легенда
Коментувати