Оксана Гаврош, мистецтвознавець

Історія образотворчого мистецтва Закарпаття обмежується часовими вимірами, що у контексті світових є не вельми великими. Проте, в процесах розвитку українського мистецтва початку XXI століття займає чільне місце, позначене самобутнім й високим рівнем художніх досягнень, багатством й розмаїтістю технік і засобів творення образів, що вирізняють багатолике мистецтво краю на культурній мапі України. Джерелом формування та творення образотворчих процесів в краї протягом багатьох століть були фольклор й народне мистецтво. Прагнення народних митців зосередилися на осягненні й відтворенні краси навколишнього світу. Пошуками відповідної до бурхливої й непокірної природи образної мови, позбавленої зовнішньої ілюзорності, позначені перші твори умілих верховинців, що прагнули відтворити всю глибинну сутність Всесвіту. Саме в ці найдавніші часи закладаються найголовніші якості художньої мови мистецтва Закарпаття − висока духовність, поетичність, цілісність світосприйняття − ті першооснови, що йдуть від витоків народного менталітету. Безіменні гуцульські писанки, різьблені напрестольні хрести, баклаги, кухлі й люльки, карбовані бляшанки та вишивані рушники назавжди збережуть закодовану у найпростіших символах історію краю, вистраждану і осяяну безмежною любов’ю до рідного краю. Дерев’яна народна архітектура − найвидатніше явище в історії мистецтва й архітектури Закарпаття. Мов велетенські брили, вибагливі силуети храмів вражають багатством творчої фантазії та надзвичайним відчуттям властивостей матеріалу народними майстрами. На кілька століть вони стали тими культурними й мистецькими центрами, що зберегли до наших часів матеріальні свідчення епохи середньовіччя на Закарпатті. Невід’ємною частиною оздоблення інтер’єрів церков були різьблені іконостаси, ікони та монументальні розписи, в яких знаходимо далеке відлуння європейських стилів. Без спеціальних знань законів монументального живопису народні майстри переконливо відтворювали образи та драматизм ситуацій із Святого Письма. Однією з найцінніших пам’яток

монументального малярства Закарпаття є фрески Горянської ротонди – найдавнішої пам’ятки післямонгольського періоду на території України. У збережених сценах “Благовіщення”, “Тайна вечеря”, “Поцілунок Іуди”, “Зішестя на Голгофу” проступають риси північно-італійського проторенесансу. Біблійні сцени сповненні глибоких почуттів, просякнуті ліризмом та внутрішньою зворушливістю, а персонажі втратили статичність та канонічність трактування образів. Окрему групу пам’яток становлять твори іконопису. Найдавніші пам’ятки безіменних народних майстрів поєднують елементи реалізму, фантазії, а подеколи і гумору. Починаючи з XVII століття на Закарпатті з’являється чимало ікон, виконаних професійними майстрами. Такими були Іван Щирецький з Перемишля, Ілля Бродлакович-Вишенський з Судової Вишні, Стефан Вишенський, Яцько з Вишні та інші, творчість яких все більше вирізняла яскрава творча індивідуальність та зв’язок із реалістичним началом.

Попри географічну відірваність від культурних центрів Європи та України наприкінці XVIII-на початку XIX століття мистецтво краю зазнає помітного пожвавлення. Місцеві художники все частіше виїжджають за межі країни і отримують професійну освіту в європейських мистецьких академіях Мюнхена, Будапешта, Відня. Одним із перших серед них був Йосип Змій-Микловський, творчість якого вплинула на розвиток світського живопису в мистецтві Закарпаття.

Проте значні зрушення відбулися лише у II половині XIX століття − межі, що відрізнила мистецтво попередніх часів, яке ґрунтувалося на релігійних засадах, від нового, світського. Естетичні настанови його були пов’язані вже з реальним, позбавленим догм сприйняттям навколишнього середовища. Цю добу представлено іменами видатних художників: Фердинанда Видри, Гната Рошковича, Мигая Мушачі, Імре Ревеса, Шимона Холлоші. Заслуга останнього – заснування Надьбаньської школи (поблизу Тячева) − інтернаціональної мистецької колонії, що об’єднала навколо себе молодих художників-реалістів, сповнених сил та пристрасного бажання висвітлювати всі принади та негаразди навколишнього життя.

Новим етапом у формуванні самобутньої Закарпатської мистецької школи стала І половина XX століття. На зламі тисячоліть на українському мистецькому просторі вже сформувалися кілька регіональних самобутніх шкіл − одеська, львівська, київська. Образотворче мистецтво Закарпаття, що було замкненим на узбіччі Австро-Угорщини й по суті не мало розвинених традицій у професійному мистецтві на початку XX століття, за часів Чехословаччини (1918-1939 pp.) стало локомотивом у культурі й мистецтві краю, спонукаючи її до експериментів та європейського мислення. Становлення професійної школи живопису пов’язане із іменами Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая. У 1921 році Ерделі долучився до створення першого об’єднання художників Закарпаття, а згодом – ще тричі засновував професійне об’єднання художників краю: у 1931 році – за Чехословаччини, у 1939-му − за Угорщини і в 1945-му − вже за СРСР. Відкриття у 1927 році “Публічної школи малювання” Бокшаєм та Ерделі знаменувало появу молодого покоління художників, які згодом визначатимуть обличчя Закарпатської школи живопису на Україні та за її межами. Серед них – Андрій Коцка, Ернест Контратович, Золтан Шолтес, Адальберт Борецький, Шандор Петкі. 30-ті роки XX століття відкрили ім’я Федора Манайла, в творчості якого відбилися не тільки етнографічні студії художника, але й модерністичні течії XX століття, на ниві скульптури працювали Олена Мондич, молоді Василь Свида, Іван Гарапко та інші.

Особливість художніх процесів в живописі, графіці та скульптурі краю першої половини XX століття визначають постійні пошуки самобутньої художньої мови, в якій поєдналися б високий професійний рівень, змістовна наповненість, творче освоєння багатющої народної традиції, а також синтезу її з новітніми культурними віяннями мистецької Європи. Події 1945 року – возз’єднання Закарпаття з Україною перевернули не лише політично-соціальне життя закарпатців, але й культурне. Закарпаття поринуло у новий етап своєї історії – “інший ступінь свободи”, де свобода стає залежною від основного мірила буття і загальнолюдської свідомості – ідеології. Разом з тим, слід відзначити і позитивні зрушення у загальноестетичному сенсі, що відбулися у житті області. У 1946 року – створено обласну організацію закарпатських художників УРСР, Ужгородське художнє промислове училище, Закарпатський обласний державний український музично-драматичний театр, відкрито обласну філармонію та наукову бібліотеку, у 1948 – обласну картинну галерею. Художники Закарпаття представляють твори на всеукраїнських та всесоюзних виставках, де вирізняються своєю “неподібністю” до заідеологізованих товаришів по цеху. Все частіше лунає вислів “Закарпатська школа живопису”, яку на загальноукраїнському поприщі виділяли близькість із новітніми західноєвропейськими художніми традиціями та невід’ємний зв’язок із самобутнім народним мистецтвом, що підтверджувалося бурхливими кольорами, декоративністю та чуттєвим сприйняттям реалій.

Сьогодні художники Закарпаття – це злагоджений колектив, налаштований на творчі ініціативи, де поєднуються шана до традицій і нестримний потяг до новацій. В літопис українського мистецтва поруч з іменами корифеїв вписані імена старшого покоління митців – Г. Глюка, В. Микити, Ю. Герца, П. Бедзіра, В. Габди, Є. Кремницької, Ф. Семана, В. Приходька, В. Скакандія. Середнє покоління майстрів пензля підтверджує надбання вже понад півстолітньої традиції регіональної школи на всеукраїнських та закордонних виставках. Серед них імена знаних в краї художників – Н. Пономаренко, Л. Корж-Радько, Б. Коржа, 3. Мички, Т. Данилича, Б. Кузьми, В. Габди, Т. Усика, О. Кондратюк, А. Ковача, В. Гангура, С Біби, В. Павлишина, Н. Сіми, І. Панейка, П. Ковача, Г. Булеци.

Закарпатська образотворча школа зародилася на перетині кількох європейських шкіл, отримавши стилістичну єдність, гучно і стрімко завоювала мистецьки обрії України та Європи. Сьогодні і далі доводить своє індивідуальне письмо, постійно оновлюючись та омолоджуючись, вписуючи нові імена до загальнонаціональної мистецької школи.

Джерело: Журнал “Закарпаття” №2 літо/осінь 2010