Водні об’єкти відчутно впливають на економічний розвиток суспільства. Повені, паводки, обміління, пересихання рік, перезволоження грунтів, їх ерозія протягом всієї історії були нещастям для людей. У той же час водні об’єкти сприяли розвитку зрошення земель, водопостачання, гідроенергетики, водного транспорту і т. д. Тому вміння управляти водними ресурсами завжди було однією з важливих функцій людства. Технічний же рівень водогосподарських заходів у різні епохи відображав розвиток продуктивних сил.

Водне господарство здавна відігравало важливу роль і в житті населення Закарпаття, яке будувало на річках млини, водяні пили для розпилювання лісу, водосплавні шляхи для плотів-бокорів. У процесі соціального й господарського розвитку краю проходила зміна напряму й інтенсивності використання водних ресурсів. Залишилося в минулому, наприклад, енергетичне використання водотоків невеликими водними установками, втратили закарпатські ріки і свою роль у сплаві лісу. Однак ряд напрямів розвитку водного господарства актуальні і в наші дні. Успішно експлуатуються багато побудованих раніше гідротехнічних споруд. Широко здійснюються заходи по захисту від паводків, укріпленню берегів рік і корекції їх русел, по меліоративному будівництву, розвитку рибного господарства, будівництву систем водоспоживання та каналізації, рекреації. Велика увага приділяється чистоті водних ресурсів і збереженню малих річок та водотоків.

Актуальною для розвитку водного господарства області стала розробка в 1974 році Генеральної схеми комплексного й раціонального використання та охорони водних ресурсів басейну ріки Тиси. Ця схема була погоджена на засіданні Постійної робочої групи спеціалістів по проблемі Тиси і схвалена Нарадою керівників водогосподарських органів країн – членів Ради Економічної Взаємодопомоги на XXIV засіданні в 1977 році. Реалізація цієї схеми потребує значних матеріальних коштів, мобілізації громадськості й тісного співробітництва всіх країн, розташованих в басейні ріки Тиси.

Інженерні споруди для боротьби з наводками. Складний гірський рельєф басейну закарпатських рік обумовлює нерівномірності у розподілі опадів і сприяє формуванню значних, часом катастрофічних паводків на річках та інших водотоках. Найбільш високі наводки мають дощове або снігово-дощове походження.

 

Рис. 6. Формування паводкової хвилі на Латориці у липні 1980 року. Час добігання: Підполоззя – Свалява – 4; Свалява – Мукачеве – 5; Мукачеве – Чоп – 67 годин, а – Підполоззя; б – Свалява; в – Мукачеве; 2 – Чоп.

 

Паводками можуть бути зруйновані дамби, мости, змиті окультурені землі й населені пункти. Паводкові розмиви берегів призводять нерідко до того, що ріка йде в обхід водозабірних споруд, створюючи серйозні труднощі в експлуатації дамб, насосних станцій.

Катастрофічні паводки на ріках послужили приводом для захисту населених пунктів і сільськогосподарських угідь від затоплення паводковими водами. Було визначено, що головним засобом боротьби з паводками є обвалування русел рік, а також підвищення загальної лісистості у басейнах окремих річок.

Тепер система обвалування загальною протяжністю близько 500 км захищає понад 110 тис. га земель. Системи безперервного обвалування побудовано уздовж таких рік, як Тиса, Боржава, Латориця, Батар, Сальва. Будівництво нових дамб і реконструкцію діючих виконано після 1954 року будівельними водогосподарськими організаціями за проектами Укрдіпроводгоспу.

За останні роки на ріках області спостерігались надто високі паводки. Це спонукало підвищити надійність побудованих дамб. Буде реконструйовано до 2000 року 200 км дамб і побудовано нових 150 км.

Для Закарпаття основним заходом боротьби з паводками лишається обвалування територій. Хороша організація служби прогнозів паводків і заходи по укріпленню берегів і корекції русел забезпечать надійний протипаводковий захист.

Укріплення берегів і регуляція русел. Для річок області характерні розмиви і деформації берегів. Довжина таких ділянок становить сотні метрів. Для боротьби з розмивами берегів щорічно будують берегові укріплювальні, регулюючі та виправні споруди, проводять корекцію русел. Для області характерна різноманітність конструкцій і компонувальних рішень укріплювальних і випрямних споруд. Тут побудовано підпірні стінки, загати, напівзагати, спеціальні прокопи, берегові укріплення. Комплекс робіт по укріпленню берегів і корекції русел включає також посадку дерев по берегах річок, рекультивацію земель в заплавах, регулювання водоприймачів. Багато берегоукріплювальних і захисних споруд побудовано з каменю та хворосту. Багаторічний досвід експлуатації показав їх малу ефективність. Проте ряд споруд, незважаючи на недовговічність будівельних матеріалів, не втратили своїх захисних функцій, оскільки в комплексі з ними було проведено й біологічне укріплення. Виправдали себе конструкції там, де при їх проектуванні всебічно враховувався характер порід у руслах рік, розмиви русел, швидкість і кількість наносів, уклон та інші фактори. Значні обсяги робіт по укріпленню берегів було виконано при обвалуванні Тиси й Боржави.

За останні роки для берегоукріплювальних робіт застосовують камінь і сітки з оцинкованого дроту. Ця конструкція забезпечує надійний і довговічний захист берегів від руйнувань. Використовуються також конструкції з бетону й залізобетону. Це в основному підпірні стінки. Багато їх споруджено при будівництві автомобільної дороги Ужгород – Львів.

Згідно перспективних планів розвитку водного господарства області передбачено провести додатково роботи по регулюванню русел річок і по укріпленню берегів. Своєчасне і якісне здійснення цих заходів з урахуванням набутого досвіду – передумова успіху в створенні надійних і безпечних зон у заплавах річок області.

Меліорація земель. Природно-господарські умови Закарпаття визначають спрямованість ведення сільського господарства, зокрема системи землеробства, яка має тут виражений меліоративний характер. Меліорація на сучасному етапі – це складний комплекс інженерних, культуртехнічних, агротехнічних і організаційних заходів, що створюють умови для комплексної механізації сільськогосподарських робіт, ефективного використання поліпшених земель на базі широкого застосування мінеральних і органічних добрив, вапнування кислих грунтів. Роботи по меліорації земель області спрямовані на осушення перезволожених земель, поліпшення природних кормових угідь, обводнення пасовищ, зрошення, регулювання поверхневого стоку, боротьбу з водною ерозією. Основні обсяги робіт по меліорації земель пов’язані з регулюванням водного режиму перезволожених ґрунтів. Для осушення земель застосовують відкриту мережу каналів, закритий дренаж, огородження від затоплення паводковими водами, відведення надлишкової води з одамбованих територій шляхом перекачування насосними станціями.

 

Таблиця 5. Показники меліорації земель в області, тис. га

Показники	Роки
	1960	1965	1970	1975	1980	1985
Всього осушених земель, тис. га	143,9	146,4	151,2	160,1	168,1	177,1
У тому числі:
закритим дренажем	-	7,9	32,9	74,2	117,2	137,8
% закритого дренажу	-	5,4	21,8	46,4	69,7	77,8
Площа земель зі зрошувальною мережею	0,9	1,5	2,3	8,0	14,8	14,6

 

Поряд з будівництвом нових систем проводяться заходи по реконструкції і удосконаленню діючих меліоративних споруд, збільшенню обсягу закритого дренажу, будуються насосні станції, дороги, виробничі бази. При загальній площі меліоративного земельного фонду 186,8 тис. га, на кінець 1985 року осушено 177, 1 тис. та зрошується 14,6 тис. га (табл. 5).

З усіх способів меліорації земель чільне місце належить будівництву дренажних систем. Проте і дренаж не вирішує всіх питань регулювання води в грунті. Мікрорельєф меліорованих масивів сприяє, нерівномірному зволоженню, що призводить до скорочення поверхневого стоку і застоювання води в понижених місцях. Це, в свою чергу, погіршує врожайність сільськогосподарських культур. Тому на важких грунтах проводять будівельне та експлуатаційне планування поверхні меліорованих ділянок і глибоке розпушування грунтів.

Територію області відносять до зони надмірного зволоження, проте нерівномірний розподіл опадів протягом року викликає періодичні посухи (2–3 рази за 5 років), що потребує поряд з осушенням заходів по зрошуванню сільськогосподарських культур.

Зрошення великих площ в області почалось порівняно недавно. Проводилось воно на малих ділянках і лише для поливу овочевих культур. Тепер на площах від 300 до 1000 га застосовуються дощувальні установки «Волжанка», «Фрегат» та інші.

Збереження вологи на полях досягається до деякої міри шлюзуванням усіх відкритих каналів на дренажних системах, яке дозволяє щорічно затримувати кілька мільйонів кубометрів талих і дощових і значно зменшує зниження ґрунтових вод.

У сільському господарстві області застосовують три основних способи зрошення – поверхневий, підґрунтовий і дощування. Вони по-різному впливають на родючість грунту, його водний і сольовий режими, створюють різні умови для механізації сільськогосподарських робіт і агротехніки культур. При поверхневому й підґрунтовому зрошенні зволожується тільки грунт, а при дощуванні, крім того, приземний шар повітря й надземні органи рослини.

 

Таблиця 6. Урожайність сільськогосподарських культур на осушених землях, ц/га

Культури	Роки		Приріст
	1966–1970 (16 % дренажу)	1981–1985 (75 % дренажу)
Усі зернові	23,3	38,6	15,3
У тому числі
озима пшениця	23,8	29,4	5,6
кукурудза на зерно	32,1	62	29,9
Картопля	95	112	17
Овочі	114	156	42
Кормові буряки	316	582	266
Кукурудза на зелений корм	94	210	116
Багаторічні трави, сіно	41	58	17

 

Підґрунтовий спосіб зрошення, що базується на властивостях грунтового розчину підніматися капілярами з нижніх шарів у верхні при підпорі дрен, дуже вигідний, оскільки для нього характерні автоматизація поливу й зниження затрат праці, безперервне підтримування вологості активного шару грунту на рівні капілярної, збереження структури орного шару, відсутність кірки. Однак, як показав досвід, на більшості площ таке регулювання водного режиму грунтів у період вегетації неможливе, тому що рівні ґрунтових вод у цей час нижчі глибини закладання дрен. Тому тут проводять в основному додаткове зволоження грунтів шляхом дощування. Але і в цьому випадку питання про водні ресурси залишається актуальним, оскільки, незважаючи на високу середньорічну водозабезпеченість, в межінь води часто недостатньо. Через нерівномірний розподіл поверхневого стоку, значного коливання його по роках і сезонах для організації поливів тут необхідно будувати штучні водойми. Без регулювання стоку штучними водоймами будівництво зрошувальних систем у багатьох випадках недоцільне.

Найбільш сприятливі умови для поліпшення водно-фізичних властивостей грунтів створюються при поєднанні всіх заходів з внесенням підвищених доз органічних і мінеральних добрив та вапнуванням. Меліоровані землі області вибагливі до органічних добрив. Науковці Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції рекомендують вносити їх у сівозмінах під кукурудзу 50–60, під картоплю та тютюн – 30–40, під овочі – 50–60 т/га.

Багаторічний досвід меліорації свідчить про її великий господарсько-економічний ефект. Ті колгоспи й радгоспи, які правильно використовують меліоровані землі, значно збільшили виробництво зерна, картоплі, овочів, створили міцну кормову базу для тваринництва. Про це свідчать і дані таблиці 6.

Водогосподарські організації області мають великий досвід у будівництві меліоративних об’єктів. Вони успішно вирішують питання підготовки об’єктів і будівельних бригад для забезпечення фронту робіт, раціонального використання й технічної експлуатації машин.

Меліоративні заходи здійснюються на основі Схеми комплексного використання й охорони водних і земельних ресурсів, затвердженої науково-технічною радою Міністерства меліорації й водного господарства СРСР у 1975 році.

Меліорація земель в області тісно пов’язана з проблемою комплексного використання водних і земельних ресурсів. У цьому її велике народногосподарське значення.

Боротьба з водною ерозією грунтів. За геоморфологічними, кліматичними та ґрунтовими показниками Закарпатська область вважається ерозійним об’єктом. Зі всієї території умовно захищені від ерозії лише землі, вкриті лісом, та низинні. Решта, в тому числі близько однієї третини всіх сільськогосподарських угідь, належить до категорії ерозійно небезпечних, на яких або розвивається, або загрожує ерозія при неправильному господарському використанні земель.

Останнім часом захисту грунтів від ерозії приділяється багато уваги. Протягом тривалого часу вивченням ефективності й розробленням заходів по захисту грунтів від водної ерозії займаються спеціалісти зональної Гірсько-Карпатської сільськогосподарської дослідної станції, філіалів Укрземпроекту і Укрдіпросаду, водогосподарських організацій. Виробничий досвід і дані досліджень показують, що протиерозійні заходи необхідно спрямовувати в першу чергу на затримання та безпечне скидання надлишкового стоку, на підвищення вбирання води грунтом, на різноманітні укріплення схилів, балок, ярів. У комплексі заходів головним є організація території та впровадження ґрунтозахисних сівозмін. На еродованих землях сівозміни розміщують поперек схилів. Агротехнічні заходи включають такі способи вирощування сільськогосподарських культур і обробіток грунту, які запобігають ерозії. Схема ґрунтозахисних сівозмін на землях, розташованих на терасах річкових долин і середніх частинах схилів з їх нахилом 7…12°, згідно рекомендацій Гірсько-Карпатської дослідної станції, передбачає таке чергування культур: 1) багаторічні трави першого року користування, 2) багаторічні трави другого року користування, 3) багаторічні трави третього року користування, 4) картопля, 5) силосні культури, 6) зернові з підсівом багаторічних трав. При цьому у багатьох випадках забезпечується надійний захист грунтів від дальшого змиву й розмиву, і тому допоміжні протиерозійні заходи тут не потрібні.

На землях, розміщених на крутих схилах, вирощують багаторічні трави та інші культури на смугах завширшки від 30 до 60 м залежно від нахилу схилів. За даними дослідної станції, змив грунту під картоплею при смугових посівах зменшується у п’ять разів. На землях, де спостерігаються значні ерозійні процеси, проводять суцільне залуження. Хороші результати дає поглиблення орного шару, підвищені дози мінеральних та органічних добрив, загущені посіви, закріплювальні насадження.

Досвід залісення еродованих земель у господарствах «За нове життя», «Дружба», «Радянське Закарпаття» та інших Іршавського району свідчить про те, що після закріплюваних насаджень змив грунту майже зовсім припиняється. Біологічний спосіб проте не завжди повністю забезпечує захист грунтів від дальшого руйнування. У багатьох випадках ефект одержують при терасуванні схилів та будівництві гідротехнічних споруд з бетону, залізобетону та каменю. Вони дозволяють затримувати дощові води для всмоктування грунтом. У деяких випадках доцільно будувати у еродованих балках невеликі водойми. Для припинення ерозійних процесів передбачати будівництво земляних валів, засипання ярів. У комплексі заходів велике значення має поліпшення рубок догляду за лісом, охорона насаджень і грунтів при прокладанні різних комунікацій у горах.

Гірничо-меліоративні роботи в селевих районах. В передгірних і гірських районах області є близько 100 селевих водостоків і сухих ущелин, які після зливових опадів перетворюються в селеві потоки. Тривалість селевих паводків – від кількох хвилин до 1 – 2 годин. За цей час деякі порівняно невеликі потоки виносять близько 2 тис. м3 селевої маси. Для боротьби з селевими явищами здійснюють агролісомеліоративні та організаційно-господарські заходи, інколи будують гідротехнічні споруди. Селі частіше виникають і проходять у віддалених від населених пунктів місцях. В останні роки у зв’язку з культуртехнічним освоєнням гірських територій питання боротьби з селями стає актуальним. За розрахунками фахівців, потрібно виконати робіт на суму понад 10 млн. карбованців.

Зсувні явища і заходи боротьби з ними. Зсувні явища – одна з форм шкідливої дії води в Карпатах. Більшість зсувів проходить по насиченій ґрунтовими або атмосферними водами поверхні водотривкого пласта. Грунтові води в зсувах виконують роль мастила між пластами. Для виникнення зсуву не обов’язкова наявність великої кількості води, часто достатньо невеликого змочування поверхні зсуву, щоб різко зменшити зчеплення і тертя. На практиці зустрічаються зсуви, що проходять внаслідок порушення рівноваги під час сейсмічних поштовхів або будівельної й господарської діяльності, яка проводиться без урахування геологічних умов місцевості.

На карту області працівниками Закарпатської геологічної експедиції нанесено близько двох тисяч зсувів. Більшість з них стабілізована. Але спокійними вони бувають до певного часу. Найбільші зсувні явища проявились поблизу села Волосянки. Причина зсуву – неполадки в роботі спеціальних дренажних споруд на схилі. Це порушило стік, утворились ділянки з застоєм води, і маса землі з низьким опором зсуву підстилаючих глин втратила стійкість. На схилі утворився цілий ряд зсувів з вертикальними стінками обриву. Деформації зсувів у поверхневій зоні схилу досягали завглибшки 2-3 м. У багатьох місцях зсуви пошкоджували полотно автодоріг, газопроводи, інші комунікації.

В області для боротьби з зсувами укріплюють схили, будують спеціальні дренажні споруди, проводять лісонасадження.

 

Рис. 7. Проект Теребле-Ріцької та Тереблянської гідроакомулюючих електростанцій (ГАЕС): а – план; б – розріз по напірному тракту Теребле-Ріцької ГАЕС; в – розріз по напірному тракту Тереблянської ГАЕС. 1 – водоприймач Теребле-Ріцької ГЕС; 2 – дериваційний тунель ГЕС; 3 – будівля ГЕС; 4 – гребля; 5 – водоприймач Теребле-Ріцької ГАЕС, 6 – підвідні низьконапірні тунелі ГАЕС; 7 – підземний машинний зал ГАЕС; 8 – водовипуск; 9 – зрівнювальні резервуари; 10 –підвідні високонапірні тунелі ГАЕС; 11 – верхній басейн Тереблянської ГАЕС; 12 – будівля Тереблянської ГАЕС; 13 – запроектована гребля і Березівська ГЕС.

 

Гідроенергетика. Умови гірського рельєфу дають можливість одержувати на річках області значну кількість електроенергії. Потенціальні енергетичні ресурси (теоретичні запаси енергії) річок досить великі. Згідно розрахунків, проведених Гідропроектом, вони дорівнюють 10,3 млрд. кВт-год. Проте використовується лише частина енергетичних ресурсів річок. Величина технічно можливих для використання гідроресурсів, яка визначена шляхом узагальнення проектних матеріалів, становить 3,9 млрд. кВт-год.

Енергетичне освоєння річок було розпочато ще до 1939 року. Передбачалось спорудити 14 гідроелектростанцій загальною потужністю 62 тис. кВт із середньорічним виробництвом електроенергії 335 млн. кВт-год. Проте будівництво обмежилось Уж – Оноківською та Ужгородською дериваційними ГЕС.

Тільки за роки Радянської влади в небачено стислі строки були повністю електрифіковані міста і села Закарпаття, побудована Теребле-Ріцька ГЕС – унікальна споруда в Карпатах. Потужність її – 29,5 тис. кВт, а виробництво енергії в середньому за рік – 139 мли. кВт • год.

Останнім часом енергетичне освоєння водних ресурсів Карпат стало актуальним, особливо будівництво гідроакумулюючих електростанцій, що дозволяє повніше використати гідроенергетичні ресурси малих річок.

Суть гідроакумулювання полягає в тому, що за існуючої добової нерівномірності споживання електроенергії в години «провалів» у графіках навантаження можна використовувати вільні потужності електроенергії для подачі води з нижнього б’єфа у верхній, а в години пік за допомогою цієї води одержувати додаткову електроенергію. Саме для цієї мети й споруджуються гідроакумулюючі електростанції (ГАЕС), які працюють як у насосному режимі для перекачування води, так і в генераторному – для виробітку електроенергії.

Функціонування енергосистем Радянського Союзу і за кордоном свідчить, що гідроакумулюючі електростанції значно підвищують ефективність енергосистем.

Природні умови області дуже сприятливі для будівництва гідроакумулюючих електростанцій і привертають увагу спеціалістів-енергетиків. Так, Схемою комплексного використання і охорони водних ресурсів визнано доцільним будівництво в області шести гідроелектростанцій (табл. 7).

В результаті пошуків, спрямованих на відбір кращих варіантів, при яких був би найменшим негативний вплив на сформований природний комплекс, Український відділ Інституту Гідропроект рекомендував побудувати Тереблянську ГАЕС потужністю 1350 МВт, яка буде використовувати напір води понад 500 м. Верхній басейн передбачено побудувати на вододілі між Тереблею і Рікою, нижнім басейном буде служити діюче водосховище на Тереблі (рис. 7).

Геотермальна енергія підземних вод. Закарпатська область має значні запаси термальних вод. Віднесена вона до регіонів перспективних у використанні глибинного тепла Землі (табл. 8).

 

Таблиця 7. Основні показники запроектованих гідровузлів (ГЕС – ГАЕС)

Назва гідровузла	Ріка	Об’єм водосховища, млн. м3		Напір, м	Потужність, тис кВт	Виробництво енергії, кВт год.
		загальний	робочий
Тиса-Вишеульський	Тиса	580	330	70	680	902
Великобичківський	Тиса	21	14	12	27	59
Тересвянський	Брустурянка	116	16	79	675	675
Мерешорський	Теребля	275	145	73	700	700
Теребле-Ріцький	Теребля	27	7	208	1500	1100
Березівський	Ріка	80	18	40	415	415

Прогнозний водовідбір оцінюється в 15 млн. м3 на рік. Найбільш детально термальні води досліджені в Берегівському до глибини 1200–1500 м та Ужгородському (понад 2500 м) районах. Встановлено, що однією з перспективних для використання тепла є Залужанська високотермальна аномалія, розміри якої оконтурені ізотермою 170 °С на глибині 3,5 км і становлять 30 км2. Термальні води уже використовуються в області. Так, на території спортивної бази «Закарпаття» в місті Берегові пробурено дві свердловини завглибшки 800 і 970 м і на поверхню виведено термальні води з температурою на гирлі +58 °С і витратою 350 м3 за добу. Термальні води тут використовуються для плавального басейну. Львівське відділення Інститут Атомтеплоелектропроект проектує дослідно-промислові установки для Закарпатської геотермальної теплоелектростанції потужністю 10 МВт на базі Залужанської термоаномальної площі. В майбутньому потужність станції збільшиться до 1000 МВт, що дозволить щорічно економити 1,9 млн. т умовного палива. Згідно розрахунків, проведених Інститутом технічної теплофізики АН УРСР, в області можуть бути побудовані геотермальні електростанції сумарною потужністю 70 млн. кВт, глибина свердловин яких буде близько 6 км. Успішне будівництво цих станцій в певній мірі залежатиме від зниження вартості бурових робіт.

 

Таблиця 8. Експлуатаційні запаси термальних вод Чоп-Мукачівської западини

Водозабір	Прогнозні				Річна кількість умовного палива, еквівалентна тепловідбору, т
	водовідбір за добу, м3	температура. °С	тепловідбір максимальний	за рік, ккал ефективний
Ужгородський	3870	35,6	50,3-10*9	29-10*9	4,14-10*3
Мукачівський	2550	41,4	38,5-10*9	24,5-10*9	3,5-10*3
Іршавський	7890	34,0	98-10*9	54,6-10*9	7,8-10*3
Виноградівський	19090	33,8	263-10*9	131-10*9	18,7-10*3
Берегівський	7115	32,3	84-10*9	45-10*9	6,42-10*3
Всього:	40515	–	533.8-10*9	284,1-10*9	40,56-10*3

 

Рибне господарство. Рибоводство в області одержало визнання після будівництва водосховищ, які намічалося використовувати лише для трансформації паводків на меліоративних системах. На базі цих водосховищ було створено Закарпатський рибокомбінат. З десяти побудованих водогосподарськими організаціями Мінводгоспу УРСР водосховищ рибокомбінат використовує 5 і рибоводномеліоративна станція – одне водосховище. Успішно експлуатуються в рибництві водосховища меліоративної системи Чорний мочар. Рибокомбінат одержує тут від 19 до 25 ц товарної риби з гектара водного дзеркала, або 80 % усього річного вилову, який становить близько 10 тис. ц на рік. У перспективі передбачається розширити рибне господарство шляхом будівництва нових водосховищ, реконструкції існуючих. Це дозволить збільшити вилов риби до 20 тис. ц на рік.

Рекреація. Велика кількість цінних мінеральних джерел, мальовничі гірські й низинні ландшафти приваблюють на Закарпаття десятки тисяч відпочиваючих та туристів.

Основні курортологічні ресурси Закарпаття – джерела мінеральних вод. Велике значення мають і поверхневі води річок, озер, штучних водойм, хоча не всі річки області можуть використовуватися для купання, водного туризму, спорту через недостатність глибин. Але всі вони створюють неповторну красу прибережних ландшафтів.

Великою популярністю у населення Ужгорода та туристів користується зона відпочинку на річці Уж поблизу с. Невицького. Цьому сприяє побудована на річці низьконапірна гребля для забору води в дериваційний канал. Щоб зменшити рекреаційне навантаження на акваторію водосховища, біля Оріховець освоєна додаткова зона відпочинку на воді. Для цього водогосподарськими організаціями побудоване наливне водосховище, тут земляна гребля у вигляді контурної дамби прилягає до мальовничого схилу.

Будівництво водосховищ – один з перспективних напрямів розвитку рекреації. Тому особливого значення набувають водосховища і ставки, які проектуються.

Надмірна рекреаційна діяльність негативно впливає на природні комплекси та водні об’єкти. Тому при освоєнні нових територій з оздоровчою метою необхідно враховувати перш за все охорону природних ландшафтів і водних ресурсів від забруднення.

Охорона водних ресурсів. З безперервним збільшенням використання водних ресурсів для промислового і сільськогосподарського виробництва, комунально-побутових потреб росте обсяг стічних вод, які забруднюють водні джерела. Це викликає необхідність будувати очисні споруди, максимально використовувати води в замкнених циклах водопостачання, повторно використовувати очищені стічні води, запроваджувати «безводну» технологію і т. д.

Сучасний стан використання води в області характеризується такими даними (табл. 9).

Слід відмітити, що питання раціонального використання й охорони водних ресурсів давно переросло в міждержавну проблему. Всі п’ять соціалістичних країн, території яких лежать в межах басейну Тиси, однаково усвідомлюють, що проблеми використання й охорони вод можуть бути вирішеними лише шляхом комплексних заходів, що охоплюють всю водозбірну площу в цілому. У зв’язку з цим розроблено програму співробітництва в області водного господарства країн басейну Тиси, яка включає комплексну оцінку сучасного стану водного господарства на водозборі Тиси, координацію планів водогосподарського будівництва в басейні, складання Генеральної схеми комплексного використання і охорони водних ресурсів її басейну, взаємну інформацію про гідрометеорологічну обстановку і прогнози, а також пропозиції про боротьбу з паводками і про сумісне спорудження об’єктів, які становлять взаємний інтерес для двох або більше країн.

 

Таблиця 9. Розвиток водоспоживання, водовідведення й очистки стічних вод, млн. м

Роки	Сумарне водоспоживання	Об’єм стічних вод	Кількість води в оборотному водопостачанні	Потужність очисних споруд на добу, тис. м3
1961	28	19	0	8
1985	140	109	94	161
Перспектива на 1990	181	147	209	344

 

Співробітництво в галузі водного господарства на прикордонних ріках з року в рік розширюється і дає позитивні результати. Слід відмітити, що вже тепер 80 % забруднених стоків радянської частини басейну Тиси очищаються. П’ятирічним планом на 1986-1990 рр. передбачено забезпечити очистку всіх забруднених стічних вод.

Важливим в охороні поверхневих і підземних вод є неухильне дотримання водного законодавства, яке регулює водні відносини з метою забезпечення раціонального використання вод і охорони їх від забруднення та виснаження. Висока вартість водоочисних споруд, складність їх будівництва диктують необхідність проведення профілактичних заходів. Важливим з них є систематичний контроль за станом підземних і поверхневих вод, своєчасне виявлення місцезнаходження об’єктів, які забруднюють водні ресурси, правильний вибір способів очищення стічних вод і потужності очисних споруд.

Джерелами забруднення водних ресурсів, крім побутових і промислових стоків, є стоки з поверхні грунту. Вони приносять в ріки велику кількість наносів, рештки рослинності, що розкладається, та інші органічні залишки. Тому потрібно прискорити роботи по боротьбі з ерозією грунтів та гірничомеліоративні роботи в селевих районах.

Велику увагу потрібно приділяти малим природним водотокам, які живлять ріки. Для поліпшення їх водності та санітарно-технічного стану потрібно створити водоохоронні зони, вирішити питання планування робіт і кооперації коштів різних міністерств і відомств для благоустрою малих річок.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Tags: водні ресурси