В області під хвойними лісами зайнято близько 33 % загальної площі, які мають понад 40 % запасів деревини, що в абсолютному обсязі перевищує 65 млн. м3. Ці ліси представлені значною кількістю лісоутворюючих деревних порід. Серед аборигенних хвойних дерев і чагарників нараховується десять видів. Поряд з найбільш поширеною, органічно пов’язаною з карпатським ландшафтом ялиною європейською і потенціально найбільш продуктивною в різновікових гірських лісах ялицею білою, тут збереглися живі свідки далекого минулого – тис ягідний, сосна кедрова європейська, сосна звичайна. Є унікальні місця зростання модрини. Флору хвойних деревних карпатських аборигенів доповнюють чагарникові – сосна гірська і яловці звичайний, сибірський та козацький. Кожний із згаданих видів хвойних порід має свої, тільки йому притаманні морфологічні ознаки, біологічні та екологічні властивості, лісівничі особливості, а також свою історію.

У тривалому процесі розселення основні аборигенні хвойні лісоутворювачі зосередились на менш родючих грунтах, у відносно гірших (порівняно з листяними) лісорослинних умовах – на схилах гірського пасма та у високогір’ї.

Ялинові ліси. На території Європи сучасний ареал ялинових лісів займає північно-східну (балтійсько-скандінавську) й середньоєвропейську частину, куди входять гори Центральної Європи й Карпати. Вважається, що Карпати – одне з трьох сховищ, звідки після великого материкового обледеніння проходило розселення ялини. В даний час рекомендується розрізняти в Карпатах природний і штучний ареали ялини.

На Закарпатті на долю ялинових лісів приходиться понад 170 тис. га з запасом деревини близько 60 млн. м3. Це найбільш поширена хвойна деревна порода, яка відіграє важливу роль як в екологічному, так і в економічному розвитку регіону. Ялина у горах характеризується значною змінністю морфологічних і екологічних ознак, що зумовлено великою різноманітністю лісорослинних умов і минулою господарською діяльністю людини.

В цілому за морфологічними ознаками ялина європейська, що зростає на Закарпатті, мало чим відрізняється від такої, що зростав в інших регіонах. У зімкнутих деревостанах стовбури ялини високо очищаються від сучків, прямі, повнодеревні. У високоповнотних насадженнях крона конусовидної форми розміщена лише у верхній частині стовбурів.

Ялина більш вимоглива до вологості повітря, не переносить засухи. Краще росте при рівномірних опадах, особливо в літній період. Стійка до низьких температур, але пошкоджується пізніми весняними заморозками. На важких суглинистих і сірих грунтах ялинові молодняки нерідко гинуть від «витискання». За тіневитривалістю поступається тільки тису, ялиці й букові, завдяки чому здатна утворювати різновікові деревостани. Підріст ялини задовільно переносить тінь материнського намету протягом тривалого часу. В цей період її ріст зовсім незначний. При поступовому виході на світло підріст може пристосовуватись до нормального росту на повному освітленні.

За біологічними властивостями ялина утворює найбільш густі насадження, і ця її особливість зберігається надовго, тобто ялинові деревостани зріджуються дуже помірно. За таких умов нагромаджується значна кількість обпалої хвої, що сприяє нагромадженню товстого шару гумусу. Густі ялинники затримують кронами до 40 % річних опадів і майже на 90 % знижують освітленість під наметом.

Тому трав’яний покрив у ялинниках буває дуже рідкий і складається з особливо тіневитривалих рослин. Часто він взагалі відсутній, особливо в молодих ялинових деревостанах. В умовах Закарпаття ялина – швидкоростуча деревна порода. В природних насадженнях вона досягає у висоту 45–50 м. Живе в середньому близько 300 років, окремі велети зустрічаються у віці до 500, рідше до 800 років.

Оптимальні умови для зростання ялинових лісів – 900–1000 м над рівнем моря з середньою кількістю опадів 1000–1400 мм на рік. Тут середні висоти ялинових деревостанів у 100-річному віці нерідко досягають 37–40 м (Іа–Ів класи бонітету), а деревини можна одержати по 1000–1200 м3/га. На висотах 650–800 м над рівнем моря на місці корінних букових лісів ростуть штучні ялинники, які характеризуються особливо високою продуктивністю, однак відрізняються недовговічністю, вже у віці 50–60 років приріст їх у висоту різко знижується, а деревостани, як правило, чистого складу, часто пошкоджуються вітровалами, грибними хворобами й шкідниками. Нестійкість ялинових лісів на цих висотах пояснюється, в основному, невідповідністю екологічних умов біологічним особливостям ялини. Вище 1200 м над рівнем моря продуктивність ялинових деревостанів поступово знижується, досягаючи у верхній межі лісу найнижчих – IV–V класів бонітету. Знижується також густота й зімкнутість насаджень.

Ялинники розташовуються у верхньому гірському лісовому поясі. Нижня межа природних ялинників тягнеться від висоти 700–900 м на південно-східних схилах Горган до 1400–1500 м на південно-західних схилах Чорногори. Середнє значення верхньої межі знаходиться в межах 1470–1670 м над рівнем моря.

Корінні ялинові ліси області займають близько 30 % загальної площі. За останні два століття завдяки інтенсивній діяльності людини площа ялинових лісів збільшилась на 25–26 %, букових зменшилась майже на 20 %. Дещо зменшилась за цей період і площа дубових і ялицевих лісів. У поясі ялинових лісів за складом виділяються два підпояси: змішаних (з участю ялиці та бука) і чистих насаджень.

Підпояс змішаних ялинових лісів переважає на північно-східних і південно-західних макросхилах Карпат з висотами 900–1200 м над рівнем моря. Це пояс високопродуктивних, біологічно стійких насаджень, де ялина знаходиться в оптимальних умовах зростання. Тут у першому ярусі разом з ялиною росте ялиця (20–30 %), у другому – бук, явір, в’яз гірський. Деревостани ялини довговічні, І-Іа класів бонітету з загальним запасом деревини 1000–1200 м3/га. Підлісок розвинутий слабо. Тут зустрічається бузина червона, жимолость гірська, горобина звичайна, вовче лико тощо.

В природних умовах ялина, бук і ялиця відновлюються добре. Однак, в результаті неправильної господарської діяльності людини в минулому більшість змішаних ялинових лісів перетворено в чисті ялинові. Такі насадження часто пошкоджуються вітровалами і буреломами.

Підпояс чистих ялинових лісів займає високогірну частину Карпат на висоті 1200–1650 м над рівнем моря. Ґрунтовий покрив складається із щебенистих малопотужних бурих гірсько-лісових і гірсько-опідзолених грунтів. На окремих ділянках зустрічаються виходи на поверхню кам’янистих розсипів. Клімат цього поясу помірно холодний з сумою річних температур не вище 11 °С. У таких екологічних умовах ялиця і бук не беруть участі в формуванні деревостанів. Супутником ялини тут виступає сосна кедрова європейська як едифікатор на дуже бідних кам’янистих грунтах. Залежно від едафічних умов ялина утворює чисті деревостани від І до IV–V класів бонітету. Підлісок у цих насадженнях дуже рідкий. До його складу входять жимолость чорна, бузина червона, крушина ламка, ялівець сибірський. Рослинний покрив досить різноманітний.

Ялинові ліси розташовані в приполонинній частині гір. Вони досить стійкі проти вітровалів, буреломів, хвороб і шкідників, завдяки добре розвинутій кореневій системі, різновіковості деревостанів, вертикальній зімкнутості полога та низько опущеним кронам дерев.

На думку багатьох дослідників, верхня межа ялинових лісів у Карпатах знижена на 100–200 м в результаті їх вирубки й випалювання з метою розширення площ під пасовища. Про це свідчить розрізненість і слабка вираженість контурів верхньої межі лісу.

Продуктивність ялинових насаджень диференціюється залежно від глибини грунту, з якою пов’язане формування певних типів лісу. Значна різноманітність грунтів за родючістю й вологістю, чергуючись із змінністю клімату, обумовили на Закарпатті формування різних типів лісорослинних умов – едотопів. Найбільше розповсюдження мають свіжі й вологі сурамені та рамені, які представлені в основному типами лісу ялини європейської. Дослідники типів лісу ялини в Карпатах у поясі ялинових лісів виділили ялинові субори, сурамені і рамені трьох ступенів вологості: свіжі, вологі й сирі. Всього на пі типи лісу припадає близько одної третини лісом вкритої площі, причому домінуючою групою типів лісу є вологі сурамені.

Ялинові ліси значно поширились на Закарпатті за рахунок ялицево-букових у зв’язку з діяльністю людини. Спочатку заміна бука та ялиці ялиною відбувалася природно на вирубках, переважно в місцях лісових промислів. З часом поширилося штучне поновлення ялини. Створювались ялинники власниками лісу повсюдно, в тому числі на бучинах і в дібровах. Обгрунтована швидкістю росту, високими технічними якостями деревини та економічними міркуваннями масова заміна корінних деревостанів монокультурами ялини особливо інтенсивно проходила в XIX ст. в усіх європейських країнах. «Ялиноманія» захопила і Закарпаття. Із збільшенням попиту на деревину ялини та дуба з другої половини XIX ст. в області замість вибіркових почали широко застосовувати суцільні рубки. На вирубках, які звільнялись від корінних деревостанів, практикували посів ялини, а згодом почали висаджувати саджанці, вирощені у розсаднику. Не маючи власних насіннєвих господарств, посівний матеріал завозили в основному з альпійських і судетських лісів. Таким чином на багатьох штучно поновлених ялиною ділянках за короткий час припинено багатовіковий процес природного добору більш стійких екотипів ялини місцевого походження. Крім того, суцільні рубки з наступним штучним відновленням ялини супроводжувались заміною біологічно стійких, переважно різновікових природних дубових, букових та ялицевих лісів менш стійкими одновіковими монокультурами ялини.

Більш як столітній досвід створення й використання штучних чистих насаджень ялини показує, що утворені за межами природного ареалу похідні ялинники відзначаються хорошим ростом і високою продуктивністю, але вони недовговічні, пошкоджуються кореневими гнилями, снігом, вітром. Отже, сучасне поширення і стан ялинових лісів необхідно оцінювати всебічно. В інтересах раціонального використання закарпатських лісів, як одного з головних природних багатств краю взагалі і ялинників зокрема, в його господарстві слід розрізняти насадження принаймні трьох категорій:

1. Природні деревостани, що утворилися внаслідок тривалого природного добору. Такі ялинники, переважно різновікові деревостани, збереглися в основному у верхній частині смуги ялини, вони дуже цінні як насіннєва база кращих місцевих екотипів ялини. Більшість цих насаджень відіграє велику захисну і екологічну роль, а тому віднесена до лісів першої групи.
2. Штучні (або природні, що утворились від штучних) деревостани, створені в смузі ялини.
3. Штучні ялинники, створені за межами природного ареалу ялини на місці бучин і субучин ялинників та суялинників, дібров і судібров. У цій категорії ялинових лісів доцільно вести господарство таким чином, щоб у майбутньому відновити корінні деревостани, які відзначаються значно вищою біологічною і природною стійкістю, є більш цінними в екологічному відношенні.

Ялицеві ліси. Ялиця біла в Карпатах – одна з основних лісоутворюючих деревних хвойних порід. Вона займає друге місце за площею серед хвойних порід в області. Ялицеві лісостани державного лісового фонду Українських Карпат розташовані на площі близько 75 тис. га з запасом деревини близько 22 млн. м3. Найбільші площі їх розміщені в гірській частині Львівської області. На Закарпатті ялицеві ліси займають площу близько 9 тис. га із запасом деревини понад 2 млн. м3.

У межах природного ареалу ялиця біла утворює переважно різновікові насадження природного походження, змішані за складом і рідше чисті високопродуктивні й стійкі ліси. Найбільш характерними насадженнями ялиці є змішані з дубом, грабом і буком ліси у гірському поясі від 300 до 1900 м над рівнем моря. На південно-західних макросхилах вона починає з’являтися у насадженнях як домішка на висоті 500–600 м, найбільшого поширення набуває на висоті 800–1000 м. На північно-східних макросхилах спускається до висоти 200 м над рівнем моря і поряд з буком і дубом виступає як основна лісоутворююча порода. Ареал ялицевих лісів на Закарпатті свідчить про те, що це порода м’якого океанічного клімату. До світла маловибаглива, серед хвойних порід за тіневитривалістго поступається лише тису ягідному.

Ялицеві ліси вибагливі до вологи повітря і грунту. Оптимальними умовами для їх росту є вологі гігротопи. Вибагливість до вологи, поряд з поганою стійкістю до морозів – важлива екологічна особливість ялицевих лісів, що й обмежує їх природний ареал. Властивість утворювати потужну кореневу систему забезпечує їм хорошу вітростійкість. Однак через недостатню стійкість деревини до загнивання насадження пошкоджуються буреломами, що найчастіше спостерігається в перестійних та стиглих лісостанах, де не проводились регулярні рубки догляду та санітарні.

Хід росту та інші таксономічні особливості ялицевих лісів вивчені недостатньо. Виходячи в біоекологічних особливостей ялиці та враховуючи різноманітність умов, в яких зростають ліси, треба вважати можливим наявність насаджень на Закарпатті різних типів росту, вивчення яких може бути важливою передумовою для всебічного й раціонального використання карпатських ялицевих лісостепів.

Чисті ялицеві ліси зустрічаються на Закарпатті рідко. У смузі бука лісостани з домішкою або переважанням ялиці представлені в основному вологими і свіжими ялицевими бучинами й субучинами, вологими та свіжими буковими яличниками й суяличниками.

Ялицеві ліси не мають характерних, тільки для них властивих компонентів підліска й трав’яного покриву. Під наметом ялицевих лісостанів, які утворились у смузі дуба й бука, домінують компоненти, характерні для корінних лісостанів: білоцвіт весняний, зубниця залозиста та бульбиста, підсніжник звичайний, підлісник європейський, маренка запашна, безщитник жіночий та інші.

Природні ялицеві ліси Закарпаття відзначаються різновіковою структурою. Коливання за віком досягає 300 і більше років. Однак розподіл насаджень на покоління не чіткий. Серед основних лісоутворюючих деревних порід ялиця біла характеризується відносно малою мінливістю. Однак уже відомі деякі морфологічні та екологічні форми її, хоча вивчені вони ще недостатньо.

Розрізняють ще кліматичні форми ялиці білої, які обумовлені особливостями ґрунтових та кліматичних умов окремих районів її ареалу. З усіх основних лісоутворюючих деревних порід області ялиця біла в післяльодовиковий період з’явилась найпізніше. Незважаючи на це, саме ялицеві ліси більше, ніж будь-які інші насадження, потерпіли від господарської діяльності людини. Поряд із значним збільшенням площ ялинових лісів, природне поширення ялицевих лісостанів катастрофічно скорочувалось. Основна причина зменшення насаджень ялиці в лісах Закарпаття – суцільні рубки в минулому, під час яких знищувався підріст, що утворився під наметом материнських лісостанів.

Зміна корінних лісостанів похідними супроводжувалась не тільки зниженням біологічної стійкості лісів, але й зменшенням інтенсивності кругообороту речовин у системі ліс – грунт, зниженням продуктивності деревостанів, звуженням різноманітності промислових сортиментів.

Ялицеві лісостани в класичними для вибіркового господарства за способом рубки. Вся біологія і екологія ялиці білої – особливості плодоношення, сильно виражена тіневитривалість, мала стійкість до приморозків, повільний ріст у молодому віці – для успішного вирощування високопродуктивних насаджень вимагає вибіркових рубок. Саме таке господарювання в ялицевих лісах ведеться в області вже тривалий час (25–30 років). Завдяки цьому площа молодих ялицевих лісостанів з року в рік збільшується.

Відновлення корінних ялицевих деревостанів у зоні дубових, букових і ялинових лісів, а також перетворення чистих похідних ялицевих насаджень у змішані корінні – важливий резерв підвищення продуктивності й стійкості карпатських лісів. Тому це розцінюється, як одне з першочергових завдань лісівників області, успішне розв’язання якого можливе при вмілому поєднанні природного відновлення ялицевих лісів з впровадженням у виробництво більших обсягів штучного. Крім створення лісових культур посадкою, можна широко практикувати у виробничих умовах висівання ялиці на постійні місця паралельними смугами завширшки близько 0,5 м з інтервалом між смугами 2 м, як це практикують румунські дослідники.

У комплексі господарських заходів, спрямованих на збереження й примноження ялицевих лісів, слід звернути увагу на такі роботи, як удосконалення системи рубок головного користування, використання якісного природного відновлення, проектування й створення лісових культур, науково обгрунтована боротьба з хворобами та шкідниками ялиці. Важливою залишається і робота по поліпшенню насіннєвої справи, організації елітного насінництва, в першу чергу, на базі наявних високопродуктивних корінних карпатських пралісів ялиці білої.

Інші хвойні ліси. На Закарпатті поряд з описаними хвойними масивами в незначній кількості розкидані по території всієї області окремими невеличкими острівками інші хвойні ліси, здебільшого штучного походження. До них відносяться соснові ліси з головною породою – сосною звичайною. Таких лісів нараховується близько 600 га з запасом деревини понад 30 тис. м3.

Острівні штучні лісостани сосни звичайної зустрічаються в області на висоті від 200 до 1100 м над рівнем моря. Вони представлені різновіковими насадженнями середньої продуктивності. У процесі заміни світлолюбної й маловибагливої до грунту сосни звичайної тіневитривалими й вибагливими до грунту лісоутворювачами вона збереглася в основному тільки на бідних кам’янистих грунтах південних схилів. Цікавими є природні осередки сосняків в урочищі Ізки Міжгірського лісокомбінату.

На окремих ділянках, особливо на еродованих землях, непридатних для сільськогосподарського використання, молоді посадки сосни звичайної добре закріпляють грунт, запобігають розвитку ерозійних процесів, і тому їх практикують в області постійно. На цих землях виростають стійкі й продуктивні соснові насадження.

Майже на площі 100 га в Усть-Чорнянському лісокомбінаті зростав насадження сосни кедрової європейської. Ці унікальні густокронні, дещо зріджені ділянки лісу заслуговують на увагу як післяльодовиковий релікт і прекрасний лісоутворювач, що може заселяти кам’янисті розсипища і зростати у таких важких лісорослинних умовах карпатського високогір’я, куди не поселяється навіть ялина. Народногосподарського значення сосна кедрова не має через обмежену площу й відсутність насіннєвої бази. Однак вона перспективна деревна порода для розповсюдження в області, оскільки дає не тільки міцну високоякісну деревину, але й цінне їстівне насіння – горішки, які використовуються в харчовій промисловості. В області ведуться науково-дослідні роботи для поширення сосни кедрової в лісах Закарпаття.

Невеличкими клаптиками на незначних площах можна зустріти насадження модрини європейської, тиса ягідного, ялівцю, псевдотсуги Манзіса, сосни чорної.

З перелічених хвойних лісів Закарпаття народногосподарське значення з точки зору природних ресурсів мають насадження модрини європейської і псевдотсуги Манзіса, які в умовах області найбільш продуктивні. На ділянках псевдотсуги Манзіса в Тур’є-Реметському лісництві Перечинського лісокомбінату дерева в 80-річному віці досягають у висоту понад 50 м, а запас деревини на 1 га становить 1300 м3. Саме цій деревній породі в області почали приділяти значну увагу. Про це свідчить той факт, що за останні сім років створено лісових культур з головною породою – псевдотсугою Манзіса понад 1200 га. У віці старше 10 років площа її становить всього 40 га, а старше 50 років – близько 60 га. Насадження псевдотсуги Манзіса характеризуються не лише високою продуктивністю, але й стійкістю, високою якістю деревини, а також декоративністю.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Tags: ліс, лісоводство