Плаун баранець (Lycopodium selago L.).Російська назва — плаун баранец; місцева — баранець, елочка, камфора-зілля, любка куряча, нитота, п’ядич-плаун.

Багаторічна трав’яниста вічнозелена спорова рослина з родини плаунових (Lycopodiaceae), 5—25 см заввишки, з прямостоячими стеблами, густо вкритими листками. Листки лінійно-ланцетні, гострі, тверді, цілокраї, іноді зубчасті, 5—7 мм завдовжки і 1—5 мм завширшки, розташовані густою спіраллю, яка утворює 8 поздовжніх рядів. На відміну від плауна булавовидного спороносних колосків не має, спори знаходяться в нирковидних спорангіях, розташованих у пазухах листків. На вершках стебел і пагонів розвиваються вкриті листочками бруньки, які восени відпадають.

В. І. Чопик та Ю. І. Нікітін (1963, 1964) вказують на зростання в Карпатах двох форм плауна баранця: L. s. v. recurvum Desv i L. s. v. appresum Desv.

Плаун баранець.

Плаун баранець росте окремими групками в зоні широколистяних лісів, починаючи з 500—600 м над рівнем моря до альпійської смуги (2000 м над р. м.). В лісах росте здебільшого на сильно зволожених і затінених замшілих місцях, схилах, полонинах, відкритих сонячних місцях, переважно кам’янисто-щебінчастих субстратах.

Застосування. В медицині застосовується трава плауна баранця (Herba lycopodii selago), в якій знайдено в основному 3 типи речовин: алкалоїди, мікроелементи і глюкозиди.

Алкалоїд селягін з плауна баранця вперше був виділений А. П. Орєховим у 1934 році. В 1964 році У. Г. Швагер та П. Є. Розенцвейг знайшли в баранці 7 алкалоїдів (ликоподін, акрифолін та ін.).

За фізіологічною дією селягін, за даними В. Н. Ворошилова (1941), І. В. Стрельчука (1954), Я. Я. Мушинського (1956), Д. В. Панкова (1959), подібний до кураре і коніїна. Я.Я.Мушинський підкреслює його міотонічний ефект. Є. Міратинська-Ернестова довела, що селягін, подібно до пилокарпину і езернину, знижує внутрішній тиск очного яблука. 1—2-процентний розчин селягіна не викликає місцевого подразнення. При підшкірному введенні селягін в дозі 0,01 викликає сильну рвоту.

В.І. Чопик та Ю.І. Нікітін відмічають, що алкалоїди з плауна баранця з молібдатом амонію в концентрованій сірчаній кислоті мають коричневий колір, що швидко переходить в блакитний, подібно до кодеїну і апоморфіну. Г. Н. Першин відносить селягін до сильнопаралізуючих отрут.

І. В. Стрельчук (1954) шляхом спектрального аналізу після спалювання й озолення зелених частин рослини виділив понад 40 мікроелементів (магній, кремній, калій, кальцій, фосфор, натрій, амоній, хром, стронцій, золото, срібло тощо); ті ж елементи виділені В.І.Чопиком та Ю. І. Нікітіним (1963).

В 1954 році після токсикологічних досліджень на тваринах 1. В. Стрельчук вперше запропонував застосовувати плаун баранець для лікування хворих хронічним алкоголізмом.

Крім того, плаун баранець дає непоганий ефект при лікуванні псоріазу (А. С. Леонтьев, 1962), в боротьбі з курінням (І.В.Стрельчук, 1965—1966, М. А. Травінська та А. Г. Каляпін, 1966).

Для лікування хворих хронічним алкоголізмом застосовується свіжоприготований 5-процентний відвар плауна баранця (50—200 мл). Лікування починають після З—5-денного утримання хворого від вживання алкогольних напоїв. Перед лікуванням хворий повинен пройти медичний огляд. Лікування проводять шляхом почергового вживання відвару баранцю і алкогольних напоїв. Тошнотно-рвотна реакція баранця, яка триває кілька годин, загострюється черговим вживанням алкогольного напою, а також прополіскуванням ним рота і горла. Кількість алкоголь-баранцевих реакцій залежить від ступеня прояву алкоголізму, нервової системи, впливу алкоголь-баранцевих реакцій, від переконаності пацієнта в необхідності лікування і його бажання вилікуватись.

Щодо ефективності лікування, то за загальним визнанням цей метод вважається найефективнішим і найменш шкідливим. Методика лікування хронічного алкоголізму баранцем докладно викладена 3. Н. Болотовою і Н.С. Толстою в методичному листі «Лечение и профилактика хронического алкоголизма», Харьков, 1968.

Слід зауважити, що трава баранця отруйна і при невмілому застосуванні може призвести до важкого отруєння, а іноді й до смерті.

Збирання. Збирають баранець в період достигання спор, що припадає на липень—серпень. В останні роки в Карпатах надмірно захопилися заготівлею баранця як заготівельні організації, так і окремі науковці. Не враховуються реальні запаси баранця і його біологія. Як відомо, спори плаунів після попадання в грунт проростають дуже повільно (протягом 3—7 років), тому є небезпека повного зникнення баранця в Карпатах. Заслуговує уваги біологів штучне розмноження баранця в Карпатах.

Джерело: Комендар В.І. Лікарські рослини Карпат. Карпати.Ужгород 1971