Семеро синів і дочка були у родині Горінів. Франтішек (1900 р.н.)— один із них. Змалку в сім’ї знали справжню ціну хліба.

Старовинна фотографія поведе нас у молодість Франтішека Горіни та його майбутньої дружини Вільми Самко.

Не легко було утвердитися в житті. Та кмітливість від природи не раз ставала Франтішеку в поміч.

Із будівництвом вузькоколійки відкривалися нові лісосіки. Він вже був кероном — то по нинішнім міркам майстер лісопункту. На його відповідальності було все:      і подбати про техніку безпеки лісорубів, і організувати будівництво різні, і завезти сіно в баликах аж з-під Дебрецена для тринадцять пар коней, і… Та особлива увага — сотням лісорубів, які приїхали не тільки з довколишніх сіл, а й Свалявського,

Рахівського районів. Коли освоювали лісосіку в урочищі Шипотик, там був навіть свій магазин, товар відпускали робітникам авансом Юрій Король, Михайло Попович, хліб завозили із пекарні Ганака.

З-поміж лісорубів працював тут батько Михайла Куштана, який згадував, що при Франтішеку платню завжди видавали вчасно, а якщо у когось була якась причина — платили й заздалегідь.

Франтішек дотримувався правила: напередодні релігійних свят, в суботу та неділю ніхто не смів ночувати в колибах. Наказував: “їдьте додому, на вас чекають жони і діти”.

Син Франтішека Федір виріс в іншу епоху. В повоєнні роки очолював сільпо, а потім багато літ був ревізором райспоживспілки. Захоплювався полюванням. Але у бригаді мисливців добре знали: для того, щоб мати право полювання, треба дбати про звірину. Тому й заготовляли сіно, споруджували годівниці, вивозили сіль.

Ще одним із цієї родини був Фердинанд. Його син Антон впродовж свого трудового віку не переставав займатися справою лісорозробок і зумів передати цей потяг своєму сину Антону.

Ярослав та Антон — з молодої генерації Горінів. Обидва підприємці, бачать перспективу і утверджуються в становленні малого і середнього бізнесу.

Джерело:  Кул Юлій Тур’я-Ремета. Історико-краєзнавчий нарис. Ужгород, 2001

← Попередня стаття    Наступна стаття →