І. Д. КАЧУР

У більшості господарств Мукачівщини садівництво є однією з провідних галузей сільськогосподарського виробництва. Тут створено п’ять спеціалізованих радгоспів по вирощуванню плодових культур і винограду.

У багаторічних насадженнях переважають яблуні, сливи, груші, черешні, абрикоси. Але врожаї, що збирають тут, не можна вважати хорошими. Однією з важливих причин цього, а також низької сортності плодів, випадання і загибелі плодових дерев є значне пошкодження їх шкідливими комахами.

Найвідчутніші пошкодження садам спричиняють листогризучі види, серед яких дуже розплоджуються кільчастий шовкопряд, білан жилкуватий, золотогуз і непарний шовкопряд.

Кільчастий шовкопряд (Malacosoma neustia L.) — найбільш масовий шкідник садів Мукачівщини. При суцільних осінніх обстеженнях, проведених у 1969 р., ми знаходили яйцекладки на гілках кожного плодового дерева (найчастіше на яблуні). Найбільше кладок виявлено на яблунях сорту Джонатан. У саду Мукачівського радгоспу-технікуму, наприклад, було на одному дереві налічено понад 150 кладок яєць (у кожній яйцекладці — від 50 до 300 яєць).

За даними осіннього масового обстеження садів Мукачівською станцією захисту рослин у 1970 р., на кожне плодове дерево у громадських садах припадає в середньому по 1,5 кладки. За нашими обстеженнями, в присадибних садах сіл Бенедиківців, Зняцева, Н. Давидкова яйцекладок було 5—6 на плодоносне дерево 20—25- річного віку.

Ембріональний розвиток кільчастого шовкопряда закінчується ще восени, але сформовані гусениці першого віку виходять з яєць у першій і другій декадах квітня. Тривалість виходу — в середньому 18—20 днів. Найраніший строк виходу гусениць відмічався нами 6—7 квітня 1970 р. Вони розвиваються протягом 23—60 днів.

Нами встановлено, що заляльковування гусениць на яблуні настає в середньому на 7—10 днів раніше, ніж на інших видах плодових і припадає на третю декаду травня. 15—17 червня відмічено літ імаго, в той час як частина гусениць ще тільки почала заляльковуватися.

Гусениці шовкопряда живляться не лише листками, а до їх утворення можуть вигризати бруньки.

С.С. Логойда (1969) називає кільчастого шовкопряда другим за значенням масовим шкідником у дібровах Закарпаття. Місцями первинних спалахів цього шкідника тут є південні галявини зріджених деревостанів, дубові молодняки, оточені заростями терну.

Непарний шовкопряд поширений у низинній зоні району. Яйцекладки його виявлені нами переважно на штамбах яблунь на відстані 50—200 см від кореневої шийки. Інтенсивніше уражені присадибні сади. Обстеженнями громадських садів виявлено яйцекладки на 215 деревах. У середньому на одну уражену рослину припадає 1,4 яйцекладки. В кожній яйцекладці налічувалось до 1000 яєць.

Шкідник зимує у стадії личинки під шкаралупою яєць. Гусениці виплоджуються з яєць у другій декаді квітня. У 1970 р. їх вихід спостерігався 19 квітня. Живляться вони переважно листками яблуні.

Непарний шовкопряд за П. Й. Савковським (1969), пошкоджує всі плодові культури. Проведений нами експеримент показав, що гусениці повністю відмовляються від листків і квіток черешні, проте живляться бавовняною ватою і навіть линяють на такому кормі.

За даними С.С. Логойди (1969), у регуляції чисельності непарного шовкопряда в умовах Закарпаття неабияку роль відіграють мухи-тахіни.

Золотогуз в умовах району як кормовій рослині надає перевагу груші. У помологічних садах на окремих яблунях ми не знаходили жодного або знаходили 1—2 зимових гнізда, зате рядом, на грушах, їх налічувалося в 4—7 разів більше. Вогнища золотогуза поширені в садах у комплексі з біланом жилкуватим.

За даними осіннього обстеження садів у 1970 р., на одне плодове дерево припадає 1,8 гнізда золотогуза. Пошкодженість дерев гусеницею цього шкідника значно менша, ніж гусеницею білана жилкуватого.

Навесні, в період набухання і розкриття бруньок ранніх сортів груші, відбувається вихід гусениць золотогуза з місць зимівлі. У 1970 р. гусениці почали живитися 17 квітня. Їх залялькування відбувається у третій декаді травня. Виліт метеликів відмічається через 21 день після залялькування.

Самки відкладають яйця на зворотному боці листків. У кінці липня — на початку серпня з яєць виходять гусениці, які живляться паренхімою листків. У другому віці вони склеюють павутинням листки і утворюють зимові гнізда, де скупчується по 300 і більше екземплярів.

Білан жилкуватий пошкоджує усі види плодових дерев, цей шкідник більше поширений у низинній зоні району. В помологічних садах як кормовій рослині надає перевагу сливі. Листяний покрив місцевих сортів слив у деяких присадибних садах у 1970 р. повністю був знищений цим шкідником.

У селі Бенедиківцях у кінці другої декади травня ми відмічали масове скупчення лялечок у кронах дерев. На початку третьої декади травня розпочався виліт метеликів, що тривав цілий червень. Припинився літ імаго в першій декаді липня.

Самки білана жилкуватого відкладають яйця на листках. Ембріональний розвиток триває 14—20 днів. У другій декаді червня з яєць починають виходити гусениці. Вони вигризають тканини листка, залишаючи жилки. Живляться протягом 20 днів. Виїдені листочки переважно засихають, і гусениці прикріплюють їх павутиною до гілок. У цих листочках у другому і третьому віці гусениці й зимують. В одному гнізді їх можна налічити від 10 до 70. Кожна гусениця знаходиться в коконі.

Гусениці білана жилкуватого, за В. Й. Васильєвим, М. І. Шишковою (1960), виходять з зимових гнізд, коли температура досягає +8°, тобто у другій декаді квітня, хоч середньодобова температура переходить межу в 10° уже в першій декаді. Так у 1970 р. вихід гусениць з зимових гнізд ми відмічали 17 квітня.

Спостерігалось, що частина гусениць (біля 10%) другого і третього віку не будує зимових гнізд, а продовжує живитися і линяти. Залялькування їх починається в кінці серпня і триває до другої декади жовтня. 16 жовтня ми відмічали гусеницю, яка почала заляльковуватися, а з лялечок, зібраних у цей день, при кімнатній температурі були виведені метелики. Літ метеликів другої генерації починався у другій половині вересня і тривав до осінніх заморозків. 11 жовтня в саду Мукачівського радгоспу-технікуму було знайдено активні форми імаго білана жилкуватого. Звичайно, що друга генерація метеликів повністю не змогла дати життєздатних нащадків. Згадане явище в житті шкідника вимагає дальшого вивчення.

Природно-кліматичні умови Мукачівщини сприятливі для розмноження і поширення не тільки описаних, а й багатьох інших видів листогризучих комах. Знищення їх проводиться механічним і хімічним методами. Сади обробляють 0,2-процентним розчином хлорофосу або рогором з додаванням 0,3-процентного ефіросульфонату. Проводять збір і знищення гнізд. Раніше проти шкідників широко застосовувалися хлорорганічні і фосфорорганічні препарати.

Проте хімічними обробками не вдається повністю знищити шкідників. Вони завжди залишаються для розплоду.

Як показали досліди, особливо терплять від отрутохімікатів корисна ентомофауна, птахи й звірі, які зменшують чисельність шкідників.

Багато дослідників, у тому числі М. С. Федоринчик і В. А. Щепетильникова (1968), пропонують застосовувати проти шкідливих комах інтегрований та біологічний методи боротьби.

Біологічний метод боротьби полягає у використанні проти шкідників їх паразитів і збудників хвороб. Інтегрований метод передбачає поряд з використанням паразитів і збудників хвороб шкідників додавання до біопрепаратів невеликих доз отрутохімікатів.

Проти шкідників рекомендується застосовувати із паразитичних комах трихограму, із біопрепаратів перспективні боверин, дендробацилін, ентобактерин та ін.

У справі охорони плодових насаджень від шкідників і збереження корисної фауни птахів, звірів й комах на зміну хімічному методу боротьби проти шкідників поступово приходить біологічний. Йому передує копітка робота вивчення кола паразитів комах-шкідників та циклів їх розвитку. Крім того, слід дослідити дію бактеріальних препаратів, що не шкодять корисним комахам, птахам, звірам і людям.

ЛІТЕРАТУРА

Васильєв В. Й., Шишкова М. І. Шкідники і хвороби саду та боротьба з ними. К., Держсільгоспвидав УРСР, 1960.

Логойда С. С. Биологические особенности важнейших листогрызущих вредителей в дубовых лесах Закарпатской области. — В сб.: Вопросы лесного хозяйства и агролесомелиорации. Тезисы докладов. X., 1959;

Фасулати К. К., Сикура А. И. Экологический обзор вредителей садов Закарпатья. Ужгородский госуниверситет. — Научные записки, т. XVI, 1956;

Щепетильникова В. А., Федоринчик Н. С. Биологический метод борьбы с воедителями сельскохозяйственных культур. — «Колос», 1968, № 3.

Джерело: Про охорону природи Карпат. Ужгород: Карпати, 1973.