Л. В Легеза

У Директивах XXIV з’їзду КПРС по п’ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР на 1971-1975 p.p. вказано: «Посилити охорону природи. Підвищити відповідальність міністерств і відомств, підприємств, установ і організацій за раціональне використання природних ресурсів — землі, вод, атмосфери, корисних копалин, а також за відтворення рослинного і тваринного світу».

Величезне значення в питанні охорони і використання землі в майбутньому має прийняття Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік, земельного кодексу Української РСР, що введені в дію на території України з 1 січня 1971 р.

Особливу увагу в земельному кодексі Української РСР приділено охороні сільськогосподарських угідь. Адже в сільському господарстві земля виступає в ролі головного засобу виробництва, і від того, як ми його використовуємо, залежить і наше майбутнє благополуччя.

Трудівники сільського господарства Закарпатської області у дев’ятій п’ятирічці намітили досягти високих рубежів у використанні землі. Це дозволить одержати додатково значну кількість молока, м’яса та інших продуктів сільськогосподарського виробництва. Колгоспники, робітники радгоспів розуміють, що лише дбайливе ставлення до земельних ресурсів дасть можливість невпинно збільшувати виробництво сільськогосподарських продуктів.

Для Закарпатської області, де багато колгоспів розташовано в зоні гір і передгір’я, це питання надзвичайно важливе. Якщо в середньому на Україні процент сільськогосподарського використання земель досягає 67, то по нашій області він майже вдвоє нижчий — 34,3. Землезабезпеченість на одного мешканця становить по УРСР — 0,75 га ріллі, а в Закарпатті — 0,17 га.

У зв’язку з щорічним зростанням кількості населення виникає ряд проблем, які потрібно вирішувати і землеробству. Це, перш за все, не допускати зменшення площ сільськогосподарського призначення і підвищувати родючість окультурених земель. Розв’язати ці проблеми можна лише шляхом інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, зокрема меліорацією угідь.

У зв’язку з ростом промисловості і обмеженими земельними ресурсами необхідно надзвичайно бережливо ставитись до їх використання та охорони. Цю величезну природну цінність слід охороняти і повсякденно підвищувати її родючість. Особливо актуально звучать слова Л. І. Брежнєва про те, що захист грунту — це справа усього нашого суспільства. Земля — джерело нашої сили і нашого багатства. Сьогодні доводиться ще раз нагадувати про це тому, що охорона землі, підвищення її родючості — неодмінна умова дальшого прогресу в сільському господарстві.

Тепер вживаються відповідні заходи щодо поліпшення родючості земель області. Так, лише за восьму п’ятирічку в 142 колгоспах за рахунок держави і господарств на площі 42,8 тис. га проведено культуртехнічні роботи, провапновано кислих грунтів 155,8 тис. га, внесено мінеральних добрив на площі 86,9 тис. га на суму 456 тис. крб., зорано впоперек схилів 97,9 тис. га, залужено 7,5 тис. га еродованих схилів, терасовано 1,3 тис. га, проведено рекультивацію порушених земель па площі 124 га, які передано господарствам для інтенсивного сільськогосподарського використання, осушено гончарним дренажем перезволожених площ 44,7 тис. га і т. д.

Нині велику роботу проводять меліоратори Закарпаття по будівництву зрошувальних і осушувальних систем. Тільки в 1971 р. вони заклали гончарний дренаж на 6 тис. га та зробили зрошувальну мережу в господарствах на 400 га. До 1985 р. намічено осушити гончарним дренажем 148 тис. га перезволожених земель, які тепер мають дуже низьку природну родючість.

Все це дозволить з року в рік збільшувати виробництво сільськогосподарської продукції, поліпшити забезпечення населення міст свіжими овочами, картоплею, фруктами, значно розширити виробництво кормів для тваринництва.

Багато колгоспів області, особливо Мукачівського, Виноградівського та Іршавського районів, на осушених гончарним дренажем землях одержують високі врожаї сільськогосподарських культур. Так, ордена Леніна колгосп «XXII партз’їзд» Мукачівського району в 1971 р. одержав зернових культур на осушених землях по 42,2 ц/га на площі 1500 га, в тому числі озимої пшениці по 39,9 ц/га на площі 761 га. А колгоспи ім. Леніна Мукачівського, «Комсомолець», ім. Кірова, «Іскра» Виноградівського районів зібрали врожай зернових по 38,9 ц/га.

В області широкими темпами здійснюється осушення земель: щороку їх вводиться в експлуатацію майже по 6 тис. га. Ведеться великомасштабне будівництво гончарного дренажу.

Але для ефективного використання осушених гончарним дренажем земель необхідно передбачати заходи по їх зволоженню у засушливий період. Якщо навесні спостерігаємо лишок води і для її відведення споруджується осушувальна мережа, то в період вегетації рослин у прикореневому шарі грунту часто виникає дефіцит вологи. Отже, осушення й зволоження таких земель об’єднуються у проблему регулювання водно-повітряного режиму грунту. Меліоратори вміють будувати осушувально-зволожувальні системи. Однак будівництво технічно досконалих осушувально-зволожувальних систем можливе лише за умов забезпечення необхідної економічної рентабельності. На осушених землях потрібно вести такий рівень землеробства, щоб додаткові прибутки від зволоження протягом короткого періоду (5-10 рр.) змогли окупити кошти, вкладені в будівництво системи.

Щоб вирішити проблеми регулювання водно-повітряного режиму, проектувальники мають знаходити такі технічні рішення, які б здешевили будівництво досконалих меліоративних систем з високими техніко-економічними показниками і одночасно сприятливо впливали на природні умови навколишньої території.

Природно-кліматичні умови Закарпаття сприятливі для виникнення водної ерозії земель, яка фізично знищує родючий шар грунту. Господарська діяльність людини може прискорити або загальмувати природний процес розвитку водної ерозії. Так, розорюючи схили, вирубуючи ліси на схилах або вздовж берегів річок і потоків, людина часто мимоволі сприяє розвиткові ерозії.

За даними М. І. Пасулько, з еродованих і ерозійно небезпечних земель, яких у нашій області налічується близько 100 тис. га, щорічно зноситься водою близько 5 млн. т родючого дрібнозему. Через це господарства області недобирають на змитих грунтах 40—60% урожаю. Повторюючись з року в рік, цей процес може призвести до повного змиву верхнього шару грунту. Не дивно, що врожай на таких грунтах утричі нижчий, ніж на землях, не пошкоджених ерозією.

Розрізняють два види водної ерозії (за В. І. Рум’янцевим): поверхневу, або площинну, яка руйнує структурний шар грунту, і глибинну, або лінійну, при якій руйнування землі іде вглиб. При поверхневій ерозії змив відбувається по всій площині схилу, а при лінійній — набирає форму ярів, які в процесі свого розвитку проходять кілька стадій. Яри можуть бути первинними береговими, первинними вершинними і вторинними донними. Глибинна ерозія руйнує не лише грунт, але й підгрунтя. В поглибленнях водория після інтенсивних злив утворюються яри. Поля розчленовуються на невеликі ділянки, утруднюється їх обробіток. І якщо не вжити запобіжних заходів, колись родючі площі стають непридатними для сільськогосподарського використання.

Найбільше грунтів, пошкоджених ерозією (В. Г. Галян), в Іршавському, Свалявському, Воловецькому та Міжгірському районах. А в Тячівському і Рахівському районах, за даними М. І. Пасулько, виникненню підземної ерозії сприяють карстові явища: внаслідок розчину вапняків на поверхні грунту виникають воронки. Поверхневі води, збираючись в них, розчиняють ці породи, прискорюючи процес розвитку глибинних форм ерозії.

Слід пам’ятати, що водна ерозія грунту сама по собі не зникає. Зменшити її до мінімуму або повністю ліквідувати і попередити виникнення можна лише при проведенні комплексу протиерозійних заходів.

У цей комплекс входять організаційні, агротехнічні, лісомеліоративні, водогосподарські, гідротехнічні та інші заходи. Всі вони мають бути спрямовані не лише на ліквідацію шкідливої дії водної ерозії, а й на її запобігання.

В області є хороший досвід боротьби з водною ерозією, в ряді колгоспів і радгоспів, де система землеробства протиерозійна. Це — колгоспи «За нове життя» і «Дружба» Іршавського, винрадгоспи Бобовищанський Мукачівського, Ужгородський і деякі інші господарства районів Закарпаття. В згаданих господарствах організація території, структура посівних площ, система обробітку грунтів, застосування добрив і агролісомеліоративних заходів вирішуються з позицій захисту грунтів від водної ерозії. А в тих господарствах, де порушується система агротехнічних заходів (в першу чергу обробіток грунтів), значні площі сільськогосподарського використання піддаються її руйнівним діям. Тому важливою проблемою для господарств, що мають ерозійні землі, є застосування такої системи агрозаходів, яка б дозволила повністю ліквідувати це негативне природне явище в землеробстві.

Важливим знаряддям у боротьбі з водною ерозією грунтів повинна стати протиерозійна організація території. Вона передбачає класифікацію грунтів кожного господарства за категоріями і за характером інтенсивності розвитку водної ерозії й грунтотворення або так званий баланс грунтів та інші агротехнічні заходи. Цей показник дає можливість вносити в грунт таку кількість добрив, яка змивається водою протягом року з певного поля або його ділянки. Так підтримується рівновага і постійна врожайність сільськогосподарських культур у захисних сівозмінах.

Отже, лише впровадження грунтозахисних сівозмін в комплексі з іншими заходами може припинити водну ерозію грунтів.

ЛІТЕРАТУРА

Матеріали XXIV з’їзду КПРС. К., Видово політичної літератури України, 1972;

Галян В. Г. Ґрунти Закарпатської області. Ужгород, «Карпати», 1969:

Пасулько М. І. Ерозія — ворог землі. Ужгород, «Карпати», 1967.

Джерело: Про охорону природи Карпат. Ужгород: Карпати, 1973.