Покриті густими лісами Карпати довгий час були надійним притулком для людей від панського свавілля й грабіжницьких війн. До кінця ХVІ ст. горяни та селяни передгір’я вирощували тільки плодові та горіхоплідні дерева: яблуні, сливи, груші, каштани, черешні, горіхи, абрикоси й персики. Деякі з них, наприклад, черешні та яблуні, вони культивували просто з лісу, а інші (каштани, горіхи, абрикоси) вимінювали у купців, які привозили товари з південних волоських та угорських князівств. Завезені здалеку дивовижні дерева висаджувалися на подвір’ях багатіїв, біля маєтків шляхти та воєвод. Якщо на той час парки і створювалися, то в них висаджували місцеві дерева та чагарники. Однак відомості про ці давні парки Карпат не збереглися. Навіть в описаннях замків польських та литовських князів не згадуються посадки дерев. Їх, навпаки, знищували навколо замкових споруд, виходячи з чисто стратегічних міркувань. Отже, до кінця XVI ст. використовували тільки окремі дерева з їстівними плодами.

З XVII ст. багаті карпатські землі все частіше стають об’єктом загарбницької політики феодалів. З’являються численні замки й фільварки місцевої та іноземної знаті. Саме з цього періоду збереглись окремі найбільш старі дерева в містах і населених пунктах Карпат. Наприклад, в Ужгородському замку ростуть два платани західні, які, за історичними відомостями, були посаджені тут близько 1610 року. Старі 300—350-річні дерева можна зустріти і в багатьох інших населених пунктах: у Чернівцях, Коломиї, Сторожинці, Мукачеві тощо. Серед них дуби, ясени, липи, в’язи, сосни — переважно місцеві види дерев, які у той період використовувалися для озеленення. Часто це були навіть не парки, а розріджені ділянки лісу, де феодали влаштовували лови й гульбища. Однак поруч з місцевими видами подеколи висаджували й рідкісні «заморські». Такі посадки каштану їстівного та липи виявлено поблизу таких сіл, як Микулівці та Лінці на Закарпатті. Їм близько 400 років! Окремі старі дерева (робінії та дуби) збереглися на вулицях Мукачева і Міжгір’я.

Пізніше, з XVIII ст., кількість парків у населених пунктах Карпат значно зросла. Рештки цих парків збереглися на вулицях Івано-Франківська, Коломиї, Чернівців, Хотина та інших міст. Складаються вони з дубів, лип, буків. Для цих парків характерні типові властивості місцевих лісів: трав’яний покрив, масове відновлення лісоутворюючих порід, майже непорушений склад лісових грунтів. Це свідчить про те, що на той час парки створювалися з ділянок лісу, які збереглися на околицях міст і містечок. Населені пункти швидко розростались, і збережені ділянки лісопарків опинялися в оточенні вулиць і будинків. Такі парки розріджували, розчищували, частково реконструювали, вводили у склад насаджень декоративні кущі, поширені на той час: бузки, чубушники, троянди. Подібний лісопарк зберігся до нашого часу на околиці міста Сторожинця Чернівецької області. Тут вікові дуби розкидані велетенськими «букетами» на живописній галявині, яка щовесни покривається ліловим килимом квітучих шафранів. Подібні фрагменти прадавніх лісів зустрічаються у багатьох старих парках Івано-Франківська, Чернівців, в Берегометі та інших містах і селищах.

З розвитком романтизму в Європі у другій половині XVIII ст. прогресує ландшафтний стиль паркового будівництва. Поширився цей стиль і на території Карпат, особливо після входження до складу Австро-Угорської імперії у 1772—1774 роках. Місцева й нова австрійська шляхта будувала маєтки на європейський лад, оздоблюючи їх екзотичними парками. Саджанці завозилися з австрійських, голландських, французьких та інших розсадників. З’явились інтродуковані з Північної Америки, Південної Європи і Східної Азії екзоти: туя західна, гіркокаштан звичайний, сосна Веймутова, тюльпанне дерево, дуб бореальний, ялина колюча, ялівець віргінський і десятки інших видів. Одночасно в парках використовувалися численні трав’янисті рослини: тюльпани, гіацинти, флокси, ломикамені. Для планування парків і ведення господарства в них магнати запрошували італійських і французьких садівників та архітекторів.

З розвитком капіталістичних відносин і падіння старої феодальної олігархії після буржуазної революції 1848—1849 років у Австрії розвиваються нові виробничі відносини, зростає роль промисловців і банкірів. Своєрідно відбився цей період на історії східних провінцій імперії, отже і в Карпатах. Феодали опинилися в опозиції до молодої буржуазії і уряду. Частина землевласників намагалася виступити проти монарха, але їх було «заслано» у родові фільварки в Карпатах. Там вони проводили час у неробстві, полюванні. Паркоманія стала модним захопленням землевласників. Саме у цей період виникають численні парки у передгірній зоні Карпат. Власники категорично забороняли селянам користуватися цими парками. Якщо селянину треба було потрапити до маєтку поміщика, він повинен був проходити стежками парку тільки босоніж. На ніч територію парку зачиняли, і для охорони її спускали собак, наймали сторожів. Парки цього періоду у великій кількості збереглися до наших часів. Усі вони невеликі, до 1—3 гектарів, досить мальовничі, насичені багатьма рідкісними інтродукованими рослинами.

Однак неправильно буде вбачати у цій паркоманії щось більше від звичайної тимчасової моди серед феодалів. Пройшла мода, і ті самі феодали почали знищувати парки, створені колись їх предками. Дуже типовим прикладом такої паркоманії є давній парк у селі Чернівці Чернівецької області. Закладений ще у 1840 році на 20 гектарах, він мав велику кількість екзотичних дерев. Для його створення місцевий пан Ростоцький наказав знести 13 селянських садиб. Людей вигнали у ліс, де вони змушені були тимчасово жити у саморобних бурдеях і колибах. Коли бідна селянка Гафія Велущак відмовилася покинути хату — єдине, що було у неї в житті, — панський економ викинув малолітню дитину Гафії через вікно. За один день було розкидано злиденні селянські халупи. Так починався панський парк. Останній з роду цих землевласників був іншої думки щодо парку, який не давав прибутку. Він вирішив за краще віддати дерева арендарям на зруб, а на місці парку закласти плодовий сад. Під сокиру пішли унікальні вікові дерева, серед яких було чимало рідкісних інтродукованих рослин. З 20 гектарів збереглося лише чотири, але й ті вціліли завдяки тому, що чернівецька громадськість виступила проти панського свавілля.

Розвиток буржуазного суспільства сприяв піднесенню промислових торговельних зв’язків у Карпатах. Різко зросла кількість дрібних і великих підприємств лісообробної, будівельної й харчової промисловості, розвинулася переробка мінеральної сировини: нафти, вугілля, солі. Особливо активізувалася промисловість і торгівля внаслідок будівництва у 60-х роках залізниць. Зростали міста, які отримали права ратушного самоврядування. Це стимулювало розвиток архітектури та благоустрою міських вулиць і площ. Саме у цей період створюються численні міські парки, сквери, бульвари, які збереглися до нашого часу. Старі парки Чернівців, Ужгорода та Івано-Франківська, що складалися з решток природного лісу, інтенсивно реконструювалися. Місцеві види дерев і чагарників замінювали інтродуцентами і парковими формами, розміщуючи їх живописними групами і солітерами у центральній частині парків. Однак місцеві породи цілком не винищували. З них формували захисну зону окрай парку, вважаючи таку зону необхідною для створення кращих умов, проростання екзотів і як фон для їх експозиції. У центральній частині таких парків з’являються алеї, обсаджені деревами і стриженими чагарниковими бордюрами, стрижені газони і квітники партерного типу. Розвиваються прийоми декоративного садівництва: фігурна стрижка, химерні щеплення, формування крони дерев, спорудження малих архітектурних форм. У парках з’являються штучні водойми з численними містками, каскадами й фонтанами. Алеї та партери прикрашаються скульптурами й альтанками.

Другу половину XIX ст. можна назвати періодом розквіту паркового будівництва в Карпатах. В архітектурі того часу панували різні стилі. Тому і в будівництві парків простежуються різні стилі, зокрема суміш традиційних регулярного й ландшафтного. Від регулярного стилю залишились у цих парках прямі алеї з колонадами лип або кленів, стрижені бордюри та інші геометричні форми паркової архітектури. Натомість деталі ландшафтного стилю можна знайти у плануванні великих паркових пейзажів, де використовувались елементи природного рельєфу: горби, струмочки, значні масиви насаджень, що асиметрично чергуються з відкритими газонами. Слід зауважити, що особливості рельєфу і багатий видовий склад природних насаджень Карпат давали архітекторам парків неабиякі можливості. Ось чому карпатські парки можуть служити прикладом вдалого поєднання природних комплексів з естетичними вимогами паркової архітектури. Особливу увагу привертають живописні парки у Чернівцях (парк ім. Т. Г. Шевченка), Коломиї (парк ім. Т. Г. Шевченка), в Мукачеві (сквер на березі річки Латориці).

У XIX ст. карпатські парки збагатилися сотнями нових видів інтродукованих рослин, які були завезені з австрійських, німецьких, польських та італійських розсадників. Значні розсадники інтродуцентів з’явились і в Карпатах. У цей період вперше було завезено до місцевих парків американські види катальп, бундук дводомний, горіхи сірий і чорний, кілька видів магнолій, клени ясенелистий і сріблястий тощо. Збагатилися паркові колекції шпильковими рослинами, серед яких слід виділити ялицю одноколірну, тсугу канадську, кипарис болотний, ялину сербську. Вперше з’явились у парках екзотичні види японської та китайської флори, як от: хеномелес катаянський, форзиція поникла, софора японська, криптомерія японська. Цей перелік екзотів буде неповним, якщо не згадати про селекційну роботу садівників-декораторів. їх копітка праця стала основою створення численних пурпурнолистих, строкатих, лямованих, пірамідальних, повислих та інших декоративних форм рослин.

Окремо слід відмітити оригінальні паркові форми бука європейського, які не тільки були завезені з інших садів і парків, але й створювалися садівниками Карпат: пурпурно-листа, золотиста, ланцетна, широколиста, повисла, рожеволямована, пірамідальна, гребінчаста та інші. За далеко неповними даними, у паркових посадках було відомо понад 30 різноманітних паркових форм бука, більшість з яких можна і тепер побачити серед цих зелених насаджень. Чимало знайдено в природі, а також виведено штучно численні паркові форми ялини звичайної: гадюча, траурна, колоновидна, пірамідальна, низька, срібляста, золотиста тощо. Виведення декоративних паркових форм — одне з найбільших досягнень садівництва цього періоду.

Одночасно з яскравими парковими формами було створено гібриди гарноквітучих рослин: чубушників, вейгел, гортензій, троянд. Особливою популярністю у паркових насадженнях користувалася магнолія Суланжа, виведена французькими селекціонерами у 1820 році. Невисокі галузисті дерева цієї магнолії з великими рожево-білими квітками навесні — одна з найпривабливіших прикрас багатьох карпатських парків.

Оригінальні прийоми розміщення дерев у посадках можна побачити у старих парках кінця XIX ст. Куртини дерев створювали розрідженими чи компактними, координуючи відстані між посадковими місцями. Тепер з тих посадок піднялися дерева-велети, стовбури яких створюють між собою кола, півкола, трикутники і прямокутники. Колись поміж такими деревами споруджували альтанки і садові лави. В інших випадках садівники робили посадку дерев «букетом». Для цього в одне посадкове місце чи близько одне від одного висаджували до десяти й більше однорічних дерев одного виду (липи, дуби чи в’язи). Обрізною та іншими формами догляду деревця примушували рости рівномірно, внаслідок чого вони поступово зросталися стовбурами в основі, створюючи єдиний організм «дерева-букета» з широкою крислатою кроною. Такі дерева можна побачити у багатьох карпатських парках.

Серед інших прийомів декоративного садівництва цього періоду слід відмітити різноманітні щеплення й формування рослин. Садівники прагнули змінити звичну архітектоніку крони обрізкою, переплетенням окремих пагонів, прищепленням. Часто такі прийоми носили не лише декоративне, а й символічне спрямування, символізуючи кохання, відданість, братерство. Так виникали переплетені у «живу клітку» шпалери, химерна софора у Заліщицькому парку, зрощені гілками буки і яблуня на «трьох ногах»-стовбурах у парку Чернівецького державного університету. Прийомами декоративних щеплень створювали «кількаповерхові» рослини, де в одній кроні виразно виділялися кілька кольорових форм чи сортів. Щепленням розмножували декоративні паркові форми, які відновити з насіння не вдавалось: строкаті дуби й буки, липу різнолисту з Північної Америки, садові форми гіркокаштанів. Прищеплені на місцеві види паркові форми не лише повністю зберігали декоративність, але й ставали стійкішими до примхливих погодних умов, швидше росли, раніше зацвітали й плодоносили. Щеплені дерева і тепер легко розпізнати у старих парках за характерними для них потовщеннями, які виникли в місці прищеплення.

Перша світова війна особливо тяжко позначилася на економічному становищі трудящих. Гинули цілі села, руйнувалися міста, зубожіли люди. Великого руйнування зазнали й карпатські парки, значна частина яких була вирубана й знищена. З розпадом Австро-Угорської імперії на дрібні буржуазні республіки територію Карпат поділили між собою боярська Румунія, панська Польща, буржуазна Чехословаччина, а пізніше й хортистська Угорщина. Тільки до 1939 року ці держави змогли до певної міри відновити довоєнний рівень виробничих сил та економіку краю. Але жодна з них не відчувала себе справжнім господарем у Карпатах. Тому вони нещадно експлуатували лісові, мінеральні та інші природні ресурси. Основні багатства Карпат продовжували залишатися в руках землевласників і промисловців. Вони володіли десятками й сотнями тисяч гектарів землі, тоді як прості селяни систематично позбавлялися власності на землю.

Будівництвом парків у цей період займалися міські муніципалітети. Вони проводили озеленення вулиць, відновлювали насадження у міських парках. Однак ці роботи велися дуже повільно, не було коштів і матеріалів. Нові парки майже не створювалися. Адже до 1939 року на території Карпат був лише один ботанічний сад, створений ще у 1877 році в Чернівцях. До встановлення Радянської влади тут було акліматизовано лише 223 види рослин!

Невеликі парки, створені на ентузіазмі місцевої інтелігенції, в якійсь мірі давали можливість молоді знайомитися з асортиментом екзотичних рослин, розвивали у підростаючого покоління цікавість до інтродукційної роботи. Серед таких парків слід відзначити арборетум (дендрарій) учителя гімназії Лаудона в Ужгороді (1886 р.), дендрарій селекціонера Мазура в Мукачеві (1906 р.), дендрарій співака Е. Кіраля у Виноградові (до 1910 р.), дендропарк лікаря Тарнавського у Косові (1890 р.), парк директора гімназії Скупненича в Коломиї (1897 р.) та інші. Більшість цих парків мали просвітянське значення.

У цей період карпатські парки продовжують поповнюватись інтродукованими видами, серед яких було чимало рослин китайського і японського походження. У першу чергу треба відмітити повноквіткові форми черемхи дрібнопилчастої — славнозвісної японської сакури, які так прикрашують вулиці закарпатських міст у травні. Разом з сакурою з’явилися гібіскус сірійський, кельрейтерія віничкова, калина зморщенолиста, клени японський і пальмолистий, магнолія падуболиста, численні види і форми рододендронів, деякі нові види магнолій. У багатьох парках і в озелененні вулиць використовувалися виткі та чіпкі рослини: лимонник китайський, актинідія, дівочий виноград трилопатевий та інші.

Кривавий слід попелищ залишила в Карпатах минула війна. Не пощадила вона й карпатські парки. Окупанти знищили їх у Ясінях, Обертині, Яремчі, Сторожинці, в десятках населених пунктів. Навіть ті парки, які вціліли, втратили багато цінних інтродукованих рослин, своє архітектурне оздоблення. Особливо постраждали чагарникові й трав’янисті види, які через відсутність догляду майже повністю випали з колекцій. Довелося наново реконструювати й доповнювати рослинами старі парки, сквери, бульвари. Одночасно створювалися нові, озеленювалися вулиці, цілі квартали новобудов.

Найбільш суттєвою прикметою радянського періоду стала масовість озеленювальних робіт. Ця прикмета виявляється в усьому: у планомірному покращенні зовнішнього вигляду та благоустрою населених пунктів, у широкому впровадженні озеленювальних робіт серед населення, в системі екологічного виховання молоді, у щорічних днях лісу, ленінських суботниках, які неодмінно торкаються робіт у парках, і у нових посадках рослин. З перших же років Радянської влади не лише відновилась, а й значно розширилася наукова робота по інтродукції рослин у зоні Карпат.

Незрівнянно виріс ботанічний сад Чернівецького державного університету, у складі колекцій якого тепер тисячі інтродукованих видів рослин. З 1946 року було закладено другий ботанічний сад у зоні Карпат при Ужгородському державному університеті. Тепер там понад дві тисячі інтродукованих видів, побудовано сучасні наукові лабораторії та комплекс теплиць. У 1953—1954 роках біля села Коропця на Закарпатті створено другий науковий центр по інтродукції рослин — дендрарій Мукачівського лісокомбінату. З’явилися подібні дендрарії і на території Івано-Франківської та Чернівецької областей.

Джерело: Терлецький В. К., Фодор С. С., Гладун Я. Д. Ботанічні скарбниці Карпат. – Ужгород:Карпати. – 1985. – 136 с.