В озелененні міст і населених пунктів зустрічаються різні види парків та інших насаджень, які виконують оздоровлюючу, санітарну, культмасову, наукову роль. Тому і підхід до їх оцінки й планування не може бути однаковим.

Лісопаркові зони, наприклад, розташовуються навколо міст. Сюди належать природні за походженням і посаджені людиною ліси, луки й чагарникові зарості. Вони служать захисною зоною міст, сприяючи екологічній рівновазі, відпочинку та оздоровленню трудящих. Тому лісопаркову зону зберігають у природному стані, очищуючи її від захаращення й споруджуючи тут рекреаційні пункти: криниці, альтанки, автостоянки тощо.

Найбільш розповсюджений вид міських парків — парк культури й відпочинку. Його призначення — забезпечити відпочинок трудящих. Тому в цих парках створюють відповідні умови для культурно-масових заходів і гармонійного розвитку людей: споруджують спортивні та розважальні майданчики, літні театри, бібліотеки й читальні зали. Разом з тим у парках культури й відпочинку приділяють велику увагу декоративності насаджень, квітникам, скульптурам, малим архітектурним спорудам. За існуючими нормами, у цих парках не менше 75 процентів території повинні займати зелені насадження. Часто в такій ролі використовують старі за походженням парки, багаті історичними подіями, екзотичними рослинами, з належним естетичним оформленням. Такі парки стають улюбленим місцем відпочинку і, при додержанні правил догляду, за насадженнями і спорудами, являють собою взірець об’єктів активної рекреації. Чимало нових парків культури й відпочинку виникло за останні десятиріччя в кварталах новобудов, у молодих за віком містах. Тепер парки культури й відпочинку можна побачити навіть у селах, що свідчить про зростання духовних потреб і естетичного рівня сучасного радянського села.

Ботанічні сади — це парки спеціального призначення, де проводиться наукова робота по вирощуванню інтродукованих, тобто завезених звідусіль рослин. Планування ботанічних садів відповідає в першу чергу потребам цієї наукової роботи. Колекції рослин розміщують за систематичним чи за географічним принципом. Окремо комплектуються колекції цільового призначення, де вирощуються лікарські, технічні та декоративні рослини. Відвідування ботанічних садів обмежено нормами допустимих навантажень. Охорона рослин тут має виняткове значення, тому відвідувачі повинні строго виконувати правила внутрішнього розпорядку на території ботанічного саду. Зокрема, суворо забороняється пошкоджувати рослини, збирати плоди й насіння, ходити у недозволених місцях, торкатися невідомих рослин (вони можуть бути отруйні!) тощо.

Якщо об’єктами дослідницької роботи в парку є тільки дерева й кущі, то такий парк називають дендрарієм. Вивчення рослин у дендраріях носить більш прикладний характер. Це можуть бути дендрарії лісоутворюючих порід, декоративних паркових форм, селекційних колекцій тощо. Загальні принципи роботи дендраріїв близькі до функціонування ботанічних садів. Тому кількість відвідувачів тут теж обмежена.

Досить поширені, особливо в зоні Карпат, дендропарки. Так називають парки, де переважають дерева й кущі, розміщені за принципом декоративності. Чимало дендропарків залишилося нам у спадщину з минулого. У старих дендропарках можна зустріти елементи регулярного й ландшафтного планування. Тут збереглися цінні екзотичні рослини й цікаві архітектурні споруди. У 1983 році найбільш цінні дендропарки за постановою Ради Міністрів УРСР віднесено до категорії пам’яток садово-паркового мистецтва республіканського й місцевого значення. Збереження цих пам’яток покладено на державну інспекцію по охороні природи. На жаль, значна частина старих дендропарків знаходиться у віданні різних установ, які не завжди своєчасно піклуються про них. Чимало молодих дендропарків виникло за останні десятиріччя завдяки ініціативі учбових закладів, лісництв та окремих громадян. У таких парках є багато цінних інтродукованих рослин, але, як правило, їм бракує правильного архітектурного планування.

Невеликі за розмірами ділянки (до 0,15—2 га) озеленення в містах називають скверами. Їх розташовують на розі вулиць, між будинками, навколо пам’ятників тощо. При плануванні скверів перевагу віддають відкритим газонам, квітникам, серед яких розміщують солітерами чи окремими групами декоративно квітучі кущі й дерева. Розбивка скверу найчастіше робиться у регулярному стилі. Тому тут переважають прямі алеї, стрижені бордюри, симетричні форми.

Серед інших елементів озеленення слід відзначити бульвари та алейні посадки на вулицях, вертикальні форми ліан біля будинків, сади житлових районів. Усі вони зв’язують систему озеленення міст і населених пунктів у єдине ціле, служать важливим екологічним і архітектурним комплексом сучасних новобудов.

Джерело: Терлецький В. К., Фодор С. С., Гладун Я. Д. Ботанічні скарбниці Карпат. – Ужгород:Карпати. – 1985. – 136 с.

Tags: парки