БОЛОТНА ЧЕРЕПАХА – Emys orbicularis

(Linne, 1758)

Місцева назва – коритниця.

Російська літературна назва – болотная черепаха.

Тіло тварини замкнуто в широкий кістяний панцир, покритий зверху великими роговими пластинками.

Верхній щит панцира – карапакс, досягає в довжину 20 см і в задній частині трохи розширений. Колір його брудно-бурий з жовтуватими крапками й рисочками. Нижній щит – пластрон, брудно-жовтий з темними розпливчатими плямами. Шия, кінцівки, хвіст ,з жовтими плямками. Пальці сполучені між собою плавальною перетинкою. Зустрічається в Мукачівському, Берегівському, Виноградівському, Хустському і Свалявському районах. Можливе знаходження в низинних частинах інших районів. Живе в болотах, меліоративних каналах, озерах і в повільно протікаючих ріках.

Їжа – черви, комахи, молюски, амфібії, риби. Від зимової сплячки, яку проводять зарившись в мул на дні водойм, пробуджуються в березні – квітні. З травня починається відкладання яєць, звичайно кількістю А– 12. Черепаха викопує на березі яму і зариває у неї яйця. Починаючи з серпня відбувається вилуплення молодих черепашок.

В сплячку залягає в жовтні – листопаді.

 

Рис. 16. Болотна черепаха.

 

Веретільниця ламка – Anguis fragilis

(Linne, 1758)

Місцева назва -сліпак, гледун, веретільниця, мідяниця.

Літературна російська назва – веретеница ломкая.

Єдина в нашій області ящірка, що нагадує зовнішнім виглядом змію оскільки тіло видовжене а кінцівки відсутні. Довжина тіла і голови (від кінця морди до анального отвору) у дорослих біля 25 см.

Хвіст не автотомічний (не обламаний), як правило довший від тулуба з головою. Колір молодих зверху світло-сріблястий з двома близько розташованими паралельними чорними лініями вздовж хребта. Боки і черевце темні, іноді білувато-голубі, або ясно-рожеві. У дорослих верх бурий, коричневий або бронзовий. У дорослих самців на спині голубі або темно-коричневі невеликі плямки. Черевна сторона дорослих особин темно-синього або темно-свинцевого кольору. У самців часто розвинута луска із закругленим заднім краєм, гладенька, без реберець. Розповсюджена по всіх районах області, але частіше зустрічається в передгір’ях та гірських частинах області в широколистих та змішаних лісах.

В горах знайдена до 1600 м над рівнем моря. Сухих відкритих місць уникає. Любить напівзатемнені місця з рідколіссям, невеликими кущами. Зустрічається в лісах, садах, на полях і луках, ховається під колодами дерев, які попадали на землю, в гнилих пнях, під камінням, під корінням та опалим листям. Живиться голими слимаками, дощовими черв’яками, багатоніжками. Яєць в середньому відкладає 12 шт. Народження молодих в серпні – , вересні. В жовтні заховується в нірки на зимову сплячку, де іноді збирається по декілька особин разом. Пробуджується в березні-квітні. Більшість населення області зовсім несвідомо вважають її за отруйну гадюку і знищують. Насправді це зовсім не отруйна ящірка, приносить користь знищенням шкідників лісового та сільського господарства.

 

Ящірка зелена – Lacerta viridis

(Laurenti, 1768)

Місцева назва – зелена ящурка.

Літературна російська назва – ящерица зеленая.

Велика, яскраво забарвлена ящірка. Довжина тіла з головою досягає 21 см. Хвіст довший від тіла разом з головою, особливо у самців. У найбільших особин довжина тіла разом з хвостом досягає 46 см. Самки трохи менші ніж самці. Луски на спині видовжено-шестикутні з помітними реберцями. На боках вони більші ніж посередині спини. На черевці щитки розміщені в 6 поздовжніх рядків (поперечних у самців 30, а у самок 27 рядків). Ступня задньої кінцівки довша від голови. Колір молодих однотонний, коричнюватий або сіруватий, інколи з двома світлими смужками по боках хребта. В більш дорослому віці колір стає зелений, особливо у самців. Дорослі забарвлені в яскраво-зелений колір з темними плямками по боках; горло і шия у них весною яскраво-голубі, літом темно-сині. У самиць посередині спини є ряд темних плям, по боках від яких є дві світлих смужки. Ще далі до боку від світлих смужок, розміщено два рядки світлих плям, оточених неправильними темними кільцями. Черевна сторона у самців – яскраво-жовта, у самиць – біла. Знайдена, поки що, лише у Виноградівському районі. Особливо численна вона на лівобережжі Тиси, уздовж кордону з РНР. На правобережжі відома лише з Чорної Гори. Поселяється по схилах горбів, виноградниках або в зарослих кущами та лісами угіддях. Любить сухі, добре освітлені місця. Особливо численні вони були на старих вирубках, зарослих дикими злаками і полуницями, де збереглися купи сухого гілля. Ховається під гіллям, в корінні, під великим камінням, в дуплах, в нірках. При переслідуванні, не знайшовши сховища на землі, швидко вилазить на дерево.

Від зимової сплячки, в яку впадає в жовтні, пробуджується в березні – квітні. В травні – червні відкладає 6-18 яєць.

Живиться павуками, мухами, жуками, метеликами, мурашками, слимаками. Поїдання ящірок, їх яєць і змій, що відомо для інших місць, у нас не спостерігається, але це досить можливо, оскільки в місцях поселення зелених ящірок, прудкі ящірки зустрічаються рідко.

 

Ящірка прудка – Lacerta agilis

(Linne, 1758)

Місцева назва – ящурка.

Літературна російська назва – прыткая ящерица.

Ящірки середніх розмірів. Довжина тіла з головою в середньому дорівнює 7 см. Довжина хвоста в середньому біля 12 см. Спинна луска вузька з добре помітними поздовжніми реберцями. Ступня задньої ноги не довша від голови. Колір і малюнки на шкірі дуже мінливі. Молоді особини зверху буровато-сірі, або коричневі з темною смугою вздовж хребта. По боках від неї – дві світлі смуги, часто перекриваються й розділені на рисочки. По боках тіла лежить по 2 рядки світлих плям, оточених неправильними темними кільцями. З часом малюнок змінюється. Світлі смужки зберігаються, але темна смуга на спині розпадається на 2 рядки плям, між якими іноді появляється світла потилична смужка, вона переривається у самиць, а у самців цілісна. Крім того, у самців загальний вигляд забарвлення стає жовтувато-зеленим, або навіть в шлюбний період яскраво-зелений. Горло і черевце у самців зеленуваті, у самиць – білі. Крім цього, найбільш широко розповсюдженого типу кольору, зустрічаються однобарвні, без будь-яких плям і смут. Третій тип забарвлення характеризується однокольорове – іржаво-коричневою, червонувато-коричневою або кофейною спиною без плямок і смуг, з малюнками на боках, як і у першого типу. Розповсюджена прудка ящірка по всій області, вибирає для свого життя сухі і сонячні місця. Особливо любить полянки серед лісу, вирубки кам’янисті розсипи, луки. Вологих місць уникає. Від зимової сплячки пробуджується в березні – квітні.

Яйця в кількості 7 шт. (2– 15) відкладає в травні – червні в ямку, викопану в землі, листі, піску. Молоді вилуплюються з яєць в червні – липні. В шлунках найчастіше зустрічаються жуки і двокрилі; а також і інші комахи. Знищує велику кількість шкідників сільського та лісового господарства, приносить користь.

 

Ящірка живородяща – Lacerta vivipara

(Jaquin, 1758)

Місцева назва – полонинська ящурка.

Літературна російська назва – живородящая ящерица.

Найменша ящірка в нашій області. Довжина тіла з головою біля 5 см, хвоста біля 7 см. Спинні луски видовжені, з добре вираженими реберцями. Ступня задньої кінцівки, як правило, не довша від голови. Молоді зверху темно-коричневі або майже чорні. Дорослі зверху темно-бурі з темнішою серединною смугою й двома боковими поздовжніми темними смужками, облямованими зверху і знизу рядом світлих плямочок. Зрідка зустрічаються особини самки, чорного кольору без смужок і плям. У самців – спинна і бокові смужки, розпадаються на окремі плями. Черевце блакитно-сіре, оранжеве, білувате або зеленувате.

Розповсюджена по всій області, але в основному тримається в горах на «полонинах». Були поодинокі знахідки – в рівнинній частині області.

Пробуджується в березні – квітні. Яйцеживородна. Яєць від 2– 12. Народження молодих в серпні – вересні. На зимівлю уходить в жовтні. Живиться жуками, прямокрилими, двокрилими, гусінню, дощовими черв’яками і т. д. Відносно не численний вид.

 

Вуж звичайний – Natrix natrix

(Linne, 1758)

Місцеві назви – біловухий гад, береговий гад, козаня.

Літературна російська назва – обыкновенный уж.

Дорослі особи досягають довжини (без хвоста) біля 1 метра. Луска спини з поздовжніми реберцями, на хвостових лусках реберця розвинуті слабо і навіть можуть бути відсутні. По боках голови є по одній білуватій, жовтуватій, або світло-оранжевій великій плямі. Інколи зустрічаються майже чорні особини без світлих вискових плям. Колір спини від світло-сірого до чорного з чорними, не ясно відмежованими плямами, розміщеними в 4 поздовжніх рядки, або в шахматному порядку. До хвоста плями поступово зникають. Черевце світле або темно-сіре до чорного з синюватим відтінком кольору, з білими рябинками більшими по боках. Розповсюджений по всій області, тримаючись близько водойм. В горах знайдений до висоти 1600 м над рівнем моря. Пробуджується від зимової сплячки в квітні. В липні – серпні відкладає яйця – 13 штук (7– 18), закопує їх в листя, гній, землю в місцях, що добре прогріваються сонцем. Молоді вилуплюються з яєць в липні – серпні. В сплячку залягають у вересні – жовтні. В шлунках молодих вужів знайдені слимаки, хрущі, ковалики. У дорослих найчастіше зустрічались залишки амфібій, в тому числі і таких, у яких секрет шкірних залоз отруйний. У одного вужа в шлунку знайдено 9 гірських кумок, у другого – 6 молодих ропух. Лише в одному шлунку із 33 було знайдено рибу гольян.

 

Вуж водяний – Natrix natrix

(Laurenti, 1768)

Місцеві назви – водяний гад, водяник.

Літературна російська назва – водяной уж.

За розмірами тіла не відрізняється від звичайного вужа. Реберця на лусках, в тому числі і на хвостових, добре розвинуті. Голова вужча і більш видовжена, ніж у звичайного вужа, а очі і ніздрі направлені більш вверх. Забарвлення: верх сірий, оливково-сірий, або оливково-зеленуватий, рідше буруватий. На спині темні плями, розміщені в шахматному порядку, або ж темні поперечні смуги. На потилиці є часто темна пляма прямекутньої форми. Зустрічаються однокольорові (без малюнка), майже чорні особини. Черевце жовтувате або червонувате з великими чорними плямами прямокутної форми. Розповсюджений по всій області. Більше зв’язаний з водою і зустрічається переважно в середній та нижній течіях рік області. Пробуджується від зимової сплячки в квітні – травні, парується. Яєць відкладає від 2-14 в червні-липні. Молоді вилуплюються в липні – серпні. Живиться рибою (гольян, щиповка, бички, вусач, піскар та ін.), в меншій мірі поїдає амфібій. Знищенням риби приносить шкоду.

 

8. Полоз лісовий – Elaphe longissima

(Laurenti, 1768)

Місцеві назви – полоз.

Літературна російська назва – эскулаповая змея.

Серед змій області лісовий полоз досягає найбільших розмірів – 160 см загальної довжини, частіше ж зустрічаються особини довжиною до 1 метра. Голова маленька, слабо відмежована від тулуба. Луска в передній частині і на хвості із слабо розвинутими реберцями. На задньому краю кожної луски є дві маленькі заглибини (апікальні ямки). Колір верха темно-оливково-бурий. Низ жовтувато-білий. Окремі луски, особливо у великих особин, мають білі задні краї. Позаду кутиків рота з кожного боку е світла пляма, яка заходить на потилицю. Від заднього краю ока до кутика рота іде чорна смуга. Під оком е темна вертикальна смужка. Молоді сіруватих відтінків, з чорними плямами, розміщеними в 4– 7 поздовжніх рядків. Черевце у молодих темно-сірувате з білими крапельками. Черевні щитки по боках черевця утворюють добре помітний кут. Розповсюджена по всій області, але зустрічається досить рідко, головним чином, в лісистих передгір’ях. Живе в букових лісах, кущах. Рухається повільно. Досить добре лазить по деревах. Яйця відкладає в кількості 5– 8 шт. в червні – липні. Живиться гризунами, комахоїдними, рідко птахами.

 

Мідянка – Coronella austriaca

(Laurenti, 1768)

Місцева назва – мідяниця.

Літературна російська назва – медянка.

Наші екземпляри не перевищують в довжину 70 см, із яких 1/5– 1/6 частина припадає на хвіст. Луска гладенька, без реберець. Голова трохи сплюснута і слабо відмежовується від шиї. Колір різноманітний – від сірого до червоно-бурого, у самців переважають червонуваті відтінки. На спині є часто темно-коричневі паралельні поперечні смуги. По боках неясні .темні поздовжні лінії. На шиї дві темно-коричневі або темно-бурі смужки, що зливаються між собою в задній частині голови. Від ніздрі через око до куточка рота проходить вузенька коричнево-бура смужка. Черевце сіре, бурувате, оранжево-буре або майже червоне в темних плямах і краплинками. Зустрічається в лісистій місцевості всієї області, де найменш виявлена господарська діяльність людини. Завжди зустрічається в межах висот від 280 до 1400 м над рівнем моря. Любить тепло, світло, сухість, сонцем освітлені кам’янисті гірські схили, лісові вирубки, зарослі кущами обвали. Активна вдень. При переслідуванні шипить і намагається укусити, але укус нешкідливий, хоча населення області вважає її за отруйну гадюку. Яйцеживородна самиця в кінці серпня – вересня народжує в середньому біля 12 молодих. Живиться в наших умовах, головним чином прудкою ящіркою і веретільницею. Може поїдати дрібних гадюк, гризунів, землерийок і навіть птахів. В літературі відзначені випадки канібалізму.

 

Рис. 17. Лісовий полоз.

Гадюка звичайна – Vipera berus

(Linne, 1758)

Місцеві назви – гадина, змія-поганка, пожарпик, полонинський червоний гад.

Літературна російська назва – обыкновенная гадюка.

Єдина отруйна змія в нашій області. Нам не доводилось ловити гадюк довших за 55 см, із яких 1/6– 1/7 частина припадала на хвіст. Луски, що покривають тіло, в загальному яйцевидної форми з добре вираженим ребром (кіль). На спині луски вужчі і довші, по боках і на хвості вони розширюються, а кіль їх стає помітним. Нижній боковий ряд лусок (перед черевними щитками) без кіля. Голова, в загальному, трикутної форми, спереду злегка закруглена і добре відмежована на шиї, покрита щитками неправильної форми. Тіло до середини поступово потовщується, потім поступово стає тоншим і без помітної межі переходить в хвіст. Хвіст короткий, різко потоншується в останній третині і закінчується тупим кінчиком. Верхньобокові краї морди трохи піднесені. Зіниця у вигляді вертикальної щілини. Колір мінливий, сірий, сріблясто-сірий, бурий або червоно-бурий, рідше зовсім чорний. Вздовж хребта є темна ломана або хвиляста смужка, іноді розділена на окремі частини. На голові темний малюнок у вигляді X, від очей до кутика рота йде темна смужка. Черевце сірого, бурого або чорного кольору, іноді плямистого. Іноді зустрічаються зовсім чорні самки. Кінчик хвоста знизу жовтого або білуватого кольору. В області гадюка тримається переважно в горах. Любить лісові вирубки, зарослі кущами, ягідниками і поляни біля річок. Від сплячки, в яку впадає в жовтні, пробуджується в квітні -травні. Укуси людей бувають рідко і, звичайно, не смертельні. Вівці часто гинуть від укусів, корови і коні видужують. Яйцеживородні. Молоді до 18 шт. народжуються в серпні – вересні, їжа гризуни, землерийки, ящірки, комахи.

До таблиці визначення видів рептилій

Джерело: І. І. Колюшев Короткий визначник амфібій і рептилій Закарпатської області УРСР Ужгород, 1971

Tags: плазуни