Кумка звичайна – Bombina bombina

(Linne, 1761)

Літературна російська – краснобрюхая жерлянка.

Довжина тіла до 5 см. Шкіра горбкувата. Забарвлення зверху світло-сіре, буровато- або чорно-сірого кольору з чорними або (рідко) зеленими плямами. Низ червоний або оранжевий з синьо-чорними плямами.

Кінці пальців зверху темні або світлі. В шлюбний період у самця чорні мозолі на першому і другому пальці передніх ніг і на внутрішній частині передпліччя.

Знайдена тільки в низинній частині області в невеликій кількості. Більшу частину життя проводить у воді. Живиться жуками і їх личинками, личинками комарів, водяними осликами, дощовими черв’яками, павуками і т. д.

Пробуджується від сплячки у березні. У квітні самка відкладає від 80 до 300 ікринок. Зимує в більшості на суші, іноді у воді.

 

Кумка гірська – Bombina variegata

(Linne, 1758)

Літературна російська – желтобрюхая жерлянка.

Довжина тіла 4– 5 см. Зіниця більш-менш трикутна. Шкіра горбкувата. Передні кінцівки без плавальних перетинок. У самців немає резонаторів. Колір зверху темно-оливковий з чорними горбками, знизу жовтого кольору з синювато-чорними плямами. Кінці пальців як зверху, так і знизу жовті. В шлюбний період самці з чорними мозолями на перших трьох пальцях передніх кінцівок і передпліччя.

Широко розповсюджена по всій області в рівнинній, так і в гірській частинах, доходячи до 1900 м над рівнем моря (під вершиною Говерли). В виборі водоймищ зовсім не вибаглива, була знайдена як в гірських потоках, так і в ямках, зроблених копитом корови.

Пробуджуються в березні – квітні і потім до кінця вересня можна чути її голос, що нагадує «уу», «уу». Розмножується 2– 3 рази на рік. Пуголовок перед перетворенням досягає розмірів дорослої. Шкірні залози виділяють багато пінистого секрету, отруйного для багатьох тварин. Зимує джерелянка на суші в нірках і під камінням, в сплячку падає в жовтні – листопаді в незамерзаючих стічних промислових водах.

 

Часничниця звичайна – Pelobates fuscus

(Laurenti, 1768)

Літературна російська – обыкновенная чесночница.

Зіниця вертикальна. Плавальна перетинка розвинута добре. Внутрішній п’ятковий горбок великий, лопатовидний. Резонаторів немає. Довжина тіла до 7,5 см. Колір зверху жовто-бурий або світло-сірий, з бурими або чорними плямами різної величини і з червоними плямочками. Внутрішній п’ятковий горбок жовтуватий.

Знайдена лише в рівнинних районах області на луках і біля оброблюваних площ з пухким ґрунтом. З’являється в березні, квітні і зразу ж приступає до відкладання ікри, відкладаючи до 2 тисяч ікринок у вигляді товстої стрічки. Спосіб життя нічний, на день заривається в землю на глибину до 1 м. Живиться жуками, павуками, цвіркунами, черв’яками і т. д. Зимує зариваючись у землю.

 

Ропуха зелена – Bufo viridis

(Laurenti, 1768)

Літературна російська назва – зелёная жаба.

Довжина тіла зелених жаб, які водяться в області, біля 7 см. Колір зверху сірувато-оливковий або сірувато-зелений, інколи з темними плямами. Барабанна перетинка добре помітна.

Внутрішній край передплюсни з поздовжньою шкіряною складкою. Під шкірою горла самця є внутрішній резонатор. В шлюбний період у самців на перших 2 або З пальцях передніх ніг є чорні мозолі. Широко розповсюджені по всій області, але більш численні в рівнинних частинах і в передгір’ях. В горах зустрічалась до 1900 м над рівнем моря.

Активна в ночі, в день – лише під час дощу. З’являється в березні, квітні. Відкладання ікри в квітні – травні, у вигляді 2 довгих до 4 м шнурів, які прикріплюються до підводних рослин. Голос – тонка трель «ірр», «ірр». Зимує зарившись в землю, листя і ін. В їжі найчастіше зустрічаються мурашки, туруни, довгоносики, комарі, листоїди.

 

 Ропуха звичайна – Bufo bufo

(Linne, 1758)[1]

Місцева назва – коропаня.

Літературна російська – обыкновенная жаба.

В середньому довжина тіла біля 10 см. Зустрічались також до 12 см. Барабанна перетинка маленька, іноді захована під шкірою. Поздовжньої складки на передплюсні немає. Зверху сіро-брудно-бурого кольору, жовто-коричневого, оливково-зеленуватого з неясними плямами, або ж колір однотипний. Іноді зустрічаються червонуваті особи. Черевце брудно-біле або жовтувате з темними плямками. Розповсюджені по всій області, зустрічаючись в горах до верхньої межі лісу.

Вдень ховається під корінням, колодами, в печерах в льохах і т. д.

Активна вночі. Пробуджується в березні і зразу ж приступає до відкладання ікри, шнурами довжиною 3– 5, а іноді до 10 м. Зимує на суші. В їжі найчастіше зустрічаються мурашки, листоїди, туруни, довгоносики, ковалики, мертвоїди.

 

 Квакша звичайна – Hyla arborea

(Linne, 1758)

Літературна російська назва – обыкновенная квакша.

В дослідженому матеріалі (42 шт.) не було особин, тіло яких в довжину було б більше 4,5 см. Колір зверху однотонний, світло-зелений, іноді сірий, жовтуватий, темнуватий, дуже рідко з невеликими темними плямками. Черевце біле, або жовтувате. Колір може швидко змінюватись у одного й того ж екземпляра. Розповсюджена по всій області, але в горах зустрічається рідко, вище 800 м над рівнем моря нами не знайдена.

Більшу частину життя проводить серед листя дерев, кущів і навіть широколистих трав’янистих рослин. Більш активна в темноті. В воді зустрічається тільки в період розмноження в квітні, іноді затримується в воді до середини червня.

Ікру відкладає 2– 5 купами, всього до 1000 ікринок. Зимує зарившись в мул на дні водоймищ, або заховавшись під мох, траву і листя в вологих місцях.

 

 Жаба ставкова – Rana esculenta

(Linne, 1758)

Літературна російська назва – прудовая лягушка.

Довжина тіла ставкових жаб, встановлена на великій серії, в середньому дорівнює 92 мм і в поодиноких випадках досягає 103 мм. Спинно-бокові складки добре розвинені. Внутрішній п’ятковий горбок сплюснутий з боків і іноді високий. Колір дуже різноманітний: зверху від зеленого, жовто-зеленого і сірувато-зеленого, оливкового, бронзово-коричневого з темними плямами.

Посеред спини проходить поздовжня світла смужка. Спинно-бокові складки іноді з блискучим металічним бронзовим відтінком. Черевце білого або жовтуватого кольору іноді з темними плямами. У самців у кутках рота є білі або жовті резонатори. В шлюбний періоду них на першому пальці передньої ноги є темний горбок. Розповсюджена жаба по всій області, але найчисленніша в рівнинній частині.

В горах зустрічається на висоті до 1000 м. Спосіб життя – денний. Пробуджується в квітні. Відкладання ікри в квітні і в травні. Ікринок відкладає до 3 тис. Зимує під водою, їжа – комахи, молюски, черви і т. д. Нападає на дрібних хребетних (пуголовки, тритони, молоді гадюки і ящірки).

 

 Жаба озерна – Rana ridibunda

(Pallas, 1771)[2]

Літературна російська назва – озерная лягушка.

Довжина тіла і голови до 17 см. Спинно-бокові складки добре розвинені. Внутрішній п’ятковий горбок темно-коричневого з чорними або темно-зеленими плямами. Вздовж спини іноді світла поздовжня смуга. Черевце біле, брудно-біле або жовтувате, іноді з темними плямами або без них. Самці з чорними або з сірими зовнішніми резонаторами в куточках рота. В шлюбний період у самців перший палець передніх ніг із пухирцем сірого кольору. Життя проводить в воді або в безпосередній близькості від неї. На Кавказі зустрічалась на висоті 2430 м. Пробуджується в березні – квітні і швидко відкладає ікру. Ікринок до 10.000 штук. Крик нагадує «уорр…уорр…круу», зимує на дні водоймищ. Живиться комахами, павукоподібними, ракоподібними, пуголовками жаб і мальками риб.

 

 Жаба гостроморда – Rana terrestris

(Andrzejowski, 1832)

Літературна російська – остромордая лягушка.

Довжина тіла досліджених особин дорівнювала 70 мм. Спинно-бокові складки добре розвинуті. П’ятковий горбок високий, сплюснутий з боків. Спина коричнюватого або сіруватого кольору з темними плямами і крапками. Вздовж спини часто досить широка світла смуга, іноді облямована з боків валиками. На потилиці часто темна, добре помітна пляма. Спинно-бокові складки майже завжди світлі з зовнішньою темною облямівкою. Від ока до плеча йде темна, звужуючись назад, вискова пляма. Черевце білувате, або жовтувате без плям. На горлі часто димчастий узор. У самців є внутрішні резонатори – під шкірою горла. В шлюбний період на першому пальці передньої ноги у самців є темний горбок, а шкіра спини і грудей забарвлені в голубий колір. Розповсюджена по всій області, але не численна. В горах зустрічалась до 900 м (Синевирське озеро), в болотах, на вологих луках, полянках, галявинах. Пробуджується в березні і в березні – квітні, відкладає ікру в кількості до 2 тисяч, у вигляді 2– З клубочків. Голос «ко», «ко», «ко». Частково зимує під водою, часто на суші. В їжі найчастіше зустрічались мурашки, туруни, довгоносики, коники і личинки.

 

Жаба трав’яна – Rana temporaria

(Linne, 1758)

Літературна російська назва – травяная лягушка.

У великій кількості трав’яних жаб середня довжина тіла дорівнювалась 80 мм і лише деякі особини досягали 90 мм. Спинно-бокові складки добре виражені. Внутрішній п’ятковий горбок низький. Колір спини від світло-жовтого або шоколадного до червонуватого, сіро-бурого, коричневого або майже чорного з чорними, бурими, білими плямками і крапками. На потилиці подібна пляма і іноді світла смуга вздовж спини з неясними межами. На висках від ока до плеча тягнеться звужена темна пляма. Черевце брудно-біле або жовтувато-біле, з плямами, що утворюють мармуроподібний малюнок. В шлюбний період у самців перший палець передніх ніг з чотирироздільним чорним кулеподібним горбком, а горло голубого кольору. Розповсюджена по всій області, піднімається в гори до 2000 м. Зустрічаються скрізь, але рідко в великих кількостях. Ікринок до 4 тисяч у вигляді куп до ЗО см, в діаметрі. Зимує здебільшого під водою, рідко на суші, під гіллям, листям і т. д. В їжі найчастіше зустрічали листоїди, туруни, довгоносики, м’ягкотілки, мокриці, слимаки, гусениці, пильщики. Відкладає ікру – в березні.

 

Жаба прудка – Rana dalmatina (Bonaparte, 1839)

Літературна російська – прыткая лягушка.

Довжина тіла біля 90 мм. Спинно-бокові складки розвинуті. Внутрішній п’ятковий горбок овальний. Колір спини від жовтого до темно-бурого без плям, або з невеликою кількістю їх. На потилиці їх є л-подібна пляма. Черевце біле або жовте, однотонне; горло часто з темними малюнками. Резонаторів немає. В шлюбний період на першому пальці передньої кінцівки у самців є здутий сіруватий горбок. Широко розповсюджена по області, але не численна. В горах зустрічається до висоти 1000 м. Віддає перевагу лісам і болотистим полянкам серед них. Відкладає ікру в березні – квітні. Ікринок до 1500. Крик слабий, подібно частому повторенню «ко, ко», або «кор, кор, кор». Здатна робити великі стрибки. Зимує під водою, іноді на суші під листям. В їжі частіше зустрічались ковалики, павуки.

Tags: земноводні