Тритон звичайний – Triturus vulgaris

(Linne, 1758)

Місцева назва – водяна ящірка.

Літературна російська – обыкновенный тритон.

Довжина тіла разом з головою у дорослих біля 6 см, хвіст, звичайно, трохи коротший (5,2 см). Шкіра гладенька. Зверху оливково-зелена або ж оливково-бура, іноді з темними плямами; черевце оранжеве з більшою або меншою кількістю темних плямок. В шлюбний період забарвлення стає яскравішим. Спинний гребінь самців, який починається від потилиці, в шлюбний період фестончастий, безперервно переходить в хвостову облямівку. Сам хвіст в цей час з синювато-перламутровою смужкою. Лобно-скулова дуга – сухожильна.

У самок гребінь невисокий, починається від середини спини. Широко розповсюджені по всій області, і особливо багаточисленні в рівнинних районах області. В горах зустрічались до 1300 м висоти над рівнем моря. Пробуджуються від сну в кінці березня, в квітні проходить відкладання ікри від 270 до 320 шт. В червні покидають водойми і ховаються під старими пнями, корінням дерев, під хмизом, листям і т. д., де і зимують. Живляться комахами, павуками, водяними осликами і черв’яками.

Тритон карпатський – Triturus montandoni

(Boulenger, 1880)

Місцева назва – водяна ящурка.

Літературна російська – карпатский тритон.

Довжина тіла разом з головою в середньому дорівнює 4,3 см (3,6– 4,7) хвоста – біля 4 см; але досить часто довжина хвоста перевищує довжину тулуба з головою. Шкіра трохи горбкувата. Забарвлення зверху буровате або ж буровато-оливкове з неясними темними плямами. У самців вздовж хребта – світліша смужка. Черевце оранжеве без плям. Спинного гребня у самців немає, а тіло їх в поперечному розрізі майже квадратне. Лобно-вискова дуга кісткова. Розповсюджений широко в усій області, зустрічається найчастіше в межах 600– 1200 м над рівнем моря. Тримається невеликих ям в лісах і у підніжжях гір, а також в гірських долинах, скупчуючись в них інколи в великих кількостях. Пробуджується від сну в квітні. Розмножується в квітні – травні. В липні виходить на сушу, ховаючись під камінням, пнями і т. д. При зливах, пізніше цього часу, його в великих кількостях можна зустріти на лісних дорогах, які в час великих дощів перетворюються в брудні рівчаки. Живиться черв’яками, дрібними ракоподібними, комахами і їх личинками. На зимівлю повертаються в воду.

Тритон гірський – Triturus alpestris

(Laurenti, 1768)

Місцева назва –водяна ящурка.

Літературна російська – альпийский тритон.

Тулуб разом з головою дорівнює в середньому 45 мм.

хвіст трохи коротший, дорівнює 43 мм. Шкіра, звичайно, гладенька, рідко злегка горбкувата. Забарвлення зверху темно-бурого або ж голубувато-сірого кольору з поздовжнім рядом дрібненьких темних плямок між передніми і задніми кінцівками. Черевце оранжеве без плямок. В шлюбний період боки тіла стають голубими. Гребінь у самців низький, цільнокраїй, безперервно переходить в облямівку хвоста. Лобно-скулова дуга хрящова. Широко розповсюджений в області, але нами зустрічався значно рідше, ніж карпатський тритон. Зустрічався в мілких висихаючих рівчаках і в ямах,заповнених водою.

Був знайдений на висоті від 500 до 1900 м над рівнем моря. Пробуджується в березні – квітні. Розмножується в травні – червні. Личинки, що вилуплюються, часто не закінчують метаморфоз в один період.

Тритон гребенястий – Triturus cristatus

(Laurenti, 1768)

Місцева назва – водяна ящурка.

Літературна російська – гребенчатый тритон.

Довжина тулуба з головою біля 8 см, довжина хвоста, звичайно, трохи більша. Шкіра зерниста. Зверху він чорний, або ж коричнево-чорний з темними плямами. Черевце оранжеве з чорними плямами. У самців в шлюбний період по боках хвоста появляється синювато-біла смужка, а у самиць часто тонка жовта лінія вздовж спини. Гребінь самців в шлюбний період зубчастий, понижається або переривається в ділянці куприка. Лобно-скулова дуга відсутня.

Розповсюджений по всій області, але не численний. Вище 500 м над рівнем моря його не знаходили. Частіше зустрічається у водоймах передгір’я, іноді – в колодязях, зроблених на пасовищах. Пробуджується в березні – квітні. Ікрометання – в квітні – травні. Живиться дощовими черв’яками, мухами, пуголовками, молюсками.

В липні – серпні виходять із води і під гнилими пнями, під листям, під корінням, і т. д. влаштовуються для зимової сплячки.

Саламандра плямиста – Salamandra salamandra

(Linne, 1758)

Місцева назва – ящурка.

Літературна російська – пятнистая саламандра.

Довжина тіла з головою у дорослих досягає 12 см, а хвіст – до 10 см. Між іншим, розміри коливаються в значних межах, що залежить, очевидно, від віку.

Забарвлення чорне, блискуче, з великими лимонно-жовтими плямами, які іноді розміщені ніби в дві переривисті смуги. Такого ж кольору плями е на боках, лапах, горлі, череві.

Шкіра гладенька, пориста, з великою кількістю залоз, виділяє білого кольору секрет, який швидко висихає на повітрі. Особливо багато виділяють секрету так звані «паротиди» – скупчення залоз в білявушній ділянці, у вигляді помітно виступаючих горбочків. В певних дозах цей секрет виявляє бактерицидні, анестезуючі та токсичні властивості.

Розповсюджені саламандри по всій гористо-лісній частині області від рівнин і до полонин, тримаються вологих місць – (мох, коріння, щілини, нірки мишей і т. д.), уникаючи вапнякового ґрунту та сухих лісів. Живиться дощовими черв’яками, гусеницями, мокрицями, трав’яними клопами, павуками. Яйцеживородні. Молоді народжуються в березні – квітні, травні в кількості від 5– 61 шт. Між іншими, народження молодих можна прискорити, видержуючи саламандру у воді,, або ж затримати, залишаючи її без води. Молоді, вийняті хірургічним шляхом із тіла матері в січні місяці розвивались нормально, а в липні місяці закінчили метаморфоз.

В природних умовах іноді личинка не встигає його закінчити. Досить численні в області тварини, але спостерігати їх важко, оскільки активні вони вночі або в хмарну дощову погоду. Особливо їх часто можна бачити восени при затяжних теплих дощах. На зимівку ідуть в жовтні – листопаді, збираючись інколи в одному місці по багато десятків штук.

Джерело: І. І. Колюшев Короткий визначник амфібій і рептилій Закарпатської області УРСР Ужгород, 1971

Tags: земноводні