До змісту

Розвиток лісової типології в Україні в післяморозовський період пов’язаний перш за все з діяльністю професора Є.В.Алексєєва (18б9-1930 рр.) Більшу частину життя він присвятив виробничій діяльності. Він працював лісничим у різних районах Росії та України, керував також лісовпорядкувальними партіями. У 20-ті роки він перейшов на викладацьку роботу до Києва. У цей час (1925р.) ним була видана книга “Типи українською лісу. Правобережжя”, яка відіграла значну роль у подальшому розвитку екологічного напрямку в лісовій типології. У ній викладені методичні основи і класифікація типів лісу, які базувались на вченні Г.Ф. Морозова про типи насаджень та класифікації А.А. Крюденера. До праць цих попередників були внесені суттєві корективи, які дозволили більш просто і доступніше показати різноманітність лісів Правобережжя України.

Продовжуючи концепцію Г.Ф. Морозова та А.А. Крюденера, Є.В. Алексєєв вважав, що “в основу лісівничої класифікації лісових ділянок повинні бути покладені умови їх місцезростання”, під якими він розумів сукупний вплив клімату, рельєфу та ґрунту. Віддаючи пріоритет умовам місцезростання, і, в першу чергу, ґрунтовим умовам, він мав на думці, що останні охоплюють вплив геологічного походження ґрунтів і гідрологічних умов.

На відміну від своїх попередників, Є. В.Алексєєв за основну типологічну одиницю прийняв “тип лісових ділянок” замість типу насаджень. У подальшому тип лісових ділянок він називав “типом лісу”. Проти такої назви і рішення заперечували фітоценологи, хоча у самому визначенні лісу ґрунт завжди виступає: “Лісом називається простір, зайнятий в угрупованні деревними рослинами, або ділянки, тимчасово позбавлені деревної рослинності, якщо вони зберігають свій лісовий ґрунт і забезпечують у майбутньому лісовідновлення”.

На думку Є В.Алексєєва “тип насаджень” Г.Ф. Морозова за своєю лісівничою сутністю є “типами лісу”. Більш дрібною типологічною одиницею класифікації Є.В.Алексєєва є “форма типу насадження”. Він відрізняв основні і тимчасові форми, а також “випадкові” або “тимчасово-випадкові форми”, коли зміна порід проходить “по причині ґрунтових змін” при довголітньому сільськогосподарському користуванні, сильних пожежах та за інших причин. Для відновлення ґрунтової родючості випадкових форм потрібний час, рівний одному або двом оборотам. Такої одиниці нема в інших типологів. Тепер такі форми віднесені до категорії порушених місцезростань (Б.Ф.Остапенко).

Таблиця 4. Типи лісу по сухому (Є.В.Алексєєв)

Під типом лісу Є.В.Алексєєв розумів “сукупність лісових ділянок, подібних за кліматичними і ґрунтовими ознаками, придатних для проростання таких же. подібних за складом деревних порід і покривом рослинних угруповань з однаковими властивостями і які допускають застосування таких же заходів з метою відновлення і виховання лісу”. Під лісівничими властивостями насаджень він розумів:

1. Швидкість процесу зрідження;

2. Ґрунтову лісозахисну здатність;

3. Продуктивність;

4. Відношення до небезпек, які загрожують насадженню в різні періоди його життя;

5. Відновлення;

6. Якість деревини.

Більш крупною одиницею класифікації Є.В. Алексєєва є групи типів лісу або класи. До них належать чотири групи по суходолу: бори, субори, груди, діброви і дві групи по мокрому: багна і ольси. Поділ на дві категорії по суходолу і мокрому запозичені у П.П.Серебренникова, поділ на бори, субори і груди (замість рамені) – у А.А. Крюденера. Крім цього, додано групу дібров, яка формується на чорноземах, але виключені всі групи двохярусних субстратів.

Для Правобережної України в межах категорії “по суходолу” виділені типи лісу, які відрізняються за умовами зволоження, при чому основною ознакою був введений (не цілком вдало) рівень ґрунтових вод:

• сухі (декілька метрів);

• свіжі (2-4м);

• вологі (0.5-2м);

• сирі (менше 0.5м).

Відмовившись від застосування таких ознак, як дренаж, аерація, характер верхнього шару ґрунту, та опираючись на класифікацію А.А. Крюденера, він запропонував гранично просту двомірну схему (табл. 4).

З типів лісу “по мокрому” виділені:

в групі “вільшаники ’’ (ольси): вільшаник-лог; вільшаник-трясина; вільшаник-болото;

в групі “багна”: хвойно-листяний багон (пендус); багон-зеленомошник; багон-болотомошник.

Деякі типи лісу розділені на підтипи, а саме:

Свіжий субір:

1. свіжий наземний (грабовий або грудовий) субір:

2. свіжий кислоперегнійний (боровий ) субір;

3. свіжий пристеповий субір.

Вологий субір:

1. вологий наземний (грудовий) субір;

2. вологий кислоперегнійний (боровий) субір.

Сирий субір:

1. сирий боровий субір;

2. сирий грудовий (мулистий) субір.

Для групи трудів виділена підгрупа бучин (описана для Поділля А.К.Чернявським та П.С.Погребняком).

Класифікація Є.В. Алексєєва — важливий етап розвитку лісівничої типології лісів України, принципи якої в подальшому були розвинені і вдосконалені корифеями лісівничої типологічної школи України П.С. Погребняком і Д.В. Воробйовим та їх талановитими послідовниками.

Наступна стаття

Джерело: Герушинський З.Ю. Типологія лісів Українських Карпат: Навчальний посібник – Львів: видавництво “Піраміда”, 1996. – 208с.