До змісту

Складність природи та різноманітність лісів зумовлюють необхідність їх розподілу на більш або менш однорідні категорії, тобто типи лісу. Такий розподіл необхідний для практики лісового господарства, пізнання законів життя лісу і має загальнонаукове зацікавлення. Розчленуванням лісів на однорідні категорії займається лісова типологія.

Лісова типологія – це наука про класифікацію типів лісу, яка вивчає їх характер і специфічні особливості, закономірності просторового розподілу і мінливості, тимчасової динаміки тощо. Класифікація лісів буде тим ґрунтовнішою, чим більш повно, різнобічно і глибоко вивчені біологічні особливості деревних порід і екологічні умови їх місцезростання. Нагромадження фактичного матеріалу, його аналіз та синтез отриманих даних − це обов’язкові компоненти лісознавчого наукового дослідження.

При побудові класифікації лісів необхідний комплексний підхід з врахуванням при ньому сукупності компонентів, які формують ліс відповідно до умов середовища. На цій підставі помилковим буде класифікувати ліси за окремими його компонентами. Для прикладу, тільки за характером деревостану, або ґрунтового покриву, або навіть за всіма ярусами рослинності, але без їх поєднання з умовами середовища стрункої класифікації лісів побудувати не можна. Так само не можна класифікувати ліси тільки за і рун гами, не враховуючи характер рослинності і її вплив на ґрунт.

Тип лісу поняття синтетичне і вимагає екосистемного підходу до вивчення його природи. Тому лісова типологія об’єднує вчення про ґрунт, гідрологію, лісові породи і трав’янисту рослинність у взаємодії з кліматом та іншими екологічними факторами зовнішнього середовища.

Таким чином, лісова типологія − це вчення про класифікацію типів лісу, тобто класифікація лісових ділянок, однорідних за комплексом кліматичних і лісорослинних потенційних можливостей, однакових за лісівничими ознаками і які вимагають однорідних лісогосподарських заходів.

Предмет лісової типології – це географічне розповсюдження типів лісу та їх зв’язки з кліматичним і ґрунтовим середовищем.

Важливішим завданням типології є вияснення причин, які різноманітять склад, структуру, продуктивність та життєстійкість лісів у просторі та часі

Започаткована наприкінці минулого століття в практиці лісового господарства та лісовпорядкування, лісова типологія працями видатних вчених-лісівників, особливо класика лісівничої науки проф. Г.Ф Морозова, в подальшому розвинулась у окрему лісівничу галузь. З цього часу лісівники розглядали лісову типологію як узагальнюючу основу своєї спеціальності, яка повинна синтезувати нагромаджений лісогосподарський досвід, пояснювати причини успіхів і невдач лісогосподарських заходів з точки зору біології лісу і особливостей його середовища, слугувати підставою для розробки нових видів і технологій лісового господарства.

Теоретичною і методичною основою лісової типології є порівняльна екологія лісу. Це − специфічна методика лісової типології, яка є ключем для опису та вивчення типів лісу будь-якого географічного району. Тому принцип єдності організмів і середовища є керівним для лісової типології.

Мета лісівника-типолога полягає в тому, щоб створити високоцінний. продуктивний “ліс майбутнього”, стійкий проти можливих несприятливих явищ.

Ідея про класифікацію насаджень виникла в минулому столітті в Росії, до складу якої входили також Україна і Білорусія, тобто значно раніше, ніж в інших країнах Європи. Необхідність у класифікації насаджень була зумовлена необхідністю інвентаризації лісів для практики лісового господарства (бурхливий розвиток усіх галузей промисловості, будівництво залізничних доріг, тощо).

Існуюча на той час класифікація за таксаційними показниками не відповідала лісівничим вимогам і природі самого лісу. Потрібна була типологічна класифікація лісів, а не морфологічна , яка спиралася на методи лісової таксації. Вона будувалася за зовнішніми і, переважно, кількісними параметрами: складом насадження, повнотою, бонітетом, походженням та іншими ознаками, які були відірваними від умов місцезростання (наприклад, однаковий V бонітет сосни на сухих пісках і болотах).

Практика лісового господарства вимагала об’єднання всіх ознак насадження в єдине ціле та пояснення причини різноманітності лісів і, передовсім, природних. Зародилась ідея виділяти та описувати ліс за типами насаджень.

Виклад та засвоєння принципів і методів лісової типології, а також принципів її застосування в практиці лісового господарства, лісових культур і меліорація, зеленому будівництві – основне завдання курсу лісової типології. Виклад курсу буде здійснюватись на засадах так званого “українського”, а точніше, екологічного напрямку лісової типології.

Дійсно, в післяморозовський період екологічний напрямок розвивався майже виключно в Україні, де знайшов повсюдне і різнобічне застосування. Проте його основи були закладені ще в працях перших російських типологів кінця минулого століття, а важливіші принципи сформульовані класиком лісівничої науки проф. Г.Ф. Морозовим. Тому применшення значення досягнень екологічної школи, придатних для використання її принципів тільки в межах України, буде несправедливим, якщо і не упередженим. Це пояснюється, по-перше, недостатньо глибоким, а інколи і суб’єктивним висвітленням принципів цього напрямку, по-друге, не надто великим обсягом літератури із згаданих питань не тільки для практиків, а інколи і для наукових працівників. Крім цього, принципи лісівничо- екологічного напрямку типології не завжди легко сприймати і засвоювати спеціалістам, які мають іноді лише біологічну підготовку.

Кінцевим завданням лісової типології е узагальнення знань про природу лісу з метою повного використання природного потенціалу лісових земель та обґрунтування засад організації і планування лісогосподарської діяльності.

Наступна стаття

Джерело: Герушинський З.Ю. Типологія лісів Українських Карпат: Навчальний посібник – Львів: видавництво “Піраміда”, 1996. – 208с.