До змісту

В околицях села Кольчино Мукачівського району видобувають андезит та андезито-базальт. У невеликому кар’єрі біля мосту через річку Визниця за селом Кольчино ці вулканічні породи примітні тим, що розбиті на товсті шестикутні колони (стовпи). Ця, так звана стовпчаста окремість, утворюється в лавових потоках в період їх застигання. Породи темно-сірі, з порфіровою структурою.

Стовпчасті андезито-базальти мають дуже цінну властивістю розколюватися у взаємно-перпендикулярних напрямках. Це дозволяє отримувати досить правильні кубики, які використовуються в якості бруківки для покриття доріг.

Не менш цікаві вулканічні породи, розкриті близько мосту при в’їзді в село Кленовець. Тут андезито-базальти, на відміну від Кольчинських, мають тонкостовпчасту окремість. Зверніть увагу на розташування стовпів. На перший погляд вона здається хаотичною, без певних закономірностей. Насправді ж стовпи розташовані перпендикулярно площинам течії.

Кольчинський кар’єр розкриває лавовий потік поблизу жерловини вулкана, з якого виливалася магма. За розташуванням окремих лавових стовпів можна простежити шлях течії лави. У розкривній частині кар’єра знаходиться агломератовий туф, який, як і в кар’єрі біля села Кам’яниця, багатий амебоподібними виділеннями унгваритів різного забарвлення.

Рухаємося вгору за течією річки Визниця. У північній околиці села Верхня Визниця на річковому березі є виходи темно-сірих та чорних порід зі скляним, аж до смоляного, блиском. Порода складається ніби із злиплих окремих горошин. За такий незвичайний вигляд вона отримала назву перліту, а горохоподібна текстура породи − перлітової.

За хімічним складом перліти відповідають ліпаритам або ліпарито-дацитам. Між ліпаритом та перлітом існують взаємнопереходи. Перліти складаються з вулканічного скла, в якому розсіяні рідкі дрібні порфірові вкраплення кварцу та плагіоклазу. Зазвичай, близько жерловини вулкана, де відбувалося більш тривале охолодження, ніж в крайових частинах потоків лави, вулканічне скло розкристалізоване й порода відноситься до ліпариту. Така закономірність спостерігається й тут. Центр виверження визницких перлітів знаходиться за 5 км на північ від села − в районі гори Бердо. Склоподібні породи в крайовій частині потоку лави поступово переходять в розкристалізовані ліпарито-дацити на околицях Бердо. Перліт містить велику кількість води й при температурі понад 1000° водяні пари його спучують. Утворюється бульбашкова піноподібна маса. Обсяг спученого перліту може збільшуватися в десять разів у порівнянні з вихідною породою. Виходить легкий плаваючий на воді матеріал, який, проте, зберігає достатню міцність. Завдяки своїм прекрасним ізоляційним (тепло-, звуко-, електро- та іншим) властивостям, спучений перліт знаходить застосування в різних галузях промисловості.

Найбільш доступні відслонення, де можна зібрати зразки перліту, знаходяться в руслі р.Визниця. Тут на поверхню виходить агломератовий туф ліпаріто-дациту. Брили перліту легко відрізнити за смоляно-чорним блиском на свіжих відколах. Вище схилом відслонюється потік перлітової лави. Таким чином, відслонення агломератового туфу може служити орієнтиром для відшукання відслонень перлітової лави.

Отже, побачені під час подорожі породи повністю охоплюють одну фазу вулканізму. У кар’єрі Кольчина відслонюються найбільш стародавні породи анде-зито-базальтового складу, в долині річки Визниця − молодші андезити, а потім − зовсім молоді дацити. Таким чином, ми тут маємо справу з нормальним рядом магматичної диференціації. Спочатку, з магматичного вогнища в жерловини вулканів надходила основна магма, а потім, у міру протікання процесів диференціації у верхній частині магматичного вогнища, склад змінювався, збагачувався кремнеземом, й продукти вивержень ставали більш кислими. Кінцевим продуктом виявився ліпарито-дацит. Дацитовий вулкан гори Бердо примітний тим, що в його виверженнях спостерігається як би зворотний порядок магматичної диференціації, тобто антидромний ряд. Ранні продукти виверження представлені ліпарито-дацитами (69% кремнезему), наступні – дацитами (65% кремнезему), а продукти заключних вивержень за складом відповідають андезито-дацитам (62% кремнезему).

Механізм зміни складу вивержень представляється наступним. Магма у проміжній магматичної камері, що розташовувалася, швидше за все, у верхній частині земної кори, до початку активного вулканізму деякий час перебувала в стадії спокою. Це дало можливість відбутися магматичній диференціації. Проміжна камера, цілком ймовірно, не мала великих розмірів й тому, в період активного вулканізму, кислі диференціати були швидко вичерпані, й склад магми наблизився до андезитової. Перехід лави від ліпарито-дациту (перліту) до андезито-дациту, можна простежити, підіймаючись через село Верхня Визниця, на гору Бердо, вершина якої складена з андезито-дациту.

Виверженням андезито-дациту завершується рання фаза вулканізму в Вигорлат-Гутинській гряді. На цьому ж маршруті можна спостерігати породи наступної фази вулканізму. У присілку Лісарня, в гирлі струмка Ільковського відслонюється ліпарито-дацитовий туф. Над ним залягає андезито-базальт, продукт нової фази вулканізму в цьому районі. Андезито-базальт переходить в андезит, який проривається виходами ліпариту у верхній частині лівого берега струмка Ільковського. Приблизно за два кілометри від відслонення перліту у села Визниця, на околиці присілку Лісарня є стародавні штольні, в яких у минулому видобувалися залізні руди. Гирло однієї з таких штолень знаходиться на широкому рівному майданчику, на правому березі річки Визниця. Цей майданчик знаходиться в мальовничому місці й влітку туристи використовують його для розбивки наметового табору.

Залізні руди представлені тут тонкозернистим нонтронітом та гетитом, що утворився під впливом процесів унгваритизації.

У нижній частині розрізу знаходяться світло-жовті породи майже цілком складаються з монтморилоніту. Вгорі вони різко межують з густо-зеленою породою − залізистим нонтронітом та бурими лінзами з гідроксидів заліза − гетитом. Нонтроніт є залізистим різновидом монтморилоніту, але, на відміну від нього, зазвичай краще розкристалізований. Він часто утворює пластинчасті або голчасті кристали темно-зеленого або бурого кольору.

У штольні зустрічаються амебоподібні виділення унгвариту, забарвлені у жовтий (в масах монтморилоніту) та зелений (в нонтроніті) кольори. Унгваритизований туф перекривається плитчастим андезитом, що свідчить про завершення процесів унгваритизації до виливу андезитових лав.

Далі маршрут слідує до присілка Верхня Лісарня. В геологічному відношенні цей район примітний широким розвитком фумарольно-сольфатарних полів, що досить характерно для районів активного вулканізму.

Ці процеси пов’язані з підйомом газів та пари, що виділяються на глибині з магматичних розплавів. Розвиток процесу проходить три стадії.

На першій, високотемпературної стадії тріщинами підіймаються розпечені вулканічні гази, вириваючись на поверхню у вигляді газових струменів, які називаються фумаролами. У газах, крім пари води, містяться фтор, хлор, бор, невелика кількість сірки та інші леткі компоненти. Ці активні гази взаємодіють з отверділими вулканічними породами, змінюючи їх мінеральний та хімічний склад. Відбувається утворення нових мінералів: кварцу, андалузиту, флюориту, корунду, топазу, турмаліну, мусковіту та інших.

Для другої − сольфатарної − стадії характерно виділення не тільки газів, а й циркуляція гарячих водних розчинів. Головна роль у цій стадії належить сірці, латинська назва якої послужила причиною назви. На цій стадії утворюються кварц, халцедон, опал, каолініт, монтморилоніт, нонтроніт, алуніт, гіпс, гідрослюди, галлуазіт, аллофан, пірит, марказит, мельниковіт. У порожнинах відкладається самородна сірка, ярозит та інші сульфати.

На третій − низькотемпературній, мофетній − стадії водні вуглекислі розчини циркулюють тріщинами в застиглих вулканічних породах й виливаються на їх поверхню. Вулканічні породи, особливо пористі туфи, заміщуються вздовж каналів циркуляції карбонатами, монтморилонітом, цеолітами, опалом, гідрослюдою, утворюються пірит, марказит, мельниковіт.

Сліди всіх трьох стадій поствулканічних процесів можна спостерігати в районі села Ільківці та урочища Подулки. Близько гирла струмка Ільківського, його правим берегом тягнеться вгору дорога. На ній є відслонення алунітизованих порід. У цьому відслоненні добре видно, як протікав процес заміщення андезиту алунітом вздовж тріщин, якими циркулювали гарячі сіркокислі розчини. В результаті утворилися світлі облямівки уздовж тріщин у темно-сірому андезиті.

У декількох десятках метрів нижче за течією річки Визниця спостерігається широка смуга освітлених андезитів, схильних до заміщення монтморилонітом. Породи, крім освітлення, втрачають свою міцність та перетворюються в м’які глиноподібні маси. Серед домішок зустрічаються опал та кубики піриту. Тут же, в руслах струмків, що впадають у Визницю, розкидані брили світло-жовтого опалу, корінні виходи якого знаходяться вище.

Далі маршрут пролягає через більш цікаві поля вторинних кварцитів в урочищі Подулки. Шлях туди з Верхньої Лісарні йде струмком, у верхів’ї якого знаходиться урочище Солені Млаки (Солені Багна), що отримало назву від мінерального джерела. Це джерело здавна було відоме своїми лікувальними властивостями. У дорадянський час кожне літо тут вибудовували курені, в яких кілька тижнів жили люди, що бажали вилікуватися від ревматизму та інших недуг.

Ванни влаштовували дуже просто. Викопували неглибоку яму, обмазували її глиною та заливали мінеральною водою. На вогнищі розігрівали розкидані тут удосталь валуни андезиту й кидали їх у яму з водою. Потім починалася лікувальна процедура.

Під час геологічної зйомки в урочищі Солені Млаки була пробурена свердловина, яка розкрила великі запаси мінеральних вод, що містять велику кількість сірководню та інших цінних в бальнеологічному відношенні компонентів. Ця вода за своїми властивостями та хімічним складом аналогічна лікувальній мінеральній воді санаторію «Синяк», але має більш високу мінералізацію.

На базі мінерального джерела в п’ятдесяті роки в урочищі Солені Млаки Мукачівський лісокомбінат збудував профілакторій, до якого через мальовничий ліс веде автомобільна дорога. Робітнича оздоровниця впорядкована сучасним медичним обладнанням, відпочинок та лікування проводяться під контролем лікарів.

Говорячи про урочище Солені Млаки, не можна не згадати про штольні, що розташовані на 500 м нижче профілакторію. На цій ділянці вздовж тріщин часто зустрічаються прояснені смуги. На стінках тріщин змінених андезитів спостерігаються вкраплення піриту та марказиту. Однією з таких тріщин й прокладена штольня, довжиною близько 20 м. Вона прокладена вручну, за допомогою клинів та обушка, в дуже твердих породах. В архівних документах відомостей про штольні не виявили. Геологи її розчистили, обстежили й випробували. Проте ніяк не вдавалося встановити мету її прокладки.

Зовсім несподіване пояснення цієї загадки дали місцеві старожили. Виявляється, в кінці минулого століття, один з місцевих селян, що пристрасно бажав розбагатіти, звернув увагу на жовті крихти з металевим блиском на стінках тріщин міцних скельних порід. Довго не роздумуючи, невдалий золотошукач сприйняв ці жовті зерна за золото. Тримаючи свою знахідку в суворій таємниці, він почав видобуток «золота». З цією метою й була пройдена штольня. Коли здобуте «золото» привезли в ужгородський банк для обміну на гроші, то тут невдалого селянина спіткало гірке розчарування. Йому пояснили, що здобуті ним жовті зерна є сірчаний колчедан (пірит), отже нічого спільного з золотом не мають. Слід сказати, що такі казуси з піритом бувають досить часто. А відрізнити пірит від золота не складає особливих труднощів. Досить лише знати, що золото ковке й при ударі розплющується. Пірит же ж крихкий й при розтиранні або ударі перетворюється у чорний порошок.

Продовжимо нашу подорож далі на схід через вододіл в урочищі Подулки. Відстань від Солених Млаків до Подулок близько 2,5 км. Урочище розташоване в чашоподібній улоговині − стародавній вулканічній кальдері, що утворилася в жерловині стародавнього вулкана після охолодження й осідання вулканічних порід. У північній та північно-східній частинах урочища виділяються дві конусоподібні височини. Це куполи андезито-дациту, що виникли слідом за утворенням кальдери. Андезито-дацити забарвлені в темно-сірий колір та примітні тим, що, крім порфірових вкрапленників плагіоклазу та піроксену, містять не часті, але великі пластинчасті вкрапленники кристалів біотиту.

В урочищі інтенсивно проявилися процеси поствулканічної фумарольно-сольфатарної діяльності. Сумарна площа колишніх термальних майданчиків перевищує 2 км. Тут виявлено продукти всіх трьох стадій фумарольно-сольфатарної діяльності.

У минулому для вивозу лісу з урочища служила вузькоколійна залізниця. Зараз від неї залишилися лише залишки насипу. Для нас становлять інтерес штучні виїмки, зроблені під час будівництва дороги. У них відслонені гірські породи та мінералізовані зони. Колишнє полотно вузькоколійки кількома петлями перетинає різні мінеральні фації вторинних кварцитів.

Кінець верхньої петлі на західному схилі кальдери розділяє кварцово-топазові (на півдні) та кварцово-турмалінові (на півночі) поля мінеральних фацій вторинних кварцитів.

Світло-сірі кварцово-топазові породи утворилися в результаті заміщення андезиту кварцом та топазом. Вони дрібнозернистий, окремі кристали неозброєним оком не помітні. У верхній частині розрізу, вздовж тріщин, породи збагачені залізом у вигляді тонко розпорошених мінералів гетиту та гематиту. Такі породи забарвлені в червоно-бурий колір та примітні тим, що в них первинні мінерали повністю заміщені вторинними, й все ж у них нерідко зустрічається реліктова порфірова структура вихідного андезиту. Порфірові вкрапленники плагіоклазу заміщені світлозабарвленими кварцом та каолінітом без домішки залізистих мінералів, а основна маса та піроксени заміщені бурим агрегатом, що складається з дрібнозернистого кварцу, топазу, каолініту, та гематиту.

Просторове положення тріщин можна простежити за розпадом брил озалізнених порід, які витягуються у ланцюжки на гребені височини. Пробурені тут свердловини показують, що на глибині кварцово-топазові породи переходять в кварцово-каолінові, а ті в свою чергу − в кварцово-гідрослюдисті, а на глибині 100-120 м розкриваються нонтроніт, гідрослюда, хлорит, карбонати, пірит. Такі породи забарвлені у зелений колір та відслонюються біля підніжжя кварцово-топазової гірки в руслі струмка. В якості домішки в кварцово-топазових породах зустрічаються турмалін, флюорит. В породах розсіяні поодинокі кристали або шкірочки галеніту, сфалериту, верліту, самородного вісмуту.

Аналогічна картина спостерігається на майданчиках розвитку кварцово-турмалінової мінеральної фації з тією лише відмінністю, що турмалін тут забарвлений в темно-зелений колір, а топаз безбарвний.

В кварцово-турмалінових породах на стінках тріщин зрідка зустрічаються пластинки верліту або зерна галеніту та сфалериту, рідше трапляються невеликі їх скупчення. Верліт належить до дуже рідкісних телур-вісмутових мінералів. В СРСР вперше виявлений в урочищі Подулки. Не у всіх мінералогічних музеях є його зразки, тому цікаво поповнити свою колекцію цим рідкісним мінералом. Зібрати зразки з верлітом можна на рудопрояві Грабовського, яке знаходиться на північний захід від урочища Подулки.

Від західного тупика колишньої вузькоколійки потрібно пройти на північ приблизно з півкілометра до ялинового лісу. Це місце місцеві жителі називають Погорілий, мабуть, тут колись була лісова пожежа. Воно примітно великою кількістю поверхневих гірничих вибірок: довгих канав та шурфів, пройдених через 20-30 м паралельно схилу. У нижній частині є штучна виїмка, в якій і слід шукати верліт.

На рудопрояв можна потрапити й іншим шляхом. Вододілом в північній частині урочища Подулки проходить гужова дорога в село Грабово. Нею треба спуститися не більше 300 м в сторону села до першого струмка. На його лівому березі й знаходиться потрібний рудопрояв.

Верліт слід шукати на площинах первинних напівуложених тріщин в брекчієподібних кварцово-турмаліновим породах. Він забарвлений у свинцево-сірий колір з синюватим відтінком та металевим блиском. Найчастіше він зустрічається у вигляді пластинок, легко розщеплюється (подібно слюді) на тонкі листочки. Листочки верліту м’які, в тонких відколах згинаються.

Наступний розділ

Источник: Лазаренко Э.А. По вулканическим Карпатам. Путеводитель. – Ужгород: Карпаты, 1978. – 96 с.
Переклад О.Цапулич