Проект Європейського Союзу “Посилення підтримки відомствам України, відповідальним за впровадження Дунайської та Рамзарської Конвенцій”

ЗМІСТ

7 ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ВОД

7.4 Інструменти економічного контролю

7.4.2. Тарифи на воду.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, визначаються Законом України «Про питну воду та питне водопостачання» N 2918-III від 10.01.2002р. (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 16, ст.112). Згідно зазначеного закону послуги з централізованого водопостачання надають комунальні підприємства місцевих громад (водоканали), які постачають усім водокористувачам воду питної якості. Водоканали мають свою власність і є фінансово незалежними, вони мають право самостійно встановлювати тарифи на водопостачання та каналізацію. Контроль за діяльністю зазначених підприємств здійснюють органи місцевого самоврядування та держадміністрації. В Закарпатській області саме місцеві водоканали є основними користувачами водних ресурсів.

Відповідно до ”Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 959 від 12 липня 2006р., тариф на послуги водопостачання та водовідведення має забезпечувати відшкодування витрат операційної діяльності, фінансової діяльності, витрат (або їх частки) на здійснення капітальних вкладень, витрат з податку на прибуток, у розрахунку на одиницю послуги, і визначається підприємством на основі показників виробничої програми базового року. Тарифи не враховують джерела забору води (поверхневе, підземне). Тарифи на водопостачання та водовідведення у різних населених пунктах області істотно відрізняються (рис. 7.11, рис. 7.12).

Рис. 7.11 Тарифи на водопостачання у населених пунктах Закарпатської обл. станом на 30.03.2011 р.

Рис. 7.12 Тарифи на водовідведення у населених пунктах Закарпатської обл. станом на 30.03.2011 р.

Підприємства водопровідно-каналізаційного господарства – природні монополісти, однак їх тарифи більше реагують на розмір витрат, ніж на рівень попиту. В регіоні постійно проводиться робота з перегляду тарифів на воду в зв’язку зі зміною ціни енергоресурсів та реагентів. Основними складовими тарифів є плата за електроенергію (близько 40% від собівартості) та великі втрати води під час її транспортування. Підприємства водоканалів додатково сплачують до державного бюджету податки як збір за геологорозвідувальні роботи (за забір води) та збір за спеціальне водокористування (за втрати води та за використання води на власні потреби), однак частка цих зборів у тарифі невисока. Основними резервами для регулювання тарифів є економія електроенергії та зменшення втрат води при її транспортуванні.

Відповідно до чинного законодавства використані води перед їх відведенням у навколишнє середовище мають бути очищені. Водовідведення регулюється постановою Кабінету Міністрів України № 303 від 1.03.1999 р. з останнім оновленням від 18.08.2010 р. Ліміти скидів у водні об’єкти для водокористувачів визначаються у дозволах на спеціальне водокористування. Нормативи сплати встановлюються залежно від хімічної природи забруднюючих речовин та їхніх концентрацій.

Наступна стаття

Національний план управління басейном ріки Тиса – Україна (версія 3.0)

Виготовлено в рамках проекту Європейського Союзу “Посилення підтримки відомствам України, відповідальним за впровадження Дунайської та Рамзарської Конвенцій”

Tags: Водна рамкова директива, Дунайська конвенція