До змісту

Заєць-русак – Lepus europaeus transsylvanicus Matschie. У межах обстеженого району України зареєстрований в усіх геоморфологічних районах від поліської низовини до найвищих точок Українських Карпат (наприкінці жовтня 1968 р. відзначений нами на південно-західному схилі Говерли на висоті близько 2000 тис. м над рівнем моря). Еврібіонтний вид, що заселює найрізноманітніші угіддя на рівнинах і в горах, але віддає явну перевагу рівнинним. Річний біоцикл русака на заході УРСР описано у наших попередніх працях. Чисельність у деяких районах Волинського Полісся (Гурійський, Ковельський, Ратнівський та ін. райони Волинської області; Володимирецький  Сарнепський, Костопільський та інші райони Ровенської області) відносно висока, але не більше чотирьох-п’яти русаків па і00 га угідь. У Карпатах за матеріалами єгерського обліку лісокомбінатів на початок 1970 р. загальне поголів’я становило помад 77 тис. русаків зі щільністю три особини на 100 га угідь. Протягом останніх 8–10 років помітне скорочення чисельності популяції у Закарпатті, на Поділлі і в Карпатах, незважаючи на скорочення строків полювання до трьох місяців (листопад–січень включно) і лише один раз на тиждень, у неділю, з нормою на мисливця – один заєць за день. Причинами спаду чисельності русака є:

1) багаторічний повсюдний перепромисел, внаслідок чого підірване маточне поголів’я і порушене нормальне співвідношення статей;

2) знищення молодих зайченят блукаючими свійськими кішками і собаками, що спостерігається в усіх західних областях України;

3) скорочення внаслідок надмірної гідромеліорації площі сирих сінокісних угідь, які є найкращими стадіями зайця-русака в межах обстеженого регіону;

4) інтенсивне застосування отруйних хімікатів у сільському господарстві, які негативно впливають на багатьох диких тварин, у тому числі й на зайців.

У систематичному відношенні популяція західноукраїнських русаків належить до румунського підвиду Lepus europaeus transsylvanicus Matschie[1]. У низовинних районах Закарпаття, Українських Карпатах і па Прикарпатті поширена мало морфологічно диференційована карпатська форма румунського русака – Lepus europaeus transsylvanicus natio carpathorum[2], морфометричні показники якої наводяться О. П. Корнєєвим (1960). На Волинському Поліссі (північ Ровенської та Волинської областей УРСР) поширений середньоросійський підвид русака – Lepus europaeus hybridus Pallas. Для поновлення крові в Нестеровський район Львівської області (Кулачківське мисливське господарство) в 1956 р. було завеземо 120 русаків із Запорізької області.

Крім бліх (Татаринов, 1956) влітку на русаках виявлені іксодові кліщі по кілька сот на одній особині.

Заєць-біляк – Lepus timidus L. Як ми вже зазначали, біляк вкрай рідко трапляється у північних районах Волинської та Ровенської областей, що межують з Білорусією. В останні роки для збагачення місцевої теріофауни зроблено пробний випуск зайців-біляків в Українських Карпатах. З Іркутської області в листопаді 1963 р. 45 біляків завезено в угіддя Ясинського лісокомбінату і приблизно стільки ж у букові ліси під полониною Рівною Перечинського району Закарпатської області. Зайці прижились і до 1968 р. поступово розмножувалися, але бродячі собаки та інші хижаки майже знищили їх. Не виключена гібридизація між русаком і біляком, тому не можна розраховувати на тривале існування інтродукованого виду в цих умовах.

Кролик дикий – Oryctolagus cuniculus L. На заході України був відсутній до останнього часу. Для збагачення місцевої теріофауни Івано-Франківська, Тернопільська, Львівська обласні ради українського товариства мисливців завезли з південних районів республік партії диких кролів. У 1964 р. з Одеської області на Івано-Фрапківщину було завезено 90 диких кролів, яких випустили в двох пунктах: околицях Бурштина 40 особин та поблизу Богородчан. 30. V 1966 р. в обох пунктах було зареєстровано близько 60 жилих пір, але кількість їх поступово зменшувалась і весною 1970 р. дикі кролі тут вже не виявлені. У Львівську область з Херсонської в жовтні 1967 р. завезено 100 звірків, які були випущені в угіддях таких районів: Городоцького (колишні вапнякові розробки в урочищі Цунів) – 8 особин (6♀♀ і 2♂♂); Миколаївського (кар’єр в с. Тростинці) – 76 особин (50♀♀ і 26♂♂). Яворівського (балки в Яворівському лісництві) –16 особин (12♀♀ і 4♂♂) І Ця акліматизація не дала очікуваних наслідків. На наш погляд, завезення цих ссавців доцільне у Новоселицький та Хотинський райони Чернівецької області і деякі рівнинні райони Закарпаття.

Джерело:  Татаринов К.А. Фауна хребетних заходу України. В-во Львівського ун-ту. 1973, 257ст.

---

[1] Matschie. Rumanische Säugetiere, 1901, st. 236.

[2] M. Hilzheimer. Die Haschart Europas, 1908, st. 394.

Tags: ссавці, Татаринов К.А.