До змісту

Свиня дика – Sus scrofa scrofa L. Тепер трапляється в усіх лісових масивах Волинського Полісся, Північного Поділля, Прикарпаття, Українських Карпат та Закарпаття. У фондах кабінету біології лісових птахів та звірів Львівського лісотехнічного інституту є черепи цих тварин, здобутих у 1965–1972 pp. у таких місцях: Івано-Франківська область – урочище Дуплянка Межиріцького лісництва, с. Яловичори, урочище Чорна Річка Осмолодського лісокомбінату, Ворохта; Львівська область – села Войнилів, Турка; Волинська область – села Звірів, Муравище, Ішево; Закарпатська область – села Тарасівка, Ділове, Велике Березне, Кушниця, Ізки, Лазіщина; Хмельницька область – с. Зиньків. У поліській зоні восени 1970 і 1971 pp. бачили стада свиней по 9–17 особин. У Львівській області в 1969–1971 pp. найвища щільність диких свиней була в угіддях Дрогобицького, Рава-Руського, Сколівського і Славського лісгоспзагів. На 1000 га тут припадає в середньому 2,5 особини. Поголів’я карпатської популяції диких свиней у 1970 р. досягало 5,5–6 тис. Отже, охорона цього звіра і заборона вільного відстрілу протягом 1955–1965 pp. дали позитивні наслідки. Є всі підстави довести чисельність диких свиней лише в Українських Карпатах до 15–20 тис. голів, плануючи щорічний промисел цих звірів у кількості до 8–10 тис. Ефективність цього заходу цілком реальна. Якщо раніше ставилось питання про сувору регламентацію полювання на кабана, то зараз можна рекомендувати регулярний ліцензійний відстріл та планові заготівлі м’яса і шкур в ряді лісництв Волинської, Ровенської, Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей. Типове місце заселення на Волинському Поліссі (Ішевське, Муравищанське, Звірівське, Пнівнівське та інші лісництва) – ольси з прилеглими очеретяно-осоковими високотравними ділянками. У цих місцях звірі влаштовують лігва, а весною відбуваються опороси. У виводку, який припадає на початок квітня, 6–7 поросят. Годуються восени і взимку в дібровах, особливо в урожайні на жолуді роки. Навесні та влітку на узліссях, лісових галявинах з заростями зніту, щавелю, на луках з багатою ґрунтовою фауною. У Карпатах характерними денними сховищами служать молоді смерекові виділи взимку і густа букова поросль – влітку. У цих же місцях супоросні самки влаштовують свої лігва – «гнізда». Жирують у букових лісах, вздовж гірських потічків, зарослих буйним різнотрав’ям (урочища Оса, Запька, Ждимир, Васкул, Дземброня, Котилець та ін.), на полонинах коло верхньої межі лісу (Квасівський Менчул, Рогпеска, Брескул, Близниця, Боржава і т. д.), де масово виривають цибулини крокусів. Охоче їдять цибулини підсніжників, зубниці, корінці конюшини, люцерни. Річний біоцикл типовий. У гірсько-карпатських районах чітко виявлені осінньо-зимові і весняно-літні вертикальні міграції. Починаючи з 1966 p., зареєстровані горизонтальні переміщення з центральних районів Волинського Полісся в північні частини Поділля. Під час такої міграції восени 1967 р. стокілограмовий кабан зіткнувся з автобусом Львів–Кременець поблизу м. Почаєва. Співвідношення статей у диких свиней поліської популяції за спостереженнями в осінній період 1969–1971 pp. у місцях постійної підгодівлі біля мисливських вишок 5♀♀: 1♂♂ (серед статевозрілих особин). Серед цьогорічників кількість самців і самок майже однакова, проте останні завжди трошки переважають. У Карпатах картина майже така сама, але тут самок ще більше і взимку на одного дорослого самця припадає близька 6–7 самок.

У приписних мисливських господарствах, лісництвах, лісомисливських господарствах проводять зимову підгодівлю диких свиней, що біологічно невиправдано, оскільки будь-яка штучна підтримка не сприяє підвищенню життєвості популяції, а призводить до виродження.

У шерсті цих звірів знайдені кліщі Ixodes ricinus Latr, Dermacentor pictus Herm.. та воші Haematopinus sus L.

Козуля європейська – Capreolus capreolus capreolus L. На обстеженій території зареєстрована повсюдно, однак чисельність її не скрізь однакова[1]. Найвища щільність популяції – у деревних насадженнях Цуманського мисливського господарства Волинської області, де на 8 тис. га угідь проживає близько 300 козуль. Тут на 1000 га припадає близько 37 особин. На території Закарпаття в окремих мисливських господарствах (Бистра, Мала Уголька, Шипот та ін.) козуля досягає високої чисельності. У господарстві Бистра площею 12093 га налічується близько 400 козуль, отже, на 1000 га припадає 33 особини. Однак у цілому по Закарпатській області, за матеріалами єгерського обліку, наприкінці 1965 р. налічувалось 5850 козуль, тобто на 1000 га припадало лише 0,3–0,5 особини, отже загальна чисельність дуже низька. У Ровенській та Волинській областях загальна щільність дещо вища: на 1000 га припадає 0,3–0,8 особини. В Івано-Франківській області в 1967 р. взято на облік 2145, а у Львівській області до кінця 1968 р. зареєстровано 35000 козуль, тобто на 1000 га–1,7 особини. У середньому на початок 1970 р. у Карпатах на 1000 га припадало п’ять козуль, а загальна чисельність поголів’я становила близько 16 тис. Таке становище, очевидно, пояснюється співвідношенням статей. У лісових угіддях Поліської низовини на одного самця припадає три-чотири самки. У цьому випадку близько 40% маточного поголів’я залишається яловим і зростання чисельності популяції, незважаючи на лімітований ліцензійний відстріл, відбувається надзвичайно повільно. Тому при проведенні полювання необхідно передбачити нормальне співвідношення статей 1 : 1 або 1 :2. Річний біоцикл західноукраїнських популяцій козуль описано в наших попередніх працях (Татаринов, 1954, 1956, 1968).

Крім оленячих кровососок на козулях зареєстровані різні кліщі, зокрема Ixodes ricinus Latr., I. trianguliceps Bir., Dermacentor marginatus Sulz.

Олень благородний – Cervus elaphus L.[2] На Україні природна популяція оленя збереглась лише в Карпатах, де поширена на всьому лісовому поясі, а у весняно-літньо-осінні періоди – і в карпатській субальпіці, досягаючи висот 1800–1900 м над рівнем моря. Внаслідок багаторічної охорони тепер в гірсько-карпатських районах олень не рідкісний, а в окремих урочищах – Гільчі, Карнадаваті, Ротундулі, Сараті, Перкалабі, Сирилівці, Обавському Камені, Щирці,. Канусяку, Сивому Потоці, Осі, Заньці, Вовчому – навіть численний. Особливо висока щільність відзначена в Майданському, Осмолодському, Лютянському, Буковинському, Ждимирському та деяких інших мисливських господарствах, розташованих на заході УРСР (табл. 19).

ТАБЛИЦЯ

Чисельність благородних оленів за даними єгерського обліку

Мисливське госп-во	Площа, га	Області УРСР	Чисел-ть оленів (голів)
			1964 р.	1965 р.	1968 р.
Бистра	41081	Закарпатська		50—80
Лютянка	11802	-“-	—	40-50	—
Буковинське	33712	Чернівецька	450	—	—
Карпатське	29000	-“-	73	—	—
Сторожинецьке	22023	-“-	100	__	_
Осмолода	83000	Івано-Франківська	—	392	417
Майдан	55600	Львівська	580	—	500

У кінці 1965 р. в Закарпатській області взято на облік понад 2600, у Львівській (кінець 1968 р.) –550, у Чернівецькій (кінець 1964 р.) – приблизно 555, в Івано-Франківській (1967 р.) – 1077 оленів. На початок 1970 р. кількість цих копитних у Карпатах і прилеглих до них областях досягла приблизно 12 тис. голів, а лісопокрита площа тут досягає 2 мли. га. Отже, на 1000 га припадає 6 особин. Таким чином, чисельність благородних оленів в Українських Карпатах поки що дуже низька. У середньому на 1000 га лісових угідь припадає лише 0,15–0,3, хоч в окремих урочищах, наприклад Сивому Потоці (Горгани) лісокомбінату Осмолода Івано-Франківської області, Вовчому Свалявського лісокомбінату Закарпатської області, зимою трапляються стада по 30 і більше голів. У Ворохтянському лісокомбінаті восени 1968–1970 pp. спостерігались стада з 17 оленів, а у Воловецькому та Свалявському лісокомбінатах взимку 1971 р. бачили одночасно по 20–25 оленів[3]. Розпал гону (рев), за нашими багаторічними спостереженнями, у Сколівських Бескидах (Майдан) і Горганах (Осмолода) припадає на двадцяті числа вересня, продовжується 5–6 днів і поступово згасає.

Під час гону з одним самцем буває одна–чотири самки. Молоді, частіше одне,  рідше – двоє, зареєстровані в першій половині травня.

З 1962 по 1971 рік в Осмолодському, Солотвинському, Кушницькому, Рахівському, Ясинському лісокомбінатах були випадки природної смерті старих самців, у яких зуби були зовсім стерті. Це свідчить про те, що селекційні відстріли та відстріли за платними ліцензіями ведуться безконтрольно і не досягають своєї основної мети – вибраковки малопродуктивних тварин. У сучасній популяції помітно домінують самки і співвідношення статей 1 ♂: 3–4♀♀.

У 1960 р. з Воронезького заповідника в лісові масиви Нестеровського району Львівської області завезено декілька оленів, які дали приплід, і до 1963 р. їх поголів’я досягло 18 особин. З цього ж заповідника олені завезені в Ківерцівський район Волинської і Ровенський район Ровенської областей, їх реакліматизація пройшла вдало, і в лісах Волинського Полісся з’явились олені. Тепер планується завезти оленів у Львівську область з Бєловезької Пущі. Активне розселення оленів по екологічно не зайнятих угіддях, активна охорона, підгодівля у зимовий період гілковим кормом, створення літніх кормових полів, буферні деревні насадження і своєчасне проведення селекційних відстрілів для регулювання співвідношення статей у гірських умовах 1♂ : 2♀♀ дозволить через 10–12 років довести чисельність популяцій карпатських оленів до 20 тис. голів з наступним щорічним відстрілом 3–4 тис. оленів, що дасть 3–4 тис. ц м’яса, близько 4 тис. м² замші та різні сувеніри.

Із зовнішніх паразитів на оленях постійно трапляються оленячі кровососки Lipoptena ccrvi L., іксодові кліщі Ixodes ricinus Latr., Dermacentor pictus Herm. Гинуть вони від ящуру та фасціольозу.

Олень плямистий – Cervus nippon Temminck. На заході УРСР утримуються в мисливських господарствах і тому широко не розселені. У 1960 р. в Грабівське лісництво Бузького лісгоспзагу, а в 1963 р. в Нестюківське лісництво Золочівського лісгоспзагу Львівського обласного управління лісового господарства з Заліського мисливського господарства Київської області завезено перших плямистих оленів, які утримувались у вольєрах, регулярно розмножуючись. Ці олені завезені в Цуманське мисливське господарство Волинської області, де восени 1968 р. їх налічувалось близько 100. Безсистемні і науково не обґрунтовані завози плямистих оленів відомі в Тернопільській та інших західних областях УРСР. Природно, що таке «збагачення» місцевої мисливсько-промислової фауни нічим не виправдане і повинно оцінюватись негативно, хоча в лісах Волинського Полісся (Цуманське мисливське господарство) тварини цілком акліматизувались, успішно розмножуються, і їх поголів’я неухильно зростає. Однак доцільніше було б у ці лісові угіддя випускати не плямистого, а благородного оленя з Бєловезької Пущі[4].

Лось – Alces alces alces L. Постійні випадки появи поодиноких лосів зареєстровані у північно-східних районах Ровенської області. В останні роки лосі регулярно заходять із суміжних районів Білорусії, а частина з них поступово переселяється у лісові масиви Волинського Полісся. У 1966–1969 pp. ми постійно бачили лосів в угіддях Пнівнівського лісництва. В Ішевському лісництві Володимир-Волинського лісгоспзагу 28. X 1967 р. у березово-осиковому молодняку ми підняли трьох лосів (2 22 і 1 5). У тому ж році восени молода лосиха зареєстрована в Річичанському лісі хутора Копанка коло с. Добростанова, а чотирьох блукаючих тварин виявлено у Хмілевському лісництві Бродівського лісгоспзагу Львівської області. Влітку 1969 р. двох молодих лосів бачили в Сторожинецькому районі Чернівецької області. У липні 1969 р. самця-лося спостерігали у Надвірнянському, а у січні 1970 р.– Калуському лісництвах Івано-Франківської області. Поступово внаслідок фауноохоронних заходів лось у західних областях України поновлює своє колишнє поширення, але цей процес відбувається повільно. Слід зазначити, що в Прикарпатті останні лосі-аборигени були вбиті у 1730 і 1760 pp., а здобутий в 1887 р. зайшов з Полісся.

Зубр – Bison bonasus L. На заході України був знищений, як і на всій площі свого колишнього ареалу (Гептнер та ін., 1961). Є дані про те, що на банкетах, які влаштовував Володимир Мономах на початку XII ст., м’ясо зубра було у великій кількості. У 1431 р. в м. Луцьку відбувся з’їзд, скликаний князем литовським Вітовтом, на якому були присутні польський король, московський, тверський, рязанський і одоєвський князі, російський і ліфляндський мейстери, представники Великого Новгорода, Пскова і ординського хана, волинський воєвода і посли деяких інших князівств. Щоб нагодувати цю знать та її челядь, крім свійської худоби, використали 100 зубрів, 100 лосів і 500 кабанів[5]. З іншого джерела дізнаємось, що взимку 1409–1410 pp. польський король Ягелло, який готувався до війни з Тевтонським орденом, полював на зубрів і лосів не лише в Бєловезькій Пущі, але й на Волині в Ратненській пущі[6]². У ті часи зубри водились і коло містечка Любомля[7]. На великий з’їзд князів, ханів, рицарів-хрестоносців та інших вельмож, скликаний в XVI ст. князем Владиславом Ягайло на честь Зігмунда Люксембурзького, щоденно здобували поблизу м. Луцька сотні зубрів та інших тварин. У джерелах XVIII ст. вже немає повідомлень про місця, де водяться зубри на Волинському Поліссі. Для відновлення поголів’я зубрів ці копитні завезені з Бєловезької Пущі на захід УРСР (табл.). Після декількох місяців утримання у загонах зубрів випустили на волю, хоча їх весь час підгодовують. Таку систему утримання М. О. Заблоцький (1965) називає підгодівно-випасною.

ТАБЛИЦЯ

Завіз бєловезько-кавказьких зубрів у західні області УРСР

Час завозу	Місце випуску	Розмір загону	Заг.к-ть	У тому числі
				♂♂	♀♀
Травень 1965 р.	Львівська область, Сколівський район, Коростівське лісництво, мисливське господарство «Майдан»	10	10	І	6
Травень – червень 1965 р.	Волинська область, Ківерцівський район, Звірівське лісництво, мисливське господарство «Цуманське»	38	15	є	9
Квітень 1967 р.	Ровенська область, Клеванський район, Клеванське лісництво, мисливське господарство «Клеванське»	16	8	3	5
Травень 1970 р.	Чернівецька область, Бергаметський лісокомбінат, мисливське господарство «Буковинське»	*	19	10	9
	Усього		52	23	29

* Зубри зразу випущені у природні угіддя, їх завезли з Вітебської області БРСР, Березинського та Окського заповідників.

За останні роки поголів’я зубрів поступово збільшується, причому найбільший приріст стада спостерігається у Волинській області (табл.). Наші обстеження у Звірівському і Муравищанському лісництвах Волинської області влітку і восени 1967–1968 pp. показали, Ідо в умовах вільного утримання зубри поїдають понад 110 видів рослин, у тому числі обгризають і з’їдають кору 15 деревію-чагарникових видів, об’їдають листя і знищують паростки понад 30 видів деревно-чагарникових порід, їдять плоди п’яти видів деревних рослин, вживають 84 види трав. Крім того, вони поїдають декілька видів грибів Пізньої весни (кінець травня) до складу кормів зубрів входить приблизно 40% деревних та чагарникових і 60% трав’янистих рослин. В першій половині літа вони живляться переважно трав’янистою рослинністю на яку припадає близько 80%, а на деревно-чагарниковии корм –20% Головним чином це листя та паростки горобини, граба, ясеня сірої верби. У другій половині літа й на початку осені звірі охоче пасуться на отаві. Отже, і в цей період року трав’янисті корми переважають у раціоні зубрів. При існуючій чисельності зубрів у лісах на заході України небезпека для деревно-чагарникових видів виключена При значному рості поголів’я зубри можливо пошкоджуватимуть молоді посадки дуба і ясеня. Тому ці культури необхідно обгороджувати або створювати буферні насадження. Дуб і ясень доцільно садити в тих місцях, куди зубри майже не заходять. Площа улюблених місць у них невелика. Обдираючи кору осики і граба, зубри не завдають шкоди лісовому господарству. Вони ніби «кільцюють» ці дерева, сприяючи природному відпаданню їх з насаджень. Такі породи, як в яз, берест трапляються у насадженнях Волинського Полісся дуже рідко. Поїдаючи кору та гілки верби, бруслини, горобини, ліщини звірі не зашкоджують лісовому господарству, оскільки цих рослин дуже багато і це майже непомітно у великому масиві лісу.

ТАБЛИЦЯ Динаміка зростання поголів’я зубрів на заході УРСР за 1%5–1971 pp.

Райони випуску і найменування стад зубрів	Маточне поголів’я	Приріст поголів’я по роках							Усього приріст за вказані роки	Смертність	Склад стада на 1.1.1972р.
		1965	1966	1967	1967	1969	1970	1971
Українські Карпати
Коростівське	10	2	2	1	2	2	2	3	14	11	13
Буковинське	19	–	–	–	–	–	–	1	1	–	20
Волинське Полісся
Звірівське	15	0	3	5	7	(і	б	9	29	7	37
Клеванське	8	0	0	1	5	3	0	0	9	9	8

Джерело:  Татаринов К.А. Фауна хребетних заходу України. В-во Львівського ун-ту. 1973, 257ст.

---

[1] У колекціях кабінету біології лісових птахів та звірів Львівського лісотехнічного інституту є черепи козуль з таких пунктів: Закарпатська область – Свалява, Перечин, Воловець; Івано-Франківська область – Верховина, Вигода, Бистриця, Бистрець, Манява; Львівська область – Добромиль, Лелехівка, Долобів; Волинська область – Осниця, Муравище, Звірів.

[2] Зарубіжні автори відносять карпатських оленів до різних видів і підвидів. Ми вважаємо, що популяція оленів, яка заселює Українські Карпати, належить до підвиду Cervus elaphus carpathicus (Татаринов, 1956).

[3] І. І. Турянин вважає, що середня щільність оленів у Карпатах чотири-п’ять особин на 1000 га угідь.

[4] У Нестюківському лісництві Львівської області були лані (Cervus dama), яких спочатку (з квітня 1963 р.) тримали у вольєрі, а у 1970 р. випустили в природні угіддя.

[5] Западно-русские летописи. Полное собр. русских летописей, т. 17. СПб, 1907.

[6] К. Шайноха. Ядвига й Ягайло. Перевод с 2-го польского изд., т. 2. СПб – Москва, 1882.

[7] Stolzman J. Materiaux pour l’histoire naturelle et pour l’historique du Bison d’Europe. Prace zool. Polsk. panstwowego museum przyrodniczego, 1923–1924, t. 2, Warszawa, 1924.

Tags: ссавці, Татаринов К.А.