Ф. Д. Гамор, доктор біологічних наук, професор, директор Карпатського біосферного заповідника,

В. Ф. Покиньчереда, кандидат біологічних наук, заступник директора з науково-дослідної та еколого-освітньої роботи

Карпатський біосферний заповідник є одним із найбільших природоохоронних, науково-дослідних та еколого-освітніх центрів в Україні. Створений Указом Президента України на базі Карпатського природного заповідника та землях інших землекористувачів у 1993 році. Входить до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. У 1997, 2002 та 2007 роках нагороджений Радою Європи Європейським дипломом, у 2007 р. у складі українсько-словацької номінації «Букові праліси Карпат» ввійшов до переліку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Підпорядкований Міністерству екології та природних ресурсів України. Розташований на територіях Виноградівського, Хустського, Тячівського та Рахівського районів Закарпатської області, його адміністрація розміщена в м. Рахів.

Біосферний заповідник репрезентує все природне та ландшафтне різноманіття Українських Карпат – від Закарпатського передгір’я до субальпійського та альпійського поясів. В його межах знаходиться гора Говерла та інші найвищі вершини Українських Карпат (Петрос, Бребенескул, Ребра, Гутин-Томнатик, Поп Іван Мармароський, Близниці, тощо), Географічний Центр Європи, найбільші в Європі ділянки букових та буково-ялицево-смерекових пралісів, знаменита Долина нарцисів, найбільші карстові печери Українських Карпат, багато інших унікальних природних і культурних об’єктів.

 

Історія

Історія становлення Карпатського біосферного заповідника бере початок від перших резерватів, які організовувались ще за часів Австро-Угорської імперії. У 1907 р. створюються резервати у Стужиці та на південних мегасхилах гори Попа Івана Мармароського, а в 1912-1914 pp. угорська лісова дирекція взяла під охорону невеликі ділянки Чорногірських пралісів на південно-західних схилах Говерли у верхів’ях потоку Білий. Велику увагу збереженню природи Карпат приділяли вчені та уряди Чехословаччини та Польщі, на території яких після розпаду габсбурзької монархії опинились землі Карпатського регіону. Так, відомий чехословацький лісівник, професор А. Златнік разом з А. Гілітцером домагаються розширення Говерлянського резервату в Чорногорі, обґрунтовують створення резервату в букових пралісах в басейні р. Лужанки, які в майбутньому стали основою Карпатського заповідника.

Новий етап в роботі по збереженню унікальних Карпатських гірських екосистем розпочався після включення західноукраїнських земель до складу України. Уже в 1940 р. Рада народних комісарів УРСР приймає рішення про створення заповідників «Чорногора» і «Горгани» площею близько 100 тис. гектарів. Але Велика Вітчизняна війна перешкодила реалізації цього рішення. Тому після війни багато природодослідників (М.Г. Попов, Г.В. Козій, В.І. Комендар, В.Г. Коліщук, К.А. Малиновський, CM. Стойко та інші) розгортають у Карпатах ґрунтовні дослідження, публікують серію монографій та наукових статей з обгрунтуванням необхідності охорони флори і фауни, заповідання найцінніших екосистем. У 1955 р. Академія наук УРСР направляє в Карпати спеціальну експедицію на чолі з академіком І.Г. Підоплічком, яка і виробила пропозиції щодо створення Карпатського заповідника із центральним масивом у Чорногорі та Угольсько-Широколужанським філіалом. Але реалізація цих рекомендацій стала можливою тільки після створення у 1967 р. Державного Комітету УРСР по охороні природи, з подання якого Рада Міністрів УРСР 12 листопада 1968 р. приймає постанову про створення перших в Україні чотирьох заповідників, зокрема Карпатського площею 12672 га на території Івано-Франківської і Закарпатської областей.

Але практична робота заповідника як установи розпочинається лише в 1974 p., коли в м. Рахові Закарпатської обл. створюється його адміністрація. В 1979 р. до нього приєднується Широколужанський масив та «Долина нарцисів», а у 1980 році масиви на північно-східних мегасхилах Чорногори вилучено до складу Карпатського національного природного парку. Але в 1990 р. реалізується проект розширення території заповідника, в результаті чого до його складу передається високогір’я Карпат, створюється унікальний Мармароський заповідний масив. Площа заповідника майже подвоюється і досягає 19899 гектарів.

В цей же час розгортається робота по перетворенню Карпатського заповідника в біосферний. В 1991 р. Кабінет Міністрів України погоджується з пропозицією Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та виконкому Закарпатської обласної Ради народних депутатів про утворення на базі Карпатського державного заповідника та державного ландшафтного заказника «Стужиця» і прилеглих до них земель Карпатського біосферного заповідника. А в 1992 р. секретаріат ЮНЕСКО приймає рішення про включення Карпатського заповідника до міжнародної мережі біосферних резерватів, на підставі якого Указом Президента України від 26 листопада 1993 р. затверджується Карпатський біосферний заповідник площею 38930 га.

Кінець 1980-х pp. стає початком становлення і розвитку Карпатського заповідника як природоохоронної та науково-дослідної установи міжнародного значення. В заповіднику проводиться серія всесоюзних, всеукраїнських та міжнародних наукових і науково-практичних конференцій, на яких розробляється нова парадигма заповідної справи в Україні, а на конференції «Соціально-екологічні та економіко-правові аспекти розвитку заповідної справи в Україні» (Рахів, 1991) апробується проект Закону України «Про природно-заповідний фонд України», приймаються рекомендації щодо створення єдиної системи управління заповідними територіями, які стали основою Постанови Верховної Ради України «Про впорядкування управління заповідниками і національними парками в Україні» (1993) тощо.

В 1997 та 2010 роках видаються ще два Укази Президента України щодо розширення території Карпатського біосферного заповідника. До його складу включаються Свидовецький масив, заказники загальнодержавного значення «Чорна гора» та «Юлівська гора», північний макросхил Чорногірського хребта в межах Закарпаття та інші цінні природні території.

Територія, біота та використання природних ресурсів

Площа Карпатського біосферного заповідника  складає сьогодні 58035,8 га,  із них 39485 гектарів надані заповіднику у постійне користування, а 18550,8 гектарів знаходяться у його складі без вилучення у землекористувачів. Його територія займає 4,53 відсотка Закарпатської області, а в Рахівському районі – понад 20 відсотків (табл.1).

Табл. 1 Питома вага території Карпатського біосферного заповідника в межах адміністративних районів України

Адміністративна територія	Площа тис. га	Чисельність населення, тис. чол.	Густота населеннячол./км2	Процент територіїзайнятий КБЗ
Закарпатська обл.	1280	1242,6	97,1	4,53
Рахівський район.	190	90,2	47,5	21,17
Тячівський район	180	171,9	95,5	8,65
Хустський район	100	95,2	95,2	0,25
Виноградівський район	70	117,6	168	1,31

Біосферний заповідник охороняє найбільші у Європі ділянки букових і ялиново-букових пралісів, життєздатні популяції 1111 видів вищих судинних рослин, 1344 видів нижчих рослин, 66 видів ссавців, 189 видів птахів, 9 видів плазунів, 13 видів  земноводних, 26 видів риб та понад 15 тисяч видів безхребетних тварин. Із табл. 2 бачимо, що чимало із них занесено до Міжнародного Червоного списку IUSN, Європейського Червоного списку, Червоної книги України, охороняється міжнародними конвенціями.

Табл. 2 Рідкісні та зникаючі види рослин і тварин Карпатського біосферного заповідника

Таксономічна група	Кількість видів, що занесені до:
	Червоної книги України	Міжнародної Червоної книги	Європейського Червоного списку	Бернської конвенції	Боннської конвенції	SITES
Вищі судинні рослини	146	5	8	4		34
мохи	5	-	-	-	-	-
лишайники	11	21	-	-	-	-
гриби	7	9	-	-	-	-
молюски	3	-	-	-	-	-
багатовٰязи	2	-	-	-	-	-
комахи	44	-	12	6	-	-
круглороті	1	-	-	-	-	-
кісткові риби	12	-	2	9	-	-
земноводні	6	-	-	12	-	-
плазуни	3	-	-	9	-	-
птахи	27	-	1	124	-	2
ссавці	34	-	8	38	12	-
Разом	301	35	31	202	12	36

У зоні діяльності біосферного заповідника розміщено 20 населених пунктів, де проживає близько 100 тисяч чоловік. Тут зосереджено величезні культурні і духовні цінності, зокрема, розміщується центр Закарпатської Гуцульщини, яка характеризується самобутньою культурою і побутом, в тому числі полонинське господарство. На ділянках полонин, що входять до складу території заповідника щорічно випасається близько десять тисяч голів овець, півтора тисячі голів великої рогатої худоби. А дворогосподарства забезпечуються дровами, сінокосами, заготовляють для своїх потреб дикоростучі плоди, ягоди та гриби.  Десятки тисяч людей використовують територію заповідника для туризму та рекреації.

Природні ресурси біосферного заповідника використовуються у природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих, рекреаційних, освітньо-виховних цілях та для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

В межах Карпатського біосферного заповідника встановлено диференційований режим охорони, відтворення та використання його природних комплексів. Для цього його територія поділена на чотири функціональні зони. По-перше, це заповідна зона, яка складає 29,6 відсотки і включає найбільш екологічно цінні території, які призначені для збереження і відтворення генофонду рослинного і тваринного світу. Ці території повністю вилучаються із господарського використання. Тут забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідної зони, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на природу, зокрема будь-яке використання природних ресурсів та будівництво, розведення вогнищ, влаштування пунктів відпочинку, проїзд, прохід людей, геологорозвідувальні роботи, мисливство, збір колекцій тощо.

Навколо заповідної зони сформовано буферну зону, яка складає 29,7% території біосферного заповідника. Тут обмежуються певні види господарської діяльності допускається використання природних ресурсів та туристично-рекреаційна діяльність.

Зона антропогенних ландшафтів становить 35,1% території біосферного заповідника. Вона включає землі традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місця поселення людей, рекреації та інших видів господарської  діяльності. В ній забороняється мисливство. І на кінець, зона регульованого заповідного режиму займає 5,6 відсотка і запроваджує певні обмеження вздовж туристичних маршрутів, шляхів прогону худоби через заповідну зону, тощо.

Територія заповідника має кластерний характер і складається з окремих масивів: Чорногірського, Свидовецького, Марамороського, Кузій-Трибушанського, Угольсько-Широколужанського, Долини нарцисів, Чорної гори та Юлівської гори.

Чорногірський  масив

Чорногірський  масив розміщений на південному макросхилi Чорногiрського хребта в межах висот від 600 до 2061 м над рівнем моря і займає площу 17134,8 га. На його території знаходяться п’ять із шести двохтисячників Українських Карпат, в тому числі і найвища вершина України – гора Говерла (2061 м).

У рельєфі Чорногірського масиву переважають круті схили, вирівняні пологі вершини з широкими положистими хребтами. У субальпійському та альпійському поясах широко представлені давньольодовикові форми рельєфу – нівальні ніші, кари, моренні вали. Саме до цих форм рельєфу приурочені неглибокі високогірні озера. У Чорногірському масиві знаходяться Брецкульські озера, Туркульські озера (Верхнє і Нижнє),  та найвисокогірніше озеро Українських Карпат – озеро Бребенєскул на висоті 1800 м. У лісових поясах переважає крутосхиловий рельєф, сильно розчленований ущелинами з гірськими потоками. Основною гірською породою є карпатський фліш, який складається із шарів пісковику та глинистих мінералів – алевроліту і аргіліту. Велетенська плита на південному схилі Говерли є шаром пісковику, що внаслідок рухів земної кори був припіднятий на 650 м та завдяки своїй стійкості не зазнав руйнування.

Глибоко в схили масиву врізаються бурхливі і стрімкі потоки з великою кількістю природних перепадів. Одним з найбільших є потік Бребенєскул, який витікає з однойменного озера та потік Білий, який бере свій початок на схилах Говерли і зливаючись з Бребенєскулом утворює річку Говерлу.

Чорногірський масив характеризується значною різноманітністю рослинного покриву. Тут зростає близько 600 видів квіткових рослин, із яких 50 занесені до Червоної книги України. Панівним типом рослинності тут є ліси. Лісовий покрив представлений, в основному, мішаними деревостанами з бука, ялиці та смереки. З висотою вони змінюються чистими зональними смеречниками, які, в свою чергу, переходять у добре виражений пояс криволісся із гірської сосни, вільхи зеленої та ялівцю сибірського. Верхня межа лісу проходить на висоті 1500-1650 м. Під впливом надмірного випасу в 19-20 ст. вона штучно знижена в багатьох місцях – у середньому на 80-150 м.

Особливою унікальністю Чорногірського масиву є широко відомі чисті і мішані смерекові, букові, яворові і ялицеві праліси. Характерною ознакою первісних лісів є висока різновіковість і присутність дерев-велетнів. Наприклад, в урочищі Товстий Грунь у мішаних смерекових пралісах окремі дерева ялиці сягають 55 м висоти, до 1,6 м в діаметрі і містять до 35 кубічних метрів деревини. Йдучи таким лісом, людина почуває себе карликом.

У межах лісового поясу зростає багато рідкісних, ендемічних і реліктових рослин. Серед них гронянка півмісяцева, волошка карпатська, лілія лісова, чемерник червонуватий та ін.

Місцями на межі лісового та субальпійського поясів низькоросле від несприятливих умов смерекове рідколісся поступово переходить в густе непрохідне плетиво чагарників сосни гірської та ялівцю сибірського. Характерними для високогір’я Чорногори є кам’яні розсипи, вкриті сланкими стовбурами цих високогірних чагарників. Молоді пагони та шишки сосни гірської містять велику гаму ароматичних масел, які мають косметичні і лікувальні властивості. Здебільшого вище лісового поясу розташовані субальпійські та альпійські луки-полонини з домінуванням щучки дернистої, куничника волохатого, біловуса стиснутого, осоки вічнозеленої, костриці лежачої та ситника трироздільного. У травостої субальпіки зростає багато цінних рослин: аконіт молдавський, жовтець платанолистий, багато видів дзвоників, тирличів, фіалок та ін.

У червні неповторної краси високогір’ю надають яскраво-червоні квіти ендеміка рододендрона східнокарпатського. В народі його ще називають червона рута, альпійська троянда, бердулян. Про цю рідкісну і красиву рослину написав чудову пісню “Червона рута” відомий український композитор Володимир Івасюк.

Дивовижну красу альпійських пейзажів доповнюють скорзонера рожева, жовтець аконітолистий, дзвоники альпійські, сугайник, нечуй-вітер, золотий корінь та інші.

Фауна хребетних Чорногірського масиву представлена видами альпійського та тайгового комплексів. У високогір’ї, на висоті 1700-2000 м,  зустрічаються гірський щеврик, кам’яний дрізд, альпійська тинівка, снігова нориця та інші. Останні три види занесені до Червоної книги України. У заростях гірської сосни знайшли собі притулок тетеруки, які відносяться до унікальної гірської раси. У невеликих водоймах  високогір’я можна зустріти ще один “червонокнижний” вид – альпійського тритона.

Видове різноманіття хвойних та мішаних лісів Чорногори є значно багатшим. Серед них домінують види, що характерні для всього лісового поясу Карпат. Ссавці представлені звичайною бурозубкою, рудою норицею, жовтогорлою мишею, лісовою куницею, лисицею та іншими. Тут зустрічаються усі види копитних (олень благородний, козуля, дикий кабан), а також великих хижих звірів Українських Карпат. До останніх належать вовк, рись і ведмідь. Основу пташиного населення складають горобині. У великій кількості тут можна побачити різні види дроздових, славкових, синицевих, в’юркових та інших. Хвойні дерева є зручним місцем і добрим захистом для влаштування гнізд цих птахів. Лише тут серед густої хвої можна знайти гнізда снігурів. У недоторканих шпилькових і мішаних пралісах Чорногори добре почувають себе глухарі. Весною птахи збираються на токовищах, де влаштовують шлюбні ігри, а влітку разом із пташенятами живляться ягодами чорниці та брусниці. Наявність затишних місць для гніздування, хороша кормова база та сувора охорона приваблює сюди і хижих птахів. Тут знайшли собі притулок такі рідкісні види, як беркут, малий підорлик, пугач, довгохвоста сова, волохатий сич, сичик-горобець та ін. Загалом на території масиву зустрічається 14 видів птахів, що занесені до Червоної книги України.

Плазуни в Чорногорі представлені переважно гадюкою звичайною, ящірками прудкою та живородною. Із земноводних найхарактернішими є два види тритонів – уже згаданий альпійський та карпатський, жаба трав’яна і ропуха звичайна. У холодних гірських потоках мешкає лише кілька видів риб, зокрема форель струмкова, харіус і бабець-головач.

Чимало видів тварин зареєстровано в Україні тільки в Чорногорі. Серед хребетних – це татранська нориця, яка донедавна була відома лише з Високих Татр. Із безхребетних – це жуки красотіл інквізитор, турун трансільванський, трехус плікатулус, дюваліус рутенський тощо. Усі вони є карпатськими чи східно-карпатськими ендеміками. З рідкісних комах, занесених до Червоної книги України, в Чорногірському масиві відмічено веснянку велику, акантолід сланцеву та жовтоголову.

Свидовецький масив

Свидовецький масив заповідника розміщений на схилах однойменного хребта, який вінчає гора Близниця (1883 м). Заповідна територія, площею 10093 га, лежить в межах висот 350-1883 м.

Поряд з високогірними ділянками, де велетенські прямовисні скелі нависають над льодовиковими цирками, карами і озерами, на території масиву представлені значні масиви пралісів, що характеризуються великою різноманітністю флори і фауни. Дуже мальовничими є місцеві високогірні озера. Безперечно найкрасивішим із них є Орать під горою Геришаска, розташоване на висоті 1560 м. З озера витікає маленький потічок, що дає початок р. Кісві – правій притоці р. Тиса.

На північних схилах Сидовецького масиву протікає потік Труфанець, права притока Чорної Тиси. Він бере свій початок під горою Близниця на висоті 1720 м, майже десята частина (230 м) його довжини протікає під землею серед дрімучого лісу, а перед самим впадінням в Тису він утворює мальовничий водоспад каскадного типу висотою 36 метрів.

Свидовецький масив характеризується специфічною флорою і рослинністю. Тут зростає більше 400 видів лише квіткових рослин, із яких 38 занесені до Червоної книги України. Грунтово-кліматичні умови південного макросхилу Свидовця оптимальні для бука. Букові ліси піднімаються тут до висоти 1380 м, що є їх найвищою межею в Українських Карпатах. На скельних формах рельєфу зустрічаються буково-яворові та буково-ясенево-яворові ліси. На північних макросхилах є сприятливі умови для формування мішаних деревостанів. Завдяки холоднішому клімату до їх складу домішується ялиця біла.  Верхню  межу лісу тут формують смерекові насадження. Вище лісового поясу поширене криволісся з вільхи зеленої та ялівцю сибірського.

Східні схили Свидовця до висоти 700-800 м вкриті переважно вторинними буковими лісами, а вище – смерековими. На висотах понад 1100 м збереглись смерекові праліси. У трав’яному ярусі цих лісів зустрічаються плаун-баранець звичайний. На лісових галявинах зростає арніка гірська – цінна лікарська рослина.

На високогір’ї Свидовця в районі вершин Малої та Великої Близниць ростуть такі рідкісні аркто-альпійські види як бартсія альпійська, дріада восьмипелюсткова, діфазіаструм альпійський, ситник каштановий, ллойдія пізня, айстра альпійська, родіола рожева, верба списовидна. В Українських Карпатах лише тут зростають крупка аїзовидна, очанка зальцбурзька, ломикамінь переломниковий та ін. Дуже рідкісними є також білотка альпійська, орлики чорніючі, сверція альпійська тощо.

Фауну Свидовецького масиву складають характерні для лісів Українських Карпат види. В річці Кісва знаходить сприятливі умови для проживання видра. Частіше, ніж на інших ділянках заповідника, тут зустрічається лісовий кіт. Чисельність його дуже мала і тенденція до її зростання поки що не помітна. Обидва види занесені до Червоної книги України.

Хороші умови для проживання знаходить тут і ведмідь. Рись не є постійним мешканцем масиву. Її мисливські угіддя виходять далеко за його межі. Однак вона нерідко відвідує заповідник, оскільки тут може знайти спокій, а також багату поживу. Обох згаданих хижаків також занесено до Червоної книги України.

Птахи представлені типовими гірськими та лісовими видами. У високогір’ї гніздяться альпійська тинівка, гірський щеврик, звичайна кам’янка, чорна горихвістка, боривітер звичайний. У заростях субальпійського поясу можна зустріти тетеруків. Характерними жителями хвойних і букових лісів масиву є глухар, трипалий та чорний дятли, сіра сова, звичайний канюк, різні види дроздів та в’юрків. У масиві зустрічаються й рідкісні види птахів, такі як пугач, волохатий сич, довгохвоста сова, беркут тощо. До речі, чисельність беркута тут є найвищою в Українських Карпатах.

Із плазунів тут можна зустріти гадюку звичайну, вужа, веретільницю, а також ящірок прудку і живородну. Звичайними представниками земноводних є саламандра плямиста та карпатський і альпійський тритони. Усі вони занесені до Червоної книги України.

Кузій-Трибушанський масив

Кузій-Трибушанський масив у орографічному відношенні розміщений на південному відрогові Свидовецького хребта, але за геолого-геоморфологічними особливостями відноситься до периферійної частини Мармароського кристалiчного  масиву. Заповідна територія, площею 5662 га, лежить у межах висот 320-1409 м. Найвищими вершинами є гори Темпа (1089 м), Менчул (1242 м) і Лисина (1409 м). На території масиву знаходиться географічний Центр Європи, розміщений вздовж автодороги Ужгород-Рахів. Звідси до форелевого господарства прокладена екологічно-пізнавальна стежка.

Кузій-Трибушанський масив розташований у південно-західній підобласті атлантико-континентального помірного клімату. Завдяки орографічному чиннику тут сформувався своєрідний мікроклімат. Пояснюється це тим, що вздовж долини річки Тиси доходять значно тепліші повітряні маси з Паннонської низовини, а різке збільшення висот перешкоджає прониканню холодного повітря.

Більшу частину масиву займають букові ліси, серед яких збереглися ділянки пралісів. Подекуди на більших висотаних рівнях поширені зональні смеречники. Під впливом теплих повітряних мас з Марамороської долини у цьому районі створилися специфічні умови, які сприяють поширенню теплолюбних видів на значних висотах. Так, дуби звичайний та скельний піднімаються тут до висоти 1090 м, що є їх найвищим місцезростанням в Україні. Особливої уваги заслуговують осередки зростання тису ягідного, що збереглися на вапнякових скелях під наметом яворово-букових лісів. Осередок тису ягідного знаходиться на північній межі суцільного поширення дубово-букових лісів.

В урочищі Кузій вздовж однойменного потоку зустрічаються суцільні зарості скополії карніолійської, а на кам’яних брилах і оброслих мохом скелях – аспленій волосовидний – витонченої краси папороть із дрібненькими листочками. Не менш красивою, завдяки довгим суцільним листкам, є папороть листовик сколопендровий, що зростає на вапнякових розсипах. В народі його ще називають турій язик, тобто язик дикого бика, що колись населяв ці лісові нетрі і був предком великої рогатої худоби. На скелі Довге Бердо зростає рідкісний вид – півники несправжньосмикавцеві.

Серед численних рідкісних видів рослин масиву є багато представників орхідних: билинець комариний, пальчатокорінник бузиновий, зозулинці блідий і обпалений та ін.

Загалом флора Кузій-Трибушанського масиву нараховує понад 450 видів судинних рослин, з яких 26 є червонокнижними.

Для фауни Кузій-Трибушанського масиву так само характерні типові для лісів Українських Карпат види. Завдяки сприятливим умовам для диких копитних тварин, урочище Кузій цього масиву здавна служило мисливським заказником. Сьогодні воно продовжує виконувати роль надійного сховку для оленів, козуль та кабанів. З великих хижих ссавців найчастіше зустрічається ведмідь, який полюбляє тут зимувати.

Існуючі на території масиву тектонічні печери та покинуті штольні служать сховищами для 11 видів кажанів, з яких п’ять рідкісні: нічниці довговуха і триколірна, широковух звичайний та підковоноси великий і малий.

Різноманіття типів лісів масиву визначає багатий видовий склад птахів. Тут зустрічаються види, що характерні для широколистяних і шпилькових лісів. До перших належать мухоловка-білошийка, велика синиця, чорний дрізд та багато інших. Тайгову фауну представляють довгохвоста сова, чорний дятел, кедрівка тощо. Завдяки великій кількості дуплистих дерев зустрічається багато птахів-дуплогніздників: повзики, синиці, мухоловки. На цій території можна побачити всі види дятлів Українських Карпат. Багаті кормовою базою ліси Кузій-Трибушанського масиву та належна охорона приваблюють сюди такого рідкісного птаха, як беркут. Протягом останніх 5 років у масиві постійно гніздиться пара цих хижаків. Не є рідкістю й інший пернатий хижак – осоїд. Сприятливі кліматичні умови масиву та наявність лісових галявин зумовлюють велику кількість комах – основної їжі виду. Загалом на території масиву зустрічається 119 видів птахів, з яких  6 видів занесено до Червоної книги України. Це чорний лелека, малий підорлик, беркут, пугач, довгохвоста сова, волохатий сич і сичик-горобець.

З 7 видів плазунів масиву найбільший інтерес представляє лісовий полоз або ескулапова змія. Саме цей вид обвиває чашу давньогрецького бога Ескулапа на загальновідомій емблемі медицини. Такої честі змія удостоїлася завдяки тому, що в античні часи утримувалася практично в кожній домівці для боротьби з гризунами – поширювачами небезпечних інфекційних хвороб. Своєрідний мікроклімат Кузій-Трибушанського масиву сприятливий для полоза, який у заповіднику зустрічається локально.

Земноводні представлені саламандрою плямистою, тритоном карпатським, жабою трав’яною та кумкою гірською.

З безхребетних тварин, що занесені до Червоної книги України, тут знайдено молюска – дробацію банатську та представника комах – бабку кордулегастера кільчастого.

Марамороський масив

Марамороський масив розміщений на північному мегасхилі Рахівських гір — одному з відрогів Мармароського кристалічного щита. Заповідна територія, площею 8916 га, лежить в межах висот 450-1940 м. Основним гірським вузлом є гора Поп Іван Мармароський (1940 м).

Масив складений твердими кристалічними породами – гнейсами, слюдяними і кварцовими сланцями протерозою, мармуровидними вапняками юрського періоду, що обумовлює специфічні риси рельєфу, ґрунтового покриву, флори і рослинності. Рельєфу Мармарошів властиві глибокі міжгірні долини, численні скелясті гребені та вершини. Тут найкраще в Українських Карпатах представлені сліди кайнозойського зледеніння – льодовикові цирки з вузькими і стрімкими скелястими каньйонами, що дуже нагадують Альпи. Це й обумовлює другу назву Мармарош – Гуцульські Альпи. В межах масиву знаходяться басейни потоків Білий і Квасний, які є, відповідно, притоками Тиси і Білої Тиси.

Флора вищих судинних рослин нараховує тут понад 500 видів, з яких 7% є рідкісними та зникаючими. В субальпійському та альпійському поясах зростають рідкісні рослини: анемона нарцисоцвіта, молодило гірське, нарцис вузьколистий, роман карпатський, сон білий, тирлич безстебловий, первоцвіт малий, тирлич жовтий, тирлич крапчастий, тонконіг Дейла, а в лісовому поясі – дзвоники карпатські, скополія карніолійська, тис ягідний.

Для Марамороського масиву характерний своєрідний рослинний покрив, обумовлений його геологічною будовою. На нижчих висотних рівнях поширені мішані листяно-хвойні та листяні ліси, сформовані буком, ялицею білою, смерекою, кленом-явором, рідше – грабом. Букові праліси представлені на південних схилах та на багатих кальцієм ґрунтах. Найбільші площі займають мішані ліси. На північних більш холодних схилах і на верхній межі лісу, яка проходить тут на висоті 1600-1700 м, зростають чисті смеречники. Це найвища верхня межа лісу в Українських Карпатах.  Вище розташовані   субальпійські   та   альпійські   луки   з   фрагментами   заростей   криволісся, здебільшого з гірської сосни. Значного поширення тут набули угруповання з рододендрона східнокарпатського та чагарничків – чорниці, брусниці та лохини.

Фауна масиву багато в чому нагадує тваринний світ Чорногори, але має свої особливості, що обумовлені більш скелястим рельєфом. Тут представлені види широколистяного, тайгового та альпiйського комплексів.

У Мармарошах домінують  види ссавців, що характерні для всього лісового поясу Карпат. Це гірські підвиди оленя благородного та кабана, козуля, лисиця, борсук, куниці лісова і кам’яна, а також великі  хижі ссавці – рись, вовк і ведмідь. Тут збереглася європейська норка та її найбільший конкурент – видра, що занесені до Червоної книги України.

У старих штольнях на території масиву, вік яких нараховує кількасот років, літують і зимують понад 10 видів кажанів, серед яких є ряд повсюдно рідкісних. Це, зокрема, підковоноси великий і малий, а також довгокрилець. Останній вид уже понад 10 років не реєструється на території України і можливо поповнив список видів, що зникли. Останні спостереження виду в Україні походять саме з марамороських штолень.

Орнітофауністичне ядро складають типові лісові та гірські види. Характерними птахами є сіра сова, трипалий дятел, жовтоголовий корольок, чорна синиця, гірський дрізд, ялиновий шишкар та звичайна оляпка. Завдяки більш скелястому ландшафту високогір’я краще представлені мешканці кам’янистих розсипів, зокрема альпійська тинівка, гірський щеврик, звичайна кам’янка, чорна горихвістка, чеглок та звичайний боривітер. У масиві досить висока щільність популяцій глухаря та тетерука.

З плазунів тут поширені гадюка звичайна і ящірка живородна. Рідше трапляються ескулапова змія, веретільниця та ящірка прудка.

Земноводні представлені жабою трав’яною, кумкою гірською і ропухою звичайною. Невеликі стоячі водойми використовують для розмноження ендемічний тритон карпатський та його найближчий родич – тритон гірський або альпійський. Обидва занесені до Червоної книги України.

Гірські річки Мараморошу населяють струмкова форель, харіус або пир, бабець-головач та інші. Зрідка зустрічається й ендемічний представник круглоротих – мінога угорська.

Чимало видiв безхребетних – карпатських та схiднокарпатських ендемiкiв – зареєстровано в Українських Карпатах тільки в Мармарошах. Серед них 3 види турунів: карабус фабриція, небрія трансільванська та трехус карпатський, що  приуроченi до скельних виходiв.

У Марамороському масиві збереглися умови для iснування альпiйського бабака та серни, якi повнiстю зникли з Українських Карпат у першiй половинi XX сторiччя. Їх реінтродукція з інших регіонів Карпат дозволить стабілізувати вразливі високогірні природні комплекси.

Угольсько-Широколужанський масив

Угольсько-Широколужанський масив розміщений на південних відрогах хребта Красна, розчленованих потоками Лужанка, Мала та Велика Угольки, і займає їх водозбірні долини та вододільні хребти. Заповідна територія, площею 15033 га, лежить в межах висот 380-1501 м. Основним гірським вузлом є гора Менчіл (1501 м). До найвищих вершин масиву відносяться Угольська Плеша (1108 м), Поганська Кичера (1092 м), Видножанська Кичера (1072 м), Вежа (937 м).

Південна частина масиву знаходиться у Пенінській зонi стрiмчакiв, для якої характерна наявнiсть великих блокiв вапняку з добре розвинутим карстом. Тут представленi найрiзноманiтнiші підземні карстовi об`єкти: печери, гроти, шахти, колодязі тощо. Тільки на територiї заповідного масиву їх налiчується понад тридцять. Серед них і найбiльша печера Українських Карпат – “Дружба”, сумарна довжина ходiв якої становить більше одного кiлометра. Серед надземних виходів вапняків виділяються оригiнальні геологічні утвори – вапнякові стрімчаки, висота яких сягає понад сімдесят метрiв. У Широколужанській частині масиву вапняки практично відсутні. Замість них тут домінують алевроліти, гравеліти та пісковики, які місцями утворюють високі скелясті стрімчаки.

У нижній частині Угольсько-Широколужанського масиву сформувалися світло-бурі середньо-суглинні потужні ґрунти, вище – темно-бурі лісові. На вапняках утворилися щебенисті, а в долинах річок – дернові, іноді глеєві ґрунти.

Потужний хребет захищає масив від північних вітрів. Тут переважають вітри західних і південно-західних напрямків. Завдяки цьому клімат тут теплий і вологий, і лише у високогір’ї стає прохолодним і дуже вологим. Це, в свою чергу, сприяє поширенню багатьох теплолюбних видів флори й фауни.

Угольсько-Широколужанський масив розташований у зоні букових лісів, які утворюють верхню межу на висотах 1200-1300 м. Особливою цінністю цього масиву є унікальні у світовому масштабів за площею (8835 га), станом збереження, будовою, багатством флори і фауни букові праліси. Серед них зустрічаються ділянки з домішкою явора, липи широколистої, ясена, ільма та дуба скельного. Вздовж річок та потоків поширені угруповання вільхи сірої. Подекуди, на верхній межі лісу, збереглося зеленовільхове криволісся.

В оптимальних екологічних умовах бук відзначається високою життєвістю і утворює високопродуктивні насадження з запасом деревини понад 600 м³/га. На вапнякових оголеннях збереглися унікальні для Українських Карпат тисово-букові угруповання та єдине в цьому регіоні місцезростання ялівцю козачого. Тут охороняються понад 20 лісових угруповань, які занесені до Зеленої книги України. Серед них реліктові фітоценози дуба скельного, тисових бучин, а також бука за участю липи широколистої та інші. На території масиву описано понад 700 видів вищих судинних рослин, серед них 32, що занесені до Червоної книги України.

Найбільш поширеними тут і водночас рідкісними в Україні є скополія карніолійська, лунарія оживаюча, листовик сколопендровий, аспленій волосовидний, страусове перо, молодило гірське, в’язіль стрункий. Відмічаються тут багатий і різноманітний світ мохів, лишайників та грибів, які збереглися завдяки первинності бучин.

Важливу наукову та історичну цінність становлять осередки тису ягідного – реліктового й легендарного дерева, про яке написано десятки наукових праць і художніх творів. Від назви тису, який в цих місцях колись був дуже поширеним, походить назва однієї з найбільших приток Дунаю — річки Тиси, а також назви сіл та урочищ (Тисолово, Тисоватий, Тисовець тощо). У заповідному масиві тис зростає на вапнякових скелях в урочищах Гребінь, Чурь, Молочний Камінь, Копиця та ін. Всього на території масиву нараховується приблизно 1500 екземплярів цієї рослини. Дерева, віком 100-150 років, сягають не більше 8-10 м висоти і 20-25 см у діаметрі.

У північно-східній частині масиву, завдяки дещо холоднішому клімату, збереглися букові ліси за участю хвойних порід – ялиці та смереки (урочище Ялинкувате). Вздовж берегів річки Лужанки високі скелясті стрімчаки піднімаються на 400 і більше метрів. На цих схилах, в урочищі Татри, зустрічаються фрагменти реліктових смерекових лісів із домішкою берези та рідкісних трав’яних видів.

Фауна букових пралісів Угольсько-Широколужанського масиву дуже своєрідна. Тут зустрічаються, як суто тайгові види — рись, довгохвоста сова, волохатий сич, чорний дятел, снігур, так і види, характерні для широколистяних лісів. Це ліщиновий вовчок, лісовий кіт, кабан, саламандра. Звичайними на території масиву є олень благородний, лісова куниця, руда нориця, канюк, повзик, трав’яна жаба – види, які поширені по всьому лісовому поясу Карпат.

Особливо цікавою є фауна птахів Угольсько-Широколужанського масиву, яка представлена типовими лісовими видами, що характерні для широколистяних лісів. Основу авіфауністичного ядра складають горобині: дрозди, славки, мухоловки та в’юрки. У букових пралісах  гніздиться ціла група птахів, біологія яких пов’язана з дуплистими деревами: різні сови, мухоловки, повзики, синиці та ін. Тут досить численним є голуб-синяк, який гніздиться виключно в природних дуплах дерев. У букових пралісах заповідника птах знайшов оптимальні для проживання умови.

В Угольсько-Широколужанських букових пралісах у великій кількості зустрічаються два ендемічні підвиди – карпатський білоспинний дятел та карпатська довгохвоста сова. Причиною цього є наявність зручних для гніздування місць. В цілому, фауна птахів Угольсько-Широколужанського масиву нараховує 135 видів птахів, з яких 77 гніздяться.

Дуже різноманітна фауна рукокрилих масиву, більшість з яких пов’язана з карстовими печерами. Загалом їх нараховується 20 видів, з яких 7 належать до рідкісних. Це підковоноси великий і малий, широковух звичайний, нічниці триколірна, довговуха і війчаста та вечірниця мала. Зимою скупчення рукокрилих у підземних сховищах налічують близько півтори тисячі особин, основну частину яких становить нічниця велика. Тільки в печері “Дружба” зимує понад 1000 кажанів, які належать до 14 видів.

Із рідкісних хребетних тварин, занесених до Червоної книги України,  зустрічаються кутора мала, горностай, видра, чорний лелека, малий підорлик, беркут, сапсан, пугач, довгохвоста сова, волохатий сич,  полоз лісовий, тритон карпатський тощо.

Комахи представлені типовими середньоєвропейськими видами. Серед них такі рідкісні види, як жук-самітник, жук-олень, вусач альпійський, метелики мнемозина, сатурнія аглія та інші. В карстових печерах Угольки відмічена унікальна фауна безхребетних-троглобіонтів, серед яких є ряд вузькоендемічних видів, зокрема жук дюваліус закарпатський та ногохвістка віллемія віри.

Лише на території Угольсько-Широколужанського масиву знайдено рідкісні, занесені до Червоної книги України, види молюсків: гранарію зернову, серуліну зубчасту, хондрину вівсяну.

Долина нарцисів

“Долина нарцисів” – це єдиний масив Карпатського біосферного заповідника, який репрезентує Закарпатську рівнину. Він розміщений у західній частині Хустсько-Солотвинської улоговини в межах заплавної тераси р. Хустець неподалік від міста Хуста. Масив, площею 256 га, лежить у межах висот 180-200 м. Його рельєф має плоскорівнинний характер, ускладнений незначними пониженнями на місці річкових стариць.

На території масиву знаходиться найбільше в світі рівнинне місцезростання нарцису вузьколистого. Цей рідкісний середньоєвропейський вид поширений у високогір’ї Альп, Балкан i Карпат в межах висот 1500-2500 м. Як такий високогірний вид опинився на низині? Вважається, що нарцис спустився з Карпатських вершин у льодовиковий період і з того часу прижився тут. У минулому, територія Долини нарцисів була вкрита дубовим рідколіссям з трав’янистим покривом, у якому, серед багатьох інших вологолюбних рослин, траплявся й нарцис. З приходом сюди людини ліс вирубали і на його місці утворилися луки, які здавна використовували для заготівлі сіна та випасу худоби. Такий спосіб господарювання виявився сприятливим для нарциса і він почав домінувати у травостої. Зараз більша частина Долини нарцисів зайнята вологими і перезволоженими луками, на яких власне й росте нарцис вузьколистий.

На території масиву зустрічаються тварини, яких не зустрінеш на інших ділянках Карпатського біосферного заповідника, адже вони є характерними мешканцями заплавних лук Закарпатської рівнини. Фауна ссавців представлена білозубкою малою, норицею звичайною, мишою польовою, мишкою луговою, ондатрою, зайцем-русаком та іншими видами, зовсім не властивими для гірських масивів заповідника. Серед птахів характерними є луговий та чорноголовий чекани, луговий щеврик, жовта плиска, звичайна вівсянка і сіра славка. У більш зволожених місцях гніздяться чагарникова очеретянка, річковий цвіркун та деркач. У чагарниках вздовж річки Хустець можна побачити фазана, ремеза, голубу рибалочку та східного соловейка. З плазунів зустрічаються вуж звичайний і прудка ящірка. Характерними земноводними Долини нарцисів є ставкова жаба, сіра ропуха, звичайний і гребінчастий тритони. Багатою  є іхтіофауна річки Хустця, яка нараховує близько 20 видів риб.

Особливо багатий світ метеликів. Звичайними тут є красені адмірал, денне павичеве око, жалібниця, малий винний та середній винний бражники, жовтянка шафранова, перламутрівка Діа, шашечниця цінксія  та багато інших. Можна побачити і рідкісних махаона, подалірія, бражника Прозерпіну, сатурнію малу, червонця непарного, синявця аріона тощо. Перші чотири види занесені до Червоної книгу України. Завдяки багатству фауни метеликів це місце могло б також називатись Долиною метеликів.

І все ж головною природною цінністю Долини є нарцис. Тому тут підтримують такий режим господарювання, який у свій час сприяв нарцису стати настільки масовим, що долина навіть була названа його іменем. У масиві щороку проводять сінокосіння, але починають його тільки після дозрівання нарцису. Для збереження багатьох видів флори і фауни, в Долині нарцисів залишено ділянки, де не ведеться жодна господарська діяльність.

 

Масив “Чорна гора”

Масив “Чорна гора” створений на базі ботанічного заказника загальнодержавного значення, який увійшов до складу Карпатського біосферного заповідника у 1997 р. Він розташований у Вулканічних Карпатах на площі 765 га на одній з вершин Гутинського хребта – Чорній горі (568 м). Геологічну основу утворюють вулканічні породи з переважанням ліпаритів, туфів та андезито-базальтів, які місцями виходять на поверхню у вигляді стрімчакових скель. На цих вулканічних породах сформувалися буроземні ґрунти різної потужності.

Рослинний покрив найкраще зберігся на скелястих схилах верхньої частини гори. Панівними є формації дубових та букових лісів. Букові ліси поширені в основному на північному мегасхилі. Діброви сформовані рідкісними видами дубів, зокрема скельним, багатоплідним і Далешампе. Поодиноко зустрічаються берека та липа срібляста. На виходах андезитових порід збереглася єдина на Україні популяція реліктового виду ясена білоцвітого. Із чагарників тут зростають такі теплолюбні види, як бирючина, бруслина європейська, глід одноматочковий, дерен і виноград лісовий.

На крутих південних схилах наявні локалітети остепнених і скельних фітоценозів. Тут ростуть рідкісні вишня степова, жостір проносний, ковила прегарна, клокичка периста, рокитник австрійський та інші. Загалом на території заказника зростає близько 400 видів вищих судинних рослин, з яких 24 види є рідкісними і занесені до Червоної книги України.

Не менш цікавим є тваринний світ масиву. Особливий інтерес представляє ентомофауна, яка налічує чимало видів з південно-європейськими зв’язками. Серед них співоча цикада, богомол, аскалаф, рідкісні види перетинчастокрилих і лускокрилих. Хребетні представлені типовими видами передгір’їв Українських Карпат. Із ссавців це козуля, заєць-русак, білка, лисиця, тхір, ласка; з птахів зустрічаються фазан, сіра куріпка, припутень, деркач, польовий жайворонок, луговий чекан, різні види славкових та ін. Характерними видами плазунів є веретільниця ламка, ящірки прудка та зелена, вужі звичайний і водяний, мідянка, ескулапів полоз; земноводних – тритон звичайний і гребінчастий, квакша, часничниця, кумка звичайна, ропуха зелена та ін.

Масив “Юлівська гора”

Масив “Юлівська гора”, як заказник загальнодержавного значення,  увійшов до складу Карпатського біосферного заповідника у 1997 р. Він розташований на площі 176 га на схилах однойменного острівного масиву Вигорлат-Гутинського хребта, який відзначається найтеплішим кліматом в Українських Карпатах.

У Юлівських Горах переважають положисті північні та досить круті південні схили, ускладнені уступами, що утворились при виливах магми. Їх геологічна основа складена вулканічними породами: ліпаритами, туфами,  андезитами тощо.

Теплий клімат істотно вплинув на формування рослинного покриву масиву, для якого характерним є наявність багатьох балканських та середземноморських видів. Тут поширені дубово-букові ліси та діброви з дубів скельного, Далешампе і багатоплідного. Особливий інтерес представляють унікальні для України фітоценози дуба бургундського та липи сріблястої. Виразно виділяється рослинність лісостепового характеру, елементами якої є астрагал борозенчастий, гострокільник волосистий, ковила прегарна, тимофіївка степова, клокичка периста, виноград лісовий та ін. Загалом на території масиву виявлено близько 400 видів вищих судинних рослин, з яких 10 занесено до Червоної книги України.

Досить багатою тут є і фауна. Із ссавців характерними є козуля, білка, куниця кам’яна, заєць-русак, горностай, лисиця, борсук, їжак, кріт та ін. Птахи представлені фазаном, сірою совою, звичайною горлицею, строкатими дятлами, шпаком, різними видами синиць, дроздів та в’юрків. Із плазунів зустрічаються веретільниця ламка, ящірки прудка та зелена, ескулаповий полоз, а із земноводних – часничниця, квакша, жаба прудка, ропухи зелена та звичайна. Проте найбільшою цінністю масиву є безхребетні, серед яких є чимало рідкісних південних видів.

Історико-культурні об’єкти

Територія Карпатського біосферного заповідника багата на культурно-історичні пам’ятки різних часів і народів. До найвідоміших із них належить Географічний центр Європи, розміщений на правому березі Тиси на околиці с. Ділове. Його символізують стела і геодезичний знак, на якому латиною викарбувані слова: “Locus Perennis Dilicentissime cum libella librationis quae est in Austria et Hungaria confecta cum mensura gradum meridionalium et paralleloumierum Europeum… MD CCC LXXXVII”, які в перекладі академіка Н. Тарасова означають: “Постійне, точне, вічне місце. Дуже точно, із спеціальним апаратом, який виготовлений в Австрії і Угорщині, зі шкалою меридіанів і паралелей, встановлений Центр Європи. 1887”. Визначення Центру Європи фахівцями Австро-Угорської імперії, яка на той час займала величезну територію у Центральній Європі, обумовлює його точність та достовірність.

Значний історичний інтерес представляє також ур. Кузій, що знаходиться в південній частині Кузій-Трибушанського масиву заповідника. За часів династії Габсбургів тут були мисливські угіддя принца Євгена Савойського (1663-1736) – австрійського феодала і переможця над турками. Лише він та його гості мали право полювати на цій території. Фундамент мисливського будиночка та віковічна алея з лип, ясенів та інших порід, що була закладена за часів правління Габсбургів, збереглися до наших днів. Від залишків мисливського будинку династії Габсбургів до гори Соколине Бердо обладнаний цікавий екотуристичний маршрут, пройшовши яким відвідувач зможе ознайомитися з красою та біорізноманіттям масиву.

Проте найдавнішою культурно-істричною пам’яткою біосферного заповідника є пiзньо-палеолiтична стоянка стародавньої людини, знайдена у карстовій вапняковій печері “Молочний камiнь” на території Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення. За результатами проведених тут науковцями Інституту археології Національної Академії наук археологічних розкопок встановлено, що первісні люди, так звані троглодити, жили на цій території понад 20 тисяч років тому, вели кочовий спосіб життя і займалися збиральництвом, рибальством та полюванням. Ця печерна стоянка має не тільки історичне, але й велике наукове значення.

Ще однією перлиною Угольського відділення є так званий Карстовий міст. Він знаходиться в урочищі Чурь і являє собою грандіозне і вражаюче диво природи – вапнякову кам’яну арку, сформовану впродовж тисячоліть карстовими процесами. До цього ж місця було приурочене капище поганів, що поклонялися сонцю. Їх культ проіснував тут до XVI ст., а місіонерська діяльність православної церкви щодо його викорінення призвела до появи тут низки монастирів та церков. Вони є чи не найдавнішими на Закарпатті і мають неповторні архітектурні риси. Карстовий міст у свій час справив велике враження на послів російського царя Івана Грозного, які відвідали ці місця у 1552 p., повертаючись з Константинополя в Москву. Посли відвідали також місцевий православний монастир, який знаходився поблизу Малої Угольки і був на той час центром православ’я у колишній Марамороській окрузі, поки в 1788 р. не був закритий указом австрійського імператора Йосипа Другого. Залишки монастиря збереглися до цього часу.

Загалом територія Карпатського біосферного заповідника представляє значний інтерес для збереження культури українських горян – гуцулів, бойків та лемків. Адже тут і на суміжжі збереглися чудові зразки місцевої дерев’яної архітектури, зокрема Струківська та Колоднянська церкви, мережа водозапірних гатей-кляуз на гірських річках у верхів’ях Білой та Чорної Тис тощо. До цього часу тут практикуються високогірне молочне вівчарство з неповторними традиціями, які мають на сьогодні унікальний для Європи характер, а також різьбярство, килимництво, ліжникарство та багато інших народних промислів і ремесел. Регулярно проводиться тут і низка народних фестивалів, які прагнуть у чистоті донести подих давнини і неретушовану народну культуру. Серед них «Гуцульська бринза», «Берлибаський бануш», «Діловецькі калачі» та багато інших.

 

Природоохоронна, науково-дослідна, еколого-освітня, туристично-рекреаційна та міжнародна діяльність

У своїй діяльності Карпатський біосферний заповідник, крім національного законодавства, керується положеннями Севільської стратегії ЮНЕСКО та Мадридським Планом дій для біосферних резерватів, тобто забезпечує  збереження  біологічного та ландшафтного різноманіття, сприяє сталому соціально-економічному розвитку в регіоні його розташування та здійснює матеріально-технічну підтримку демонстраційних проектів, екологічну освіту та виховання, проводить дослідження та моніторинг в контексті реалізації місцевих, національних і глобальних програм збереження навколишнього природного середовища та сталого розвитку.

Він є міжнародно визнаним науковим та екологічним центром. Тут створено потужну природоохоронну, науково-дослідну, еколого-освітню та господарську інфраструктуру. Будучи природною лабораторією і навчальним полігоном для багатьох вітчизняних та зарубіжних наукових установ та навчальних закладів, здобуто чималий науковий результат.

Велика увага приділяється розробці рекомендацій щодо практичного впровадження в Карпатському регіоні ідей сталого розвитку. Для цього, зокрема, організовано серію міжнародних науково-практичних конференцій («Карпатський регіон і проблеми сталого розвитку» (1998 р.); «Екологічні та соціально-економічні аспекти катастрофічних стихійних явищ у Карпатському регіоні (повені, селі, зсуви)» (1999 р.); «Гори і люди (у контексті сталого розвитку)» (2002 р.); «Природні ліси помірної зони Європи: цінності та використання» (2003 р.); «Екологічні та соціально-економічні аспекти збереження етнокультурної та історичної спадщини Карпат» (2005 р.); «Проблеми сталого природокористування в Карпатському регіоні (екологія, освіта, бізнес)» (2006 р.); «Екотуризм і сталий розвиток у Карпатах» (2007 р.) та інші. Дуже важливо, що на одній з цих конференцій до речі, присвяченій 30-річчю Карпатського біосферного заповідника (1998 р.), схвалено пропозиції щодо прийняття Карпатської конвенції, яка сьогодні працює як Рамкова конвенція про охорону і сталий розвиток Карпат. Адміністрація біосферного заповідника стала ініціатором та учасником розробки першої в Україні Концепції сталого розвитку Закарпаття (2002 р.), Постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо державної підтримки реалізації Комплексної програми еколого-економічного та соціального розвитку гірської Рахівщини на період 1998-2005 рр.», Законів України «Про природно-заповідний фонд України», «Про статус гірських населених пунктів в Україні», «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону», Указу Президента України «Про впорядкування гори Говерла та встановлення пам’ятного знака на її вершині» тощо.

В цьому контексті чимале значення мають також реалізовані в біосферному заповіднику проекти «Збереження біорізноманніття Карпат» (за підтримки Світового банку (1993-1997 рр.), «Створення передумов для екологічно-зорієнтованого сталого розвитку гірських населених пунктів Рахівського району Закарпатської області» (за підтримки Карпатського фонду та фонду «Відродження», 1997-2000 рр.), вивчення букових пралісів Карпат (за підтримки Швейцарської наукової фундації (SCOPES) та Швейцарського федерального інституту лісових, снігових та ландшафтних досліджень, 2000-2003 рр.), інвентаризації пралісів Закарпаття (за участі Голландського королівського товариства охорони природи, 2006-2007 рр.), ознакування Закарпатського туристичного шляху та лісівничих досліджень у Чорногірських монокультурах смереки (за участі українсько-швейцарського проекту FORZA, 2006-2008 рр.) та інші. Не мають світового аналогу і результати досліджень лісового факультету із м. Брно (Чехія) на пробних площах закладених чеським професором Алоїсом Златніком на початку 30-років минулого століття у пралісах Стужиці та Попа Івана Марамороського і т.д.

Для проведення комплексних досліджень на території біосферного заповідника створена система наукових полігонів. У лісових і лучних екосистемах виділені десятки постійних дослідних пробних площ. Особливе наукове значення мають ті, які були закладені ще на початку 30-х років минулого століття чеським професором Алоїсом Златніком в пралісах Марамороського масиву, швейцарськими і словацькими дослідниками в Угольсько-Широколужанських пралісах і т.д.

На території біосферного заповідника діє 9 гідрометеопостів, понад 40 фенопунктів і феномаршрутів, працює широкопрофільна наукова бібліотека, сейсмологічна станція тощо.

Багато зроблено для екологічної освіти та виховання, розвитку екотуризму та зміцнення матеріально-технічної бази. Зокрема, створено Музей екології гір та історії природокористування в Українських Карпатах (м. Рахів). Музей нарцису (м. Хуст), еколого-освітні центри у географічному центрі Європи та в Кевелівському природоохоронному науково-дослідному відділенні. На території біосферного заповідника існує розвинута туристична інфраструктура: інформаційно-туристичний центр «Високогір’я Карпат», облаштована й ознакована ділянка Закарпатського туристичного шляху; 24 екотуристичні маршрути; мережа візит-центрів; 5 високогірних екопунктів; мініготель; стаціонарні наметові майданчики; облаштовані місця відпочинку тощо. З 1994 року видається Всеукраїнський екологічний науково-популярний журнал «Зелені Карпати». Випускається також регіональна екологічна газета «Вісник Карпатського біосферного заповідника», працює власна відео студія, публікується велика кількість статей у центральних та місцевих засобах масової інформації, готуються спеціальні передачі на радіо і телебаченні тощо.

Карпатський біосферний заповідник підтримує широкі міжнародні контакти, зокрема реалізує проект створення українсько-румунського біосферного резервату “Марамороські гори”, налагодив тісну і довготривалу співпрацю зі Швейцарським федеральним інститутом лісових, снігових та ландшафтних досліджень, підтримує зв’язки з науковими і природоохоронними установами та навчальними закладами Польщі, Чехії, Румунії, Словаччини, Німеччини та іншими.

* * *

Висока збереженість та надзвичайне багатство природи Карпатського біосферного заповідника роблять його найдорогоціннішою перлиною у карпатській короні України. За більш як 40-річну історію свого існування він досяг значних успіхів у збереженні, вивченні та примноженні природи Українських Карпат.

Заповідник прагне зберігати не тільки природні багатства, але й культурно-історичну спадщину Карпат. Цьому присвячуються науково-практичні конференції, які проводяться на його базі, розробляються плани тіснішої співпраці з місцевими громадами, вивчаються, оберігаються та вдосконалюються традиційні методи природокористування. Загалом реалізація далекосяжних планів і програм Карпатського біосферного заповідника сприятиме сталому розвитку регіону Українських Карпат та піднесенню духовного і матеріального рівня життя його населення.

В цілому, Карпатський біосферний заповідник відіграє, важливу екостабілізуючу роль, зокрема у паводко- небезпечному верхів’ї басейну Тиси, служить ядровими зонами Карпатської екологічної мережі, оберігає унікальне біорізноманіття, надає значні екосистемні послуги, зокрема постачає чисте повітря та прісну воду, для населення значної частини Європи, виступає важливим акумулятором вуглекислого та інших газів, що викликають глобальне потепління на Землі. По-друге, забезпечує збереження найбільших у Європі природних цінностей – букових пралісів Карпат, які стали об’єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. По-третє, став основою для проведення довгострокового екологічного моніторингу за ходом природних процесів та антропогенних змін у Карпатському регіоні. По-четверте, заклав основу гармонійних стосунків людини і природи у Карпатах, став гарантом збереження унікального традиційного гірського господарювання. По-п’яте, задіяв інструменти транскордонної наукової, навчально-освітньої та природоохоронної співпраці, стали базою для реалізації демонстраційних проектів із сталого розвитку та проведення багатьох міжнародних науково-практичних конференцій.

І на кінець, Карпатський біосферний заповідник служить генератором інноваційних ідей та проектів, що лягли в основу цілого ряду законодавчих та нормативно-правових документів у галузі збереження та сталого розвитку Карпат.

Tags: Долина нарцисів, КБЗ_, Мараморош_, Свідовець, Уголька_, Центр Європи, Чорна Гора (Виноградово), Чорногора, Юліївська гора