До змісту

Був один дід Петро і його жона Олена. І був у них син-одинак Іван.

Дід Петро всю молодість робив як слуга у пана Люблінського. Раз не догодив він панові й мусив з родиною втікати.

Недалеко від Синевира оселився у густім лісі. Там, далеко від села, нелегко було жити, тяжко було добувати їжу. Дід Петро навчив свого сина стріляти зайців, лисиць, куниць, навчив його ловити рибу. А в тих часах риби було дуже багато.

Дід Петро зробив собі невеличку хижчину. Навколо стояв такий густий ліс, що лиш той, хто добре знав усі стежки, міг знайти дідову хижчину. Звіра ловили пастками і сильцями. Шкури сушили. І коли назбиралося багато шкур, дід Петро зробив на ріці Тереблі бокор із смерекових колод, склав шкури на бокор і спустився Тереблею до Тиси, а звідси пішов на торг до Сігета.

У Сігеті попродав шкури і за срібні купив дві рушниці, патронів, хліба, муки і вернувся додому.

Малий Іванко дуже зрадів рушниці й часто стріляв звірку.

Одного разу дід Петро захворів і вже не вставав із постелі. Шкур назбиралося багато, і треба було повезти їх на торг. Тепер Іван зробив бокор, склав шкури і спустився Тереблею. У Сігеті якраз був великий торг.

Купуючи шкури від Івана, один пан спитав, звідки Іван таку красну шкуру дістає, де він живе. Іван відповів, що вже двадцять п’ять років живе у лісі, близько від Синевира…

Той пан, що говорив з Іваном, був сам пан Люблінський, від котрого колись утік дід Петро.

Не встиг Іван додому вернутись, а вже слуги пана Люблінського знайшли у хащі хижчину і почали правити від діда податок за шкури. Вони грозили дідові, що запруть його в тюрму, коли не заплатить за всі роки.

Дід Петро не хотів платити, і слуги його і його жону дуже побили.

Коли Іван вернувся з Сігета, його нянько помер.

На другий день знову появились слуги, і з ними пан Люблінський. Пан знову почав вимагати податок, і його слуги почали брати шкури. Іван так розсердився, що одного слугу нараз убив. Пан наказав запалити хижчину і все майно забрати.

Іван утік у гори і вступив у загін Шугая. Опришки напали на маєток пана Люблінського і запалили. Гроші роздали бідним селянам.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда