До змісту

Один піп мав слугу, котрий йому служив у вірі. Раз їдуть вони через села, проїздять біля одного хреста. Піп зняв шапку і перехрестився, а слуга ні. Ідуть вони далі. Приїздять до шибениці. Слуга коні зостановив, зійшов на землю, став навколішки й почав молитися. Каже піп:

— Іване, що ти робиш? Ти грішиш.

— Чому?

— Тому, що ти перед хрестом шапку не зняв, а перед шибеницею став навколішки й почав молитися.

Слуга одвічає:

— Отче, ти недобре говориш… Розп’яття — лиш божа пам’ятка, а шибениця — недобре діло, бо на шибениці не один невинний постраждав…

Піп не сказав нічого. Вернули додому. Слуга загнав коні у стайню, дав їм їсти й пішов собі на вулицю помежи люди.

А що собі дорадив піп? Хотів перевірити, чи правду Іван говорить. Зайшов у стайню, штовхнув коня в ясла й покликав слугу:

— Подивися, що ти наробив! Ти штовхнув коня в ясла!

— Я —ні!

— Бо штовхнув!

І слуга у великім страху. Думає собі: «Дістану я шибеницю за попівського коня».

А піп справді дав його до суду. І суд засудив слугу на шибеницю за попівське майно.

Як скінчився суд, питає піп:

— Чи справедливо мого слугу засудили?

— Справедливо!

— Несправедливо!

— Чому?

— Тому, що я з моїм слугою їхав і проїздили ми біля хреста. Я зняв шапку й перехрестився, а слуга шапку не зняв. А потім проїздили ми біля шибениці, і слуга став навколішки та почав молитися. Я на нього закричав, що він великий грішник, а він мені одвітив: «Отче, ти недобре говориш… Розп’яття — лиш божа пам’ятка, а шибениця — недобре діло, бо на шибениці не один невинний постраждав…» Я хотів знати, чи правду говорить слуга, і сам штовхнув коня в ясла… Но, бачите, пане суддя. Правду говорить мій слуга!

Але того не чули інші попи.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда