До змісту

Звідуєте, чому Репинним село зветься? Послухайте, як мій дідо це мені пояснював.

Було то років триста тому. Втік від пана десь від Хуста один бідняк, голий, босий. Хотів утекти так далеко, аби його панські слуги не знайшли. Дороги сюди ще не було, і йшов він берегом ріки.

Ніч його застала на одному лужку, коли вже порядно відмахав від села Сеймів. Ліг спати на тім лузі під вербою.

Подув уночі вітер — і зарипіла верба. Рип та рип. Усю ніч рипіла. Не було бідному спання.

Рано встав, обдивився — полюбилося місце. Подумав собі: можна й колибу ставити. Одна біда, що верба рипить. Та цьому можна зарадити.

Взяв чоловік сокиру— зрубав вербу.

— Ну, тепер порипи ми,— каже.

Зробив колибу, почав господарство заводити. Та першу ніч і рипіння верби не забув. Тому те місце прозвав Репинним. Так потім і село стало називатися.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда