До змісту

Коли основалося село, точно не можна встановити. Але з усього видно, що воно старше, як Хустський замок. В кожному разі в селі побутують перекази, що ізянці робили на будівництві замка із селянами Салдобоша, Тереблі й Буштина.

В ті часи село звали Городським селом. Зі сходу воно мало дубовий ліс, із заходу — ріку Велику.

У весняну повінь ріка виходила з берегів і заносила родючим намулом усе поле. Селяни Городського сіяли багато кукурудзи, проса і татарки.

У XVI столітті ізянські люди терпіли від панів Хустського замка. Вже парубки ізянські ані не могли женитися на дівчатах із других сіл, бо ніхто не хотів давати своєї доньки до Ізи. 3ате Стефан Баторій дозволив ізянським парубкам красти собі жону. Піп Хустського замка вінчав хлопця з краденою дівчиною без будь-яких перешкод.

Своє теперішнє ім’я село дістало від цариці Ізабелли.

У XVII столітті село Іза мало дві дерев’яні церкви і трьох священиків. Ізяни здебільшого сплавляли сіль і дерево по Тисі. Ходили до Сегедина, навіть до Зимоню. Одправлялися навесні, в березні, а повертали додому тільки в кінці серпня. На хліб самі не робили, бо діставали зерно і гроші за сплавлювання дерева.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда