Загальновідомо, що більша частина річкових басейнів України є транскордонними. Після розширення ЄС у 2005 та 2007 роках всі річкові басейни на заході країни є транскордонними з країнами-членами ЄС

Басейн р. Тиса у цьому відношенні для України є типовим, тому що, крім нашої держави, він розташований на території ще чотирьох країн: Румунії, Угорщини, Словаччини та Сербії.

Водна Рамкова Директива Європейського Союзу (ВРД ЄС)

22 грудня 2000 року є видатною датою в історії водної політики Європейського Союзу. В цей день в офіційному журналі Європейського Союзу була опублікована і відповідно набула чинності Водна Рамкова Директива (Директива 2000/60/ЕС Європейського Парламенту та Ради від 23 жовтня 2000 року, яка встановлює рамки для дій Співтовариства у сфері водної політики), надалі ВРД.

Власне ця директива є результатом більш ніж як п’ятирічного процесу дискусій та переговорів між експертами та науковцями з багатьох дисциплін, представників всіх зацікавлених сторін та політиків. Процес вилився у широку угоду стосовно ключових принципів з сучасного водного менеджменту, яка в свою чергу сформувала основи ВРД.

Директива встановлює рамкові вимоги щодо захисту всіх видів вод, включаючи поверхневі води суходолу, транзитні та приберегові, а також підземні води. Ці вимоги полягають у наступному:

• Запобігання подальшому погіршенню, захист та покращення стану водних ресурсів.

• Стимулювання відтворювального використання води.

• Покращення водних екосистем завдяки діям та діяльності, які спрямовані на постійне зменшення скидів води, що містить у собі пріоритетні речовини, а також на припинення скидів води, що містить в собі пріоритетні небезпечні речовини.

• Забезпечення поступового зменшення забруднення підземних вод та запобігання їхньому забрудненню у майбутньому.

• Зменшення негативного впливу повеней і засух.

Головною метою ВРД є запобігання погіршенню стану всіх поверхневих водних об’єктів з метою досягнення ними «доброго» стану до 2015 року. Це стосується й штучних та істотно змінених водних об’єктів, з різницею, що до них висувається вимога досягнення «доброго» екологічного потенціалу.

Для поверхневих вод «добрий стан» визначається «добрим» екологічним станом та «добрим» хімічним станом. В свою чергу екологічний стан визначається елементами біологічної якості разом з гідроморфологічними та фізико-хімічними елементами. За орієнтир приймаються референційні умови, які по суті є умовами «недоторканого» стану, або стану «незначного» впливу людської діяльності.

ВРД надає базові підходи щодо класифікації поверхневих водних об’єктів за їхнім екологічним станом. Класифікація екологічного стану базується на коефіцієнті екологічної якості, який встановлюється за біологічними елементами (показниками). Базові принципи класифікації екологічного стану можна представити наступним чином:

Коефіцієнт екологічної якості (КЕЯ) близький до 1
		Відмінний стан чи референційні умови	→	немає або дуже незначні відхилення від умов недоторканого стану
КЕЯ =	Біологічне значення, що спостерігається	Добрий стан	→	незначні відхилення від референційних умов
	Референційне біологічне значення	Задовільний стан	→	помірне відхилення від референційних умов
		Поганий стан
		Дуже поганий стан
Коефіцієнт екологічної якості (КЕЯ) близький до О

Рис. 1. Базові принципи ВРД для класифікації екологічного стану на основі коефіцієнтів екологічної якості.

Таким чином слід відзначити, що добрий екологічний стан того чи іншого водного об’єкту буде досягнуто тоді, коли відхилення від рефенційних умов є незначним, або відсутнє взагалі. Оскільки більшість водних об’єктів України та Європи все ж таки зазнала певних змін, то досягнення ними доброго стану можливо лише завдяки знов-таки антропогенному втручанню – природоохоронним заходам.

На прикладі річкових водних об’єктів можна представити, які елементи входять до класифікації екологічного стану (рис. 2). Насамперед це біологічні елементи, до яких відносяться:

• склад і різноманіття водної флори;

• склад та різноманіття фауни донних безхребетних;

• склад, різноманіття та вікова структура фауни риб.

Додатковими до біологічних є гідроморфологічні та фізико-хімічні елементи. Вони необхідні для кращого розуміння умов проживання тих чи інших біологічних елементів.

Рис. 2 Класифікація екологічного стану водних об’єктів

До гідроморфологічних елементів відносяться:

• гідрологічний режим, насамперед, витрати води та їхня динаміка, а також наявність гідравлічного зв’язку з підземними водами;

• неперервність вільного руху водного потоку (тобто, чи існують на річці гідротехнічні споруди, які регулюють її стік);

• морфологічні характеристики, такі як коливання ширини і глибини русла, структура і склад донних відкладів, структура прилеглої до русла території (заплави або її частини).

Хімічні та фізико-хімічні елементи якості поділяються на дві групи. До першої, так званої загальної, відносяться температура води, кисневий режим, солоність, стан окислюваності та поживні речовини. До другої групи входять специфічні речовини-забрудники, до яких відносяться всі речовини, які скидаються у водний об’єкт у великих об’ємах та пріоритетні речовини незалежно від обсягу скидів (до списку пріоритетних речовин, що наводяться у Додатку X ВРД входять 33 речовини, 4 з яких метали – кадмій, свинець, нікель і ртуть).

Для реалізації цілей ВРД була розроблена «Спільна стратегія впровадження». Головною метою цього стратегічного документу була розробка спільних підходів і розуміння положень Директиви, розробка технічних керівництв і обмін досвідом між країнами-членами ЄС задля запобігання дублювання і поширення найкращих практик. З 2001 по 2005 pp. було підготовлено 14 керівництв з різних аспектів ВРД, а саме з ідентифікації і типології водних об’єктів, моніторингу, геоінформаційних систем, референційних умов і класифікаційних систем, інтеркалібрації, участі громадськості, визначення істотно змінених водних об’єктів тощо.

Європейською Комісією в березні 2007 р. відкрито Інтернет-сайт WISE «Водна інформаційна система для Європи» (http://water.europa.eu). Це найбільший Інтернет-ресурс в світі, що містить інформацію про стан поверхневих і підземних водних об’єктів Європи, законодавчу і нормативну базу, звіти, карти тощо.

Водна Рамкова Директива не є обов’язковою для впровадження Україною, оскільки вона не є членом ЄС. Проте, в 2002 р. Україна ратифікувала Конвенцію про охорону ріки Дунай (підписана від імені держави 29 червня 1994 р.) і є однією з 13 повноправних сторін-країн Конвенції.

Наша держава сприяла створенню у 1999 р. Міжнародної комісії з захисту р. Дунай (МКЗД, International Commission for the Protection of the Danube River, ICPDR), яка відіграє роль координуючого органу та органу впровадження Конвенції та ВРД в басейні Дунаю. Співпраця в рамках МКЗД є важливою для України приймаючи до уваги наступне:

• Міжнародний аспект

МКЗД є одним з найбільш впливових природоохоронних органів в Європі, участь в якому є елементом європейської інтеграції України. Басейн Дунаю є ідеальним «полігоном» для відпрацювання положень ВРД та адаптації національного водного законодавства до законодавства країн ЄС.

• Екологічний аспект

Покращення екологічного стану водних об’єктів української частини басейну Тиси, Прута та дельти Дунаю до стану другого «доброго» класу до кінця 2015 p., яктого вимагає ВРД.

• Науково-освітній аспект

Можливість опанування найкращого європейського досвіду з питань управління водними ресурсами, участь у конференціях, навчанні, спільних відборах проб та їх інтеркалібрації, участь у спільній роботі з підготовки Плану управління басейном Дунаю. Підготовка плану для української частини Дунаю є критичною, оскільки План має бути цілісним і охоплювати весь річковий басейн.

• Фінансовий аспект

Можливість отримання міжнародної технічної допомоги для України в рамках фінансування заходів по МКЗД

У грудні 2004 р. під егідою Міжнародної комісії з захисту р. Дунай Україна разом з чотирма іншими країнами підписала Меморандум щодо підготовки Плану управління басейном р. Тиса в підтримку сталого розвитку басейну. Протягом 2004-2007 рр. Тисянськими країнами було підготовлено Аналіз стану басейну Тиси, який є основою Плану управління. Його було представлено в Белграді в жовтні 2007 р. на Міністерській Конференції «Довкілля для Європи», а сам План отримав схвалення уповноважених уряду всіх п’яти країн басейну .

На цьому зібранні було відзначено, що басейн Тиси є одним з найуспішніших прикладів співпраці між країнами ЄС (Румунія, Словаччина, Угорщина) та їхніми сусідами (Україна, Сербія) щодо впровадження положень ВРД.

Таким чином, річковий басейн Дунаю та Тиси, як його складової, можна розглядати як полігон для адаптації українського водного законодавства до законодавства ЄС, а саме через впровадження положень Водної Рамкової Директиви. Цей досвід можна буде поширювати на інші річкові басейни України.

Матеріал підготовлено:

національним експертом МКЗРД О. Ярошевичем

начальником відділу водних ресурсів Закарпатського облводгоспу Е. Осійським

Джерело: Закарпатський облводгосп

Tags: Євросоюз, Водна рамкова директива, Дунайська конвенція