Буркун лікарський, б. жовтий (Melіlotus officinalis L. Desr.). Російська назва — донник лекарственный (желтый); місцева—борконь, боркун степовий, бурковина, буркун-зілля, буркун окладник, воргун, донник жовтий, липка, мелюс, модрик, окладник, сядаш, холодок заячий.

Дворічна трав’яниста рослина з родини бобових (Leguminosae). Стебло гіллясте, голе, тверде, знизу дерев’янисте. Листки черешкові, трійчасті, зверху сизувато-зелені, знизу більш бліді, з шиловидними прилистками. Квітки в довгих пазушних китицях, пониклі, дрібні, світло-жовті, пахучі. Плід — 1—2-насіннєвий біб. Цвіте з кінця травня до жовтня, плодоносить з липня.

Буркун жовтий.

Росте на низинах і в передгір’ях, в межах лісового пояса, на луках, засмічених місцях, по ярах, на схилах, біля доріг.

Застосування. З лікувальною метою використовують вершки стебел з листям і квітками, так звану «траву буркуна» (Herba meliloti).

Вона містить до 0,9% кумарину, який надає рослині запаху свіжого сіна, 0,2% мелілотину, дигідрокумарин, мелілотову і кумаринову кислоти, білкові речовини, смоли, дубильні речовини і флавони.

Використовується для виготовлення мелілотового пластиря, який застосовується при наривах, а також для пом’якшувальних припарок.

В народній медицині чай з квітів буркуна п’ють при болях у грудях.

М. А. Носаль наводить дані про те, що цвіт буркуна, змішаний в рівних частинах з травою золототисячника й квітками мати-й-мачухи застосовують при запаленні яєчників. Приймають по 1/3 склянки напару (столова ложка суміші на склянку води 6 разів на день протягом 3—4 тижнів. Під час лікування рекомендується повне утримання від статевих зносин.

Збирання. Збирати потрібно вершки буркуна з листям і квітками (але не всю рослину) на початку цвітіння. Сушать на відкритому повітрі або на горищах, під залізним дахом, після чого квітки разом з листям відокремлюють від стебел.

Джерело: Комендар В.І. Лікарські рослини Карпат. Карпати.Ужгород 1971