Гадючник в’язолистий (Filipendula ulmaria (L.) Maxim). Російська назва — лабазник вязолистный; місцева — болотна, борошень, бузина болотна, вітровник, горошник, ірошник, кашка біла, кійло, конопельки жаб’ячі, лабазник правдивий, ламетри, медунка болотяна, огурешник, парило, підорва, плакун-трава, починочка, приболотник, скрипій, слюценик, смоченик, таволга, таволга болотниста, таволжник, Іванів цвіт, чортогриз.

Багаторічна трав’яниста рослина з родини розоцвітих (Rosaceae). Має повзуче кореневище, високі прямі або розгалужені стебла, густо облиствлені. Листки переривчасто-перисті, щільні, зверху темно-зелені, знизу білоповстисті. Квітки жовтувато-білі, в густому волотистому суцвітті. Цвіте в червні—липні.

Росте на вологих луках і між чагарниками.

Гадючник в’язолистий

Застосування. В народній медицині використовують траву (Herba ulmariae), яка містить ефірне масло з саліциловим альдегідом, метиловосаліциловий ефір, сліди геліотропіну й ваніліну, вільну саліцилову кислоту, дубильні речовини, віск, жир, аскорбінову кислоту (300 мг%) і барвник спиреїн. Корінь містить метилсаліцилат і глюкозид гаультерин. Останній міститься також в нижній частині стебла.

Корінь гадючника діє тонізуюче при різних катарах і геморої. Відвар трави п’ють як потогінне й сечогінне. В гомеопатії застосовується при подагрі і ревматизмі. В народі вживають також при укусах собак.

Чайну ложку трави заварюють в 1 склянці води і випивають за день.

Відвар трави використовують як зовнішнє для промивання ран та спринцювань при білях (20 г на 1000 г води).

У минулому в медицині часто використовувались й квітки як слабов’яжучий засіб при кровотечах, поносах і як потогінне та сечогінне при захворюваннях сечового міхура, ревматизмі та нежиті.

Джерело: Комендар В.І. Лікарські рослини Карпат. Карпати.Ужгород 1971