Так вже повелося оддавна — Пінджолі не цуралися роботи і знали ціну мозолям. У їх нащадків доля ласкавіша, але їм доводиться вимірювати її розумом.

Углиб родинних коренів не маємо можливість заглянути.

Про Івана Пінджолю вже згадувалося. Як і його односельці, любив газдувати. Мав не скупі сотики, як тепер, а розлогі поля, утримував коней і корів. Його дружина Катерина Скубенич — всеньке життя домогосподаркою, а прожила вона при ясному розумі 104 роки!

Троє дітей— Іван, Юрко, Ганна—вдалися в робітливу натуру батька і матері. Івана доля закинула у повоєнні роки в Чехословаччину, повернувся додому з Іваном Кібелбеком, бо тодішня пропаганда трубіла, що в Тур’я-Пасіці відкрили …завод. Виявилося, що в тому селі відкрили тільки цех для просочування шпал. Здобув фах машиніста паровоза, на презмінку з братом Юрком звозив деревину аж з-під полонини, згодом водив поїзди і широкою колією з Чопа у різні куточки тодішнього СРСР. Помер 11 років тому.

Юрко “приріс” до села. Спершу два роки ковалем в ліспромгоспі, з 57-го, по закінченню Станіславської школи механізації— .машиніст паровоза і локомотива, аж до тих пір, коли його професію “списали” і трасу вузькоколійки демонтували.

На фото: 1958 рік, туристи з Києва мали превелику радість поїздки в ур.Прелуки під полонину Руну із машиністом Юрком Пінджолею (п’ятий зліва).

З 1964 року він вже керував лісовозом. На нижньому деревоскладі Іван Богдан добре знав, що Юрко встигне зробити не один рейс навіть у люті морози, а хоч не вистачає запчастин — його ЗІЛ не ночуватиме в лісі…

Сестра, Ганна Данило, все трудове життя була санітаркою в сільській дільничній лікарні.

Марія, дочка Юрія та Ірини Пінджолів , завідує відділом обласної податкової міліції. В 1999 році, відповідно міжнародної програми обміну досвідом, їздила в США. Її чоловік, Йосип Шпінь, об’їздив за кермом автобуса всі країни Європи.

Джерело:  Кул Юлій Тур’я-Ремета. Історико-краєзнавчий нарис. Ужгород, 2001

← Попередня стаття    Наступна стаття →