ТУР’Я-РЕМЕТА. У КОЛИСЦІ ГІР.
СТОЛИЦЯ ТУРИНСЬКОЇ ДОЛИНИ
Сині гори кучеряві Димка огорта.
Між горами, як в колисці —
Тур’я-Ремета.
Василь Вовчок
У КОЛИСЦІ ГІР
Над верхів’ям полонини Руної серпанок ожив. Ранок 2001 року розплющив очі.
Благословенна пора ! Таїна світання — мить народження нового Дня.
Ще сповиті туманом придрі- мують довколишні села, а видолок вже вмивається у прохолоді роси, в якій віддзеркалюється і той серпанок, і тугий колос пшениці, і окраєць синього неба.
За Бескидами — пречиста
Тур’янська долина!
А в тій долині — села …
А з-поміж сіл – Тур’я-Ремета…
А в тому селі—люди…
А тії люди — живий літопис прадавнього роду, із притаманними їм долями, поєднані любов’ю до Отчої Землі…
А в тому літописі і долях пульсує чисте джерело поваги до історії села – нетлінної пам’яті поколінь.
Ми, нині сущі, хоч і горді тим, що саме нам випала честь відкрити браму у XXI століття, але маємо прислухатися до пульсу того джерела і збагнути вітцівщину. Бо очі дітей і внуків — ті ж роси пречисті — заглядають нам у душу і допитуються:
“Якщо наше село насправді патріарх Туринської долини, то чом не кожен може вповісти його історію?.. А ми хочемо знати, як село було засноване? Хто були наші предки ? Чом таке незвичне ймення села? Де поділися горді тури?.. Як люди жили і оберігали славу села?..”
Злива питань — теплий дощик по спекоті. А то добра ознака —думає наш рід тур’янський. Бо хіба ми варті майбутнього, якщо забули минуле?
Бо хіба село могло прокільчитися з полови?!
Тур’я-Ремету в народі охрестили столицею долини. Інші села не протестують, і визнання це справедливе.
Тут навіть гори відступили поодаль з поваги до села і тільки Магуричі дозволено споглядати його зблизька.
Тут єднають свої хвилі Тур’я і Туричка, а вдячність за чисті води шле рясними дощами Чорне море.
Тут, у букових лісах, що опоясують видолок, щедро стелиться барвінок, а велети дугласії зеленої роздивляють премилий краєвид з верхів’я Розтоки.
Село має навіть подвійний оберіг — храмові свята празнуютьна св.Михаїла та св.Юря. Слава Богу, тепер релігійні громади честуються між собою, як і належить християнам. А то — своєрідна аура добра і мудрості, що оберігає село од чорної напасті, стихії і злої ворожби.
Джерело: Кул Юлій Тур’я-Ремета
Коментувати