I. I. ТУРЯНІН

Кіт лісовий Felis silvestris silvestris Schreber, 1777 не рідкісний у Карпатах, проте його поширення і господарське значення вивчені недостатньо. Напевно, тому за останні 50 років ставлення до цього хижака кілька разів мінялось: до 1947 р. кота знищували як шкідливого хижака, в 1948—1954 рр. його охороняли як рідкісного і вимираючого, з 1955 р. на кота існує регулярний промисел. У зв’язку з цим вважаємо за доцільне опублікувати наші матеріали і результати спостережень щодо цього звіра, зібрані у Карпатах протягом 20 років (1952— 1971). Ми дослідили понад 60 особин лісового кота, вивчили його живлення, поведінку в різні сезони року, поширення тощо.

Рис. 1. Поширення лісового кота в Карпатах. Стрілками показані напрямки мандрівок з гірських лісів на відкриті угіддя низини.

Кіт Українських Карпат належить до номінального середньоєвропейського підвиду, має відносно темне забарвлення і великі розміри. Довжина тіла (n=50:25 самців і 25 самок) 522,0—856,0 (М=743,00) мм; кондилобазальна довжина черепа 81,7—105,1 (М=94,71±0,52) мм; вага тіла — 4,5—12,3 кг.

Номінальний підвид кота поширений у всіх Карпатах, а також у Середній, Західній, Південній Європі і значній частині Східної (Мюнх, 1954; Баттен, 1954; Барта, 1956; Сладек, 1956; Туркаль, 1957; Цолінгер, 1959; Трабат, 1961; Шуминський, 1962; Шименз, 1962; Ковальський, 1962 та ін.).

Забарвлення досліджених нами особин в Українських Карпатах у зимовому хутрі (довжина остьового волосся 34,0—40,0 мм, підшерстка — 22,0—28,0 мм) сіре, уздовж спини є 8—12 темних, майже чорних смуг. Найчастіше їх 10. Із 4 повздовжніх 2 середні тягнуться уздовж спини до основи хвоста. На хвості — 4-6, найчастіше 6, чорних кільцевих смуг, кінчик хвоста чорний. Забарвлення хутра влітку більш темне, сіре. Молоді особини, що годуються молоком, — темно-сірі, майже темні з чорними смугами.

У межах Українських Карпат кіт лісовий поширений (рис. 1) у гірських та передгірних лісах. У закарпатських низинних дубових та рівнинних прикарпатських лісах зустрічається дуже рідко. У гори піднімається до верхнього лісового поясу і криволісся (1500—1700 м), проте порівняно часто зустрічається лише в широколистяних лісах закарпатських передгір’їв і південних схилів (букові, грабові, дубові ліси з дуплистими деревами, скелястими виступами, буреломом, вітровалом). За межами лісу зустрічається досить часто у дуплах старих верб на берегах рік, у щілинах кам’яних дамб, серед кам’яних терас виноградників, у полишених будинках, розщілинах скель, під колодами і в норах.

Кіт лісовий активний протягом усього року, переважно вночі, дуже рідко молоді особини активні удень. Якщо звіра не турбувати, він користується одним і тим же укриттям протягом багатьох років, перебуває постійно на одному й тому ж місці. Тільки під час парування, в шлюбний період, живуть разом декілька особин. Здебільшого протягом року звір тримається самітньо, а самки — і протягом виховування малят. Індивідуальна ділянка полювання однієї особини в Карпатах змінюється від 2,5 до 6,2 км². Її площа залежить від кількості основної їжі — мишовидних гризунів.

Проте в роки, коли мишей і полівок багато на орних землях і мало в лісах, коти роблять «кормові» мандри восени і на початку зими на поля. Протяжність цих мандрівок подекуди перевищує 10 км. На початку зими 1954 р., наприклад, два лісові коти були здобуті за 12 км від найближчих лісів, біля с. В. Лучок Мукачівського району Закарпатської області. По слідах на снігу встановлено, що вони пройшли протягом ночі близько 15 км із передгірних лісів. Інколи «мандрівники» так і залишаються у низинних дубових лісах Закарпаття, Прикарпаття і Буковини. Поселяються вони тут на 1—2 роки, а пізніше, якщо їжі стає мало, безслідно зникають.

Коти полюють переважно на землі восени, взимку і в кінці літа, на деревах — навесні (ловлять переважно птахів). Ведуть скритий спосіб життя. Наявність кота на даному угідді легко встановити тільки навесні по голосу під час гону і взимку по слідах на снігу. Послід і залишки їжі тварини закопують у землю, відносять їх далеко від свого постійного укриття.

Живиться лісовий кіт переважно дрібними ссавцями, рідше птахами і плазунами. В 203 даних з живлення кота лісового (шлунків — 35, поїдів — 22, послідів — 146), проаналізованих нами, рештки мишовидних гризунів становлять 81,2%, зайця-русака — 0,4, білки — 1,4, вовчка — 3,4, кажанів — 7,8, птахів — 20,2, плазунів — 2,0%.

У Карпатах, як і в інших частинах ареалу, лісовий кіт не має істотного значення як шкідник дичини, а корисна його роль в обмежуванні чисельності гризунів заслуговує на увагу.

Парується лісовий кіт один раз у рік, гон на південних схилах Карпат (на закарпатських передгір’ях) відмічено в кінці січня, на решті території до висоти 800 м — у лютому, а вище — тільки на початку березня. Таким чином, у Карпатах тривалість періоду гону, а у зв’язку з цим і часу окоту, розтягнута, що спричинено умовами вертикальної зональності і різницею в кліматі на південних і північних схилах.

Гон супроводжується бійками між самцями, неприємним криком. Вагітність самок триває близько 60 діб (55—63 за нашими даними) залежно від віку самки, кількості ембріонів, до деякої міри — від зовнішньої температури під час вагітності. Кількість малят у виплоді на основі 24 спостережень — 2,6, найчастіше — 3, середнє 3,2. У роки, коли корму було багато, найчастіше величина виплоду була 5, у безкормні та малокормні роки — 2 або 1. Котенята прозрівають на 9—12-й день, молоко самки споживають до 3—4-місячного віку.

Самостійними молоді тварини стають на 6-му місяці життя, статевозрілими — в 9—10 місяців. Чотирьох котенят вагою 425—480 г довжиною тіла 195—225 мм ми знайшли в дуплі граба 27 липня 1965 ,р. в околиці м.Вижниці Чернівецької області. П’ятеро котенят довжиною тіла 220—270 мм і вагою 510—530 г нами знайдено в дуплі верби в околиці с. Туричок Закарпатської області 13 липня 1968 р. На Закарпатській низині самостійно полюючих котенят довжиною тіла 350—380 мм і ватою 1550—1800 г ми здобували в жовтні 1962 р.

Співвідношення статей серед новонароджених (за даними дослідження 5 виплодів) рівне, тобто на кожного самця припадає одна самка.

Ворогами кота лісового є вовки. Молодих ловить пугач, рись, лісова і кам’яна куниці. Конкурентами є сови, куниці й рись. У тих місцях, де підвищена кількість лісового кота, рись відсутня.

Хворіє кіт багатьма хворобами хижих звірів. У Карпатах відмічено захворювання сказом. У тонких кишках, в печінці та шлунку виявлено гельмінти, із зовнішніх паразитів на багатьох особинах найчастіше зустрічали котячі блохи, ктеноцефаліди.

Чисельність лісового кота в Закарпатській і Чернівецькій областях порівняно висока. Тут у листяних лісах його щільність досягала від 0,07 до 0,12 особини на 1000 га, в Івано-Франківській і Львівській — тільки 0,01—0,05 особини, що зумовлено переважанням там хвойних лісів.

Найбільша кількість лісового кота відмічена в Закарпатській області: у грудні 1968 і в березні 1969 рр. тут нараховувалось 1400—1500 особин. За 26 (1946—1971) років у межах досліджуваного району було здобуто 1638 особин, з них переважну більшість — у Закарпатській області.

Джерело: Про охорону природи Карпат. Ужгород: Карпати, 1973.

Tags: ссавці, Турянін І.І.