Я люблю приходити в наш Художній музей. У ньому зараз не буває багато відвідувачів. Тому можна подовгу стояти в тиші залів серед картин та “розмовляти” з ними, представляти собі, як гуляєш лісом, чи вздовж моря.

 Найбільше я люблю Рєпінський зал. Коли заходиш до нього, то ніби чуєш могутній сміх запорожців, бачиш їх міцні фігури, опиняєшся в колі тих, хто підбирає міцне слівце у відповідь турецькому султанові. Картина близька романтиці Гоголя, його повісті “Тарас Бульба”. Тому здається, що праворуч у червоному жупані та білій шапці стоїть саме Тарас Бульба. Серед запорожців можна знайти й Остапа, й Андрія. В очах у всіх лукаві вогники. А в центрі – старий писар. Неначе гоголівський Акакій Акакійович, не витримавши принижень в петербурзькій канцелярії, дістався до запорізької вольниці, тож тепер з радістю допомагає неписьменним воякам висловити їхні почуття до турецького султана. Але картина – не ілюстрація до творів Гоголя. Мені здається, що просто Рєпіним володіли ті ж думки й почуття, що й Гоголем, коли він писав свою чудову повість. Тому після “спілкування” з картиною Рєпіна починаєш краще розуміти твір Гоголя.

Tags: екскурсія, музей, Рєпін І.