Цей дендрарій знаходиться в Богородчанському лісництві Солотвинського лісокомбінату. Його закладено у 1972 році спеціалістами Карпатського філіалу Українського науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації. У створенні дендрарію на площі 10 гектарів брали активну участь К. К. Смаглюк, В. І. Ступар, Д. О. Колодій та інші.

«Діброву» не можна назвати парком: це спеціалізовані насадження інтродукованих рослин для лісового господарства Карпат. Тому планування дендрарію нагадує типові лісові розсадники її шкілки. Вся територія перетинається центральною алеєю, обабіч якої концентруються по видах посадки інтродукованих рослин. Вони розміщуються невеликими кварталами прямокутної форми (рис. ). На рівній площі дендрарію таке планування створює вигляд карликових кварталів. Але тут є наукова доцільність: адже всі інтродуковані види дерев ростуть у подібних умовах. Отже, можна легко спостерігати за ними, порівнювати результати росту й розвитку різних видів. З дендрарію «Діброва» науковці та лісівники вже визначили десятки перспективних для впровадження у лісові культури видів інтродукованих дерев.

Ось, наприклад, модрини. їх нараховується тут 24 види, серед яких лише в різних частинах нашої країни ростуть 11. У Карпатах є лише один аборигенний вид — модрина польська. Але вона не найкраща для культивування в Карпатах. Значно краще й швидше росте модрина європейська, яку здавна тут культивують. Цей вид поширений у горах, де виділяють різні географічні та кліматичні типи: альпійський, судетський, татранський, румунський. Лісівникам далеко не все одно, яку модрину вирощувати в Карпатах. Вона повинна не лише швидко рости, але й відзначатись якісною деревиною, не вражатися шкідниками й хворобами, не страждати від заморозків.

Якщо питання культивування модрин європейської чи польської можна віднести до проблеми популяційного рівня, то інтродукція далеких за походженням видів виявила зовсім несподівані результати. Не відстають, а подеколи й переганяють у рості місцеві види модрини — японська, західна й даурська. Вони особливо добре ростуть на вологих і свіжих трудових типах умов зростання.

У дендрарії модрини вирощуються з різного за походженням насіння. Виявляється, що саджанці, одержані з насіння, зібраного навіть з близьких районів, різко розрізняються. Тому серед вихованців дендрарію є карпатські модрини з різних умов зростання.

Не менш цікава колекція сосен. Серед них є група так званих кедрових. Вони відрізняються безкрилими горішками у циліндричних шишках. Насіння в них без крилаток. Опадає з дерев разом з шишками. Сосна сибірська — найбільш поширений вид з кедрових сосен — представлений вихідцями з Свердловської, Томської, Читинської, Іркутської областей, а також з Алтайського і Хабаровського країв. Усі вони різняться між собою. Добре порівнювати з ними деревця сосни європейської, які ростуть поблизу. Недарма дослідники вважають ці два види спільними за походженням: до зледеніння поширення сосни сибірської і європейської було єдиним, не розірваним. А от сосна корейська відрізняється від них значно більше. Пагони її грубші, шпильки більш пухнасті. Молоді дерева сосни корейської походять з Приморського краю і Сахаліну. У молодому віці вони, як і всі види кедрових сосен, ростуть досить повільно. Тільки після 20 років ріст їх поступово прискорюється. Зовсім не схожі на всіх останніх маленькі чагарничкові сосни, які називають кедровим стелюхом, з гір Східного Сибіру, де вони створюють густі зарості у високогір’ях. У наших умовах кедровий стелюх росте дуже повільно, кущиться.

Рис. Дендрарій «Діброва» Солотвинського лісокомбінату (схема).

Уперше дерева сосни сибірської були завезені в Москву ще в 1665 році. У ті часи кедрові дерева називали плодовими. Адже в горішках міститься до 64 процентів олії і 19 процентів азотистих речовин. Кедрові сосни можна примусити розвиватися швидше й утворювати шишки вже… на 2—3 рік. Для цього їх нащеплюють на прищепи сосни звичайної. Вирощені з насіння сосни сибірські починають давати шишки не раніше ніж через 30—40 років!

Цікаві результати показала інтродукція псевдотсуг сірої, сизої та Мензіса. Насіння отримали науковці з різних кінців світу: з Рогува (Польща), Британської Колумбії (Канада), Мещерської лісодослідної станції і з Карпат (СРСР). Усі ці види походять з Північної Америки, інтродуковані в Європу у першій половині XIX ст. Виявилося, що вони швидко ростуть, стійкі проти хвороб і шкідників, дають якісну деревину. Тепер можна зустріти лісові культури псевдотсуг, яким нараховується понад 70 років (наприклад, у Сколівському лісгоспзазі на Львівщині). Серед інших видів швидким ростом відрізняється псевдотсуга Мензіса. У віці 70 років вона досягає майже 40 м. Псевдотсуга сіра майже не поступається за швидкістю росту перед попереднім видом, хоч вона значно рідше зустрічається в культурі. Ці псевдотсуги переганяють у рості навіть культури ялини звичайної з подібною біологією розвитку. Псевдотсуга сиза росте значно повільніше й відстає від попередніх видів. Проте вона дуже декоративна, її використовують в озелененні.

Не менш цікаві колекції ялин і ялиць. Адже в Карпатах ці дві лісові породи завдають людям чимало клопоту. Ялина, наприклад, росте добре, швидко утворює лісовий намет, дає цінну деревину. Але вона в чистих деревостанах погіршує (закислює) ґрунти, знижуючи їх родючість. Крім того, ялина вітровальна. Ялиця більш стійка завдяки стрижневій кореневій системі, до того ж мало вражається грибними хворобами. Але деревина її крихка, за якістю гірша від ялинової. Чи не можна поєднати їх позитивні якості? Виявляється, можна. Наприклад, ялина східна розвиває більш глибоку кореневу систему і протистоїть вітрам. її деревина вважається однією з найкращих. У ялини Шренка тяньшанського походження дуже вузька конічна крона. Отже, ліси з такої ялини будуть високоповнотними, та й рости вона може на стрімких скелях. Однак і ялицями не можна нехтувати. Високоякісною деревиною відрізняються ялиця кавказька і ялиця цільнолиста, які виявилися цілком придатними для вирощування в умовах Карпат.

Роботи вчених лісівників продовжуються. На базі дендрарію «Діброва» проводяться наради, семінари, конференції. Це школа не лише республіканського, а й всесоюзного значення. У колекціях тут вирощуються переважно шпилькові дерева, хоча є й листяні види. Садівничий матеріал «Діброви» використовується для посадки лісових культур у виробничих умовах. Це один з найцікавіших дендрологічних об’єктів інтродукції в Карпатах.

Джерело: Терлецький В. К., Фодор С. С., Гладун Я. Д. Ботанічні скарбниці Карпат. – Ужгород:Карпати. – 1985. – 136 с.