Цей парк знаходиться в Івано-Франківську. Його площа становить 30 гектарів, де росте близько 9 тисяч різноманітних дерев і до 3 тисяч чагарників. Проте екзотичних рослин тут порівняно мало, не більше 20 видів.

Парк ім. Т. Г. Шевченка дуже давній. Він ровесник міста, створеного у 1662 році. У той час біля невеличкого поселення, названого Станіславом, шуміла велика діброва. Частину лісу залишили в межах молодого міста. Її розчистили, огородили, розширили алеї. Навколо виростали міські вулиці, а діброва поступово перетворилась у парк. Призначенням його було служити місцем відпочинку для місцевої польської та австрійської шляхти. У вихідні дні вхід до парку був відкритий лише для привілейованої публіки: аристократів, шляхти, купців, буржуазії. Простим людям заходити у такі дні до парку не дозволялось. У 1887 році цей парк купив варшавський поміщик Ромашкан, який зробив там нові аукціони та шинки. Вхід до парку був платний.

Стара частина парку (її площа 15 га) має вигляд окультурених і розріджених лісових масивів. Там ростуть старі дуби — ровесники міста, які тепер мають понад 300 років. Архітектурне планування парку не має чітко вираженого стилю: тут поруч з стрункими та широкими алеями межують елементи ландшафтного розміщення посадок. Пейзажності парку надають природні масиви дерев і кущів, які мало змінились за весь час реконструкцій і перетворень. Головна магістраль парку — липова алея — починається з вулиці Шевченка, де у давнину теж, мабуть, розміщувалась частина насаджень. Є в парку бюст Великого Кобзаря, оточений плакучими вербами.

Старі інтродуковані дерева й кущі завозились сюди з Франції. Так з’явились у парку тюльпанні дерева, гінкго дволопатеве, платан кленолистий та інші. Вік цих дерев значно молодший від старих місцевих дубів: інтродуцентам не більше 100—120 років. Це свідчить про те, що на території парку після 1887 року відбулись значні реконструкції: вирубувались частини старого масиву, створювались відкриті галявини, на яких висаджували інтродуковані дерева й кущі. Завозили їх, швидше за все, з сусідніх львівських розсадників, а можливо, з Варшави й Кракова.

За роки Радянської влади парк ім. Т. Г. Шевченка виріс майже у два рази. Там з’явились невеликі, але мальовничі ставки з білими та чорними лебедями й декоративними качками. Для дітей і дорослих у парку функціонують різноманітні атракціони, літня естрада.

У 1977 році дендрологи Львівського лісотехнічного інституту розпочали реконструкцію парку. Було вдосконалено систему паркових алей, висаджено велику кількість декоративних паркових форм та інтродукованих видів (рис. 9). В результаті склад дерев і чагарників збільшився до 1230 видів. Серед них різні форми туї західної, кипарисовик горохоплодий, хеномелес японський, бархат амурський, форзиція й десятки інших.

Серед найбільш цікавих інтродуцентів цього парку слід назвати вербу вавілонську, яка росте неподалік ставка. Цю вербу вважають однією з найбільш декоративних у наших парках. Походження її точно невідоме. Цими вербами прикрашали свої парки ще давні вавілоняни. Її називають «найсумнішим деревом світу». Подивіться на її довгі гони: вони наче прагнуть опуститись до самого долу, зажурені й поетичні. Верба вавілонська розмножується порівняно просто, як і всі верби: живцюванням. Однак ця рослина теплолюбна і в молодому віці страждає від морозів. В озелененні часто використовується більш розповсюджена плакуча форма верби білої уздовж річкових долин. Паркова форма верби білої теж дуже декоративна. Вона легко розмножується живцями, як і більшість інших верб.

Парк культури і відпочинку ім. Т. Г. Шевченка (схема).

Серед інтродукованих чагарників у парку виділяється форзиція європейська. Її краса проявляється навесні, коли тонкі звисаючі гони кущів укриваються тисячами яскравих золотистих квіток. «Весняна чарівниця» називають форзицію садівники-декоратори. Вони часто використовують пагони цієї рослини для зимових букетів: трохи тепла, і квіти форзиції розпускаються у приміщенні. Походить форзиція з Західних Балкан, де створює густі зарості на гірських схилах і узліссях. Ця рослина належить до родини маслинових, отже, вона родичка славнозвісних вічнозелених маслин. До цієї ж родини належать і відомі у нас бузки, ясени та бирючини.

На території парку ім. Т. Г. Шевченка неодноразово проводились важливі наукові дослідження. В майбутньому передбачається розширити територію парку і включити туди суміжні озера з угіддями навколо них. Там з’являться новий спортивний комплекс і Будинок природи міста. Це збагатить парк колекціями рослин, декоративними експозиціями насаджень і надасть йому сучасного природоохоронного спрямування.

Джерело: Терлецький В. К., Фодор С. С., Гладун Я. Д. Ботанічні скарбниці Карпат. – Ужгород:Карпати. – 1985. – 136 с.