Сторожинець — невеличке районне містечко Буковини, розташоване у передгірній зоні Українських Карпат. Ярослав Галан, який відвідав його у 1940 роді, писав: «Це було тихе замріяне буковинське містечко з затишним парком і чепурними будиночками в центрі»[1]. У цьому вислові все вірно, лише парків у Сторожинці значно більше — чотири, якщо не рахувати молодих, створених у повоєнний час. Для порівняно невеликого містечка це чимало.

За останні сорок років Сторожинець виріс і змінився. Але, як і раніше, одними з найважливіших його пам’яток залишаються парки, а серед них — дендропарк лісного технікуму. Тепер його визначено пам’яткою садово-паркового мистецтва республіканського значення.

Історія дендропарку порівняно молода. У 1912 році місцевий землевласник вирішив побудувати новий маєток і оточити його парком. До того часу стару панську садибу прикрашав клаптик деревних насаджень, що залишився тут від давнього буковинського лісу. Серед цих дерев збереглись окремі старі дуби, ясени й липи. Парк займав площу 1,8 гектара, де нараховувалося лише 48 видів дерев і кущів.

Справжнє народження дендропарку сталося значно пізніше, коли у післявоєнні роки на території маєтку було створено лісний технікум. А щоб вчити, треба було мати колекції дерев і кущів — наочне приладдя для майбутніх лісівників. Це і стало поштовхом до розширення й наукового комплектування дендрологічних колекцій. За кілька десятків років маленький парк перетворився на дендрарій площею до 17,5 гектара, а склад дерев і чагарників давно понад 800 видів. Отже, парк виріс у 10 разів щодо площі і майже у 20 разів щодо видового складу. З маленького парку за роки Радянської влади він перетворився у великий навчальний і науковий дендропарк. Багато творчих сил і вміння вклали у створення дендропарку колишні викладачі технікуму А. І. Кучер, О. А. Єфанов, К. К. Смаглюк, Г. О. Білоцерківський та інші.

Структура дендропарку відрізняється багатоплановістю, що пов’язано з цільовим призначенням насаджень. У розміщенні рослин відчувається практика лісокультурних робіт: чіткі квадрати колекційних відділень, рівні ряди посадок, геометрична система паркових алей. Але разом з тим у складі дендропарку можна побачити й інші елементи планування, що нашарувались у процесі його становлення. Тому тут можна виділити 4 категорії ділянок: рештки природного широколистяного лісу, центральну частину парку з регулярним стилем планування, нові насадження ландшафтного стилю та учбові колекції лісокультурного профілю.

Рештки широколистяного лісу залишилися переважно в нижній частині дендропарку (рис.), хоч окремі групи таких дерев є і в центральній його частині. Це дуби, ясени, липи, ялини й клени. Деяким з них понад 200 років. Інтенсивно відновлюються підліскові чагарники: бруслина європейська, верба козяча, бузина чорна. Це свідчить про активність колишнього лісу на цій території, про його здатність відновлюватися на «своїх» історичних площах.

У верхній частині дендропарку збереглись окремі старі плодові дерева й кущі (яблуні, груші, сливи), що залишилися тут від колишніх селянських садів. Тому на території дендропарку можна досить легко відновити співвідношення лісу й культивованих ґрунтів у XIX ст.

Дендропарк Сторожинецького лісотехнікуму (схема).

Центральна частина дендропарку, яка служила декоративним оформленням панського будинку, спланована в чіткому регулярному стилі. Навколо будинку розміщені екзотичні дерева й кущі, паркові форми буків, кленів, ялин. Перед будинком знаходиться порівняно великий газон з посадками солітерного типу. Все це виконано у строгому геометричному плані: правильні форми зелених газонів, симетричні групи дерев і кущів, підстрижені бордюри, правильні лінії квітників.

Серед учбових колекцій дендропарку можна знайти чимало цікавого, що відбиває специфіку лісівництва та інших спеціальних предметів, які вивчають у лісному технікумі майбутні лісівники Карпат. Ви знайдете відділення лісової типології, колекції систематики та географії рослин, ботанічну ділянку, де молодь вперше знайомиться з основами лісових наук, отримує необхідний наочний матеріал. Колекції дендропарку служать учбовою базою для лабораторних і деяких учбових практичних занять.

Нова частина дендропарку, створена після середини 60-х років, спланована в ландшафтному стилі. Тут і колекції дубів, шпилькових видів, географічних ділянок тощо. Одночасно з посадками було створено багато нових декоративних елементів паркової архітектури: альтанки, фігурний альпінарій, дерев’яні скульптури й квітники. У ландшафтному стилі спроектовано квартал пам’ятних дерев з величною скульптурою «Дружба» та деякі інші частини дендропарку.

Користуючись схемою дендропарку, можна познайомитися з найбільш цікавими його колекціями. Біля входу в парк ростуть старі липи, дуби і ясени — рештки давнього лісу. Вони надають цій частині урочистості, монументальності. Звідси вгору піднімається широка алея старих липових дерев. Тут завжди затінок, тиша і прохолода. На фоні темних колон стовбурів чітко виділяються тонкі конструкції березових лавок, підкреслюючи могутність і монолітність липової алеї. Серед навколишньої рослинності виділяються куртини ялин і модрин.

Серед інтродукованих рослин є сосни Веймутова. На батьківщині, у Північній Америці, ці сосни досягають 75 м заввишки. їх тонкі майже сріблясті шпильки взимку звисають з пагонів, тому сніг мало затримується на гілках і вони не ламаються. Інша справа буревії. Сосни Веймутова їх бояться.

Неподалік від сосон Веіїмутова ростуть інші сосни, які теж привертають увагу сріблястими кронами. Це декоративні й швидкоростучі сосни гімалайські — один з найбільш перспективних видів сосон для озеленення парків.

Поруч з соснами гімалайськими ростуть порівняно невисокі, але шипуваті дерева, утворюючи густу куртину коренепаростевого походження. Велике складне листя цих дерев дещо подібне до пальмового і теж міститься на вершках. Справжня назва рослини — аралія маньчжурська. На батьківщині, у Приморському краї, її називають бісовим деревом, шип-деревом, далекосхідною пальмою. Кожне з них цілком відповідає виглядові цього незвичайного деревця. Мало хто знає, що аралія маньчжурська близька родичка славнозвісного женьшеня. З її коренів виготовляють ліки. У Сторожинці ця далекосхідна рослина почуває себе не гірше, ніж на батьківщині. Її культивують і в інших парках Карпат. Росте аралія гінко, створюючи паростеві куртини. Слід було б подбати про запровадження її у промислову культуру як важливу лікарську рослину.

У дендропарку чимало зростає інших «родичів» женьшеня: акантопанакси, елеутерокок колючий, різні види аралій. Отже, асортимент лікарських рослин в Карпатах може бути збагачений і урізноманітнений.

Неподалік від аралій ростуть сумахи. Це невеличкі деревця чи кущі, поширені в посушливих широтах Північної Америки та Євразії. У цих рослинах міститься багато дубильних речовин і барвників. Тому сумахи використовують як технічну сировину. Серед них є дуже токсичні види, зокрема сумах отруйний. Це невисока, майже сланка рослина з трійчастими листками і жовтувато-білими соковитими плодами у волотях. При пошкодженні пагонів або листя сумаха отруйного виділяється молочний сік, який швидко темніє на повітрі. Від попадання його на шкіру виникає почервоніння та пухлини. Значна кількість соку викликає виразки й гангрени. Разом з тим слід відзначити, що цей сік має важливе лікарське й технічне значення.

Більш поширений у культурі сумах пухнастий, інтродукований з Північної Америки ще у 1602 році. Це одна з найчарівніших паркових рослин. Серед популярних назв цього сумаха виділяються оцтове дерево й «оленячі роги». У кожної з них своя історія. Перші поселенці Америки перейняли у місцевого населення чимало рецептів страв і серед них приправи з оцтового дерева. Друга назва, «оленячі роги», пов’язана з своєрідною формою крони сумаха, яка складається з кількох розгалужених, товстих, покритих густим опушенням гілок — справжнісінькі оленячі роги. Восени складне перисте листя сумаха розцвічується яскравими рожево-пурпурними барвами, а на вершках достигають малинові «початки» плодів, які мають приємний кислуватий присмак оцтової кислоти. У дендропарку росте й розсіченолиста форма сумаха пухнастого.

… Липова алея кінчається раптово, наче розступається. Все навколо залито сонцем, квітами, яскравими барвами. Попереду широке коло газонів, а вгорі над ними — учбовий корпус технікуму, збудований в стилі альпійських гостроверхих осель. На видноколі партер замикають чіткі контури сріблястих ялинок і псевдотсуг Мензіса — солітерів в оформленні будинку. Вниз від них двома півколами розходяться зелені «стіни» дерев. Чарівна й захоплююча картина, що стала своєрідною емблемою лісного технікуму. Вражає кольорова гама панорами: темно-зелене шатро клена опушеного з Кавказу поруч з строкатими сріблясто-зеленими кронами білих тополь. Далі темно-червона громада старого бука поміж контурами масивних дубів, сріблясті віти одноіменного клена поруч з пурпурними формами кленів.

Серед інтродуцентів тут ліщини ломбардські, пурпурнолисті сливи, чарівні горіхи — гамамеліси, рододендрон жовтий, лимонник китайський, крупноквігкова форма гортензії віничкової, бархат амурський, каштан їстівний та інші. Над ними усіма піднялась широка, майже куляста крона величезного бука. Цей бук незвичайний. Досить підійти ближче і придивитися до вузького розсіченого листя. По всіх карпатських парках немає іншого такого. З насіння розсіченолиста форма практично не відновлюється. У всякому разі численні спроби спеціалістів технікуму та ботанічного саду не дали позитивних результатів.

Ліворуч від учбового корпусу міститься невеличкий сквер, створений на честь 50-річчя Радянської влади. У його оздобленні використано дерев’яні скульптури, альтанку, садові лави, металеві підпори для витких ліан. Серед декоративних рослин скверу виділяються вічнозелені магонії, паркові форми кипарисовиків, туй і ялівців. Навесні яскравими барвами розквітає повна форма глоду колючого.

У кварталі пам’ятних дерев можна не лише познайомитися з цікавими інтродукованими рослинами, але й узнати про знаменні події з життя технікуму за останні десятиріччя. Ось, наприклад, трикутник магнолій кобус, посаджений на честь 30-річчя технікуму у 1976 році. Ліворуч стрімкою пірамідою піднялась угору модрина даурська, яку посадив тут герой громадянської війни в Іспанії С. І. Побережник. Тепер це 10-метрове дерево. Подумати тільки, його було висіяно з насіння ще у 1969 році. Є серед пам’ятних дерев саджанці, посаджені визволителями Сторожинця — воїнами-піхотинцями й танкістами, гостями з-за кордону. Одне з найбільш цікавих інтродукованих дерев цієї частини парку — багряник японський. Навесні і в похмурий жовтень його крона міниться рожево-червоними кольорами. Неподалік від багряника ростуть три верби. Непоказні зовні, вони тим часом е важливою складовою частиною дендропарку, його пам’ятною індивідуальністю. Ці верби вирощені з живців Тарасового дерева, яке й досі живе в далекому Казахстані. Тепер це дерево — символ незламності й невмирущості живого поетичного слова. Ботаніки навіть виділили славнозвісну вербу, назвавши її вербою Тараса. У Карпатах це єдиний парк, в якому ростуть дерева, вирощені з пагонів цієї рослини.

З усіх боків пам’ятні верби оточують підростаючі колекції інтродукованих дерев і кущів: різні види дубів, сосон, ялиць, жимолостей тощо. Неподалік від них гордість лісівників технікуму — колекція горіхів: чорний, сірий, маньчжурський, Зібольда, серцевидний, волоський. Коли приходить осінь, під деревами можна знайти різноманітні плоди.

Біля горіхів новий сквер. Навколо пам’ятника В. І. Леніну ростуть сріблясті обліпихи, розкішні катальпи, магнолії кобус, чубушники, численні кизильники (їх близько 50 видів), барбариси (до 30 видів) тощо.

До невеличкого потічка від скверу веде стрімка алея, обсаджена білокорими березами. Це один з найбільш молодих і вдалих композиційних куточків дендропарку. Тут розміщені ділянки типології лісу. Стрункими рядами вишикувалися молоді сосни, ялини, дуби, буки, граби. Адже майбутні лісівники повинні бачити дерева не тільки складовою частиною паркових насаджень. Ліс — це складне рослинне угруповання, складене, в першу чергу, деревними рослинами. Дерева тут знаходяться у тісному контакті і формують насадження як результат взаємовпливу. Уміти керувати цим процесом — основна задача лісівника. Ось чому серед колекцій дендропарку створено такі незвичні для інших парків лісотипологічні комплекси.

Чимало цікавих рослин і серед трав’янистих. Вони частково зібрані на ботанічній ділянці, у квітниках, альпінаріях. Серед них чимало рідкісних видів: рябчик великий, білоцвіт весняний, айстра альпійська, шафран Гейфелів та інші. Альпінарій багатий колекцією едельвейсів. Є тут едельвейс альпійський, або шовкова косиця. Коли дивишся на маленьку пухнасту зірочку суцвіть цієї рослини, мимоволі згадуєш суворі кам’янисті верхи гір, де вона знайшла притулок. Слід зауважити, що едельвейси напрочуд легко розмножуються з насіння. Тож розвести їх в культурі порівняно просто. Насіння треба висівати на поверхню вогкого ґрунту і покрити склом. Вже за тижнів два воно проростає. Залишається його тільки доглянути і розпікірувати.

Дуже декоративна під час цвітіння гвоздика грацька, яка прикрашає альпінарії. її щільні сірувато-зелені дернинки покриваються тоді суцільним килимком червоних квіток. Такі альпійські рослини, що створюють щільну дернину, називають килимовими. Багаті альпінарії й на інші килимові рослини: шиловидні флокси різних сортів, гусимець альпійський тощо. Сам альпінарій прикрашає споруда у вигляді стародавньої фортеці. Карликові розміри її добре сполучаються з низькорослими альпійськими рослинами, створюючи разом мініатюрну пейзажну композицію.

Це лише короткий нарис про колекції та споруди дендропарку Сторожинецького лісного технікуму — учбову й наукову базу по вивченню інтродукованих рослин на Буковині.

Серед інших парків міста Сторожинця слід відзначити парк школи-інтернату. Цей старовинний об’єкт відрізняється мальовничістю пейзажного розташування посадок. Декоративний ставок з острівцем і великі газони підкреслюють його перспективу вглиб. Найбільш цінною частиною цього парку є прадавня діброва, що збереглась на його межі з лісом. Велетенським дубам вже понад 300 років. Ця діброва — один з найдавніших паркових ландшафтів Буковини, що зберігся до наших днів.