ДО   ЗМІСТУ

*

Німецький композитор Людвіг ван Бетховен вірив, що гоління заважає його творчій удачі, тому подовгу ходив неголеним.

*

Брамс дуже любив навіть без потреби чистити своє взуття. Він твердив, що саме в цей час він створює найкращі мелодії.

*

Гете мав звичку працювати в герметично зачиненому приміщенні, без найменшого доступу свіжого повітря.

*

Олександр Дюма часто переривав роботу над черговим романом, щоб записати хоча б пару рядків до своєї книги… З кулінарії…

*

Чарльз Діккенс кожні п’ятдесят рядків написаного ним тексту запивав ковтком гарячої води.

*

Вольтер зовсім не міг працювати, якщо в домі не було кави. За день він випивав іноді до 50 чашок цього напою.

*

Байрон, сідаючи до столу, роздивлявся довкола, чи не стоїть часом де-небудь сіль, яка чомусь доводила його до крайнього ступеня роздратування.

*

Бальзак на доказ своєї поваги до геніальних людей знімав капелюха, коли говорив… про себе.

*

Наполеон славився тим, що під час гри у карти безсоромно ошукував своїх партнерів.

*

Композитор Мейєрбер часто сідав у перший-ліпший фаетон, щоб поїхати в будь-якому напрямку. Він пояснював це тим, що легке погойдування дозволяє йому знаходити приємні мелодії.

*

Англійський професор Д. С. Міль регулярно робив перерви у роботі за письмовим столом, щоб пограти на гітарі.

*

Сідаючи за роботу, американський вчений Франклін запасався хлібом та сиром. Він серйозно твердив, що саме сир найкраще компенсує втрачену духовну силу.

*

Ейнштейн їхав у поїзді. Відчувши голод, він пройшов до вагона-ресторану. Узявши зі столу меню, вчений почав шукати свої окуляри. Не знайшовши їх, він звернувся з проханням до офіціанта прочитати список страв уголос. Офіціант з глибоким співчуттям подивився на солідного, сивого, добре одягненого чоловіка, похитав головою і тихо промовив:

– Пробачте, дуже жаль, але я також не вмію читати.

*

Видатний німецький фізик Вільгельм Конрад Рентген одержав листа з проханням надіслати… кілька рентгенових променів з вказівкою, як ними користуватися.

Виявилося, що в автора листа в грудній клітці застряла револьверна куля, а для поїздки до Рентгена у нього не знайшлося часу.

Фізик Рентген був людиною з гумором і відповів на листа так: «На жаль, зараз у мене нема ікс-променів, до того ж пересилка їх — справа дуже складна. Вважаю, що ми можемо зробити простіше: надішліть мені Вашу грудну клітку».

*

Менделєєв, крім хімії, займався питаннями повітроплавання. Також багато часу приділяв він палітурній справі та… виготовленню чемоданів. Розповідають такий випадок. Одного разу вчений купував у крамниці матеріали.

– Хто це? — спитали крамаря.

– Невже не знаєте? — здивувався той.— Відомий чемоданних справ майстер Менделєєв!

Дмитро Іванович був дуже задоволений цією характеристикою.

*

Відомий паризький астроном Кассіні запросив отців міста і кількох фінансистів до себе в обсерваторію, щоб помилуватися сонячним затемненням. На жаль, вони запізнилися.

– Не біда,— сказав мер Парижа,— ми все ж підемо. Я знаю пана Кассіні. Адже йому потрібні гроші для обсерваторії, так що йому доведеться повторити все спочатку…

*

Дружина Ейнштейна, бачачи, що чоловік її допрацювався до безсоння, намагалася переконати його, щоб він залишив на деякий час роботу і виїхав кудись на відпочинок. Вона запропонувала йому обрати будь-яке місце, яке тільки він зажадає. Ейнштейн відповів, що він згоден і що він уже вибрав.

Яке ж було здивування дружини, коли вранці вона знайшла Ейнштейна за роботою в своєму кабінеті. У відповідь на її докори він спокійно відповів, що тільки скористався її пропозицією вибрати місце відпочинку за своїм розсудом. Кращого, ніж улюблена праця, він нічого не знає.

*

Товариші ще молодого тоді фізіолога І. П. Павлова зібрали небагато грошей, щоб він зміг купити собі новий костюм, тому що старий вже зовсім зносився.

– Спасибі, друзі! — сказав зніяковілий Іван Петрович.

Наступного дня молодий вчений з’явився в лабораторію з сяючими очима. На довгому мотузку він вів за собою різно-масних псів.

– Ви навіть уявити собі не можете, як доречно прийшлися ці гроші. Досліди тепер можна поставити значно ширше. А костюм? Його ще довго можна носити.

*

Відомий французький математик Коші довго, але безуспішно, пояснював молодому, надто «вихованому» графу де Шамбару перетин конуса. Юнак уважно слухав доказ теореми, але зніяковіло повторював кожного разу:

– Не зрозумів, маестро. Знову не зрозумів.

Математик знову починав детальне пояснення. Нарешті юнак, зітхаючи, сказав:

– Даруйте, але ніяк не розберу, що тут і до чого.

Доведений до відчаю Коші вигукнув:

– Теорема вірна! Клянуся честю!

– Ах, маестро,— галантно відповів граф,— чому це ви не сказали так із самого початку? Адже я ніколи не дозволив би собі сумніватися в чесному слові такої шановної людини. Значить, і доводити цю важку теорему нема потреби.

*

Замислений Альберт Ейнштейн зустрів свого друга і привітно попросив його:

– Приходьте до мене ввечері. У мене буде професор Стімсон.

– Але ж я Стімсон! — здивувався друг.

– Це не має ніякого значення,— заперечив Ейнштейн,— однаково приходьте!

*

Старість — поняття відносне. Один учений спитав свого японського колегу про свого колишнього учня.

– Він дуже, дуже старий,— сказав японець.

– А скільки ж йому років?

– П’ятдесят сім.

– Але мені вже 65! — вигукнув учений.

– Але ви дуже, дуже молодий,— вклонився японець.

*

Хтось пустив чутку про смерть старого вже тоді Гумбольта. І один природознавець написав другові Гумбольта про те, що хотів би зміряти череп померлого. Лист потрапив до рук ученого, і він відповів:

«На жаль, не можу служити своїм черепом, тому що протягом деякого часу він мені самому буде потрібний. У майбутньому він у вашому розпорядженні».

*

Професор знаходить на своєму столі букет троянд і здивовано питає свою дружину:

– Що це за торжество таке?

– А хіба ти не знаєш? Сьогодні ж річниця твого весілля!

– Ах, як це мило! — вигукує професор.— Коли буде річниця твого весілля, нагадай мені, будь ласка, щоб я купив тобі квіти.

*

Великий фізик Гіббс був дуже замкненою людиною і звичайно мовчав на засіданнях ученої ради університету, в якому він викладав. Але на одному засіданні цієї ради, коли вирішувалося питання про те, відводити в нових навчальних програмах більше місця математиці чи іноземним мовам, він не витримав і виголосив промову:

– Математика — це мова! — сказав він.

*

Якось регент запитав у Фонтенеля, як найвірніше оцінювати поетичні твори.

– Ваша високість,— відповів філософ,— говоріть про них, що вони всі погані, і ви ризикуєте помилитися хіба що в одному-двох випадках зі ста!

*

1837 року в підвалі Приватного пансіонату в Казані пролунав оглушливий вибух. Винуватцем цього вибуху виявився Саша Бутлеров, що захоплювався хімією і таємно від начальства перетворив підвал на свою лабораторію. За це його посадили в карцер, а потім вивели в їдальню з повішеною на груди дошкою з написом: «Великий хімік».

Напис цей став пророчим. Порушник пансіонних правил Олександр Бутлеров пізніше справді став великим хіміком.

*

Альберт Ейнштейн любив фільми Чарлі Чапліна і ставився до його героїв на екрані з великою симпатією. Одного разу він написав у листі до Чапліна:

«Ваш фільм «Золота лихоманка» зрозумілий усім на світі, і Ви неодмінно станете великою людиною. Ейнштейн».

На це Чаплін відповів так:

«Я Вами захоплююся ще більше. Вашої теорії відносності ніхто у світі не розуміє, а Ви все ж стали великою людиною. Чаплін».

*

Монтеск’є сперечався про якийсь факт з членом парламенту, людиною надзвичайно самолюбною і впертою.

Після кількох заперечень розбитий вщент член парламенту вигукнув:

–Якщо справа відбувалася не так, як я розповідаю, то даю вам мою голову!..

– Я приймаю її,— відповів Монтеск’є,— пусті подарунки не завадять дружбі.

*

На лекції видатного палеонтолога Володимира Онуфрійовича Ковалевського якийсь студент із пустощів заспівав півнем. Всі засміялися. Засміявся і Ковалевський. Потім він дістав свого годинника і промовив:

– Він дуже відстає. На годиннику зараз сім годин вечора, а повинно бути три години ночі. Можете повірити моєму слову: інстинкт тварин безпомилковий.

*

Навесні 1850 року Меншиков був у Москві разом з Миколою І. Цар, міркуючи про храми й старожитності Москви, зауважив, що в Росії справедливо називають її святою.

– Москва дійсно свята,— відповів Меншиков,— а з того часу, коли нею править Закревський, вона ще й великомучениця.

*

За наукову працю «Рефлекси головного мозку» реакційні власті того часу хотіли віддати Сєченова до суду. Коли друзі великого фізіолога запитали в нього, кого з адвокатів він гадає запросити для свого захисту, Сєченов відповів:

– Навіщо мені адвокат? Я візьму до суду жабу і проведу перед суддями всі свої досліди. Нехай тоді прокурор спростує мене.

*

Виїхавши до себе на село, Суворов на дозвіллі охоче грався з хлопчаками в «паці».

Людям, які дивувалися, вгледівши його за цим немудрим заняттям, він говорив:

– Тепер у Росії стільки фельдмаршалів, що їм тільки й роботи — в бабки гратися!

*

Якийсь відомий господар за вечерею, частуючи Пушкіна поганим вином, запитав:

А як вам смакує це вино?

Пушкін з увічливості відповів:

– Нічого, здається, вино порядне.

Господар додав:

– А чи повірите, що місяців шість тому його не можна було і в рот узяти!

Пушкін:

– Повірю.

*

Один юнак запитав Моцарта, як писати симфонії.

Моцарт відповів:

– Ви надто молоді. Чому б вам не почати з балад?

Юнак заперечив:

– Але ж ви починали писати симфонії, коли вам було всього десять років!

– Так, але я нікого не розпитував, як їх треба писати,

*

У московському клубі зчинилася сварка: гість ударив старшину по голові. За свідка запросили драматурга й актора Дмитра Ленського.

– Ви бачили,— спитали його,— як гість ударив старшину по голові?

– Бачити не бачив,— одповів Ленський,— а тільки справді чув, що вдарили по чомусь порожньому…

*

На обіді, добре попоївши і випивши чимало шампанського, Пушкін розмовляв з дамою, обличчя якої було вкрите численними слідами віспи. У поета зірвалося якесь незграбне слівце, що не сподобалося дамі, і вона застерегла його:

– Олександре Сергійовичу! У вас уже почало двоїтися в очах!

– Не двоїтися, а рябитися! — виправив її Пушкін.

*

Якийсь невідомий причепився до Аристотеля і довів його своїм базіканням до одуріння, а потім запитав:

– Невже тебе не дивують чудеса, про які я розповідаю?

– Ні, мене дивує інше,— відповів Аристотель.— Як це я, маючи ноги, ще не втік від тебе і як мої вуха терплять таке насильство?

*

Якась людина в присутності Фонтенеля сказала кілька вдалих дотепів, і мова зайшла взагалі про вміння говорити дотепи. Хтось зауважив, що вдалий дотеп є не що інше, як щасливий випадок.

– Вірно,— сказав Фонтенель,— але ці щасливі випадки трапляються лише з розумними людьми.

*

Один забобонний чоловік зробив напис на своєму домі: «Нехай не ввійде сюди ніщо погане».

– А як же ти сам тепер увійдеш у свій дім? — запитав його Діоген.

*

Багато славетних людей обирали собі девіз, якого дотримувалися все життя. Часто вони гравіювали його на своїх печатках або наводили на титульних листах своїх творів.

Геніальний композитор Ференц Ліст мав девіз: «Добре або ніяк!»

Деякі твори В. Гюго були увінчані девізом: «Робити і переробляти!»

Девіз Ламартіна: «Поки дихаєш — надійся!»

Геніальна трагічна актриса Рашель обрала своїм девізом вираз: «Все або нічого!»

Девізом видатної актриси Марії Лоран була фраза: «Робіть добре, що б там не говорили!»

Знаменита артистка Сара Бернар мала девіз: «Щоб то не було!»

«Моя релігія — ніякої релігії!» — говорить девіз німецького філософа-матеріаліста Людвіга Фейєрбаха.

На печатці французького письменника-романіста Шарля Нодьє була вигравіювана фігура Генія Мовчання з пальцем, прикладеним до губів. Під нею — вигук: «Тсс…»

Видатний державний діяч Древньої Греції Солон, що жив за шість віків до нашої ери, мав девіз: «Нічого над міру!»

Родовий девіз Суворових: «Зобов’язаний — значить можу!»

*

Олександр Другий, який доти ніколи не бував у Тютчева, вирішив відвідати смертельно хворого поета. Коли про це сказали Тютчеву, він зауважив, що це його дуже бентежить, оскільки буде надто неделікатно, якщо він не помре на другий же день після царських відвідин.

*

Бетховен дуже любив Наполеона, Йому подобались його сміливість, рішучість і сильна воля. Він вирішив написати музику на його честь. З 1802 по 1804 рік він працював над симфонією, закінчив її і написав на першому листку:

«Людвіг ван Бетховен, симфонія 3, опус 55, симфонія «Наполеон Бонапарт». 1804, серпень».

Симфонія була переписана, і копія була вручена посланцеві для передачі Наполеонові.

Але перш ніж Наполеон одержав її, він з полководця став імператором. Почувши про це, Бетховен зіскочив і люто закричав:

– Так він нітрохи не кращий за інших! Тепер він буде топтати всі права людства!

Він кинувся до столу, де лежав екземпляр симфонії, і начисто вирвав першу сторінку. Відтоді Бетховен з ненавистю ставився до Наполеона. Коли він дізнався про його смерть на острові Святої Єлени, усміхнувся і сказав:

– Ну, на цей випадок я написав уже музику.

Очевидно, мова йшла про траурний марш з цієї симфонії.

*

Художній критик, близький друг Рафаеля, написав гостру критичну статтю про малюнок художника. Одночасно він надіслав йому такого люб’язного листа: «Дорогий Рафаелю, ви, мабуть, уже познайомилися з моєю статтею. Сподіваюся, це не стане причиною нашої сварки?»

Рафаель відповів йому: «Люб’язний приятелю, насамперед, що я зроблю при зустрічі, це розіб’ю вам носа. Сподіваюсь, це не стане причиною нашої сварки?»

*

Молодий художник поскаржився старому малярові, що на його картини немає попиту.

– Малюю я картину два-три дні,— дивувався він,— а щоб продати її, треба два-три роки.

Старий досвідчений живописець поплескав по плечу свого безталанного колегу і мовив:

– А ви спробуйте навпаки! Малюйте одну картину два – три роки, тоді напевне продасте її за два-три дні.

*

Французький письменник Рівароль не любив свого співвітчизника графа Мірабо. Він говорив:

– Немає людини, яка була б так схожа на свою репутацію, як Мірабо.

Відомо, що Мірабо був дуже негарний з себе. Про нього ж він сказав:

– Заради грошей Мірабо здатний на все, навіть на добру справу!

*

Гоголь бував на вечорах у Язикова, де завжди панувала в’ялість і нудьга.

Гості мовчки сиділи, палили цигарки і лише зрідка обмінювалися короткими фразами.

Просидівши отак весь вечір, сумні та невеселі розходилися по домівках.

Одного разу Гоголь, втомившись мовчки сидіти і змагатися з позіханнями, підвівся і вигукнув:

– Ану, панове, час нам і кінчати цю гучну бесіду!

*

– Чим можна пояснити ваше довголіття? — запитали Бернарда Шоу.

– Моїм похилим віком,— відповів Шоу.

*

Наполеон, як і Суворов, мав звичку ставити несподівані запитання і дуже не любив, коли той, до кого він звертався, затинався.

Військові про це, звичайно, знали.

– Яка кількість людей у вашому полку? — запитує він командира.

– 1225, ваша величність! — відрубує полковник.

– А скільки у лазареті?

– 1310.

Добре! — говорить Наполеон і відходить.

Швидкість і точність відповіді так його заспокоїли, що йому і в голову не прийшло зіставити числа.

*

Фрідріх Другий у листі до Вольтера назвав його «безсмертним» .

– Дякую вам, ваша величність,— відповів Вольтер,— за те місце, яке ви зволили дати мені у своєму царстві.

*

Резерфорд демонстрував слухачам розпад радія. Екран то світився, то темнів.

– Тепер ви бачите,— сказав Резерфорд,— що нічого не видно. А чому нічого не видно, ви зараз побачите.

*

Один з основоположників квантової теорії Макс Планк у молодості прийшов до 70-річного професора Філіпа Жоллі і сказав йому, що вирішив займатися теоретичною фізикою.

– Юначе,— сказав маститий учений,— нащо ви хочете зіпсувати собі життя, адже теоретична фізика вже в основному закінчена?.. Чи варто братися за таку безперспективну справу?

*

Цікавий приклад того, як можна використовувати слова для кількісного опису наслідків вимірів, навів професор Чікагського університету Гейл.

Професор працював у лабораторії з одним своїм студентом, і вони не знали, під якою напругою — 110 чи 220 вольт— перебували клеми, до яких вони мали підключити свою апаратуру. Студент зібрався збігати за вольтметром, але професор порадив йому визначити напругу навпомацки.

– Але ж мене просто смикне — і все,—заперечив студент.

– Так, але якщо тут 110 вольт, то ви відскочите і вигукнете просто «О чорт!», а якщо 220, то вислів буде міцнішим.

Коли про цю історію розповіли студентам, один з них зауважив:

– Сьогодні вранці я зустрів одного хлопця, так він, напевне, якраз перед цим підключився до напруги 440!

*

На початку наукової кар’єри Ейнштейна один журналіст спитав пані Ейнштейн, що вона думає про свого чоловіка.

– Мій чоловік — геній! — сказала пані Ейнштейн.— Він уміє робити все, крім грошей.

*

Автор третього закону термодинаміки Вальтер Нернст в години дозвілля розводив коропів. Одного разу хтось глибокодумно зауважив:

– Дивний вибір. Курей розводити і то цікавіше.

Нернст спокійно відповів:

– Я розводжу таких тварин, які перебувають у термодинамічній рівновазі з оточуючим середовищем. Розводити теплокровних — це значить зігрівати на свої гроші світовий простір.

*

Ернст Резерфорд користувався таким критерієм при виборі своїх співробітників. Коли до нього приходили вперше, Резерфорд давав завдання. Якщо після цього новий співробітник питав, що робити далі, його звільняли.

*

Одна знайома просила Альберта Ейнштейна подзвонити їй по телефону, але попередила, що номер дуже важко запам’ятати: 24361.

– І що ж тут важкого? — здивувався Ейнштейн.— Дві дюжини і 19 у квадраті.

*

Одного разу під час свого навчання в Геттінгені Нільс Бор погано підготувався до колоквіуму, і його виступ був слабкий. Бор, одначе, не знітився і на кінець з посмішкою сказав:

– Я вислухав тут стільки поганих виступів, що прошу розцінювати мій теперішній як помсту.

*

Ліза Мейтнер — перша в Німеччині жінка-фізик — змогла одержати вчений ступінь на початку 20-х років. Назва її дисертації «Проблеми космічної фізики» якомусь журналістові здалась неможливою, і в газеті було надруковано «Проблеми косметичної фізики».

*

Ейнштейн був у гостях у своїх знайомих. Почався дощ, коли Ейнштейн зібрався йти, йому запропонували взяти капелюх.

– Для чого? — сказав Ейнштейн.— Я знав, що буде дощ, і саме тому не надів капелюха. Адже він сохне довше, ніж моє волосся. Це ж очевидно.

*

На столі у Нернста стояла пробірка з органічним з’єднанням дифенілметаном, температура плавлення якого 26° С. Якщо в 11 ранку препарат танув, Нернст говорив:

– Проти природи не попреш! — І вів студентів займатися веслуванням і плаванням.

*

Відомий фізик Лео Сціллард робив свою першу доповідь англійською мовою. Після доповіді до нього підійшов фізик Джексон і спитав:

– Послухайте, Сцілларде, якою, власне, мовою ви робили доповідь?

Сціллард зніяковів, але тут же дав собі раду і відповів:

– Зрозуміло, угорською, хіба ви цього не помітили?

– Звичайно, помітив. Але навіщо ви напхали в неї стільки англійських слів? — відпарирував Джексон.

*

Ніяк не можу знайти собі помічника,— поскаржився одного разу винахідливий Едісон Ейнштейнові.— Щодня заходять молоді люди, але жоден не підходить.

– А як ви визначаєте їхню придатність? — поцікавився Ейнштейн.

Едісон показав йому аркуш із питаннями.

Хто на них відповість, той і стане моїм помічником. «Скільки миль від Нью-Йорка до Чікаго?» — прочитав Ейнштейн і відповів: «Треба заглянути в залізничний довідник», «З чого роблять нержавіючу сталь?» — «Про це можна дізнатися в довіднику з металознавства». Пробігши очима останні запитання, Ейнштейн сказав:

– Не чекаючи відмовлення, свою кандидатуру знімаю сам.

*

Вольтер, присутній на благодійному концерті, терпляче слухав співака-любителя, а потім, не витримавши, голосно промовив:

– Все-таки цей співак дуже фальшивить.

– Він не винен,— пояснив сусід.— Бідолаха від народження трохи недочуває.

– Тоді, може, час йому сказати, що арія вже скінчилася?

*

Про одну дуже неохайну людину французький письменник Рівароль сказав:

– Він і на грязюці залишить пляму!

*

Перший концерт відомого німецького композитора Фрідріха Генделя в Лондоні не мав успіху. Це дуже стурбувало друзів композитора, але сам Гендель був спокійний.

– Не журіться! — втішав він їх.— У порожньому залі музика звучить краще.

*

Джек Лондон, залишаючи якесь товариство, потис руку одному пихатому аристократові. Той здивувався:

– Але ж кілька хвилин тому ви вже попрощалися зі мною.

– Справді,— відповів Лондон,— але мені завжди дуже приємно прощатися з вами…

*

Коли Бернард Шоу був уже відомим письменником, якось на шляху він зіткнувся з велосипедистом.

На щастя, все обійшлося добре. Велосипедист почав вибачатися, але Шоу заперечив:

– Вам не пощастило, сер! Ще б трішки енергії, і ви заслужили б безсмертя як мій убивця!

*

На камзолі Ломоносова порвалися лікті. Придворний франт єхидно зауважив з приводу цього:

– Вченість виглядає звідти!

– Ні, добродію,— відповів Ломоносов,— то дурість заглядає туди!

*

Джерело: Книга веселої мудрості. Видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1968.