КНИГА ВЕСЕЛОЇ МУДРОСТІ. ВСЯКА ВСЯЧИНА.
Коли я бачу, як багато хто псує собі життя зовсім через дрібниці, абсолютно без будь-яких підстав, то я вважаю себе щасливим, тому що я зберіг непохитну бадьорість духу і сміюся з усякої дурниці.
Фрідріх Енгельс
*
Життя, безумовно, добрий учитель, але дуже дорого бере за свої уроки.
Народна мудрість
*
Хто цінує дрібниці заради них самих, той пуста людина; хто ж цінує їх заради висновків, які з них можна зробити, або заради користі, яку з них можна мати, той — філософ.
Едуард Бульвер-Літтон
*
Нас особливо непокоять і мучать дрібниці, ми легше можемо урятуватися від слона, ніж від мухи.
Генрі Шоу
*
Прагнув пізнати себе, але коли пізнав, то дуже жалкував,
Народний вислів
*
Петро і Одарка були заручені. Всі вітали їх. Один Василь мовчав.
— А ти чому не вітаєш, Василю?
— Не можу…
— Чому?
— Я не знаю нареченої, тому не можу поздоровити нареченого, але я знаю нареченого і тому не можу поздоровити наречену!
*
У перукарні.
— Як накажете вас постригти?
— Мовчки.
*
*— У вас, очевидно, тісна квартира.
— Так, але звідки вам це відомо?
— Ваш собака махає хвостом не з боку на бік, а зверху вниз.
*
Старець — перехожому:
— Шановний, у мене дружина і семеро дітей, а ви мені даєте дві копійки. Цікаво, в такому разі, скільки ви дасте холостякові?
*
Почуття ліктя він виявляв тільки у тролейбусі.
*
Потопаючий. Рятуйте! Я не вмію плавати!
Пляжник (з берега). Я також не вмію плавати, але ж я не кричу.
*
Оголошення в крамниці:
«Предмети, куплені вашим чоловіком самостійно, можна обміняти по вівторках від 10 до 12 години».
*
У парку скрізь висять оголошення: «Забороняється топтати траву, штраф один шилінг».
— Чому це знизили штраф? — питають у поліцейського.— Адже раніше було три шилінги.
— Так, але за три шилінги ніхто не хотів топтати траву.
*
Новий начальник главку обходить службові помешкання.
— Скажіть, будь ласка,— питає він свого заступника,— скільки людей працює у главку?
— Я думаю, процентів п’ятдесят.
*
— Отже, в суботу ви їдете. А що ви робите завтра ввечері?
— Завтра? Завтра середа? Я зовсім вільний.
— А післязавтра?
— Також вдома сиджу.
— А у п’ятницю?
— А в п’ятницю мене запросили на обід Сагайдаки.
–– От шкода! Я хотів запросити вас на обід до нас саме у п’ятницю.
*
— Невже вам нічого не коштували грамофонні платівки?
— Ні копійки! Спочатку в мене була одна, яку я ставив з ранку до вечора… А потім сусіди мені почали дарувати інші й інші…
*
— Ці черевики мені якраз по нозі. Скільки вони коштують?
— Десять карбованців.
— Добре, беру їх, але, на жаль, у мене з собою тільки п’ять карбованців. Повірте мені до завтра, я вам принесу. Зробіть, будь ласка, послугу!
Після того, як покупець пішов, директор крамниці накинувся на продавщицю:
— Ти що, здуріла? Повірила зовсім незнайомій людині.
– Не хвилюйтеся, ручусь, він обов’язково прийде: я дала йому обидва черевики на ліву ногу.
*
Черговий по станції вже подав сигнал про від’їзд поїзда.
В цей час підбігав до каси захекана людина і говорить:
— Дайте мерщій квиток!
— Куди вам? — питає касир.
— Та яке ваше діло? Ви давайте швидше, а то ж поїзд відходить!
*
Покупець. Покажіть мені якусь жирну гуску.
Продавець. Почекайте хвилинку, зараз прийде моя заступниця.
*
На дорозі височіла гора каміння, на якій стояв гасовий ліхтар. Біля каміння сидів сторож.
— Для чого ти поставив ліхтар на каміння? — запитав цікавий автомобіліст, що проїздив шляхом.
— Щоб попереджати автомобілістів про каміння на дорозі.
— Але навіщо ж на дорозі це каміння?
— Що за питання? Для того, щоб поставити ліхтар.
*
У страховій конторі пролунав телефонний дзвінок.
— Скажіть, можна застрахувати будинок на випадок пожежі? — спитав схвильований жіночий голос.
— Так, будь ласка, приїздіть.
— А хіба не можна цього зробити по телефону?
— Ні, але ми можемо прислати агента до вас.
— О, будь ласка! Тільки поспішайте: пожежа вже почалася!
*
— Наступного року,— сказав городник-початківець,— я зроблю все навпаки: я посаджу бур’ян, і хай його задушать овочі.
*
У зоомагазині задзвонив телефон.
— Негайно надішліть сорок тисяч тарганів.
— Сорок тисяч? А що ви збираєтеся з ними робити?
— Я завтра виїду з квартири, а хазяйка просить, щоб я залишила приміщення таким, яким воно було, коли я сюди вселилась.
*
Антиквар вирішив найняти помічника і дав оголошення в газеті. Прийшов найматися юнак. Антиквар підняв з підлоги тріску, поклав її на шматок червоного оксамиту і спитав:
— Що це?
— Зубочистка маркіза Помпадур,
— Вірно,— сказав антиквар,— завтра зранку виходьте на роботу.
*
Заступник дурня.
*
Один скупець їв вишні з кісточками.
— А чому ти кісточки не випльовуєш? — спитали його.
— Аякже! За них теж заплачено!
*
На курсах водіїв викладач питає майбутнього шофера:
— Що перш за все повинен взяти з собою в дорогу водій?
— Аптечку!
*
–– Тату, на вулиці хтось гукав на поміч! Можна, я збігаю подивлюся, що трапилося?
— Сиди дома! Завтра взнаєш про це в газеті.
*
Офіціант подав клієнтові рибу.
— Ця риба смердить,— заявляв клієнт.
Офіціант відступає на два кроки і питає:
— А тепер?
*
Один чоловік лагодив дах і, посковзнувшись, зірвався вниз. Пролітаючи повз вікно, він крикнув:
— Жінко, сьогодні готуй на одного менше!
*
У ходжі спитали:
*— Коли несуть небіжчика, то де слід бути: спереду чи позаду труни?
— Тільки не всередині,— відповів ходжа.
*
Літня іспанка в поїзді читає книгу. Час від часу вона зітхає, і на її очах появляються сльози. Заінтригований пасажир, що сидів навпроти, питає:
— Хвилююча повість, синьйоро?
— Це не повість, кабальєро, це куховарська книга, видана ще до війни.
*
— Скажіть, з вами ніколи не траплялося нещастя під час ваших подорожей?
— Тільки раз, коли поїзд зійшов з рейок і впав під укіс.
— Як же вам вдалося врятуватися?
— Я їхав наступним поїздом.
*
— Ви сьогодні перша чарівна особа, яку я зустрічаю.
— Так, вам більше пощастило, ніж мені.
*
Годинниковий майстер почепив на своїй майстерні вивіску великого годинника з написом: «Іде чотириста днів без заводу».
Якийсь дотепник, що проходив повз майстерню, дописав: «А скільки він буде йти, якщо його завести?»
*
— Ти знаєш, я встановив, що дощ ніколи не йде два дні підряд.
— Та це ж і не дивно, тому що між ними ніч.
*
— Коли, нарешті, ви перестанете запізнюватися? Є у вас будильник?
— Так, але він завжди дзвонить, коли я сплю.
*
Мисливець знімає з плеча рушницю, цілиться і вбиває куріпку.
— Друга! — говорить він з гордістю товаришам.
— А де ж перша?
— Це було ще до війни.
*
Таксі, мчить по крутому спуску.
— Не можу втримати машину, гальма відмовили!
— Так затримай хоч лічильник,
*
Мешканець. У моїй кімнаті зі стелі ллється дощ. Довго ще це триватиме?
Кербуд. А що я — метеорологічне бюро?!
*
— Уявляєш, збираючись останнього разу на полювання, я забув узяти рушницю.
— Яка досада! І коли ж ти помітив це?
— Коли віддавав дружині зайця.
*
Один юнак ніколи не одержував листів і вирішив написати собі сам. Його друг спитав:
— Що ж ти написав собі?
— А я ще не знаю. Листа я одержу тільки завтра.
*
Хтось подзвонив. Господиня відчиняє двері:
— Що ви хочете?
— Я хотів би поговорити з вашим чоловіком з приводу боргу.
— Він учора виїхав.
— Який жаль! Я хотів повернути йому гроші, які в нього позичав.
— Так заходьте! На щастя, він сьогодні рано повернувся.
*
— Який жах! — обурювався пасажир.— Ніякої пошани, дисципліни!
— А що вам, власне кажучи, треба? Юнак поступився вам своїм місцем, і ви сидите!
— Я-то сиджу, але моя дружина весь час стоїть!
*
Розсердився господар на свого осла і поклявся не давати йому вівса. Коли ж настав вечір, господареві шкода стало тварину. Тоді він сказав своєму синові:
— Піди і насип ослові вівса, тільки не говори йому, що це я наказав.
*
Комівояжер зупиняв машину і питає шофера:
— Пробачте, мсьє, чи не будете ви так люб’язні довезти моє пальто до Парижа?
— Чому б ні? Але як ви одержите ваше пальто в Парижі?
— Якщо вам це не заважатиме,— відповідає комівояжер,— я залишуся в ньому.
*
Дуже гладка жінка стала на ваги, не знаючи, що вони несправні. Стрілка показала 45 кілограмів.
— Чорт забирай! — здивовано вигукнув, побачивши це, перехожий.— Не інакше, як вона порожня всередині.
*
— Я дав цій людині п’ятдесят центів за те, що вона врятувала моє життя.
— А як вона оцінила ваш вчинок?
— Дала мені двадцять центів здачі.
*
— Вірність цього собаки виключна: тричі я продавав, і тричі він повертався до мене.
*
Власник крамниці в Детройті Джордж Голлард вирішив спростувати приказку «Слон у посудній крамниці», взяв напрокат слона і пустив його в свою крамницю. Величезна тварина пробула в торговельній залі майже три години серед тисяч тарілок, чашок, рюмок і карафок, але нічого не побила й не пошкодила. Зате натовп вуличних роззяв і ватага репортерів розбили різного посуду на суму 100 доларів.
*
Західнонімецька газета надрукувала таке оголошення:
«До уваги матерів! Бережіть своїх дітей — Тане Майєр складає сьогодні екзамен на право водити машину!»
*
У зоопарку — клітка з тигром. Тигр лютий, весь час грізно ричить. На клітці оголошення:
«Не підходити. Штраф 25 карбованців».
Ніхто не наважувався підходити. Лякалися не стільки тигра, скільки штрафу.
Штрафи, вони кусаються.
Григорій Риклін
*
Дзвоник. Господар відчиняє двері.
— У вас лопнула труба у ванні?
— Ні.
— А тут живуть Ковальські?
— Ні, вони виїхали два місяці тому.
— Ну що за люди! Викличуть водопровідника, а потім виїздять!
*
Xробачок-дитина (матері). Мамо! А де тато?
Мати. Він пішов на рибалку.
*
У ресторані.
— Чому сьогодні такі маленькі порції? Вчора вони були вдвічі більші.
— А де ви вчора сиділи?
— Ось там, біля вікна.
— Тоді все зрозуміло. Відвідувачам, які сидять біля вікна, ми даємо удвічі більше. Це реклама.
*
У літак сіли пасажир, що вже багато літав, і пасажир, що летить уперше. Застрашений новачок глянув у вікно і штовхнув свого сусіда:
— Дивіться на тих людей, внизу, вони здаються мурашками.
— Та це ж і є мурашки,— відповів сусід,—літак ще не піднявся з землі.
*
— Одягай мерщій пальто, адже нас чекають.
— Коли нас чекають, то навіщо ти поспішаєш?
*
— Ваш квиток!
— У мене сезонний. Ось моя фотографія.
— Дозвольте, у вас борода і вуса, а на фотографії ви поголений.
— Та борода виросла в дорозі.
*
Таможній чиновник. Дозвольте ваш пашпорт!
Пасажир замість пашпорта подав обідню картку-меню.
Чиновник (читає вголос). Теляча голова, маринований язик, свинячі вуха. (Дивиться на пасажира). Гаразд, усі прикмети сходяться.
*
На кінець минулого сторіччя якийсь мексиканський скнара, що економив навіть на папері, залишив заповіт, витатуйований на грудях. Поховання скнари затяглося у зв’язку з необхідністю зняти завірену копію.
*
Попільничка це посудина, куди ми струшуємо попіл і кидаємо недокурки, коли в кімнаті немає підлоги.
Юліан Тувім
*
Бу Адам був дуже цікавий. Один знайомий йому сказав:
— Щоб позбутися цього недоліку, треба знайти людину, яка б не була цікавою, і натягти її сорочку.
— Так я про це теж знав,— вигукнув Бу Адам, –– я майже півсвіту обійшов і знайшов людину, яка зовсім не була цікавою, але… на ній не було сорочки!
*
Квартиронаймач. Можете собі уявити, що, коли я від’їздив з попередньої квартири, хазяйка плакала.
Xазяйка. Зі мною цього не трапиться: я беру квартплату наперед.
*
— Та що це ти надумав! У жіночу сукню вирядився!
— Хіба не бачиш, яка буря знялася? Все може трапитись. А жінок рятують у першу чергу.
*
— Ох, мій чоловік? Рятуйтеся, бо він вас уб’є!
— Він? Мене? Ніколи! Та я ж йому винен сто карбованців. Вбивати мене, коли ще борг не сплачено!
*
— Ну й вибрали ви місце! Повіситися можна від нудьги!
— Ну, тут і цієї розкоші дозволити не можна: на п’ять кілометрів — жодного дерева!
*
Проблема міжпланетних зв’язків його не цікавила. Він думав про те, як проїхати додому у години «пік».
Еміль Кроткий
*
На одній бензозаправній станції на початку Сахари мандрівник прочитав напис: «Заправляйтесь тут, всі інші — міражі!»
*
Кожного разу, коли він приходив купувати автомобіль, виявлялося, що машини подорожчали, і йому доводилося зберігати гроші. Таким чином він став мільйонером.
Януш Осенка
*
У комунальній квартирі прокидаються не від галасу, а від тиші.
Еміль Кроткий
*
— Не люблю я цього млявого полювання на зайців, куріпок: мені треба щось ефектне, потрібні хвилювання!..
— Так поїхали на полювання зі мною. Вчора я поранив свого дядька і вбив двох своїх собак!
*
— Уявіть собі, гуляю я в лісі, коли раптом бачу — гадюка!
— Ну, то й що?
— А нічого. Придивився і бачу: то просто гілка…
— Чому ж ви так налякалися?
— Тому, що гілка, яку я схопив, щоб ударити гадюку, виявилася гадюкою.
*
— Неподобство! У вагонах жодного місця! Хіба можна при такій кількості пасажирів подавати так мало вагонів?
— Вагонів достатня кількість,— відповів начальник поїзда,— це пасажирів занадто багато.
*
Ревізор у поїзді Париж — Ніцца звертається до дами, що спокійно розташувалась у купе:
— У вас квиток до Кале, а поїзд іде в Ніццу!
— Он як! І як часто ваші машиністи так помиляються?
*
— Хоча Іван виконував обов’язки і кучера і шофера, але я примушений його прогнати.
— За що?
— За неуважність. Він неодноразово сипав овес в автомобільний бак і коней напував бензином.
*
Чоловікові, дуже жадібному до грошей, сказали:
— Давай ми тебе поб’ємо до смерті, а за це ти одержиш тисячу карбованців.
Скнара замислився, а потім сказав:
— Ви краще побийте мене не до смерті, а тільки наполовину, і за це мені дайте не цілу тисячу карбованців, а тільки п’ятсот.
*
— Яка чудова річ! Звідки вона у тебе?
— Звідки? Гм… Я взяв її на згадку.
— У кого?
— От цього я й не знаю: господаря не було вдома.
*
У халіфа пропав верблюд, і він звелів оповісникам кричати на всіх вулицях, що верблюд залишиться у того, хто його знайде.
— Яка ж тобі від цього користь? — запитали його.
— По-перше, радість від того, що верблюд знайдеться, по-друге, радість від того, що я його дарую.
*
Пасажир. Що, капітане, буде, якщо ми наскочимо на міну?
Капітан. Будьте спокійні, на мені і на моїх матросах„ коркові пояси, і ми ні в якому разі не потонемо.
*
— І штовхаєшся тут, старий дурень, зі своєю дурною фізіономією!
— Що ви, любий!..
— Ох, пробачте, я помилився! Ви неймовірно схожі на мого друга.
*
— До вас, я чув, ревізор приїхав. Ну, який він?
–– Пресуворий. Коли ми підсунули йому тисячу карбованців, так, не повірите, кожну копійку ретельно перевірив.
*
Рятівник. Але послухайте, це ж нахабство! Я ризикував своїм життям, щоб врятувати вас, а ви ледь добралися до берега і вимагаєте з мене борг!
Врятований. Та що ж мені з вами робити, якщо вас інакше і з собаками не піймаєш? Адже я для того й у воду кинувся.
*
Сусід прийшов у гості до сусіда. Хазяїн поставив перед гостем миску з молоком і сказав:
— Є в цьому молоці і кисляк, і сир, і сметана, і масло, і багато іншого.
Гість поїв і, не сказавши ні слова, пішов, а через кілька днів покликав цього приятеля до себе в гості, поклав перед ним гроно винограду і сказав:
— Їж, тут і вино, і халва, і сік, і кишмиш, і багато іншого.
*
Побачивши філософа, який вмочав сухар у воду і їв його з насолодою, один чоловік здивувався:
— Як можна їсти з апетитом таку їжу?
— А я приберіг її на той випадок, коли і сухар здається ласим,— відповів філософ.
Абуль-Фарадж
*
В автобусі жінка звертається до водія:
— Скажіть, автобус іде по Проспекту?
— Іде.
— Тоді зупиніть біля будинку № 75.
— Гаразд. А скільки разів мені подзвонити у двері, раз чи двічі?
*
— Обід пахне милом,— поскаржилися клієнти.
— Що ви даремно наговорюєте! Наша їдальня вже рік як не бачила мила! — відказала офіціантка.
*
Відвідувач. Офіціант! У мене в супі запонка!
Офіціант. От спасибі! А я її давно шукаю!..
*
У ресторані висить оголошення:
«Персонал на державному утриманні».
— На чай, виходить, у вас давати заборонено? — питає відвідувач офіціанта.
— Так, але в раю теж яблуко було заборонене,— відповів той.
*
В одній з книжкових крамниць міста Глазго (Шотландія) вивісили таке оголошення: «Купуйте подарунки до Нового року в листопаді. Тоді встигнете прочитати книгу перш, ніж ви її подаруєте».
*
Дідусь 80-ти років говорить іншому, 60-літньому:
— Сором, молода людино!
Антон Чехов
*
На Єлісейських полях розлютований турист звертається до поліцейського:
— Пане полісмене, я залишив тут свою машину, а її немає… її вкрали! Що мені робити?
— Де, ви говорите, вона стояла?
— Та ось тут, біля тротуару.
— Ну, тоді вам пощастило. Якби вона була тут, я повинен був би оштрафувати вас: тут стоянка заборонена!
*
Вона. Ні! Ні! Я нізащо не поїду на візнику — може налетіти трамвай!
Він. Чи варто турбуватися! У мене швидкий погляд, сильні ноги, і я миттю виплигну з коляски.
*
Один старий, коли лягав спати, завжди одягав окуляри. Його запитали, нащо він так робить.
Він відповів:
— У мене поганий зір і без окулярів я не бачу снів.
*
Дотепна людина, побачивши на накритому столі у скнари смажену курку, вигукнула:
— Життя бідненької було коротким, зате тепер, хоч у печеному вигляді, вона придбала вічність.
*
Іспанський дворянин, дуже гордовитий, однієї ночі постукав до готелю. На вигук хазяїна «Хто там?» він відповів:
— Дон Жуан-Педро Фернандес-Родріго де Вілл-Нова граф Малафра кавалер Сант’яго і Алькантара!
— Де ж нам вмістити таку юрбу народу, у нас і для одного ледве знайдеться місце,— пробурчав хазяїн, відходячи від воріт.
*
— Товаришу начальник, я прошу на завтрашній день звільнення.
— Навіщо?
— Старенька мати померла. Треба йти на похорони.
— Цікаво, адже це вже третя старенька мати, яка у вас вмирає.
— ІЦо вдієш, якщо старий батько раз у раз одружується
*
— Ви, мабуть, вважаєте мене за злодія, якщо завжди замикаєте все і ключі носите при собі?..
— Ні, любий мій, я роблю це для того, щоб перешкодити вам стати злодієм.
*
Два приятелі при зустрічі:
— Кажуть, у тебе на тому тижні була пожежа?
— Тссс!.. На наступному!
*
Скнара, приходячи в лазню, завжди голив голову в перукарні останнім. Його запитали, чому він так робить. Він відповів:
— Я підрахував, що таким чином за рік виходить на одне гоління голови менше, а це все-таки вигідно!
*
У Мадріді на вулиці до мандрівника простягнув руку жебрак-іспанець, який гордовито драпірувався у живописне лахміття. Мандрівника роздратувало його приставання і разом з тим уразила зовнішність жебрака.
— Як тобі не соромно жебракувати і ледарювати,— сказав він жебракові.— Ти такий здоров’як і міг би чесно заробити собі на хліб.
Іспанець тієї ж миті прийняв гордовитого та пихатого вигляду і відповів:
— Шановний пане, я прошу у вас милостиню, а не поради.
*
Йому ніколи не доводилося стояти в трамваї: він умів постояти за себе.
Еміль Кроткий
*
— Скільки коштує це пальто?
— 50 карбованців.
— А це?
— Також 50 карбованців.
— А карбованців на двісті?
— Є на всі п’ятсот, якщо бажаєте.
— Та мені, правду кажучи, не треба. Це я заради інтересу.
*
Бу Адам продав землю і купив осла.
— Навіщо ти це зробив? — запитали його.
— Досі, –– відповів Бу Адам,— я витрачав гній, а одержував ячмінь, тепер я буду одержувати гній, а витрачати ячмінь.
*
Життя подібне до універмагу. У ньому знаходиш все, крім того, що шукаєш.
Еміль Кроткий
Одна людина вихваляла незвичайний розум свого пса-водолаза і розповідала:
— Минулого року я з покійною дружиною відпочивав улітку на березі моря. Звичайно, і водолаз був з нами. Дружину мою ви пам’ятаєте: дуже неприємна була покійниця… Та не про неї мова. Одного разу ми гуляли на березі моря, вона спіткнулася і впала в море. І що ж ви думаєте? Ви, звичайно, гадаєте, що мій водолаз, як усі собаки його породи, одразу ж кинувся у воду і витягнув утоплену? Аніскільки! Він подивився спочатку на дружину, тобто на місце, куди вона впала, потім глянув на мене, потім відійшов убік і спокійнісінько улігся. Яка розумна і кмітлива тварина!..
*
— Звідки мама дізналася, що ти не купався?
— Я забув намочити мило.
*
— Я гадаю, що радіо колись цілком замінить газети.
— Куди там!
— А чому б і ні?
— Та в радіо ж нічого не загорнеш!
*
— Просто життя немає з цим новим начальством.
— А що?
— Кожного дня приходить на роботу!
*
З гордістю носив медаль, яку його собака одержав на виставці.
*
Мисливець вихвалявся, який він стрілець. Раптом мимо пролетіла качка.
— Дивіться, що буде,— сказав він і вистрелив. Качка летіла далі.
— Друзі,— сказав мисливець з пафосом.— Ви були свідками дива. Це летить нежива качка.
*
— Ви задоволені з барометра, котрий купили в нашому магазині?
— Ще б пак! Відтоді, як я його купив, дощу не було взагалі.
*
Директор однієї установи, приймаючи на роботу нового службовця, питає його:
— Ви знаєте есперанто? Бо ми листуємося з кількома іноземними установами мовою есперанто.
Новий службовець, випнувши груди, пихато відповідає:
— Як я можу не знати?! Адже я вісім років там жив.
*
— Вже десять днів я бігаю за тобою по всьому місту, щоб ти віддав мені п’ять тисяч динарів боргу.
— Нічого. Це реванш… Згадай, як цілий місяць я гасав за тобою, поки ти мені їх позичив.
*
Дружина хвора, і чоловік пішов на базар.
— Почім яйця? — спитав він у торговки.
— Десять копійок за штуку, а за бите — по шість.
— Тоді набийте мені десяток.
*
— Тиждень тому я купив у вас крісло, а сьогодні воно розвалилося на шматки.
— По всьому видно, що на нього хтось сів.
*
На світанку під’їздили до незнайомого придніпровського озера. Якийсь ранній дідок уже пасе на березі корову. Питаємо:
— Дідусю, в цьому озері є риба?
— А де б вона мала дітися
Посиділи над вудочками до обіду, але ні кльову, ні пів-кльову, знову питаємо:
— Дідусю, чому ж воно не клює? Може, тут риби немає?
— А де б вона тут взялася!
Федір Маківчук
*
— Як ти думаєш, устигнемо ми купити двісті грамів ковбаси?
— Ні, вже пізно.
— А сто грамів?
*
Якось я бачив титана, який зашивав дірочку на шкарпетках. Це було його титанічне зусилля.
Станіслав Єжи Лец
*
— Бідний старий, зовсім позбувся слуху. Його, напевне, доведеться звільнити.
— Дурниці! Ми переведемо його у відділ скарг.
*
Замовник. Я чув, що мій син винен вам за костюм уже три роки.
Кравець. Так. А що? Ви прийшли сплатити борг?
Замовник. Ні, я хотів би пошити собі костюм на тих самих умовах.
*
Завідувач рестораном (беручи пробу). Так ви, кажете, служили у Франції?
Кухар. Так точно, сер. Два роки в офіцерській їдальні. Двічі поранений, сер.
Завідувач. Вам ще пощастило, мій друже. Дивно, що вас не вбили.
*
Службовець — прибиральниці:
— Де пилюка зі столу? У мене там були записані важливі телефони.
*
Рибалка. Послухайте, ви вже три години стоїте за моєю спиною і дивитесь, як я ловлю рибу. Сіли б самі й ловили.
Перехожий. Мені для цього бракує терпцю.
*
Він працює завідувачем ощадкаси і береже кожну копійку, а сам одержує велику зарплату.
*
— І що за звичка свистіти під час роботи?!
— А я зовсім і не працюю. Я тільки свищу!
*
— А який тут клімат?
— Чудовий. Коли я вперше потрапив сюди, я ні ходити, ні говорити, ні пити, ні їсти не міг. А тепер, як бачите, дай бог кожному таке здоров’я.
— І давно ви тут живете?
— Я тут народився.
*
Провінціал приїхав до міста і бачить на дверях будинку напис: «Вхід суворо заборонений!»
— Ох, і розумники ці горожани! Спочатку роблять двері, а потім пишуть, що через них не можна ходити.
*
На жаль, транспорт інколи не стільки підвозить, скільки підводить.
*
На виставці швейних виробів.
— Скажіть, а крім зразків, ви ще що-небудь виробляєте?
*
— Останнім часом я значно більше читаю, ніж раніше. Коли дзвонить телефон, я беру з собою книжку. Тільки-но почується голосок чиєїсь секретарки: «Хвилиночку! З вами буде розмовляти директор (редактор, голова, тощо)» — я відразу ж занурююся в читання. І довго-довго спокійно читаю.
Юліан Тувім
*
Один бондар так розхвалював свою продукцію:
. — 3а воду не ручусь, а огірки залишаться!
*
150-літній горянин покинув палити цигарки.
— Я це зробив,— заявив він,— як тільки дізнався, що нікотин шкідливий для здоров’я.
*
Студент скаржиться на сусідів:
— Вони стали зовсім нестерпні! До самого ранку вони стукали мені в стінку.
— Води тобі заважали спати?
— Та ні! Заважали розучувати соло на тромбоні.
*
Молодий хлопець заходить у перукарню, зручно вмощується і починав читати. Згодом перукар питав:
— Отак тепер буде добре?
Не відриваючись від читання, молодий хлопець відповідає:
— Будь ласка, зробіть волосся трохи довшим.
*
У похоронному бюро одержали замовлення зробити напис на вінку:
«Спочивай у мирі! До побачення!»
Через дві години замовник додав по телефону:
— Додайте: «На небі», якщо ще є місце.
Під час поховання присутні прочитали напис:
«Спочивай у мирі! До побачення на небі, якщо ще є місце».
*
Наївний чоловік говорив своєму знайомому:
— Цієї ночі я бачив сон, ніби лікар, розмовляючи з тобою, поглядав на мене. Скажи, що він про мене говорив?
*
Пасажир. Це нестерпно! Для чого розклад, якщо поїзди завжди запізнюються?!
Залізничник. А для чого були б зали чекання, якби вони приходили вчасно?
*
— Ти ж тільки уяви собі: жерстяника, який ремонтував дах, учора збила машина!..
— Жах! Стало небезпечно гуляти навіть на дахах!..
*
— Я настроювач.
— Справді?.. Але наш інструмент ще добре працює, не розладнаний.
— Це на вашу думку не розладнаний, але ваші сусіди так не вважають.
*
За дружнім обідом юнак зовсім втомив усіх своєю похвальбою.
— Слухай, чи є на світі щось, чого б ти не зміг зробити? — запитав хтось із присутніх.
— Безумовно, є! — відповів хвалько.— Наприклад, я ніяк не можу заплатити за цей обід.
*
— Два грами нікотину вбивають коня.
— Боже, навіщо ж було давати коневі курити!
*
За столом 13 осіб. Один з гостей говорить:
— О, нас тринадцять! Це дуже поганий знак! Хтось із нас обов’язково помре раніше, ніж усі інші.
*
— У цій річці дозволяється ловити рибу?
— Безперечно!
— Виходить, якщо я піймаю рибину, це не буде злочином?
— Ні, це буде чудом!
*
Відвідувачі одного американського ресторану скаржилися на дуже жорсткі біфштекси. Тоді господар ресторану почепив такий плакат:
«Наші біфштекси призначені для справжніх мужчин, а не для слинтяїв з розхитаними зубами».
Після цього скарги на жорстке м’ясо припинилися.
Он що значить чоловіча гордість!
*
— Давайте купимо пральну машину.
— А навіщо? У нас же є бабуся.
*
Пароплав потопав. Кругом борсаються люди, чіпляючись хто за що зможе. Жінка, підпливаючи до чоловіка, який тримається за двері з написом «Пивний бар», вигукує:
— Я знала, негіднику, де тебе шукати!
*
Восени парки виходять на пенсію, а пенсіонери — в парк.
*
— Так ви мені дзвякнете!
— Обов’язково дзвякну.
— Значить, дзвякнете?
— Дзвякну, дзвякну, неодмінно!
— Я тебе дзвякну, старий ідіот. Так дзвякну, що й своїх не впізнаєш!
Ілля Ільф
*
До зоопарку вбігає сердитий покупець і кричить:
— Дивіться, що ви мені всукали! Вчора я купив у вас цю співочу пташку, а вона виявилася з перебитою ніжкою.
— Але ж ви купували в нас співачку, а не балерину!
*
Хлопчик прибіг до поліцейського і просить:
— Ходімте швидше! Якийсь чоловік більше години б’ється з моїм татком!
Чому ж ти не прийшов і не сказав раніше?
— Бо тоді татко був зверху.
*
Гість позіхає.
— Що, мабуть, нудно?
— Так, а вам?
— І мені.
— А чи не могли б ми непомітно зникнути?
— На жаль, ні, бо я господар цього дому.
*
— Громадянко, чому ви заходите в автобус через передні двері?
— Та я ж з дитиною.
— А де ж дитина?
— Та увійшла через задні двері.
*
На танцювальному вечорі.
— Чи можу я вас запросити на вальс?
— Так, але прошу вас танцювати повільно, бо я три тижні як овдовіла…
*
Сентиментальне оголошення:
«Продається кізочка, молоденька, гарненька…»
*
У одному товаристві зайшла балачка про те, як легко померти, замерзнувши.
— Найприємніша смерть! Сядеш у сніг, заснеш, а коли прокинешся — всьому вже кінець!..
*
Витяг із книги скарг.
Пропозиція: «З пугача, котрий продається для дітей, хотілося б вистрелити над вухом у того, хто його винайшов.
Інженер Квач.
Відповідь на пропозицію:
«Ваша пропозиція виконана. Світла пам’ять про винахідника пугача назавжди залишиться в наших серцях…
Група товаришів»
*
Кравець позичив учневі перукаря трохи грошей. Вдячний учень перукаря сказав:
— Джон, якщо тебе спіткає лихо, якщо від тебе відвернеться увесь світ, якщо твоя мати, батько, брати, сестри покинуть тебе, приходь до мене, я пострижу тебе безкоштовно.
*
— Ви мені дали різні шкарпетки.
— А у вас що, однакові ноги?
*
Туризм — найкращий відпочинок. У поході можна навіть не голитися і не вмиватися!
*
— Даю вам чесне благородне слово, що в цьому місяці я сплачу вам борг.
— Ви те ж саме говорили і в минулому місяці.
— Ось бачите, як твердо я дотримую свого слова!
*
— Хто був цей юнак, який назвав тебе ослом?
— Не знаю, вперше його бачу.
— Дивно, як швидко він тебе розкусив!
*
— Чи далеко до Костогризівки?
— Дві години їзди.
— Прекрасно, я трішки посплю.
Прокинувшись, пасажир знову звертається до сусіда:
— Далеко до Костогризівки?
— Дві години їзди.
— Та ви ж мені це і раніше говорили?
— Так, але тепер дві години їзди у зворотний бік!
*
Може, ця людина й народилася в сорочці, але вона відтоді жодного разу її не прала.
Лазар Лагін
*
Прийшовши на роботу, службовці із задоволенням слухали радіопередачу «Для тих, хто вдома».
Слів Авабін
*
У їдальні.
— Це не суп, а якась вода!
— Не якась, а кип’ячена!
*
Два мандрівники прийшли до готелю. Їм показали досить брудний номер. Один з них запитав;
— Скільки коштує оцей свинюшник?
Хазяїн готелю не розгубився:
— Для однієї свині — один долар, для двох — три.
*
— Кого я бачу! Ти живий і здоровий?! А мені вже тричі говорили, що ти помер.
— Невже?! Що ж ти за друг, якщо й разу не прийшов на мій похорон!
*
— Ви прочитали своїй дружині лекцію про ощадливість?
— Так,
— І які наслідки?
— Я перестав курити.
*
— Скажіть, яка різниця між біфштексом за чотири марки і біфштексом за шість марок?
— До біфштекса за шість марок ми даємо гострішого ножа.
*
На одній з маленьких станцій сидить пасажир і чекає поїзда. Коли йому увірвався нарешті терпець і він зібрався йти, черговий по станції сказав йому:
— Не йдіть, поїзд зараз прибуде.
— Звідки ви знаєте?
— А он пес машиніста вже прибіг його зустрічати!
*
Мужчина поступається місцем жінці. Та з вдячністю сідає.
— Будь ласка! Жінки в автобусах мають сидіти. Декотрі поступаються місцем тільки гарненьким, а я, як бачите, поступаюся всім…
*
— Мою дружину звуть Маргарита, і вона любить квіти які мають її ім’я.
— Добре, що її звуть не Орхідея, це коштувало б тобі значно дорожче.
*
— Як же це так! Та ви ж відповідаєте за багаж, який вам довіряють!
— Цілком правильно, ось я вам і відповідаю: ваш багаж загублено…
*
У ресторані.
— І це називаєте міцною кавою?!
— Так, доказом цього є те, що після першого ковтка ви дуже збуджені.
*
— Тут сто карбованців, які я тобі винен.
— А я давно про них забув!
— То чому ти мені про це не сказав раніше?!
*
— Як би ви назвали людину, яка сіла на ваш капелюх?
— Дурнем.
— Тоді, прошу вас, устаньте.
*
Під мостом сидять двоє бродяг.
— Що б ти зробив, якби виграв мільйон карбованців? — питає один у другого.
— Збудував би міст!
— Міст?! Для чого?
— Завжди приємніше спати під своїм власним мостом!
*
— Я вам востаннє кажу: віддайте гроші.
— Ну, хвала богові, що востаннє, нарешті кінчиться між нами ця неприємна справа.
*
У готелі:
— Чому у вас немає портьєр?
— Якщо ви хочете почистити взуття, ви можете використати оксамитну скатертину.
*
— Подайте бідному, котрий утратив під час пожежі всю родину…
— Мені здається, минулого тижня ви говорили, що ваша родина загинула під час повені.
— Це правда. Тепер уже ви знаєте, як я багато в житті перестраждав.
*
— Я потрапив у дуже скрутне становище: мені негайно потрібна невелика сума грошей, і я зовсім не уявляю, де мені її дістати!
— Це вже легше, мій дорогий! А я злякався. Мені здалося, ніби ви уявили, що можете її дістати в мене.
*
Вивіска на дверях авторемонтної майстерні:
«Перевірка гальм коштує три долари, похорон — триста доларів. Подумай і зваж!»
*
— У мене чемності на двох: коли підводжусь у трамваї, то даю місце одразу двом жінкам.
*
Пацюки страшенно зляться, якщо корабель, з якого вони втекли, не тоне.
*
Один дотепник писав листа другові. Хотів він повідати йому таємниці свої, але сидів поруч якийсь неввічливий і весь час заглядав у лист. Тоді дотепник написав:
«Багато з того, що я ношу в серці, розповів би я тобі, та сидить поруч якийсь нахаба, виродок потаскухи, і заглядає в лист».
— Звідки це ти взяв, що я тобі в листа заглядаю? — спитав неввічливий.
— А якби ти не заглядав, з чого б ти раптом заговорив про це?
*
— Подивіться, що ви зробили з моєю білизною! –– гнівно сказав клієнт директорові пральні.
— Не розумію! Ваші мережива добре випрані!
— Які мережива?! Це було простирадло!
*
Таксист. Ми приїхали, з вас 12 марок.
Пасажир. Ви не можете від’їхати трохи назад, у мене всього 10.
*
Через цвинтар увечері йде жінка, раптом чув за собою кроки. До неї наближається невідомий чоловік і проводжав її до воріт. Жінка питає в нього:
— Ви не боїтесь?
— Ні, тепер уже ні. Коли був живий, так теж боявся.
*
Перехожий довго риється в кишенях, щоб дати монету жебракові.
— Швидше, будь ласка,— говорить жебрак,— я поставив машину в забороненому місці.
*
Шофер-відчайдух летить машиною по вулиці і раптом… трах-бах — і він приходить до пам’яті в ліжку.
— Де я? — питає він.
— У палаті номер три.
— У лікарні чи у в’язниці?
*
Власник автомобіля, задавивши порося, заспокоював господаря:
— Прошу вас, не здіймайте галасу! Я заміню вам його.
— Що ви! — господар критично оглядає автомобіліста.— Ви ж такий худий!
*
Дві жінки ведуть розмову:
— Як поживає ваш син?
— Слава богу, прекрасно! Робота у нього легка. Тричі на день він ходить до цирку, кладе голову в пащу лева. А потім увесь день вільний.
*
— Скажіть, товаришу продавець, блузка, яку ви мені запропонували, зараз модна?
— Найновіша мода!
— Вона не вицвіте?
— Що ви! Три роки висіла на вітрині і не вицвіла.
*
Відвідувач сердито сказав офіціантові:
— Послухайте, гриби, які я вчора у вас з’їв, виявилися отруйними. Я отруївся, і мені робили промивання шлунка!
— Правда? — зрадів офіціант.— Значить, я виграв парі у директора ресторану.
*
Покупець звертається до продавця зоомагазину.
— Мені потрібний папуга, який би говорив по-італійськи і по-французьки.
— Вам дуже пощастило, сеньйоре, саме такого папугу ми одержали вчора. До кожної його ніжки прив’язано по мотузочку. Якщо ви потягнете за ліву — папуга заговорить по-італійськи, якщо за праву — по-французьки…
— А якщо за обидві зразу?
— Розірвеш мене пополам, дурню! — не витримавши, крикнув папуга по-німецьки.
*
У вокзальному ресторані пасажир зняв галас:
— Ганьба! М’ясо таке жорстке, що я десять хвилин не можу його прожувати!
— Не хвилюйтеся,— сказав офіціант,— поїзд стоїть двадцять хвилин.
*
Із штабу полку дзвонять у роту:
— У вас там є рядовий Браун? Повідомте йому обережно, що в нього помер батько.
— Єсть обережно повідомити! — гаркає капрал і велить роті вишикуватися.
— Хлоп’ята, у кого є батько, три кроки вперед! Браун, а ти куди лізеш, дубино!
*
Управитель входить у контору і бачить, що службовець цілує секретарку.
— Хіба я вам за це плачу гроші?
— О, я це роблю безкоштовно!
*
Відомий своєю неуважністю письменник учився на курсах шоферів. Настав день екзаменів з практичної їзди. Увечері письменник з’явився в центральному Будинку літераторів.
— Ну, склав?
— Не знаю,— знизав плечима письменник.— Коли мене виписали з лікарні, інспектор був ще непритомний.
*
Відвідувач ресторану, марно прочекавши з півгодини офіціантку з замовленням, просить господаря ресторану:
— Ось вам гроші, купіть квіти для офіціантки.
— Звісно, сеньйоре, з задоволенням,— розшаркується втішений хазяїн.— Вона так вам сподобалася?
— Зовсім ні. По-моєму, вона померла.
*
Відчинивши двері, господар квартири побачив старого друга і біля нього величезного собаку. Господар запросив гостя в дім, і вони стали згадувати студентські роки. Тим часом собака загнав хазяйську кішку на шафу, розбив кілька ваз, перекинув лампу і нарешті влігся на канапі. Коли гість зібрався йти, господар саркастично зауважив:
— Сподіваюся, ти не лишиш мені свого собаку?
— Якого собаку? — здивувався гість.— Я думав, це твій…
*
Покупець звертається до продавця, що його образив:
— Візьміть свої слова назад.
— Ви ж знаєте, що в нас нічого назад не беруть. Я можу їх тільки замінити рівноцінними.
*
Один громадянин був запрошений в гості. За столом він запалив сигарету і запропонував закурити сусідові праворуч.
— Дякую, я не палю.
Гість звернувся до сусіда ліворуч.
— Дякую, я також не палю.
Дружина тихо прошепотіла:
— А чому ти не запропонуєш сигарету господині?
— Не можна, вона палить,— ще тихіше відповів гість.
*
На відстані пострілу мисливець побачив зайця, що стояв на задніх лапках. Він прицілився і вистрілив, але на зайця це не справило ніякого враження.
— Стріляйте ще раз! Заєць, мабуть, не чув першого пострілу,— сказав колега мисливця.
*
До крамниці заходить покупець.
— Я хотів би купити комірець.
— А який би ви хотіли, такий, як у мене? — питає продавець.
— Ні, трохи чистіший.
*
У одного чоловіка померла теща. Пішов він замовляти на її могилу пам’ятник.
— Платіть триста карбованців — поставимо пам’ятника.
— А дешевше нема?
— Є ось один дешевий, тільки на ньому висічене інше ім’я.
— Та чорт із ним! Моя теща все одно неписьменна.
*
Відвідувач ресторану. Я не можу їсти цю гидоту. Покличте директора.
Офіціантка. Даремно кличете, він теж цього не їстиме.
*
— Ти чого такий сумний?
— Робота… Робота… Робота… з ранку до вечора, і нічого, крім неї…
— І давно ти працюєш?
— Завтра починаю.
*
— Цей шлях безпечний? — запитав шофер перехожого.
— Ще двадцять кілометрів ви повинні бути уважні, а далі є аптека і поряд живе лікар.
*
Він був єдиним свідком автомобільної катастрофи. Поліцейський спитав його ім’я.
— Джон Сміт.
— Я прошу вас повідомити ваше справжнє ім’я!
— Гаразд,— відповів свідок,— запишіть: Вільям Шекспір…
— Ось так би й давно, а то дурить голову собі й мені…
*
Розмова двох співробітників під час обідньої перерви.
— О боже мій! Я вийшов з кабінету і залишив сейф відчиненим!
— Ну і що ж! Ми ж обоє тут сидимо?!
*
Відвідувач — офіціантові:
— І ви це називаєте біфштексом?
–– Я ні, але шеф-повар — так.
*
Два власники собак хвастаються:
— Мій собака читає газети!
— Знаю. Мені про це говорив мій Шарик.
*
— Ви питаєте, що я роблю? Інколи підпираю паркан і думаю, а інколи просто підпираю.
*
Оголошення в аптеці:
«Тут продають ліки і всі інші отрути».
*
— Стривай, чорна кішка перебігла нам дорогу!
— Ех ти, марновіре! Чого злякався? Я в такому разі перехрещусь і йду далі.
*
–– Здоров, куди мандруєш?
— На полювання.
— Чом же не маєш із собою ні рушниці, ані іншої зброї?
— А навіщо з нею тягатися, коли результат все одно той самий.
*
В одному ресторані відвідувач зажадав книгу скарг.
— Що він там написав? — спитав директор ресторану в кельнера.
— Нічого не написав,— просто засунув туди шніцель.
Джерело: Книга веселої мудрості. Видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1968.
Коментувати