ОСНОВНІ РИСИ ГЕОЛОГІЧНОЇ БУДОВИ УКРАЇНИ. СТРУКТУРНО-ТЕКТОНІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ.
Територія України характеризується різноманітністю тектонічних структур та складною геологічною будовою. Понад 90% території країни належить до платформних областей, серед яких виділено:
1. Древню Східноєвропейську платформу (СЄП).
2. Західноєвропейську платформу (ЗЄП).
3. Скіфську плиту.
У межах території, що належить до СЄП, виділяють такі головні структури: Український щит (УЩ) та його схили, Волино-Подільська плита, Причорноморська, Дніпровсько-Донецька (ДДЗ) западини, південно-західне крило Воронезької антеклізи. Найбільшою серед них є Український щит, який простягається з північного заходу на південний схід через всю територію України. В будові УЩ виділяють складчастий докембрійський фундамент і перекриваючий його, нерівномірно поширений осадовий чохол фанерозою (потужність — до 120 м). Залежно від рівня денудації окремих структур фундаменту на сучасний ерозійний зріз виходять кристалічні породи різного віку (найдавніші архейські утворення — 3,85 млрд років), формаційного і петрографічного складу.
Більшість геологічних пам’яток УЩ відноситься до мінералого-петрографічного та геоморфологічного типів. їх можна спостерігати в долинах річок, каньонах. Повз м. Житомир, наприклад, тече річка Тетерів, на лівому березі якої височить скеля Чацького, а на правому — гранітні скелі Чотири брати. Скеля Чацького нагадує лицаря, одягненого в лати, має довжину 120 м, підноситься над водою на ЗО м. Чотири брати — це чотири виступи, що піднімаються у вигляді 10-метрових велетнів над руслом Тетерева. Ці та багато інших пам’яток УЩ мають значну пізнавальну та естетичну цінність.
У складчастому обрамленні платформ виділені герцинські (Складчаста споруда Донбасу, фрагмент Північної Добруджі — Прутський виступ, що в Одеській обл., Мармарошський масив — на Закарпатті), кімерійські та альпійські структури (Гірський Крим, Складчасті Карпати).
Українські Карпати — частина Карпатської дуги, яка представлена північною гілкою альпійських структур європейського Середземномор’я. За віком складчастості Українські Карпати поділяються на Зовнішні (або Флішеві) і Внутрішні. Вони складені флішовими товщами крейди та палеогену. Великий глибинний розлом (Пенінський) відокремлює Карпати від Закарпатського внутрішнього прогину, фундамент якого складений осадовими товщами тріасу, юри, крейди, метаморфічними комплексами палеозою, а чохол неогеновими вулканогенно-осадовими утвореннями,ускладненими проявами соляно-купольної тектоніки. На різні зони прогину накладене Вигорлат-Гутинське вулканічне пасмо, представлене лавами і туфами пліоценового віку. Між складчастими Карпатами і Волино-Подільською плитою розміщується Передкарпатський крайовий прогин, в межах якого виділено три самостійні зони: Більче-Волицька, Самбірська і Бориславсько-Покутська. Перша з них має східцево-занурену під Самбірську зону доміоценову основу, яка характеризується складчасто-блоковою будовою з елементами багатоповерхових структурно-стратиграфічних комплексів, і відклади власне прогину, який складений слабо дислокованими міоценовими відкладами баденію і сармату (верхні моласи). Самбірська зона — система лінійних складок і лусок, які утворюють покрив, насунутий на автохтонний розріз прогину. Зона складена нижнім міоценом (нижні моласи). Бориславсько-Покутська зона — це великий покрив, насунутий на крейда-палеогеновий фліш і частково перекритий насувом Скибової зони Карпат.
Геологічні пам’ятки Карпатського регіону обумовлені специфічними тектонічними формами: зсувами, каменепадами, водоспадами, озерами різного генезису, джерелами, карстовими та тріщин ними печерами, денудаційними вулканічними останцями.
Волино-Подільська плита та Львівсько-Волинська западина межують з Передкарпатським прогином. Потужність палеозой-мезозойського осадового чохла Волино-Подільської плити досягає 9-10 км. Вендська частина розрізу добре відслонена в середньому Придністров’ї, вона детально вивчена і розглядається в літературі як унікальний геологічний об’єкт, еталон системи. Геологічні пам’ятки цього регіону пов’язані зі стратиграфічними підрозділами, розріз яких послідовно нарощується зі сходу на захід (від венду до девону) і гірські породи добре відслонені у каньоноподібних річкових долинах Дністра та його приток. Особливе значення мають останці бар’єрного рифу, побудованого водоростевими і моховитковими вапняками (Товтри або Медобори), гіпсові карстові печери та унікальний, найповніший в Європі розріз нижнього палеозою.
На північному сході Український щит межує з Дніпровсько-Донецькою западиною (ДДЗ), що представляє собою прогин, заповнений осадовими породами палеозою, мезозою та кайнозою. Тут розташовані стратотипи палеогенових та неогенових відкладів, а також геологічні пам’ятки, пов’язані з соляно-купольною тектонікою.
На південний схід від ДДЗ простягається герцинська Донецька складчаста споруда, де найкраще відслонені девонські та кам’яновугільні утворення. Тут відомі геологічні пам’ятки стратиграфічного, палеонтологічного типів. З пермськими відкладами пов’язані прояви соляного, гіпсового та карбонатного карсту.
Герцинська складчаста споруда Добруджі розташована на південному заході Одеської області. Тут відслонюються девонські та тріасові утворення, ускладнені насувами. Для геологів представляє інтерес розріз девонських відкладів на острові Зміїний. Велике наукове значення має палеонтологічний заповідник “Одеські катакомби” зі скупченням кісток викопних тварин.
На території Причорноморської западини та Скіфської плити розташовані стратотипи різних регіоярусів неогену.
До області кімерійсько-альпійської складчастості (кінець MZ — початок KZ) належить Гірський Крим та його східне, поховане продовження на Керченському півострові. Кримські гори складені породами тріасу, юри, крейди, палеогену та неогену. Каньони, куести, екзотичні скелі, каменепади, карстові печери Криму мають велике наукове та естетичне значення. Геологічними пам’ятками Керченського півострова є грязьові вулкани.
Джерело: Геологічні пам’ятки України: У 3 т. / В.П. Безвинний, С.В. Білецький, О.Б. Бобров та ін.; За ред. В.І. Калініна, Д.С. Рурського, І.В. Антакової. — К.: ДІА, 2006. — Т. І. — 320 с.
Tags: геологія
Коментувати