До змісту

Рослинний покрив, як фактор регулювання гідрологічного режиму поверхневих і ґрунтових вод, має неоціненне значення в умовах гірського рельєфу. Значна крутизна схилів, інколи дуже близьке залягання водонепроникних гірських порід створюють надзвичайно, сприятливі умови для швидкого стікання води. Процеси ці набирають загрозливого характеру при зливах та бурхливому сніготаненні. У таких випадках на схилах гір, де лісовий покрив з різних причин відсутній, посилюються ерозійні процеси, утворюються селеві потоки, обвали і зсуви перенасиченого вологою грунту. Значні маси стікаючої з великою швидкістю води затоплюють прибережні сільськогосподарські угіддя, розмивають дороги, зносять мости, будівлі. Тому регулювання режиму стоку має важливе народногосподарське значення. По-перше, рівномірна водність гірських потоків і річок на протязі року є головною умовою забезпечення потреб народного господарства водними та гідроенергетичними ресурсами. Адже розвиток будь-якої галузі виробництва пов’язаний із споживанням меншої чи більшої кількості води. Вода — необхідний продукт для побутових потреб. Крім того, гірські річки являють собою невичерпне джерело одержання дешевої гідроелектроенергії. З другого боку, рівномірний стік з гірських схилів запобігає виникненню повіней, посиленої ерозії грунтів та інших стихійних явищ.

Значні зміни у природному режимі поверхневих та ґрунтових вод відбуваються в результаті вссзростаючого виливу господарської діяльності людини. Цей вплив може відбиватися на стані водних ресурсів та формуванні гідрологічного режиму позитивно, якщо він спрямовуватиметься на зменшення неефективних витрат води паводкового стоку або непродуктивного випаровування вологи з поверхні грунту, і негативно — при надмірному вирубуванні лісів, обробітку грунту, який не відповідає природним умовам, поширеному в лісах випасанню худоби тощо.

Перетворення водного балансу країни шляхом збільшення більш цінних для народного господарства природних вод за рахунок менш цінних являє собою одну з форм охорони та збереження водних ресурсів. Тому поліпшення стану водних ресурсів полягає не в збільшенні абсолютної кількості води на тому чи іншому відрізку території, а в переведенні непридатних для використання паводкових вод в ресурси стабільного стоку, підземних вод та ґрунтової вологи.

Багатьма дослідниками доведено, що в природі існує тісний взаємозв’язок між грунтовою вологою і продуктивністю біомаси. В регулюванні цих процесів з боку людини і полягає суть раціонального перетворення водного балансу штучним способом.

А. А. Молчанов (1963) ставить в пряму залежність витрати вологи на сумарне випаровування при поточному прирості 1 м³ деревини у деревостанах різного породного складу і віку. Це співвідношення він називає евопараційним коефіцієнтом, або коефіцієнтом корисної дії сумарного випаровування. Виходячи з такої залежності витрат вологи на сумарне випаровування та поточного приросту деревини, А. А. Молчанов робить висновок, що чим вищі витрати вологи на 1 м³ приросту, тим більш марно витрачають її деревостани. Найнижчий евопараційний коефіцієнт припадає на кульмінаційний період поточного приросту, коли витрати вологи на сумарне випаровування найбільш продуктивні.

Дуже низький коефіцієнт корисної дії сумарного випаровування А. А. Молчанов відмічає для багатьох порід у 140—180-річному віці. У цей час істотно знижується корисний гідрологічний вплив лісу, послаблюється поточний приріст деревини, що призводить до непродуктивного кругообігу вологи. Цей період він пропонує називати гідрологічною стиглістю деревостанів, коли слід проводити головну рубку. Вік гідрологічної стиглості міняється залежно від типу лісу та бонітету насадження.

Зрозуміло, що вирішення питання про проведення головної рубки в гірських умовах не може диктуватися лише зниженням інтенсивності поточного приросту насадження. Тут у першу чергу враховується захисна цінність деревостану. Особливої охорони вимагають деревостани на крутосхилах, кам’янистих грунтах, приполонинні ліси. У таких випадках можна до деякої міри ігнорувати цінністю такого деревостану з точки зору одержання деревної маси, а в зв’язку з цим і непродуктивними витратами вологи на сумарне випаровування заради збереження захисних функцій лісу.

Фактори антропогенного виливу на водний режим, зокрема на формування сумарного стоку, можна розділити на дві групи: гідротехнічні та гру грунтово-меліоративні, а в гірських умовах з переважанням лісового покриву головна роль належить лісівничим заходам. Як відмічає М. І. Львович (1963), гідротехнічні заходи розповсюджуються тільки на русловий стік, тобто на стік після концентрації його в гідрографічній сітці. На відміну від гідротехнічних грунтово-меліоративні та лісівничі заходи проявляють свій вплив на водний баланс та характер формування стоку в початковій стадії свого розвитку, тобто до попадання води у гідрографічну сітку.

Із сказаного вище можна зробити висновок, що на безлісих схилах гір регулювання інтенсивності стоку можна досягти шляхом чимскорішого їх залісення, а руйнівний вплив води в руслах водотоків припинити шляхом будівництва гідротехнічних споруд. Одночасне застосування обох методів, як відомо з практики багатьох гірських районів, дає позитивні результати. Але при наданні переваги тому чи іншому методу треба враховувати, насамперед, фізико-географічні особливості району і, зокрема, закладені тут потенціальні можливості для росту і розвитку лісів.

Як відомо, кліматично-грунтові умови Українських Карпат сприятливі для росту й розвитку лісових біоценозів. Помірно теплий та пологий клімат із переважанням буроземного типу грунтотворення обумовлюють поширення лісових угруповань відносно багатих як за видовим складом деревних порід, так і за їх продуктивністю. Таким чином, продуктивність деревостанів та їх водорегулюючі властивості знаходяться у тісному взаємозв’язку. Чим вища загальна продуктивність деревостану, тим інтенсивніше проходять процеси кругообігу поживних речовин і вологи, а в зв’язку з цим зменшується непродуктивне витрачання останньої. Зрозуміло, досягнення високого водорегулюючого ефекту можливе лише тоді, коли тип лісових насаджень найбільш відповідає типу умов місцезростання.

Дещо інше становище створюється в тих випадках, коли в результаті невдалої господарської діяльності людини чи з будь-яких інших зовнішніх причин істотно порушується існуюча в природі лісу рівновага: надмірні рубки, вітровали, інтенсивне використання лісових угідь під випаси. Під дією цих факторів сильно порушується ґрунтовий покрив, який тут здебільшого представлений малопотужним шаром. У таких випадках утворюються кам’янисті розсипи, а в кращому випадку грунти сильно змиваються, втрачаючи свою первісну родючість. Докорінно змінюється у таких випадках і гідрологічний режим схилів. Основна маса атмосферних опадів витрачається на руйнівний поверхневий стік. У таких місцях повністю щезають гірські потоки, міліють річки, а під час паводків утворюються селеві потоки. Тому стержневим питанням в розробці методів та прийомів лісового господарства в Карпатах є не тільки максимальне підвищення продуктивності лісів, а створення біологічно стійких лісових насаджень з одночасною вимогою збереження та підвищення їх водорегулюючих та ґрунтозахисних функцій.

Окремо треба підкреслити роль лісів і методів лісового господарства у визначенні гідрологічного режиму обширних територій. До числа заходів, спрямованих на охорону та збереження водних ресурсів у широких масштабах, належить створення в СРСР системи водоохоронних лісів.

Розглядаючи в загальних рисах гідрологічний вилив рослинного покриву Карпат, треба відмітити, що в зв’язку з неоднорідністю рослинних угруповань, їх продуктивності, а також породного складу, відповідно міняються і їх водорегулюючі функції. Це стосується, передусім, тієї частини Українських Карпат, де водозбірні площі охоплюють значний висотний діапазон з добре сформованими вертикальними лісорослинними поясами. Тут досить чітко представлені: субальпійський пояс полонин, криволісся гірської сосни, зеленої вільхи, ялівцю сибірського, перехідна до лісового поясу смуга ялинового рідколісся, верхній лісовий ялиновий та нижній буково-ялицево-ялиновий пояси. Але загальною особливістю лісового покриву, як водорегулюючого фактора є те, що, являючи собою складний біоценоз живих організмів, вони одночасно виступають посередником між атмосферними опадами і грунтом. Ця особливість створювати відповідний контакт між атмосферою і грунтом і в свою чергу, між надходженням атмосферних опадів і стоком являє собою суть водорегулюючого впливу лісу. Зупинимося на детальнішому з’ясуванні цієї залежності в букових лісах Карпат.

Джерело: Чубатий О.В. Захисна роль карпатських лісів. Вид. “Карпати”, Ужгород, 1968