До змісту

У фізико-географічному відношенні Карпати розділяють на Східні, Західні і Південні. Східні або Лісисті Карпати починаються у верхів’ях річок Дунаєць і Попрад і, простягаючись у південно-східному напрямку, закінчуються Молдово-Ссмиградськими Карпатами. Це найбільш знижена та звужена частина карпатських гір. За даними Л. І. Воропай та М. О. Куниці (1966), Східні Карпати складаються із Східних Бескидів, Українських Карпат і Молдово-Семиградських Карпат. Найвищим гірським хребтом Східних Карпат є Роднянські Альпи з максимальною висотою 2305 м над рівнем моря (П’єтрос).

Українські Карпати займають центральну частину Східних Карпат і простягаються майже на 260 км. їх ширина коливається від 100 до 150 км. За геологічною будовою вони являють собою значно видозмінене продовження Західних Карпат, в яких розвинені три зони геологічних утворень, характерних для молодих складчастих гір: центральна, або ядерна зона (південна), що складається з кристалічних сланців; зовнішня або північна, так звана зона флішу, яка складається з пісковиків, що чергуються з сланцями; внутрішня зона (найвужча) складена вапняками, які утворюють скелясті та урвисті елементи рельєфу. Ядерна або кристалічна зона Українських Карпат внаслідок глибокого поперечного розлому карпатської дуги похована під новішими пухкими наносами. Виходи кристалічних порід є в південно-східній частині Українських Карпат. Відслонення старокристалічних сланців добре виявлене у верхній течії Чорного Черемоша і в Гуцульських Альпах (Г. Запалович, 1889).

Вапняки в Українських Карпатах представлені розпорошеними групами. Як старокристалічні, так і тріасові вапняки відзначаються високою стійкістю проти звітрювання і утворюють на пологих схилах стрімкі скелясті елементи рельєфу (А. Реман, 1895).

На формування високогірного ландшафту Українських Карпат частково вилинув льодовиковий покрив. Особливо він позначився в альпійському та субальпійському поясах Чорногори і Свидовецьких гір.

Взагалі геологічна будова Українських Карпат нескладна. Домінують одноманітні товщі флішу крейдяного і палеогенового віків, утворені переважно крупно і дрібнозернистими пісковиками, що чергуються з глинястими, рідше іноцерамовими і менілітовими сланцями. Прошарки конгломератів і мертелів трапляються рідше. На південь від флішевих Карпат простягається пасмо вулканічних гір, які беруть початок в Чехословаччині, дугоподібно в південно-східному напрямку проходять через Закарпатську низовину і закінчуються в Румунії. Це так звана Вигорлат-Гутинська вулканічна зона.

Широке пасмо флішевих Карпат характеризується неоднаковим складом флішу. Там, де в покладах його переважають сланці, які легше піддаються процесам звітрювання, гори значно нижчі, а схили більш пологі. Іншу категорію являють собою флішеві товщі з незначним вмістом сланців. Основна маса їх представлена покладами пісковиків, які важче піддаються процесам звітрювання. За даними А. Романа (1895), в Східних Карпатах розрізняють два види пісковиків, а саме: ямненські, що відносяться до крейдяної формації і займають глибший позем, і магурські, які належать до третинного періоду й утворюють найвищі хребти Українських Карпат — Чорногору та Свидовець.

Ямненським пісковикам, за Е. Ромером (1904), властива висока компактність і дрібнозернистість. Така кам’яниста маса важко піддається звітрюванню, розтріскується на великі уламки і брили, в яких важко помітити сліди хімічного звітрювання. Магурські пісковики, порівняно з ямненськідми, відзначаються більшою різноманітністю. Здебільшого вони являють собою конгломерати склеєних часток гравію, пісковиків, утворених зернами кварцу різних розмірів; рідше зустрічаються вкраплення кристалічних порід, склеєних кремнієвим або вапняковим матеріалом (В. (Лідерський, 1933 і Е. Ромер, 1904).

Орографічна будова Українських Карпат складна. Тут добре виявлені видовжені гірські масиви, які паралельними хребтами простягаються з північного заходу на південний схід. У поперечному напрямку вони чітко розділяються на менші гірські масиви: притоками Дністра –на північному і Типі па південному макросхилах Карпат,

Своєрідність геологічної будови і орографії окремих гірських хребтів цієї частини Карпат істотно впливає па формування клімату, ґрунтового покриву, гідрологічних умов, а в зв’язку з цим і па поширення тут рослинного покриву.

Джерело: Чубатий О.В. Захисна роль карпатських лісів. Вид. “Карпати”, Ужгород, 1968