До змісту

Одним з неповторних творінь чарівниці-природи є долина річки Яловий Потік на Іршавщині. До неї найкраще добиратися від селища Ільниця. Це район урочища Смерековий Камінь, про вулканічні породи якого було розказано в попередніх частинах книги. Ви вже знаєте, які породи виходять там на поверхню. Давайте на якийсь час відволічемося від назв порід та їх складу. Озброюйтесь фантазією та погляньте на ці скелі з її допомогою …

За останнім будинком селища звертаємо вліво на північний захід. Лісова дорога піднімається крутими схилами Кічери − одного з численних пагорбів Вулканічних Карпат.

З іншого боку гребеня раз по разі зустрічаються величезні валуни, оголені скелі, зарості величезної, вище людського зросту, папороті. Незабаром виходимо на галявину на дні глибокої вузької ущелини.

На передньому плані височіє Смерековий Камінь. Трохи неподалік за ним − інша скеля, місцями заросла чагарником. Зліва, на гребені хребта, що тягнеться вздовж яру, видно дві величезні кам’яні брили з химерними обрисами. Їх розділяє глибока тріщина. Це так званий Розколотий камінь.

У міру просування дорогою вгору перед очима, немов у чарівному калейдоскопі, відкриваються все нові картини, одна гарніша іншої. Стрімкою стіною по обидві сторони долини височіють скелі заввишки як 5-6-поверхові будинки. Вони утворюють найфантастичніші поєднання, нагадуючи руїни дивовижних замків з баштами та зазубреними бійницями.

Праворуч серед кам’яного хаосу одиноко стоїть тригранна піраміда, створена самою природою.

Виходимо на лісову галявину, де нас очікують нові чудеса природи. Перед нами величезний кам’яний одногорбий верблюд. А поруч з ним городище велетня − скупчення скель та круч, схожих своїми обрисами на зруйнований замок.

…Сонце сідає за гору. Останні промені золотять високу скелю. Але що це? Перед нами яскраво вимальовується профіль величезної людської голови. Риси обличчя виразні, мужні. Відкрите чоло, очі трохи банькаті, прямий ніс, губи та борода лопатою, як у єгипетських фараонів… Здається, що кам’яний велетень дивиться на руїни замку, що колись належав йому…

Не менш химерними здаються силуети скель, особливо у передвечірньому освітленні. Створюється враження, що знаходишся в чарівному скам’янілою місті. І ще здається, що вночі, коли все навколо стихає, ця казкова, залита сріблястим місячним сяйвом, долина оживає. З печер та ущелин в скелях виходять всі казкові герої та водять веселий хоровод…

В чудернацьких обрисах застиглих вулканічних порід спізнається чи голова зубра (внизу), чи собака, що сидить… (зверху)

Здається що ведмідь, який встав на диби (внизу) та кам’яний велетень (зверху) вирішили помірятися силою.

Цю піраміду (зверху) та казковий замок (внизу) створила природа

Наступний розділ

Источник: Лазаренко Э.А. По вулканическим Карпатам. Путеводитель. – Ужгород: Карпаты, 1978. – 96 с.
Переклад О.Цапулич