Цей маршрут є одним з популярних маршрутів для багатьох туристів охочих почати свої сходження в гори з північно-західної частини Українських Карпат. Вершина гори Полонина Руна є величезної величини плато, покрите кущами чорниці, брусниці, лишайниками і низькорослою гірською сосною. Половина маршруту проходить по лісистих схилах. На вершині збереглися залишки того, що було військовим об’єктом – радарною станцією дального спостереження.
Там же встановлені пам’ятні стели на честь учасників партизанського руху в роки Другої Світової Війни. До самої вершини прокладена дорога з залізобетонних плит, що дозволяє доїхати до вершини навіть легковим автомобілем. Проте, наш маршрут є пішохідним варіантом сходження, і описаний в деяких старих путівниках.

Маршруту бере свій початок від туристичної бази “Полонина”, розташованої в кінці села Лумшори, Перечинського району. Дістатися до турбази можна рейсовим автобусом Перечин-Лумшори. Від села треба пройти не більше кілометра по дорозі, що веде до турбази, в напрямі на північний схід.
Доїхати до турбази можна наступним чином. З м.Ужгорода виїздимо на об’їзну дорогу М 06 і Е 50, звернемо на дорогу Т 14 03, яка веде в м.Перечин. У Перечині прямуємо дорогою Т 07 12 в напрямку селища Поляна. На 8-му кілометрі, в селі Тур’ї-Ремети, повернемо убік сіл Турічки, Лумшори, дорога Т 07 23. Далі на 7-му кілометрі від повороту їдемо вліво, на с.Лумшоры. З боку Львова, Мукачева потрібно в’їхати в с.Поляна, який поряд з м.Свалява, і в центрі села згорнути за показником – Перечин.

Стежка на полонину починається відразу ж за табором. Переходимо на лівий берег струмка по підвісному містку, огинаємо дерев’яну будівлю і рухаємося в південному напрямі(189°). Відразу ж починається підйом. Через 0.5 км. перетинаємо невеликий майданчик з покинутими фундаментами і повертаємо вліво по курсу 88° . Пройшовши метрів 150 виходимо на лісову дорогу і продовжуємо рух на Південь. Зробивши невеликий зигзаг, продовжуємо рух в західному напрямі ( трохи більше 700 метрів).
Далі дорога звертає на південь, перетинає невеликий дерев’яний місток і міняє напрям на південно-східний (134°). Пройшовши 300 метрів від містка, виходимо на першу поляну (650 м.н.р.м.). Наступні 370 метрів проходимо по курсу 65°, в східному напрямі, потім 490м. по курсу 161°, потім 650 м по напряму на Північ(29°). Незабаром лісова дорога виходить на велику поляну, в нижній частині якої розташувалося невелике озеро (839 м.н.р.м.). З недалеких часів озеро дістало назву Комсомольське Озеро.
У цьому місці багато з туристів роблять привал, зупиняються на ночівлю, влаштовують літні табори. У південної частини поляни побудовано декілька легких споруд для туристів: дерев’яний будиночок, настили для наметів, столики. Тут же поруч знаходиться джерело, де можна поповнити запаси води.
Звідси до вершини гори Полонина Руна 7.1 кілометри і близько 3-х годин ходу. Перепад висоти складає 640 метрів. Продовжимо нашу подорож.
Від озера, повз кам’яну брилу, стежка йде спочатку на південь (186°), через 0.6 км перетинає струмок, і через 0.4 км виходить на велике відкрите поле. Пройшовши по польовій дорозі в південному напрямі метрів 650 до розвилки доріг, повертаємо вліво на північний схід і далі рухаємося по курсу 22°- 25°. Від розвилки до початку плато гори Полонина Руна належить піднятися на 220 метрів по вертикалі і пройти 1.24 км. Першими об’єктами на полонині, з якими зустрічаються туристи, будуть розвалини будівель і залишки залізобетонних фундаментів.
Проходимо метрів 300 до бетонної автодороги. Далі ця бетонка йде на південь, потім на північний схід і у кінці приводить нас майже до верхньої точки гори Полонина Руна. Тут, на самій вершині, ви зустрінете величезні розвалин тих конструкцій, що були стратегічним об’єктом. На ознайомлення із залишками заліза і бетону можуть піти години. Проте, набагато приємніше милуватися безмежними панорамами просторів долин, ущелин, гірських хребтів, які віялом розходяться на всі боки горизонту. На півночі видно вершини гір Гостра (1,405 м.н.р.м.), правіше від неї г.Пікуй (1,406 м.н.р.м.). На сході розкинувся заказник Шипот. На півдні лежить Тур’янська долина. На північному заході, на відстані “витягнутої руки”, красуються дві вершини – Мала Голиця (1,183 м.н.р.м.) і Лютянська Голиця (1,374 м.н.р.м.). На заході, вдалині видно Словацькі Бескиди.
Наш маршрут триває до гори Гостра в напрямі на північ, відстань до якої 9.2 км. Скористаємося стежкою, що йде від пам’ятної гранітної стели на схід (86°). Через 1.1 км стежка переходить в гірську дорогу, що сходить вниз на північ. На першому розгалуженні доріг тримаємося північного напряму.