До змісту

Підковоніс малий – Rhinolophus hipposideros hipposideros Bechstein. На Поділлі, Прикарпатті й у Закарпатті протягом 1951 – 1971 pp. зареєстрований у таких пунктах: у с. Більчому Золотому – печера Вертеба, с. Королівці – печера Вітрова, с. Кривчому – печери Середня і Кришталева, с. Млинках – печера Ентузіастів Тернопільської області; у селах Нигіні, Залуччі – печера Кармалюка, гроти над р. Смотричем Хмельницької області; у селах Глибокому – штольня, Куклябані, Мужієвому, Діловому – печера Мармурова, м. Ужгороді Закарпатської області. У 1961 та 1971 pp. ми виявили поширення малих підковоносів на території Хмельницької та півночі Івано-Франківської областей. Зібрані нові дані про сезонний біоцикл виду на Поділлі та Прикарпатті. Вважали, що цей вид не поширений на лівобережжі Дністра і верхів’я цієї ріки є північно-західною межею ареалу малого підковоноса на заході УРСР. 6–7 квітня 1971 р. в околицях с. Мельни Рогатинського району Івано-Франківської області ми знайшли цих рукокрилих, які перебували у зимовій сплячці. Цей факт свідчить про те, що межа ареалу малого підковоноса посувається північніше від Дністра і проходить між містами Рогатином і Львовом. У печерах Вітровій і Оптимістичній в с. Королівці 21. IV 1960 р. зареєстровані великі (до 80 особин) скупчення малих підковоносів, серед яких ³/₄ загального поголів’я – самці.

22. X 1961 р. підковоноси були у гроті і печері Кармалюка в с. Залуччі. Понад 300 особин цих рукокрилих 24. XII 1960 р. знаходились в печері Вітровій, а 26. XII того ж року – у печері Вертеба с. Більчого Золотого. 6. XI 1962 р. звірят виявлено у тій же печері, а 9. XI 1962 р. – на зимівлі у підземних лабіринтах печери Середньої с. Кривчого. Отже, з жовтня до кінця квітня вони зимують у печерах на півдні Поділля. Очевидно, звірки припиняють діяльність у кінці вересня. Теплої осені активні у першій половині жовтня і лише в останній декаді цього місяця починають зимівлю (спостереження проводились у печері Кармалюка в жовтні 1961 p.). У кінці квітня у Королівських печерах підковоноси перебували в стані сплячки, їх активність почалася у першій декаді травня.

У гроті і печері Кармалюка 7–9.VII 1962 р. у деяких самок були новонароджені, а інші самки лише мали народжувати. Вага новонародженого–1,7 г, довжина тулуба – 22, хвоста–12, задньої стопи – 6, вуха – 7,5, передпліччя – 17 мм. У виявленому виводковому стаді було 50–60 самок. Наші спостереження над тривалістю сплячки і строками розмноження подільської популяції відрізняються від цих же явищ закарпатської популяції малих підковоносів. У Закарпатті вони прокидаються раніше (у кінці березня), і всі біологічні процеси відбуваються з деяким зміщенням фенофаз.

Малих підковоносів позначали кільцюванням і ампутацією 2–4 пальців лівої задньої кінцівки. У печері Вітровій в с. Королівці 1–3. II 1951 р. маркіровано двох самок і дев’ятьох самців; 2. II 1951 р. у печері Вертеба с. Більчого Золотого – дев’ять самок і 25 самців, з яких одного самця виявлено у тій же печері 28. III 1952 р. і там же відпущено; іншого самця виявлено 7. VII 1952 р. у с. Королівці (печера Вітрова) на відстані 10–12 км на південь від місця кільцювання. У королівській печері 21. IV 1960 р. окільцьовано сім підковоносів (1♀ і 6♂♂). Самець з кільцем «X» 120417 спійманий 25. VIII 1961 p., там же і відпущений. Кільцювання показало, що малий підковоніс – осілий вид і переміщується лише у радіусі 10–12 км.

На цих підковоносах виявлені такі ектопаразити: Spinturnix vespertilionis L., Spinturnix psi Kol., Ixodes pospelovae Emt, Neomyobia chiropteralis Mich., Nycteridopsylla pentactena K.ol., Rhinolophopsylla unipectinata Tasch.

Підковоніс великий – Rhinolophus ferrum-equinum ferrum-equinum Schreber. Влітку трапляється досить високо в горах на південних схилах Українських Карпат, зокрема у селах Ізках, Колочаві Міжгірського району, Верхньому Водяному, Кобилецькій Поляні Рахівського району Закарпатської області. Нові відомості про фенологію цих летючих мишей повідомляє Ю. І. Крочко, який вів спостереження у печерах сіл Глибокого, Нижньої Солотвини Перечинського району та Мужієва Берегівського району на Закарпатті. Великі підковоноси сплять на віддалі 20–80 м від входу до підземелля, розташовуючись один від одного не ближче 40–50 см. Протягом зими змінюють своє положення, перелітаючи в глиб печери. У наших колекціях є особини, здобуті 25–27. II 1970 р. у підземеллі с. Кольчина Мукачівського району Закарпатської області. Протягом 1948–1965 pp. у різних пунктах Закарпаття було окільцьовано 231 великого підковоноса (130♀♀ і 101♂♂), з яких вдруге знайдено 28 особин (18♀♀ і 10♂♂). У шести випадках звірки були виявлені в інших сховищах – окільцьовані поблизу м. Берегова, а знайдені у с. Середньому, що на віддалі 40 км. У двох випадках переміщувались на 12 км, а в трьох – на З км. Молода самка, окільцьована 23. IX 1948 p., виявлена через дев’ять років у тій самій печері (Абелєнцев, Татаринов та ін., 1969).

Нічниця велика – Myotis myotis myotis Borkhausen. На обстеженій території України найпоширеніший вид рукокрилих окультуреного ландшафту. Протягом 1954–1972 pp. ми виявили цих нічниць у таких пунктах: 2. V 1962 р. у печері с. Синякового Тернопільської області; у грудні 1960 р. у печері с. Залісся (хутір Млинки); влітку 1961 –1963 pp. на дзвіниці церкви м. Бережан та в різних пунктах м. Тернополя; у печері Мокрій с. Локитки Івано-Франківської області, де навесні  1963 р. зареєстрована найбільша у Середньому Придністров’ї колонія (понад 1000 особин) самок.

Великих нічниць ми кільцювали у Медових печерах 28. II 1949 p., 28.ХІІ 1952 р, 12.11 1956 р. (всього 3♀♀ і 2♂♂); 18 особин (12♀♀ і 6♂♂) окільцьовано 25.1 1952 p., 20. Ill 1955 p., 16, 30. Ill 1967 p. у катакомбах с. Страдча; 18, 23 і 29. VI 1964 р, 22. V 1966 р. у печері Мокрій с. Локитки окільцьовано 50 звірят (38♀♀ і 12♂♂). Усі самки у печері Мокрій мали малят, з яких деякі погано літали. Кільцювали дорослих і молодих самок, молодих самців. Повторно там же виявлено 12. V 1965 р. самця «Х»-715520 і самку «Х»-215587, які були окільцьовані 23 і 29. VI 1964 р. Окільцьована нами в с. Локитках 29. VI 1964 р. самка «Х» – 715589 здобута 1.VII 1966 р. у с. Великий Бичків Закарпатської області. Ця особина подолала гірські хребти Карпат і віддалилась від місця кільцювання майже на 200 км. Разом. з іншими звірятами її завезли до м. Києва і 3. VII 1966 р. відпустили. Другого дня її знайшли на відстані 3 км від цього місця (вул. їв. Сірка, 2). Матеріали щодо кільцювання великих нічниць викладено у нашій статті «Підсумки кільцювання рукокрилих в Українській РСР за 1939–1967 pp.».

З ектопаразитів зареєстровано бліх Ischnopsyllus hexactenus Wagner, гамазових кліщів Ischoronyssus flavus Kolen.

Нічниця довговуха – Myotis bechsteini Kuhl. Рідкісна у західній частині України, тому кожна нова знахідка заслуговує реєстрації. Протягом 1953–1963 pp. у Львівській і суміжних областях їх. не вдалося виявити на зимівлі у відомих сховищах (печери, гроти, тощо). У катакомбах на г. Піщаній у с. Страдчі Львівської області 12. XI 1964 р. ми здобули двох особин цієї нічниці. Морфометричні дані про них наводяться у табл.

ТАБЛИЦЯ

Виміри та вага довговухих нічниць з Львівської області

Нічниці були в стані повного заціпеніння, хоча температура у підземеллі досягала 10°С. Нові знахідки підтверджують спорадичність зимівлі цих рукокрилих у Львівській області.

Нічниця водяна – Myotis daubentoni daubentoni Kuhl. Досить звичайна на заході УРСР на зимівлі і влітку. Особини, що зимують, зареєстровані 9 і 26. III 1949 p., 6 та 8. II 1950 p., у січні і лютому 1951 p. у Медових печерах біля Львова, у катакомбах с. Страдча Львівської області. 27. IV 1950 р. вони здобуті в с. Токах Тернопільської області. Одне звірятко 24. IX 1964 р. окільцьоване у страдчанських катакомбах (Татаринов, 1956; Абелєнцев, Татаринов та ін., 1968). Виявлені І. І. Туряниним 24. V 1959 р. у с. Макарові на Закарпатті у дуплі старої верби.

Вухань – Plecotus auritus auritus L.[1] На заході України звичайний вид рукокрилих усіх пір року. Неодноразово здобувався нами у Львові (10. X 1950 p., 21. V 1951 p., 18. VIII 1953 p., ЗЛІ 1954 p.), на зимівлях у Медових печерах (17. II і 9. III 1949 p., 6. І та 7. III 1950 p., 9 та 23. XII 1951 p., 25. II 1952 p., 12. II 1956 p.), у катакомбах с. Страдча (26. III 1949 p., 8. II 1950 p., 15. II 1952 p., 25. І 1953 p., 8. II 1968 p.), у підвалах Кременецького педагогічного інституту (18. XII 1958 р. та 27.ТІ 1959 p.), у печері Середній с. Кривчого Тернопільської області (12. II 1961 р.) та інших місцях. Ми (Татаринов, 1956) відзначали «холодолюбність» цього виду. Спостереження 1958–1971 pp. у різних районах Поділля підтвердили цей висновок. 20. XII 1960 р. вухані виявлені біля самого входу до печери Середньої у с. Кривчому. В цьому місці температура була такою ж, як і на відкритому повітрі, – близько 0° С. Таке ж явище відзначено там 12. II 1961 p., коли інші види рукокрилих розмістились в глибині печери, де температура була вищою. Аналогічне спостереження проведено нами 8. II 1968 р. у катакомбах с. Страдча Львівської області.

Кільцювання і позначення вуханів ми здійснювали 1. II 1951 р. в с. Королівці (окільцьовано 2 ♀♀); 28. XII 1952 р. та 20. II 1957 р. у Медових печерах (1♀ та 3♂♂); 20. III 1955 p., 12. XI 1964 p., 30. Ill 1967 p. у с. Страдчі (6♀♀ і 1 ♂).

З ектопаразитів на вуханях виявлені: Nycteridopsylla pentactena Kol., Spinturnix tnyoti Kol., Ixodes ricinus Latr., I. pospelovae Emt, Nycteribia pedicularia Latr.

Широковух європейський – Barbastella barbastellus Schreber. Зареєстрований в околицях Львова (1949–1971 pp.), де його бачили на зимівлі з листопада по березень включно. Взимку скупчується по 30–40 звірят. Як вухаті, належить до «холодолюбних» рукокрилих. За нашими спостереженнями (1949–1954 pp.), у Медових печерах виявлено, що широковухи заселюють тріщини, ніші поблизу від входу до печери, де температура майже така, як і на відкритому повітрі. Взимку переміщуються з одного сховища до іншого, що виявлено способом маркіровки звірят. У грудні 1962 р. в печері с. Нижня Солотвина на Закарпатті широковух знайдений у 3 ж від входу, де температура була 3°С, а вологість – 65%.

У Медових печерах 28. XII 1949 р. ми маркірували двох самок, з яких одна здобута 12. II 1956 р. і там же знову відпущена. У цій же печері 6.1 1950 p., 28. XII 1952 p., 8. Ill 1953 р. окільцьовано дев’ять (кільця 138431–138439) і дев’ять звірят маркіровано ампутацією 3–5 пальців лівої задньої кінцівки. У катакомбах с, Страдча 7. III 1950 р. окільцьовано 10 самок (кільця 138440–138449).

З ектопаразитів виявлено гамазових кліщів – Spinturnix vespertilionis L., Ischoronyssus flavus Kolen.

Вечірниця руда, або дозірна – Nyctalus noctula noctula Schrcber. У лісових угіддях заходу України найчисленніший, фоновий вид рукокрилих. Здійснює міграцію у південно-західному напрямку. За повідомленням В. І. Абелєнцева (1956), окремі особини роблять переліт до 750 км. Більша частина місцевої популяції залишається на зимівлю. Зимують переважно у дуплах, але не виключаються інші сховища (за дерев’яною обшивкою будинків, сараїв, у заглибинах стін, між віконними рамами, в душниках вентиляторів тощо). У наших колекціях є особини з околиць м. Кременця, яких здобуто 5 та 22. VII 1948 p.; с. Розвадова – 25 та 28. VII 1949 p.; Львова, вул. Радянська–9. XII 1952 p.; с. Вишні–24. V 1957 р. та 11. VI 1958р. Поблизу с. Голуби Ровенської області 22. VI 1962 р. скупчення рудих вечірниць виявлено у дуплі вільхи на березі р. Лютьми. Слід відзначити, що до останнього часу цей вид не був зареєстрований у Ровенській області. 22. VI 1962 р. у дуплі знайдено лише самок, які мали по двоє малят (виміри їх подано в табл.).

ТАБЛИЦЯ

Морфометричні показники молодих рудих вечірниць з Ровенської області

Молоді звірки вкриті рідкою шерстю. Окремі з них тримались осібно, а більшість висіла на грудях у самок. На Паннонській рівнині молодь у рудих вечірниць з’являється найчастіше між 5 і 10 червня, у букових гірських лісах між 10 і 15 червня. На північних схилах Українських Карпат молоді зареєстровані ще пізніше, між 15 і 20 червня. Влітку скупчення вечірниць зареєстровано у дуплах верби (один випадок), вільхи (два випадки), бука (три випадки), дуба (два випадки), липи (два випадки), каштана (один випадок). Крім того, вони виявлені за дерев’яною обшивкою воріт у селах Розвадові, НижньовІ і м. Борщові.

16. VII 1950 р. окільцовано 10♀♀ і 3♂♂ у с. Нижньові Івано-Франківської області, 18. VII того ж року 11♀♀ і 2♂♂ (окільцьовано на р. Золотій Липі Тернопільської області). 29. VI 1952 р. 32 особини (28 молодих і 4 дорослі, з них 21 ♀♀ і 11 ♂♂) маркіровано у буковому лісі на Погулянці (східна околиця Львова). 22. VI 1962 р. 9 рудих вечірниць (шість молодих і три дорослі, з них 5♀♀ і 4♂♂) окільцьовані поблизу с. Голуби Ровенської області. Окільцьовані 18. VII 1950 р. на р. Золотій Липі самки (кільця 138426 та 138423), яких здобуто 9. VI 1951 р. в с. Нижньові Івано-Франківської області в дуплі вільхи на дністровській стариці Охаба на віддалі 4–5 км на південний схід, від місця кільцювання і знову відпущено. У с. Рудниках Львівської області П. П. Балабай 10. XI 1954 р. здобув руду вечірницю з кільцем 07500 (Абелєнцев, Татаринов та ін., 1970).

На цих летючих мишах виявлені блохи Nycteridopsylla pentactena Kol., паразитичні мухи Nyctcribia pcdicularia Latr., N. kolenatii Teod. et Mosc., клопи Cimex pipistrelli Jn.

Нетопир малий – Pipistrellus pipistrellus pipistrellus Schreber. На заході України поширений скрізь. В Українських Карпатах влітку підіймається до висоти 1200–1300 м над рівнем моря (верхня межа гірських букових лісів). Робить періодичні міграції, відлітаючи па зиму на південь, зокрема на Балкани (Абелєнцев, Татаринов та ін., 1970). Особини цього виду кільцювалися у селах Великій Доброні та Порошкові, м. Ужгороді на Закарпатті. Слід відмітити, що в Ужгороді малі нетопирі кільцювались у вересні (1958, 1963, 1965 pp.), листопаді 0963 р.) та грудні (1965 p.), тобто – восени та взимку. Помічені особини були відловлені повторно у тому ж самому місці – будинку хімічного факультету Ужгородського університету – у грудні–січні через 389 і 426 днів після кільцювання. 4. IV 1972 р. між рамами вікна хімічного корпусу УжДУ ми знайшли 6 самок, які знаходились у стані зимового заціпеніння, а 5. IV 1972 р. один малий нетопир виявлений у будинку, де є форелевий інкубатор урочища Заньки Нижньоволовецького лісництва. За свідченням лісничого М. О. Дідранцева, цей звірок залетів у приміщення інкубатора ще у жовтні 1971 р. і всю зиму 1971 –1972 pp. провів у тому ж самому місці – на стінці кімнати під стелею. Цей факт досить цікавий, бо, як правило, малі нетопирі зимують групами по кілька десятків особин і в горах зимою до цього, часу не були зареєстровані.

Ектопаразитофауна представлена блохами Ischnopsylla intermedius Roths I. octactenus Kol., клопами Cimex pipistrelli Jn., C. lectularius L., гамазовими кліщами Isnoronyssus flavus Kol.

Лилик двоколірний – Vespertilio murinus murinus L. У минулому   зареєстрований у таких пунктах Поділля і Прикарпаття: м. Кам’янець-Подільський Хмельницької; м. Сокаль, села Брюховичі, Пеняки Львівської; с. Манява Івано-Франківської областей. 6. V 1958 р.здобутий І. І. Яременком у центрі м. Тернополя і зберігається у фондах кафедри біології Тернопільського медичного інституту. Це цінна знахідка, оскільки після 1939 р. на Поділлі двоколірний лилик ніким здобувався. Відмічений у ряді пунктів Закарпатської області. У Бескидах, за І. І. Туряниним, цей вид виявлено у с. Тухольці 4. V 1959 р. та околицях м. Турки 13. V 1960 р. У вертикальному поширенні в Карпатах досягає нижньої межі криволісся. Скрізь нечисленний і не утворює скупчень.

Кажан пізній – Vespertilio serotinus serotinus Schreber. У межах Закарпаття, Поділля та Прикарпаття один з масових, фонових видів рукокрилих. Виявлений у ряді обстежених нами пунктів. Веде осілий спосіб життя. У наших зібраннях є особини, здобуті 19. VI 1947 p., 24. VII 1948 p., 2. VIII 1948 p., 9. Ill 1949 p., 21. V 1949 p., 6.1 1950 p., 27. VIII 1951 p., 30. XII 1952 p., 31.1 1954 p., 28.11 1954 p., 9. VII 1959 p., 15.X 1959 p., 27.11 1970 p. Отже, у різні роки цей вид здобували в січні, лютому, березні, травні, червні, липні, серпні, жовтні, грудні. На відміну від інших видів рукокрилих, пізній кажан не має екологічної схильності до певного біотопу. Влітку ми знаходили його під корою і в дуплах дерев на Погулянці й Личаківському кладовищі у Львові, серед каміння на Високому замку, у коридорах Львівського університету, у підвалах великих будинків міст Львова, Тернополя, Кременця, Ковеля. На зимівлі вони траплялися у природних печерах (Медовій, Вертебі, Вітровій), катакомбах с. Страдча, у льохах міських будинків. Пізній кажан – синантропний вид. Найчастіше його розселення пов’язане з населеними пунктами. У Чернівецькій області зареєстрований поблизу сіл Лопушного і Бергомета. Характеризується високою чисельністю і рівномірним розселенням по стаціях. Біологія цього виду у західних областях УРСР вивчена відносно повно (Татаринов, 1952, 1956; Абелєнцев, 1956).

З ектопаразитів виявлено бліх Nycteridopsylla pentactena KoL, Ischnopsyllus intermedius Roths., 1. octactenus KoL, гамазових та іксодових кліщів Spinturnix psi KoL, S. carnifex Koch., Ixodes ricinus Latr., I. vespertilionis Koch., мух-кровососок Nycteribia vaxata Westw.

Джерело:  Татаринов К.А. Фауна хребетних заходу України. В-во Львівського ун-ту. 1973, 257ст.

[1] У Закарпатській області поширений сірий вухань підвиду Plecotus auritus austriacus Fischer, який морфологічно близький до туркестанського підвиду P. auritus wardi Thomas, зазначеного В. І. Абелєнцевим (1956) для цієї території.

Tags: рукокрилі, ссавці, Татаринов К.А.